Психологів цікавить культура або етнос передусім як психологічна спільність, здатна успішно виконувати важливі для кожної людини функції, що наведені вище. Вивченням психологічних явищ у контексті культурного становлення індивідів і соціальних груп займається етнопсихологія (етнічна психологія).
Етнопсихологія як міждисциплінарна область знання має родинні зв’язки з багатьма науковими дисциплінами: соціологією, лінгвістикою, біологією, екологією та іншими. Проте її «батьківські» дисципліни – це, з одного боку, наука, яка називається етнологією або культурною антропологією, а з другого – психологія. Один зі способів визначення базових принципів досліджень в області етнопсихології, які об’єднують у собі методологію психології і культурної антропології, – це використання понять етики (etic) та еміки (emic). Етики відносяться до тих аспектів життя, які узгоджуються в різних культурах, тобто мають відношення до універсальних або панкультурних істин або принципів. Навпаки, еміки торкаються тих аспектів життя, які різні для різних культур; отже, еміки відносяться до культурно-специфічних істин або принципів. Поняття емік і етик корисні, оскільки вказують на те, що ми можемо розуміти під істиною. Якщо ми знаємо про людську поведінку щось таке, що вважаємо істинним, і це – етик-риса (тобто універсальна риса), тоді істина, як ми її знаємо, буде істиною для всіх, незалежно від культури. Але якщо те, що ми знаємо про людську поведінку і розглядаємо як істину, є емік-рисою (тобто культурно-специфічною), тоді те, що ми розглядаємо як істину, не обов’язково вважається таким представником іншої культури.
У результаті інтенсивного розвитку наукового знання в XX столітті в межах етнопсихології виникло два напрями: етнологічний, який сформував психологічну антропологію, і психологічний, для позначення якого використовують термін порівняльно-культурна (чи крос-культурна) психологія.
Предметом вивчення психологічної антропології, що спирається на emic-підхід, є систематичні зв’язки між психологічними змінними, тобто внутрішнім світом людини, і етнокультурними змінними на рівні етнічної спільності. Це зовсім не означає, що культура не порівнюється з іншими, але порівняння здійснюються лише після її досконального вивчення, проведеного, як правило, у польових умовах.
Предмет порівняльно-культурної психології, що спирається на etic-підхід, – вивчення схожості і відмінностей психологічних змінних у різних культурах і етнічних спільностях. При цьому до основних особливостей etic-підходу слід віднести такі:
· вивчаються дві або декілька культур із прагненням пояснити міжкультурні відмінності або міжкультурну схожість;
· використовуються одиниці аналізу і порівняння, які вважаються вільними від культурного впливу;
· дослідник займає позицію зовнішнього спостерігача, прагнучи дистанціюватися від культури;
· структура дослідження і категорії для її опису, а також гіпотези конструюються вченим заздалегідь.
У психологічних порівняльно-культурних дослідженнях, виділивши універсальні (etic) категорії, необхідно проаналізувати їх за допомогою специфічних для кожної культури (emic) методів і тільки тоді порівнювати, використовуючи etic-підхід. Таке комбіноване дослідження вимагає спільних зусиль психологів і етнологів, а отже, створення міждисциплінарної етнопсихології. Поки такої єдиної науки не існує, хоча й намітилося зближення фахівців двох галузей – культурної антропології і психології. Але якщо мати на увазі майбутнє етнопсихології, її специфіку можна визначити як вивчення систематичних зв’язків між психологічними і культурними змінними при порівнянні етнічних спільностей (Т. Г. Стефаненко, 2000).
Існує ще одна галузь етнопсихології, яка примикає до вказаних вище напрямів – це психологія міжетнічних стосунків. А в сучасному світі, у соціальному контексті безперервних міжетнічних конфліктів саме цей розділ етнопсихології вимагає до себе найпильнішої уваги. Цей напрям є складовою частиною соціальної психології і також пов’язаний із культурною антропологією.
У сучасній етнопсихології найбільшого поширення отримало дослідження таких елементів традиції, як цінності і соціальні норми. Але під час розгляду традиції як структури взаємозв’язаних елементів, останнім часом пильна увага приділяється особливостям (чи психологічним «вимірам») тієї або іншої культури, які «пронизують» усі її елементи і проявляються в поведінці її членів. Проаналізувавши велику кількість літературних джерел, У. і К. Стефани (Stephan, Stephan, 1996) виділили 11 психологічних вимірів культур:
· індивідуалізм/колективізм або орієнтація на індивідуальні/групові цілі;
· міра толерантності до відхилень від прийнятих у культурі норм (міра «натягнення повідця» між нормами і індивідом);
· міра уникнення невизначеності і, відповідно, потреби у формальних правилах;
· маскулинність/фемінність, тобто оцінка в культурі якостей, що розглядаються стереотипними для чоловіків/жінок, і міра заохочення традиційних гендерних ролей;
· оцінка природи людської істоти як «доброї», «поганої» або «змішаної»;
· складність культури, міра її диференціації;
· емоційний контроль, міра емоційної експресивності, яка допускається в культурі;
· близькість контактів або допустимі під час спілкування дистанції і дотики;
· дистанція між індивідом і «владою», міра нерівності між субординаційно нерівними;
· висока контекстність/низька контекстність або максимізація/мінімізація відмінностей у поведінці залежно від ситуації;
· дихотомія людина/природа або міра панування людини над природою, підпорядкування природі, життя в гармонії з природою.
Звичайно, це далеко не всі виміри культур, в основу яких покладені опозиції психологічного типу.
