11 листопада 1918 р. Перша світова війна закінчилася поразкою німецько-австрійського блоку. Почалася евакуація німецьких військ з України. У цих умовах Раднарком Росії анулював Брестський (мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку таНімеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918. Умови: УНР виходила з Першої світової війниУНР було визнано незалежною, рівноправною державою Холмщина та Підляшшя входили до складу України Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувались допомогти УЦР звільнити територію України від більшовиків УНР зобов'язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину їжу, що була потрібна для населення) мир з Німеччиною, в т.ч. і положення про визнання Росією самостійності України. Тим самим радянська Росія зняла з себе обов'язок не втручатися у внутрішні справи України. Втративши іноземну військову підтримку, гетьман переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допомогу. 14 листопада у грамоті "До всіх українських громадян " П.Скоропадський заявив про федерацію України з небільшовицькою Росією і про "відновлення Великої Росії". Суверенність Української держави скасовувалася. У відповідь на гетьманську грамоту Директорія оголосила про початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну. (причини: в попередньому питанні (про невдоволення селян через каральні загони, зовнішньополітичний курс))Листопад 1918 р. — перетворення махновців на значну воєнну силу, на яку змушені були зважати як гетьманські власті так і німецьке командування. — Листопад 1918 р. — перемога у Німеччині революції; капітуляція Німеччини у Першій світовій війні. 13 листопада 1918 р. — анулювання РСФРР Брестського миру; згодом — постанова Раднаркому про невизнання України самостійною державою; зняття РСФРР з себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи України.Звернення Г. П’ятакова та В. Антонова-Овсієнка до В. Леніна з проханням про наступ російських військ в Україну. 17 листопада 1918 р. — ухвалення рішення про створення Реввійськради Групи військ Курського напрямку, на яку покладалося завдання керувати воєнними операціями в Україні (таким чином було започатковано створення Українського фронту). Кінець листопада 1918 р. — створення маріонеткового Тимчасового робітничо—селянського уряду України, який керівництво більшовицької партії розглядало не як орган влади незалежної держави, а як «обласну» адміністрацію, керовану ЦК РКП(б).
— 29 листопада 1918 р. — оприлюднення Тимчасовим робітничо- селянським урядом у Суджі маніфесту про відновлення влади рад в Україні; заклик до боротьби проти «контрреволюції».
— Кінець листопада 1918 р. — початок наступу в Україну більшовицьких військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка.
— Просування більшовицьких військ за двома напрямками: на Київ та Харків — Катеринослав.
— Відновлення в північно-східних районах України під прикриттям маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду на чолі з Г. Пятаковим більшовицької влади.
Середина листопада 1918 р. — усунення П. Скоропадського від влади шляхом антигетьманського повстання. 14 грудня 1918 р. — П. Скоропадський зрікся влади; гетьманський режим перестав існувати.
Причини падіння гетьманату П. Скоропадського:
— Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності.
— Залежність української держави від австро-німецьких збройних формувань,
— Відсутність дієздатної регулярної української армії.
— Відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної напруги.
— Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, заможні селяни).
— Виникнення опозиції гетьманській владі (українські соціалістичні партії, українські більшовики, які у червні 1918 р. утворили власну партію — КП(б)У, робітники, середнє та незаможне селянство).
— Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамота П. Скоропадського про відмову від української державності на вступ до всеросійської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).
Наслідки: — 13 листопада 1918 р. — створення для керівництва антигетьманським повстанням Директорії УНР у складі В. Винниченка (голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А. Макаренка (керівник профспілки залізничників), О. Андріївського (член УПСС).
Словник Директорія УНР — тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після перемоги — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки.
99 Інтервенція Антанти на Півдні України кінця 18 – весни 1919 рр Для Європейських держав після розгрому Німеччини Україна – буферна зона. Щоб не посилилась більшовицька Росія. Доля України, вирішувалася однак не в Києві, а у Берестю. Берлін і Відень страждали від гострої нестачі харчів, й укладення миру з багатою на хліб Україною могло б розв’язати цю проблему. 25 грудня у Берестю появилася українська делегація на чолі з Всеволодом Голубовичем. Делегація не лише вимагала визнання влади УНР над територією, окресленою Третім Універсалом, але й включення до неї тих українських етнічних земель, що входили у склад Австро-Угорщини, а також окупованих у ході війни Холмщини, Підляшшя і Посяння.
