Скіфи, заселяючи зону між Доном і Дунаєм, створили одне з перших на терені України велике політичне об’єднання. Перша держава склалася у скіфів близько VI ст. до н.е. У цей час Скіфія поділялася на три царства, кожне з яких мало свого царя, але підпорядковувалося головному царству, цар якого був головним царем Скіфії. На чолі держави і війська стояв цар, влада якого була обмежена народними зборами. Скіфська держава мала сильну військову організацію. До створення держави ядром війська було кінне ополчення, а згодом – кінна дружина з числа знатних скіфів, що добре володіли мистецтвом їзди на конях і стрільби з лука. Крім кінноти в війську скіфів була також і піхота. В першій половині VII ст. до н.е. скіфи завоювали Мідію, Сірію, Палестину і панували в Передній Азії, але на початку VI ст. до н.е.були витіснені звідти мідійцями. У 514 (513) р. до н.е. скіфи зіткнулись з самим могутнім із своїх ворогів, під владою якого були об’єднані великі території Передньої Азії до Індії – персами. Військо Дарія налічувало близько тис. людей і 600 кораблів. Дарій пройшов Малу Азію, мереправившись через Істр (Дунай), Дарій з військами вступив в межі Скіфії. Тоді скіфи розділили свої сили на три частини, приступили до захисту своєї держави, вибравши тактику партизанської війни. Вони уникали рішучих боїв, заманювали ворога в глибину своєї території, постійно нападали на його комунікації і знищували невеликі підрозділи. Перший загін скіфів на чолі з царем Скопасісом в союзі з савроматами пішов до Танаїсу. Вони відходили від персів, засипали на своєму шляху всі криниці й джерела, знищували рослинність, яка мала б давати ворогу якусь поживу. Дві інші частини скіфів на чолі з Іданфірсом і Тансакісом в союзі з гелонами і будинами відступали на Північ, йдучи на віддалі одного шляху від персів. Ці загони мали пройти землями племен, що відмовились воювати, з тим, щоб насильно втягнути їх у війну. Постійні напади скіфів вдень і вночі на персів, порушення перських комунікацій, всі прийоми, характерні для партизанської війни і особливо дієві в умовах степу, де немає населених пунктів, примусили Дарія прийти до висновку про скоріший відхід із Скіфії. Ця перемога увійшла в історію як зразок воєнного вміння і мужності скіфів. Успішні походи здійснювались ними також на Сирію та Єгипет. Свого розквіту скіфська держава досягла в IV ст. до н.е., коли вона стала Великою Скіфією за царя Атея. Він карбував свою монету, вів успішні війни з Македонією за вплив у ПівнічноЗахідному Надчорномор’ї. Військо. Кіннота в головній своїй масі була легкоозброєною і високо мобільною. Характерний набір озброєння рядового скіфського воїна включав в себе один-два списи, пару метальних дротиків і головну його зброю - лук і стріли з бронзовими наконечниками. Найбільш боєздатну, ударну силу скіфської кінноти складали важко озброєні вершники. Скіфи створили найбільш раціональний і надійний для того часу вид захисного спорудження для вершника – панцир з залізної луски (чашуйчатий). Міцні, низькорослі коні скіфів були захищені широкими бронзовими, а інколи і золотими налобниками, груди їх захищали шкіряні або войлочні нагрудники, посилені мідними бляхами. Тактика скіфської кінноти. Важкоозброєні вершники займали місце в центрі бокових порядків скіфських військ і на повному скаку таранили противника. Легка кіннота оточувала його і рукопашний бій завершував справу. Піхота. В незначній кількості у скіфів була також піхота. Вона виникла у скіфів для успішної боротьби з грецькою фалангою і облоги міст. Сама грецька фаланга мала на скіфську піхоту найбільший вплив. На рубежі IV – III ст. до н.е. почався занепад могутньої скіфської держави. На більшості її території з’являються нові войовничі кочові племена сарматів.
43. Русько-візантійські війни
Із древніми русами візантійці зіштовхувалися вже на рубежі VIII–IX вв. Руси нападали на володіння імперії в Криму (Херсон) і на південне узбережжя Чорного моря вже в перші десятиліття IX в. У 860 р. руси, осадили Константинополь, що завершилося договором, у результаті якого частина правлячої верхівки Русі прийняла християнство (але ненадовго). З цього часу руси одержали доступ на ринки столиці імперії.
До початку Х в. відносини Русі і Візантії ускладнилися, і влітку 907 р. війська русів знову з'явилися на Босфорі, прибувши і морем і сушею. Околиці столиці піддалися розгромові. У 911 р. Візантія уклала з русами договір, надавши їм право безмитної торгівлі в Константинополі. Торговельні зв'язки Русі з імперією стали регулярними.
З невідомих причин у 941 р. київський князь Ігор зробив новий похід на Візантію, розорив берега Босфору і частину узбережжя Малої Азії, але був розбитий під Константинополем за допомогою «грецького вогню». Ігор не змирився з поразкою і через два чи три роки він знову спрямував на Візантію свій флот і сухопутні сили, але був зустрінутий на Дунаєві послами імператора. У 944 р. був підписаний новий договір. Підсилився приток русів на службу у війська Візантії.
У 967 р. Никифор II Фока запропонував князеві Святославу зробити напад на Болгарію. У 968 р. Святослав здолав болгар, підкорив їх своєму впливові але почав разом з ними війну проти Візантії. Війна продовжувалася до літа 971 р., коли армія імперії завдала поразки руському князеві. Був відновлений мирний договір.
У 987 р. зневірений Василь II попросив князя Володимира надіслати на допомогу загін для боротьби з узурпатором Вардою Фокою. Володимир виконав прохання, поставивши умову – видати за нього сестру імператора Ганну. Руси розбили Фоку в 988 р., але Василь II барився з виконанням угоди. Тоді Володимир піддав облозі і взяв приналежне імперії місто Херсон у Криму. Імператор відправив Ганну до Володимира, що перед вступом з нею в шлюб прийняв християнство і повернув імперії Херсон. У 988/989 р. християнство було прийняте князівським двором Русі і киянами, а потім і жителями інших міст і регіонів.
З захистом торговельних інтересів пов'язаний і останній похідуже християнської Русі на Константинополь у 1043 р. Його очолив новгородський князь Володимир. Похід був невдалим: флот русів був розкиданий бурею і спалений «грецьким вогнем» під Константинополем. Відносини, однак, були улагоджені. У 1047 р. руси вже допомагали Костянтину IX Мономахові (1042-1055) розбити чергового узурпатора. Мономах видав свою дочку за іншого сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Майже повне припинення на тривалий строк русько-візантійських зв'язків було обумовлено спочатку захопленням Константинополя хрестоносцями в 1204 р., а потім – руйнуванням Києва татаро-монголами в 1240 р
