Оборона Севастополя 1941-42

Оборона Севастополя (30 жовтня 1941 — 4 липня 1942) — бойові дії між німецько-румунськими та радянськими військами за місто Севастополь під час Другої світової війни.

Передумови. До кінця вересня 1941 року німецькі війська оволоділи Смоленськом і Києвом, блокували Ленінград. У середині вересня вийшли на підступи до Криму. Крим мав стратегічне значення, як один із шляхів до нафтоносних районів Кавказу (через Керченську протоку і Тамань). Крім того, Крим був важливий, як база для авіації і Чорноморського флоту. З втратою Криму радянська авіація втратила б можливості нальотів на нафтові промисли Румунії, які мали надзвичайно важливе стратегічне і військове значення для Німеччини, а німецька авіація змогла б наносити удари по цілях на Кавказі. Радянське командування розуміло важливість утримання півострова і зосередило на цьому напрямку значну частину військ, відмовившись від оборони Одеси.

Єдиний надійний наземний шлях до Криму лежав через Перекопський перешийок. У цілому, оборона півострова покладалася на сформовану в серпні 51-у Окрему Армію, під командуванням генерал-полковника Федора Кузнецова.

12 вересня передові німецькі частини вийшли до Криму. Командувач 11-ю армією генерал Манштейн прийняв рішення створити угруповання військ у складі: 54-го армійського корпусу, 3-ї румунської армії і 49 гірського корпусу, знятого з ростовського напрямку, інженерних військ і зенітної артилерії.

До середини жовтня з Одеси була перекинута Приморська армія. Таким чином, радянські війська стали налічувати 12 стрілецьких і 4 кавалерійські дивізії. Разом з тим, німці змогли виділити для захоплення Криму 11-у армію в складі 7 піхотних дивізій.

Севастопольський оборонний район (СОР) до початку німецько-радянської війни не був обладнаний оборонними спорудами із суходолу, проте мав добре продуману оборону з моря. У короткий термін навколо нього із сторони суходолу було створено три лінії оборони, після чого він став одним з найбільш укріплених місць у світі. Споруди СОР включали десятки укріплених гарматних позицій, мінні поля та інше. У систему оборони входили також дві так звані «Броне-баштові батареї» (ББ), або форти, озброєні артилерією великого калібру. Форти броне-баштової батареї-30 (командир — Георгій Александер) і броне-баштової батареї-35 (командир — А. Я. Лещенко) були озброєні гарматами калібру 305 мм. Ці батареї відіграли особливу і вирішальну роль в обороні Севастополя. І тільки після їх знищення за допомогою артилерії надвеликого калібру (600 мм), оборона міста була зломлена.

Основна кількість літаків була застарілих типів. Літаків нових типів араховувалося тільки 16 шт., на 18 жовтня 1941 — 46. За період боїв за Севастополь і на Керченському півострові радянські військово-повітряні сили втратили близько 215 літаків всіх типів, при цьому противник втратив близько 70-ти машин.

У жовтні 1941 року німецькі війська увірвалися до Криму. 30 жовтня вони вийшли на далекі підступи до міста.

У радянській історіографії першим штурмом Севастополя прийнято вважати спроби німецьких військ з ходу захопити місто протягом 30 жовтня — 21 листопада 1941 року.

З 30 жовтня по 11 листопада велися бої на далеких підступах до Севастополя, і вже з 2 листопада почалися атаки зовнішнього кордону оборони міста. На цей час сухопутних частин у місті не залишалося, захист здійснювався силами морської піхоти Чорноморського флоту, береговими батареями. Щоправда, і в німців до міста вийшли тільки передові загони армії.

9-10 листопада вермахту вдалося повністю оточити фортецю із суші, проте протягом листопада 1941 року до своїх пробивалися окремі військові угрупування, зокрема, частини 184-ї стрілецької дивізії НКВС, що прикривала відхід 51-ї армії. 11 листопада з підходом основного угруповання 11-ї армії вермахту зав'язалися бої по всьому периметру. Протягом 10 днів наступаючому противнику вдалося трохи вклинитися в передову смугу оборони міста, після чого в битві настала пауза.

Для руйнування фортів німці застосували облогову артилерію великих калібрів. Всього на периметрі 22 км було розташовано понад 200 батарей важкої артилерії.

