Другий зимовий похід, Листопадовий рейд Армії Української Народної Республіки — жовтень-листопад1921 року. Загальне командування Повстанською Армією здійснював Юрій Тютюнник, начальником штабу був полковник Юрій Отмарштейн.
В жовтні 1921 командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921–1922 рр. прийшовся перший голодомор, спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму»: фактичного пограбування села так званою «продрозкладкою»). Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Ця акція ввійшла в історію під назвою Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд
Передумови: У жовтні 1920 року поляки порушили умови польсько-української військової конвенції від 24 квітня 1920 року і пішли на замирення з більшовиками. Українська Армія ще більше місяця продовжувала війну з Радянською Росією, але під тиском ворога 21 листопада 1920 року була змушена відступити на терени окуповані Польщею, і там скласти зброю. 18 березня 1921 року між Польщею з одного боку та РСФСР і УРСР з іншого боку було укладено Ризький договір. Наприкінці 1920 — на початку 1921 рр. територію України окуповувала Червона армія Радянської Росії чисельністю до 1 млн 200 тис. чоловік. Тут дислокувалося 35 дивізій, 10 бригад, технічні та спеціальні частини, які були зведені у п'ять армій (4-у, 6-у, 12-у, 14-у, 1-у кінну).
У січні 1921 року при Головній Команді військ УНР засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. 7 жовтня 1921 року більшовики домоглися від поляків видалення з території Польщі представників «Російського Евакуаційного Комітету» на чолі з Б. Савінковим. Відтак було перекреслено російсько-білоруський рейд, який мав стягнути на себе увагу частин Червоної Армії, розташованих у Білорусі, і тим самим забезпечити з півночі український рейд.
У квітні 1921 року Партизансько-Повстанчий штаб на чолі з генералом Тютюнником виїхав з Тарнова до Львова з дорученням — розробити там план організації повстанської армії.
Готувався Другий Зимовий (або ж Листопадовий, Льодовий) похід. Охочих поляки звільняли з концтаборів, але зброю та спорядження штаб мусив роздобувати сам усіляками правдами та неправдами.
Похід вирішено було розпочати одночасно трьома групами. Бессарабська група під проводом ґенерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка зазнала поразки, щойно перейшовши кордон. Подільська група під орудою полковника Михайла Палія-Сидорянського, потім полковника Сергія Чорного, пройшла рейдом 1500 км аж під Київ, громлячи окупантів, і щасливо повернулася за кордон, утративши трьох убитими і маючи 25 поранених.
Третя, найбільша, але найгірше озброєна, Волинська група під проводом самого ґенерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила в похід 4 листопада 1921 року двома бригадами, що ними командували полковник Леонід Ступницький та ґенерал-хорунжий Володимир Янченко. На 894 вояків (разом з командуванням 902) мали всього 400 ґвинтівок, 120 тис. набоїв, 6 кулеметів, 120 ручних ґранат.
Уночі 4 листопада тютюнниківці біля села Борове (за 30 км від Олевська), роззброїли прикордонну польську залогу, перейшли кордон.
А 17 листопада біля с. Малі Миньки між кіннотою Г. Котовського і повстанцями відбувся бій. Навіть після того, як вищий командний склад на чолі з Ю. Тютюнником покинув їх, козацтво, оточене ворогом, вирішило боротися до кінця. Вояки билися мужньо, поки в них не скінчилися патрони.
Штабу Волинської групи на чолі з генералом Ю. Тютюнником і окремими повстанцям (загалом 109 чол.) вдалося в ніч на 20 листопада перейти кордон і опинитися в Польщі. Трагічною була доля повстанців, захоплених у полон. Спочатку їх замкнули у церкві с. Малі Миньки, а ранком 18 листопада погнали до м. Базару, щоб там влаштувати суд. Але перед тим Г. Котовський виголосив перед ними промову, в якій обіцяв їм помилування, якщо ті вступлять до лав Червоної армії.
Отже, Другий зимовий похід Ю. Тютюнника зазнав поразки.
Причини невдач: він був недостатньо підготовленим: не вистачало одягу, зброї, бракувало кінноти; крім того, ППШ не врахував усіх обставин із військової точки зору – наявне невірне визначення балансу сил. був упущений найбільш вдалий час нападу і організації повстання – серпень, період жнив і збирання продподатку. відіграла роль власна необережність Ю. Тютюнника і всіх, хто готував той похід: підготовка повстання повинна була вестися у таємниці, – тим часом, про неї знали усі емігрантські кола;
Таким чином, Другий зимовий похід Ю. Тютюнника став останньою спробою українських сил збройним шляхом завоювати незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. І хоча він зазнав поразки, ця боротьба була яскравим доказом прагнення українського народу до розбудови власного державного життя.
