Несвідомі спонукачі свідомих дій

Ретельні дослідження цієї групи психічних явищ провів З. Фрейд. Інтерес до неусвідомлюваних процесів виник у З. Фрейда на самому початку його лікарської діяльності. Поштовхом послужила демонстрація так званого постгіпнотичного навіювання, на якому З. Фрейд був присутній і яке справило на нього приголомшливе враження.

Одній пані навіяли під гіпнозом, що вона після пробудження повинна узяти й розкрити парасольку когось із гостей, яка стоїть у кутку кімнати. Коли вона прокинулася, то дійсно узяла парасольку й розкрила її. На питання, навіщо вона це зробила, пані відповіла, що захотіла перевірити, чи справна парасолька. Коли ж їй зауважили, що парасолька чужа, вона зніяковіла й поставила її на місце.

Аналізуючи застосування гіпнозу в клінічній практиці, З. Фрейд дійшов висновку, що значна частина активності психіки людини, її когнітивної системи вислизає від свідомого контролю. Увагу дослідника привернули наступні особливості феномену постгіпнотичного навіювання. По-перше, неусвідомлюваність причин здійснюваних дій. По-друге, абсолютна дієвість цих причин: людина виконує завдання, не зважаючи на те, що й сама не знає, чому вона це робить. По-третє, прагнення підшукати пояснення, або мотивування своїй дії. Нарешті, по-четверте, можливість іноді шляхом тривалих розпитувань привести людину до спогадів про істинну причину її дії. На підставі аналізу подібних і багатьох інших фактів 3. Фрейд створив свою теорію несвідомого. Згідно з нею в психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, передсвідомість і несвідоме.

Типовими представниками сфери передсвідомості, на думку З. Фрейда, є приховані, або латентні знання. Це ті знання, які людина має, але які в даний момент у її свідомості не присутні. Наприклад, ви добре знаєте теорему Піфагора, але вона не присутня постійно у вашій свідомості. Таким чином, згідно із З. Фрейдом, психіка ширша, ніж свідомість. Приховані знання – це теж психічні утворення, але вони неусвідомлювані. Для їх усвідомлення, втім, треба тільки посилити сліди минулих вражень. З. Фрейд вважає за можливе помістити ці приховані знання у сферу, що безпосередньо примикає до свідомості (у передсвідомість), оскільки вони при необхідності легко переводяться у свідомість.

Що ж до сфери несвідомого, то вона має абсолютно інші властивості. Зміст цієї області не усвідомлюються не тому, що його компоненти слабкі, як у випадку з латентними знаннями. Ні, вони сильні, і сила їх проявляється в тому, що вони чинять вплив на наші дії і стани. Отже, перша помітна властивість несвідомих представлень – це їх дієвість. Друга їх властивість полягає в тому, що вони важко переходять у свідомість. Пояснюється це роботою двох механізмів, які постулював З. Фрейд, – механізмів витіснення й опору. На думку 3. Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких – сексуальний потяг (лібідо). Воно існує вже в немовляти, хоч у дитинстві воно проходить через ряд стадій і форм. Зважаючи на безліч соціальних заборон, сексуальні переживання і пов’язані з ними уявлення витісняються зі свідомості та живуть у сфері несвідомого. Вони мають великий енергетичний заряд, проте у свідомість не пропускаються: свідомість чинить їм опір. Проте вони прориваються у свідоме життя людини, набуваючи спотвореної або символічної форми.

З. Фрейд виділив три основні форми прояву несвідомого: це сновидіння, помилкові дії (забування речей, намірів, імен; описки, обмовки й тому подібне) і невротичні симптоми.

Невротичні симптоми були головними проявами, з якими почав працювати З. Фрейд. Згідно з його уявленнями, невротичні симптоми – це сліди витиснених травмуючих переживань, які утворюють у сфері несвідомого сильно заряджене вогнище й звідти виконують руйнівну роботу. Вогнище має бути розкрите й розряджене – і тоді невроз втратить свою причину.

Звернемося до випадків прояву неусвідомлюваних причин дій у буденному житті, які в ранній період своєї наукової діяльності у великій кількості зібрав і описав З. Фрейд. Далеко не завжди в основі симптомів лежить пригнічений сексуальний потяг. У повсякденному житті виникає багато неприємних переживань, які не пов’язані з сексуальною сферою, і проте вони пригнічуються, або витісняються суб’єктом. Вони також утворюють афектні вогнища, які «прориваються» в помилкових діях.

