Прикордонні бої влітку 1941р

Прикордонні битви (22 — 29 червня 1941) — бойові дії радянських військ прикриття і прикордонних військ в прикордонних районах СРСР на території Литви, Західної Білорусії та Західної України проти військ Вермахту під час Другої світової війни.

Західні кордони СРСР з Німеччиною прикривали особливі Прибалтійський (Ф. І. Кузнєцов), Захіний (Д. Г. Павлов), Київський (М. П. Кирпонос) військові округи, перетворені в перший день війни в Північно-Західний, Західний і Південно-Західний фронти.

Північний напрямок. Проти Північно-Західного фронту радянський військ діяли дві німецькі танкові групи: групи армій «Північ» та групи армій «Центр».

Спроба командування Північно-Західного фронту 23 червня провести контрудар силами двох механізованих корпусів в районі міста Расейняй закінчилася поразкою і 25 червня було прийняте рішення відійти за Західну Двіну. 26 червня німецьким військам вдалось форсувати ріку в районі Даугавпілса, а 2 липня — в районі Єкабпілса. 1 липня 18-а німецька армія зайняла Ригу та увійшла на територію південної Естонії.

Тим часом 3-а танкова група Вермахту 23 червня розбила 5-у танкову дивізію 11-ї радянської армії в районі Алітуса, 24 червня зайняла Вільнюс та вийшла в тил Західного фронту.

Центральний напрямок. Флангові армії Західного фронту зазнали значних втрат вже в перший день війни. На гродненському напрямку 23 червня силами 6-го і 11-го механізованих та 6-го кавалерійського корпусів, а також частини 3-ї армії була здійснена спроба провести контрнаступ, однак виділені для удару сили не встигли сконцентруватись у визначених районах і одночасного наступу не вийшло. 28 червня 1941 року німецькі війська оволоділи Мінськом та замкнули кільце оточення, в якому опинилися основні сили Західного фронту. 30 червня генерал армії Д. Г. Павлов був відсторонений від командування Західним фронтом, а 4 липня за вироком військового трибуналу — розстріляний.

Південний напрямок. На південному напрямку Червона Армія мала найсильніше угруповання, тому військові успіхи Вермахту тут були меншими ніж на інших ділянках фронту. З 23 по 26 червня спочатку авіація, а потім кораблі Чорноморського флоту завдали відчутних ударів по румунським містам Суліна і Констанца. 24 червня в районі трикутника Дубно — Луцьк — Броди війська Південно-Західного фронту вчинили спробу зупинити просування 1-ї танкової групи німців. Хоча війська Червоної Армії зазнали поразки, однак затримали німецький наступ на тиждень та не дозволили відрізати львівське угруповання радянських військ.

Львівсько-Чернівецька операція — стратегічна оборонна операція радянських військ на південному фланзі радянсько-німецького фронту в ході операції «Барбаросса».

Причини і наслідки поразки радянських військ: відсутність прикриття авіацією, відсутність організації взаємодії танкових сил з іншими родами військ, брак досвіду командирів.

Командування Вермахту головну ставку робило на оперативні дії невеликих за кількістю техніки механізованих з'єднань з танків, піхоти на машинах, частин розвідки на мотоциклах та легких танках, зведених у танкові групи. Запорукою успішної дії цих підрозділів був постійний радіозв'язок та прикриття авіацією.

Як наслідок вирішальним чинником в танкових боях, що точилися в прикордонних битвах в перші тижні війни стали не кількість та якість танків, а вміння оперативно керувати підрозділами, координувати їх взаємодію з іншими родами військ, організація зв'язку та постачання. Саме ці причини звели нанівець переваги радянської техніки та призвели до величезних людських втрат.

Бездумна розтрата значних сил у необґрунтованих контрударах, призвела не тільки до провалу плану відсічі гітлерівцям біля кордону та програшу прикордонної битви. Вона стала основною причиною поразки військ Південно-Західного, а як наслідок, і Південного фронтів на Правобережжі загалом. Разом із тим результатом контрударів стала затримка на тиждень наступу 1-ї танкової групи і зрив планів німецького командування прорватися до Києва і оточити 6-у, 12-у і 26-у армії Південно-Західного фронту на Львівському виступі^.