Останній штурм почався 7 червня. Запеклі бої і контратаки захисників тривали більше тижня. У атакуючих німецьких ротах залишилося, в середньому по 25 чоловік. Перелом настав 17 червня: На південній ділянці атакуючі зайняли позицію, відому як «орлине гніздо» і вийшли до підніжжя Сапун-гори. На північній ділянці був захоплений форт «Сталін» та підніжжя Мекензієвих висот. З цього моменту німецька артилерія могла обстрілювати Північну бухту і підвезення підкріплення та боєприпасів стало неможливим. Манштейн прийняв рішення атакувати внутрішнє кільце не в лоб з південного сходу, а у фланг з півночі, для чого потрібно було переправитися через Північну бухту. У ніч з 28-го на 29-е червня без артилерійської підготовки передові частини 30-го корпусу на надувних човнах таємно переправилися через бухту і раптово атакували. 30 червня впав Малахів курган. На цей час у захисників Севастополя стали закінчуватися боєприпаси, адже останнє поповнення надійшло в Севастополь 26 червня — 142-а стрілецька бригада, боєприпаси та продовольство у невеликій кількості доставлялося підводними човнами.

Севастополь був залишений радянськими військами, але оборона Севастополя увійде в історію Вітчизняної війни Радянського Союзу як одна з найяскравіших її сторінок. Оборона Севастополя, яка тривала упродовж 250 днів, показала звитягу захисників міста і бездарність вищого командування країни і армії.

 

Харківська операція 1942

Після успішного початку контрнаступу в кінці 41 вдалося звільнити досить значну територію (битва за Москву, контрнаступ – звільнено: Тулу, Рязань, Мск, Смоленськ), однак німці все ще впевнено тримали позиції та фронти, що вимагало продовження контрнаступу. У разі успіху, наступ під Харковом дозволив би відкинути групу армій "Південь" і притиснути її до Азовського моря і знищити.

В січні було захоплено район річки Сіверський Донець, і було утворено плацдарм для наступу. Однак з початком весняного бездоріжжя наступ було зупинено.

Сили: В операції брали участь війська Брянського, Південно-Західного (С. К. Тимошенко) і Південного фронтів (Р. Я. Малиновський). З німецької сторони їм протистояли сили групи армій "Південь".

Німецький план оточення угруповання військ Червоної Армії під Харковом 1942 отримав назву "Операція" Фредерікус "".

Командування вермахту планувало ліквідувати Барвінківський плацдарм, почавши наступ 18 травня. Однак Червона Армія почала наступати раніше, 12 травня, одночасним ударом по німецьким військам на півночі з рубежу Білгород-Вовчанськ, а на півдні - з північноїчастини виступу лінії фронту, що проходив в районіЛозовенька і Балаклея. (головна мета – оточення нім. частин.)

Прорив був вдалим, але бездіяльність і неузгодженість дій Південного фронту дала можливість німцям перегрупувати війська.

Як виявилося, план контрудару німців полягав у тому, щоб, обороняючись обмеженими силами завдати два удари по одному напрямі на південній стороні Барвенковського плацдарму. Один удар намічався з району Андріївки на Барвінкове і другий з районуСлов'янська на Довгеньке з подальшим розвитком настання обох угруповань в напрямку на Ізюм.

Всередині травня танковій армій владося прорватися в тил частин Червоної, і відрізати шляхи відходу. Запросивши допомоги від командування Тимошенко отримав відмову, а сам відступ був заборонений, чому також посприяли і неправильні оцінки сил ворога з боку Тимошенко та Хрущева (того самого).У результаті до 23 травня значна частина військ ударного угруповання Червоної Армії опинилася в оточенні в трикутнику Мерефа - Лозова - Балаклея.

В цьому трикутнику армія оборонялася аж до 30 травня, поки не надійшов наказ про початок прориву для відступу.

Незважаючи на всі зусилля, вирватися з "Барвінківської западні" вдалося не більше десятої частини оточених.

В результаті поразки великих сил Червоної Армії під Харковом, оборона радянських військ у смузі Південного і Південно-Західного фронтів виявилася кардинально ослабленою. Користуючись цим, німецьке командуванняпочинає успішно розвивати заздалегідь намічений стратегічний наступ по двом напрямам - на Кавказ і на Волгу (" Варіант Блау ").

6-а армія, проводячи відступ від Харкова на схід уздовж Дону, до початку серпня вийшла на далекі підступи до Сталінграда

28 липня 1942 видається знаменитий наказ № 227 "Ні кроку назад!".

 

 

116. Керченська десантна операція - велика десантна операція радянських військ на Керченському півострові,проходила з 26 грудня 1941 по 20 травня 1942.

Бої за Крим почалися ще в вересні 1941р. загалом дії вермахту були успішними, однак Севастополь залишався незламним. Для продовження облоги Севастополя командуючою 11-ю армією Е. фон Манштейн стягнув до міста більшу частину наявних сил, залишивши для прикриття району Керчі лише одну піхотну дивізію. Радянське командування вирішило використати цю обставину для завдання у відповідь удару силами Закавказького фронту і Чорноморського флоту.