Ось декілька випадків із спостережень З. Фрейда. Перший відноситься до аналізу «провалу» його власної пам’яті. Одного дня З. Фрейд посперечався зі своїм знайомим щодо того, скільки у добре відомої їм обом дачній місцевості ресторанів: два чи три? Знайомий стверджував, що три, а З. Фрейд – що два. Він назвав ці два і наполягав, що третього немає. Проте цей третій ресторан все-таки був. Він мав ту ж назву, що й ім’я одного колеги З. Фрейда, з яким той знаходився в напружених стосунках.

Наступний приклад належить до обмовок. З. Фрейд уважав, що обмовки виникають не випадково: в них прориваються істинні (приховувані) наміри й переживання людини. Одного дня голова зборів, який із деяких особистих причин не хотів, щоб збори відбулися, відкриваючи їх, вимовив: «Дозволите вважати наші збори закритими». А ось приклад помилкової дії. Коли З. Фрейд був молодим практикуючим лікарем і ходив до хворих додому (а не вони до нього), він помітив, що перед дверима деяких квартир він, замість того, щоб подзвонити, діставав власний ключ. Проаналізувавши свої переживання, З. Фрейд зрозумів, що це траплялося біля дверей тих хворих, де він почував себе «як вдома».

Надсвідомі» процеси

Якщо спробувати схарактеризувати психічні явища третього класу – «надсвідомі» процеси, то можна сказати, що це процеси утворення деякого інтегрального продукту великої свідомої роботи, який потім «вторгається» у свідоме життя людини і, зазвичай, змінює його течію.

Щоб зрозуміти, про що йде мова, уявімо собі, що ви зайняті вирішенням проблеми, про яку думаєте день у день протягом тривалого часу, що обчислюється тижнями й навіть місяцями або роками. Це життєво важлива проблема. Думаючи над проблемою, ви перебираєте й аналізуєте різні враження і події, висловлюєте припущення, перевіряєте їх, сперечаєтеся з собою й з іншими. І ось одного прекрасного дня все прояснюється – неначе пелена падає з ваших очей. Іноді це трапляється несподівано і начебто само собою, іноді приводом стає ще одне рядове враження, але це враження – як остання крапля води, що переповнила чашу. Ви раптом отримуєте абсолютно новий погляд на предмет, і це вже не рядовий погляд, не один із тих варіантів, які ви перебирали раніше. Він якісно новий; він залишається у вас і іноді веде до важливого повороту у вашому житті.

Таким чином, те, що увійшло до вашої свідомості, є дійсно інтегральним продуктом передуючого процесу. Проте ви не мали чіткого уявлення про хід останнього. Ви знали тільки те, про що думали і що переживали у цей момент, або в обмежений період часу. Увесь же великий процес, який за усіма ознаками відбувався у вас, вами зовсім не простежувався.

Подібні процеси слід помістити поза свідомістю тому, що вони відрізняються від свідомих процесів, принаймні, за наступними двома важливими рисами. По-перше, суб’єкт не знає того кінцевого підсумку, до якого приведе «надсвідомий» процес. Свідомі ж процеси припускають мету дії, тобто ясне усвідомлення результату, до якого суб’єкт прагне. По-друге, невідомий момент, коли «надсвідомий» процес закінчиться; часто він завершується несподівано для суб’єкта. Свідомі ж дії, навпаки, припускають контроль за наближенням до мети й приблизну оцінку моменту, коли вона буде досягнута. Судячи з феноменологічних описів, до обговорюваного класу «надсвідомих» процесів слід віднести процеси творчого мислення, процеси переживання великого горя або великих життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи тощо

Одним з перших психологів, що звернув увагу на «надсвідомі» процеси, був В. Джемс. Щодо цього він зібрав масу яскравих описів, які викладені в його книзі «Різноманіття релігійного досвіду» (1910). Наведемо один із прикладів, який В. Джемс відносить до кризи почуття. «Протягом двох років, – розповідає одна людина, – я переживав дуже важкий стан, від якого трохи не з’їхав з глузду. Я пристрасно закохався в одну дівчину, яка, незважаючи на свою молодість, була відчайдушною кокеткою... Я палав любов’ю до неї і не міг думати ні про що інше. Найцікавіше, що в той час, як я домагався її руки, я знав в глибині душі, що вона не створена бути моєю дружиною, і що ніколи вона на це не погодиться... І такий стан справ у поєднанні з ревнощами до одного з її прихильників розстроював мої нерви й забирав сон... І я трохи не дійшов до божевілля. Проте я не міг перестати любити її.