Оборона Одеси

Оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941) — оборонна операція військ Окремої Приморської армії і Чорноморського флоту в роки Другої світової війни з метою утримання міста Одеса від німецько-румунських військ.

Передумови. В липні 1941 року війська Південного фронту Червоної армії почали відступ на схід. Відхід у другій половині липня військ фронту за Дністер, подальший їх відступ на початку серпня, прорив румунсько-німецьких військ північніше Тирасполя створили безпосередню загрозу захоплення Одеської військово-морської бази і міста Одеса з боку суші. Однак, незважаючи на велику чисельну перевагу 4-ї румунської армії, їм не вдалося оволодіти Одесоюз ходу. Розпочалася битва за місто, яка отримала назву «битва за Одесу».

Хід оборонної операції.До початку німецько-радянської війни Одеса не була підготовлена в інженерному відношенні до оборони з берега. 4 серпня Народний комісар Військово-Морського Флоту СРСР наказав командувачу Чорноморським флотом організувати оборону Одеси з сухопутного напрямку, а на наступний день, 5 серпня надійшов наказ Ставки Верховного Головнокомандування про підготовку оборони міста. 13 серпня румунсько-німецькі війська вийшли до Чорного моря на схід від Одеси і повністю блокували її з суші, остаточно відрізавши її від військ Південного фронту. Командир Одеської військово-морської базиГаврило Васильович Жуков.

Організація оборони Одеським оборонним районом. До 19 серпня були частково підготовлені три рубежі оборони: передовий — за 20-25 км від міста, головний — за 15 км від Одеси, і тиловий на околицях міста.

Не зважаючи на те, що передовий рубіж оборони був підготовлений лише на 40 %, він запобігав обстрілу міста і порту дивізійною і корпусною артилерією противника. 30 вересня Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення про евакуацію Одеського оборонного району, яка і була проведена в період з 1 по 16 жовтня 1941 року.

Участь у обороні Чорноморського флоту. Військовій раді Чорноморського флоту було дано вказівку утримувати Одесу до кінця, незалежно від стану прав на сухопутному фронті, у випадку оточення міста забезпечити підтримку з моря, на Тендрівській косі організувати базу для прикриття морських перевезень.

В боях за Одесу важливу роль зіграли артилерійські удари, які здійснювалися крейсерами, есмінцями і канонерськими човнами ЧФ. На початковому етапі оборони артилерійська підтримка військ покладалася на загін кораблів Північно-західного району (крейсер «Комінтерн», есмінці «Шаумян», «Незаможник», канонерські човни «Красная Армєнія», «Красная Абхазія», «Красная Грузія», «Красная Аджарія»). Слід зазначити, що усі ці кораблі мали застаріле артозброєння, тому в подальшому командування флоту до артилерійських ударів залучало і кораблі з основного складу сил флоту.

За час оборони міста в артилерійській підтримці військ ООР взяло участь 22 кораблі Чорноморського флоту — усього з цією метою було зроблено 165 виходів в район Одеси. Всього було випущено близько 15 тис.снарядів.

Військово-повітряні сили флоту на одеських аеродромах були нечисельні — на початок оборони 69-й винищувальний авіаполк налічував 41 літак, тому з 22 серпня підтримку військ ООР здійснювали основні сили ВПС ЧФ. Всього було здійснено близько 7 тис. літако-вильотів.

Найбільшою успішною бойовою задачею флоту в період оборони Одеси було проведення 22 вересня тактичного морського десанту в районі села Григорівка на підтримку контрудару 157-ї і 421-ї стрілецьких дивізій в Східному секторі оборони.

Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога. Війська Приморської армії евакуйовані з Одеси, були спрямовані на оборону Севастополя. Радянські війська, що протягом 72 днів обороняли місто, стримували значні сили німецько-румунських військ, завдавши їм значних втрат. Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 року контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та її нафтовим родовищам.