Завдання у двотижневий термін підготувати і провести десантну операцію для оволодіння Керченським півостровом. План операції, складений Толбухіним, полягав у тому, щоб одночасною висадкою 51-й (що була передислокована з-під Іранського кордону) і 44-ї армій в район Керчі та в Феодосійський порт оточити і знищити керченську угруповання противника.

Протягом 26-29 грудня проходила висадка. В районі Керчі висадка відбувалася набагато складніше: піхота висаджувалася прямо в крижане море і по груди у воді йшла до берега. Переохолодження викликало великі втрати. Через кілька днів після початку висадки вдарив мороз і велика частина 51-ї армії переправилася по льоду замерзлої Керченської протоки.

Такий маневр загрожував німцям оточенням, тому вони вирішили відступити, але при цьому залишили все важке озброєння.

В результаті висадки десанту положення німецьких військ у Криму стало загрозливим.

Однак нескоординованість дій знову відіграла своє, війська рушили на схід для з’єднання, чим дали можливість німцям перегрупуватися та отримати підкріплення.

2-й етап: бої за Парпачсьий хребет. До 2 січня 1942 радянські війська повністю зайняли Керченський півострів. Враховуючи слабкість німецької оборони, Ставка вказала генералу Козлову на необхідність якнайшвидшого виходу до Перекопу і нанесення ударів в тил севастопольської угрупованню противника.

Небезпеку можливого наступу розумів і противник.Однак командуючий фронтом Д. Т. Козлов відкладав наступ, посилаючись на недостатність сил і засобів.

Втрата Феодосії. У першій половині січня 1942 року війська Кримського фронту готувалися до подальшого наступу вглиб Криму. Для підтримки майбутнього наступу був висаджений Судакський десант. Однак Манштейн випередив Козлова на кілька днів. 15 січня німці раптово перейшли в наступ, завдаючи головного удару по стику 51-й і 44-ї армій в районі Владиславівки. Незважаючи на кількісну перевагу радянських військ і наявність у них бронетехніки, противник прорвав позиції генерала Первушина та 18 січня відбив Феодосію.Незважаючи на втрату порту у Феодосії, радянське командування зберегло можливість доставляти підкріплення по льоду Керченської протоки.

28 січня Ставка прийняла рішення про виділення військ, що діяли на Керченському напрямку, в самостійний Кримський фронт під командуванням генерала Козлова. Фронт посилили новими стрілецькими дивізіями, танковими частинами і артилерією. На початку лютого через протоку переправилася і увійшла до складу фронту 47-а армія генерал-майора К.С.Колганова, виведена з Ірану

Наступ Червоної армії Ставка затвердила термін початку наступу на 26 - 27 лютого 1942.Наступ почався 27 лютого. Одночасно завдала ударів Приморська армія з Севастополя, але пробити кільце оточення не вдалося. Наступ ж на Керченському плацдармі розвивалося дуже повільно: діям танків заважали сильні дощі і противник відбив всі атаки наступаючих. Прорвати ворожу оборону на всю глибину військам Кримського фронту не вдалося [9].

У період з 13 по 19 березня наступ відновився Незважаючи на всі зусилля, домогтися вирішального успіху не вдалося і на цей раз.

3-й етап: німецьке контрнаступ На початку квітня в армію Манштейна стали надходити підкріплення: вперше з початку наступу на Крим їй була надана танкова дивізія - 180 танків.За наполяганням Л. З. Мехліса радянські війська були зосереджені в безпосередній близькості від лінії фронту, не маючи достатньої глибини. Крім того, велика частина сил Кримського фронту була зосереджена на півночі Парпачського перешийку. Скориставшись цією обставиною, німецьке командування спланувало обхідний маневр з півдня Наступ почався 8 травня. В результаті прицільного повітряного удару був зруйнований КП 51-ї армії, командувач ген.-лейт. В. Н. Львів убитий, заступник командувача, ген. К. І. Баранов - важко поранений. На півночі був проведений відволікаючий маневр, в той час як основний удар був нанесений з півдня. В результаті, протягом двох тижнів основні сили Кримського фронту були притиснуті до Керченської протоки. 18 травня опір оточеного угруповання РСЧА припинилося.

Наслідки За німецькими даними, кількість полонених склало близько 170 000 чоловік. Плани радянського командування по звільненню Криму не здійснилися. Після ліквідації Кримського фронту Манштейн зміг зосередити свої сили проти обложеного Севастополя.

Незважаючи на початковий успіх, операція закінчилася великою невдачею: три радянські армії були оточені і розбиті; загальні втрати склали більше 300 тис. чол, включаючи близько 170 тисяч полонених, а також значна кількість важкого озброєння. Поразка десанту важко відбилося на долі обложеного Севастополя і полегшило вермахту літнє наступ на Кавказ.