Форма державного правління та основні види форм правління сучасних держав

Форма державного правління – це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними. Форма державного правління характеризує: 1)порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру та термін повноважень; 2)зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави; 3)компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, в тому числі з іншими центральними і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями. [5, 49]

Харак­тер форми правління залежить від типу сус­пільства. Форма правління обумовлюється також конкретним розташуванням соціально-політичних сил і результатами боротьби між ними; історичними особливостями окремих країн; особливостями культури народу; впливом у країні державних процесів, у тому числі воєнних. Отже, форма державного правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. [11, 82]

Форма правління, за М.В. Баглаєм, є по­рядок формування та взаємовідносин голови держави, парламенту та уряду. Такий поря­док створює стійку систему, якщо знайдено баланс повноважень законодавчої та вико­навчої влади та створені чіткі межі компете­нції голови держави. Голова держави, парламент та уряд існують при усіх формах пра­вління, але їх положення, взаємовідносини та роль при кожній формі різні. [6, 4] Форма державного правління - елемент форми держави, що характеризує структурну орга­нізацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними. Має право на життя й таке визначення, як форма правління - це спосіб організації вла­ди, згідно з яким суспільство поділяється на тих, хто керує, і тих, ким керують, на панівні верстви та підвладні. Власне «форма» у цьо­му разі стосується визначення того, як і яким чином здійснюється правління. Залежно від цього форми державного правління поділя­ють на авторитарні, тоталітарні та демокра­тичні. Різноманітність особливостей, які ха­рактеризують окремі держави та поглядів, з яких вони можуть бути розглянуті, дає мож­ливість визначати найрізноманітніші класи­фікації. Важливо те, що форма правління не вини­кає в державі сама собою, вона складається в кожній державі історично, в залежності від рівня політичного розвитку суспільства, пар­тійної системи, соціальної структури насе­лення. Форма правління не визначає демок­ратизм або авторитаризм влади, вона важли­ва для виявлення конкретної моделі взаємо­відносин між носіями державної влади, кож­на з яких спирається на концепцію демокра­тії і створює гарантії проти зосередження влади в одних руках.

Таким чином, форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними. Форма державного правління дає можливість усвідомити: як створюються вищі органи держави і яка їхня будова; як будуються взаємини між вищими й іншими державними органами; як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни; в якій мірі організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина.

Форми державного правління поділяються на: монархічні (одноособові, спадкоємні); республіканські (колегіальні, виборні). [20, 51] До нетипових форм правління відносять республіканську монархію, монархічну республіку, правління політичної організації, правління колегіального органу, правління політичного лідера та демократію.

Монархія - це така форма правління, при якій верховна влада одноособова і переходить, як правило, у спадщину. Основними ознаками класичної монархічної форми управління є: існування одноособового глави держави, що користується своєю владою довічно (цар, король, імператор, шах); спадкоємний порядок наступності верховної влади; представництво держави монархом за своїм розсудом; юридична безвідповідальність монарха. Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного управління. У свою чергу монархія поділяється на: абсолютну; обмежену (парламентську); дуалістичну; теократичну; парламентську. [14, 10]

Абсолютна монархія - така форма правління, при якій верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Основною ознакою абсолютної монархії є відсутність яких-небудь державних органів, що обмежують компетенцію монарха. До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосередньому підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції і розвинутого бюрократичного апарату.

Конституційна монархія являє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Звичайно це обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх же не в праві змінити конституцію.

При дуалістичній монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і фактично влада розділена між урядом, формованим монархом, і парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідально перед ним. Монарх при цьому виражає переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію й інші шари населення.

У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне управління країною. Такі монархії називаються теократичними (Саудівська Аравія). На сучасному етапі розвитку монарх є лише символом держави й національного суверенітету (Японія, Великобританія) [19, 124].

Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк. Загальними ознаками республіканської форми правління є:

-існування одноособового і колегіального глави держави;

-виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;

-здійснення державної влади не по своєму велінню, а з доручення народу;

-юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

-обов'язковість рішень верховної державної влади [8, 63].

Нараховується кілька основних різновидів республіканського правління. У свою чергу вони поділяються за формою державного устрою на: парламентські; президентські; президентсько-парламентські.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту. У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партій, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе колективу відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Він залишається доти у влади, поки в парламенті вони мають більшість. У випадку втрати довіри більшість членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів. До парламентських республік можна віднести ФРН, Італію (по конституції 1947 р.), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, що поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду. Найбільш характерні риси президентської республіки: позапарламентський метод обрання президента і формування уряду; відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом; більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави. Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча - президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування (виборів) - через колегію виборців. Кількість виборців повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті (конгресі). [13]

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтість, є те, що президент або сполучає повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету чи ради міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, повідомляє надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, нерідко бере участь в роботі уряду, призначає членів Верховного суду. У країнах Латинської Америки часто зустрічаються «суперпрезидентські республіки». Ця форма правління – практично незалежна, слабко контрольована законодавчою і судовою владою. Це особливий конгломерат традиційної форми з напівдиктаторським управлінням. Своєрідною серединою є президентсько-парламентська республіка.