Радянська делегація отримала від Леніна інструкції затягувати переговори до того моменту, поки Німеччина та її союзники не пред’являть ультиматум
Підписання миру відбулося 8 лютого 1918 р. Згідно його умов, всі чотири держави-переможці визнали незалежність України у кордонах, які більш-менш співпадали з межами української етнічної території. Україна зобов’язувалася постачати Австро-Угорщину й Німеччину хлібом і продовольством, за що віденський і берлінський уряди повинні були надати Центральній Раді військову допомогу для очищення території УНР від більшовицьких напасників. За наполяганням німців Австро-Угорщина згодилася не лише віддати Холмщину і Підляшшя і, але й обіцяла виконати стару вимогу українського руху в Галичині – поділити цей край на дві окремі, українську і польську частини. Ця умова була записана у таємному протоколі, доданому до основного тексту Берестейського миру. Укладення сепаратного миру з Центральними державами вимагало від України, аби вона, як державне тіло, повністю відокремилась від Росії. Тому 25 січня 1918 р., під час перерви у Берестейських переговорах, Центральна Рада проголосила своїм Четвертим Універсалом самостійність Української Народної Республіки. 9 лютого 1918 р. більшовицькі частини вступили у столицю України і розпочали масовий терор проти жителів міста. Тому коли згідно умов Берестейського договору австро-німецькі війська 18 лютого вступили на Україну й вони не зустріли на своєму шляху жодного серйозного опору. На початку березня 1918 р. австро-німецькі частини ввійшли у Київ, а до кінця квітня контролювали майже всю Україну. Але Цілковито ізольована й безвладна Центральна Рада не могла забезпечити регулярних поставок хліба і вивіз продуктів, як вона обіцяла ще в Берестю. Розчарувавшись у можливості співпраці з Центральною Радою, австрійське й німецьке командування прагнуло її заміни ефективнішим і слухнянішим урядом. Після розгрому Німеччини у України не стало протекторату, більшовики прагнули захопити цю територію, а західна Європа не хотіла посилення росії тому втрутилась в перебіг подій на укра територіях Грудень 1917 р. — поділ Великою Британією та Францією території Російської імперії на сфери впливу, згідно з яким Україна потрапила до зони французької відповідальності. Вересень 1918 р. — затвердження прем’єр-міністром Франції Ж. Клемансо плану встановлення військового контролю за північно-чорноморськими портами. 23 листопада 1918 р. — висадка перших антантівських десантів у Севастополі. Середина грудня 1918 р. — початок висадки 15-тисячного військового десанту Антанти в Одесі, який змусив війська УНР залишити місто.
— Кінець січня — початок лютого 1919 р. — взяття військами Антанти під свій контроль Херсона і Миколаєва. Лютий-березень 1919 р. — українсько-французькі переговори, в ході яких була викладена французька позиція: 1) поділ півдня колишньої Російської імперії на дві частини: перша (Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, Чернігівська і частково Харківська губернії) — відводилася під управління Директорії УНР; друга (її назвали «Южнорусский край») — відводилася під управління спеціально створеної Антантою російської Директорії, до якої долучався представник Добровольчої армії; 2) окупація «краю» французькими військами; 3) поширення влади обох Директорій лише на цивільні форми життя; 4) створення єдиного антибільшовицького фронту на чолі з французьким командуванням; 5) організація змішаних французько-українських і французько-російських військових підрозділів; 6) проведення аграрної реформи, яка мала передбачати обов’язковий викуп великих маєтків та збереження приватної власності на малі та середні маєтки; 7) здійснення управління фінансами й залізницями французами; цей план не знайшов розуміння ні у Директорії УНР, ні у вищого командування Добровольчої армії.Прийняття Директорією рішення не протистояти військам Антанті. Березень 1919 р. — війська Антанти під тиском частин Червоної армії, які було сформовано переважно з вояків повстанських загонів колишнього отамана Армії УНР М. Григор’єва, залишили Херсон і Миколаїв, а на початку квітня — Одесу.
100. Український фронт 1919р. УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ 1919 — оперативне об'єднання радянських військ. Утворений 4 січня 1919 на базі групи військ Курського напрямку, сформованої 18 листопада 1918 з частин, організованих у нейтральній зоні під керівництвом більшовиків, та частин, переданих з радянської Росії. Мета створення: для боротьби на території України з австро-німецькими військами і військами Петлюри, а також у зв'язку з висадкою військ Антанти на Чорноморське узбережжя. сворений на підставі донесення начальника Польового штабу РобСелЧервАрмі Костяева та члена Реввійськради Радянської республіки Аралова від 4 січня 1919 р. Формально Український фронт був підпорядкований Миколі Подвойському — народному комісару у військово-морських справах України. Командувачем став Володимир Антонов-Овсієнко, за начальника штабу — Глаголєв, членами Реввійськради — Юрій Коцюбинський та Юхим Щаденко. Трохи пізніше склад РВР було розширено до п'яти осіб. Бойові дії. У січні - лютому 1919 року війська українського фронту провели великий наступ і зайняли Харків (з 3 січня), Київ (5 лютого) і всю Лівобережну Україну і вийшли на рубіж Дніпра, забезпечуючи фланг з боку Донбасу. У березні - квітні, війська фронту вели бої з петлюрівцями і інтервентами, війська Українського фронту зайняли більшу частину Правобережної України, Південну Україну та Крим, вийшовши до Чорного моря, на Дністер і до кордонів Галичини. У березні-травні частину сил Українського фронту перекинута на Південний фронт для оборони Донбасу. Наказом РВСР від 4 червня 1919 Український фронт розформований (15 червня), в управління фронту було використано для формування штабу 12-ї армії Західного фронту до складу якої увійшли колишні 1-а і 3-тя Українські радянські армії. 2-а Українська армія перетворена в 14-у армію і залишена у складі Південного фронту.
