Звенигородсько-Таращанське збройне повстання

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. більшість українського селянства не сприйняла нову владу. Ще більше зросло невдоволення присутністю в Україні німців та австро-угорців. Згідно із законом "Про Гетьманську владу" П.Скоропадський отримав необмежені права. Він зосередив у своїх руках не тільки виконавчу, а й законодавчу та судову владу. Новоутворена держава за формою правління повністю відрізнялася від УНР. Проте цю владу не можна вважати диктатурою у повному розумінні цього слова. Адже з перших днів установлення гетьманського режиму П.Скоропадський опинився у цілковитій залежності від окупаційних властей1.

Вивезення значної кількості продовольства до Німеччини, Австро-Угорщини та РСФРР вело до загострення економічної і продовольчої кризи в Україні2. Ще більше озлоблювали селян проти влади розпочаті ще за часів Центральної Ради каральні експедиції, які за Гетьманату стали неодмінною рисою режиму. Карателі, як правило, застосовували принцип колективної відповідальності: розмір стягнень розподілявся між усіма мешканцями населеного пункту, незалежно від їхнього соціального статусу, рівня матеріальної забезпеченості. В разі неспроможності частини населення сплатити контрибуцію її погашала інша частина - заможні верстви населення3. Тому селяни дедалі частіше виявляли непокору і протест, які поступово переростали в більш активну форму протесту - створення селянсько-козацьких партизанських загонів, що ставали опорою антиокупаційної та антигетьманської, а пізніше й антибільшовицької боротьби на селі.

Одним з найбільших виступів українського селянства проти присутності в Україні німецько-австро-угорського війська й уряду П.Скоропадського було Звенигородське повстання, Повстання розпочалося 3 червня 1918 р. виступом селян с.Орли Лисянської волості Звенигородського повіту проти карального загону, що прибув у село. Загін був ущент розгромлений. 4 червня у с.Ганжалівка селяни розгромили ще один німецько-гетьманський загін. Повстання швидко перекинулося на сусідню Лисянку. Німці змушені були залишити містечко, через кілька днів до Лисянки в'їхав каральний загін кадетів для придушення повстання. Відчувши опір селян, на допомогу кадетам до Лисянки прибули німці. Проте повстанці, основу яких становили загони Вільного Козацтва отаманів Туза і досить авторитетного серед місцевого селянства Квітковського (українця, вихідця з Уманського повіту). Завдяки доброму озброєнню німці разом з кадетами успішно оборонялися.
У той час повстання охопило увесь повіт. Селянсько-козацькі загони громили карателів і ліквідовували місцеві органи гетьманської влади.
Скористалися ситуацією і більшовики. Незважаючи на свою малочисленність, вони організовували окремі загони і вливалися в селянсько-козацьке військо. Значно пізніше такі факти дали підстави радянським історикам трактувати Звенигородське повстання як виступ селян, організований і очолений більшовиками.

Протягом трьох днів повстанці штурмували Лисянський костьол. Оточені опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Далі вони успішно атакувати вночі міст через р.Гнилий Тікичю Однак у вирішальний момент повстанські сили атакував німецький загін із Звенигородки. Повстанці змушені були відступити. Тютюнник Ю (один з учасників повстання) щоб зняти з себе підозру зателефонував у Києв сповістивши про події у Звенигороді, німці призначили на місці свого керівника, далі до міста прибув німецький полк, а через кілька днів і каральний загін, який селян катували, дівчат і молодиць гвалтували, у селах повіту почалися масові пограбування. Тютюнник закликав не піднімати повстання, щоб не викликати в краї цілковиту руїну. Проте втримати селян від виступу було важко. Тоді Ю.Тютюнник прийняв рішення очолити повстанський рух проти гетьмана і наказав чекати його повернення з Києва.

У Києві Тютюнник не знайшов підтримки. Л.Шевченко з яким він потім зустрівся відверто повідомляв Тютюннику: "Вам нічого мішатися в цю справу. Я тепер не маю віри в успіх. На ранок 9 червня штаб повстання перенесли до с.Озерне, звідки було видно всю Звенигородку. Чисельність козацько-селянського війська зросла до 30 тис. чол.23 Повстанці розпочали атаку. Німці відчайдушно захищали кожний будинок і чекали на допомогу. Перемога поблизу Гусакового ще більш підняла дух повстанців.

Умови для німців були тяжкими. (невтручання у вн життя = здати зброю). Відбулось піднесення руху у інших повітах
вирішальна атаку було заплановано на 13 червня. Однак селянсько-козацькі збройні сили не були сформона, вирішено розпустити ті формування які є. Шевченко вирішив здатись. Шевченка пізніше при арешті забила варта. Повстання придушилось. З останніх, на думку сучасного дослідника П.Захарченка, в Звенигородському повіті на кінець літа 1918 р. діяло лише два маленьких загони31.

Звенигородське збройне повстання, що розпочалось у Лисянській волості, мало великий вплив на народні маси і послужило поштовхом до виникнення антигетьманського та протиокупаційного руху в багатьох інших регіонах України. Проте стихійний опір селянства був приречений на поразку. Причинами її були: роз'єднаність дій повстанських загонів, відсутність єдиного керівного центру та конкретних соціально-політичних завдань, вплив більшовицької агітації на окремі повстанські загони, чисельна й організаційна перевага німецько-австрійського війська над загонами повстанців.
Звенигородське повстання, дієздатне ядро якого становило сформоване на українських військових традиціях Вільне Козацтво, сприяло подальшому розвитку громадського суспільства;