Але найчудовіший той дивний, раптовий, несподіваний і безповоротний кінець, яким усе це завершилося. Я йшов уранці після сніданку на роботу, за звичаєм повний думками про неї і про мою нещасну долю. Раптом, неначе якась могутня зовнішня сила опанувала мене, я швидко повернув назад і прибіг у мою кімнату. Там я почав негайно знищувати все, що зберігав на згадку про неї: записочки, листи і фотомініатюри на склі... Це був кінець. Я не говорив із нею більше, не писав їй, і жодної думки про любов не збуджував в мені її образ» (В. Джемс, 1910).

В. Джемс, коментуючи цей випадок, підкреслює слова: «неначе якась могутня зовнішня сила опанувала мене». На його думку, ця «сила» – результат деякого «несвідомого» процесу, який розгортався разом зі свідомими переживаннями молодої людини. В. Джемс не міг передбачати, що термін «несвідомий» буде мати в результаті появи психоаналізу занадто спеціальний сенс. Тому, щоб підкреслити абсолютно особливий тип уперше описаних ним процесів, Ю. Б. Гіпенрейтер використовувала інший термін – «надсвідомі». Він адекватніше відображає їх головну особливість: ці процеси відбуваються над свідомістю в тому сенсі, що їх зміст і часові масштаби більші за все те, що може вмістити свідомість; проходячи через свідомість окремими своїми ділянками, вони як ціле знаходяться за її межами.

Ще одна форма «надсвідомого» пов’язана із загадковим психічним явищем – так званим осяянням у творчості. За гіпотезою П. В. Симонова (1975), творче начало в діяльності мозку представлене механізмами надсвідомості. Надсвідомість – це неусвідомлювана перебудова раніше накопиченого досвіду, яка спонукається і спрямовується домінуючою потребою в пошуку засобів її задоволення. Корінна відмінність від підсвідомого полягає в тому, що надсвідоме створює різні, ніколи раніше не існуючі проекти пізнання предмета. При цьому воно на відміну від «підсвідомих» сновидінь не зводиться до випадкових перебудов слідів, що зберігаються в пам’яті. Діяльність надсвідомості визначається раніше накопиченим досвідом, завданням, яке ставить свідомість, що натрапила на проблемну ситуацію, і домінуючою потребою суб’єкта. За свідомістю залишаються функції формулювання проблеми, її постановки перед розумом, який виконує пізнавальні функції, а також відбір породжуваних надсвідомістю гіпотез шляхом їх логічної оцінки. За П. В. Симоновим, надсвідомість (творча інтуїція) пов’язана не стільки з логікою науки, скільки з домінуючим почуттям у ієрархії мотивів особистості, що дозволяє протистояти консерватизму міцно засвоєних догм.

Свідомі й надсвідомі процеси є постійними сусідами один одного. Наприклад, добре відоме всім людське почуття – любов. Ви знаєте, що любите цю людину, але чому ви її любите? Що спонукає вас любити саме цю людину, а не іншу? Тим більше що дуже часто ваш обранець не є кращим із кола ваших знайомих. Це можна пояснити лише роботою певних механізмів, які ми назвали надсвідомими процесами. Інший приклад – вибір професії. Вважається, що вибір професії є усвідомлений крок. Це так, але як чітко у вашій свідомості відбиваються причини зробленого вами вибору? Дуже часто на запитання про причини вибору тієї чи іншої професії ми відповідаємо, що вона нам подобається, або понад усе підходить, або дозволяє заробити на життя, але при цьому ми часто маємо досить невиразне уявлення про професію. Ми не знаємо (чи не прагнемо дізнатися) умови й особливості праці. Дуже часто ми діємо під тиском думки своїх батьків, друзів, життєвих умов тощо, та не усвідомлює це. Таким чином, наш вибір, або, точніше, процес, що визначив наше рішення, не завжди усвідомлюється нами, тому надсвідомі процеси грають значущу роль у житті людей. До даного класу процесів повною мірою слід віднести процеси творчого мислення, процеси переживання значущих життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи.