Державний устрій і державний режим

Форма державного устрою - це закріплена в основному законі організація території держави і відповідний спосіб організації влади. [20, 53] Для її з'ясування за умов конкретної країни необхідно проаналізувати положення, змістом яких визначено організацію державної території та статус її складових або від­окремлених частин, а також встановлено і розмежовано повноваження «центральних» органів і органів, локалізованих у межах цих складових або частин. Залежно від прий­нятої форми державного устрою організація території набуває або політичного (феде­ративна держава), або, насамперед, адміністративного (унітарна держава) характеру. [5, 236]

Форма державного устрою характеризує державу з точ­ки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.

Унітарна держава - це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіаль­ні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Найваж­ливішими юридичними ознаками унітарної держави вважа­ють такі: 1) до складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету; 2) вона має єдину систему державних органів; 3) в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства; 4) в ній існує єдине громадянство; 5) у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник. У сучасному світі більшість держав - унітарні. [20, 54] Унітарна форма державного устрою у багатьох випадках фік­сується в конституціях у вигляді відповідного визначення держави. Наприклад, части­ною другою статті 2 Конституції України встановлено, що «Україна є унітарною державою».

Прикладом складноїформи державного устрою є феде­рація і конфедерація. [16, 47]

Федерація - це складна держава (союзна держава), до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єк­тів федерації), що володіють суверенітетом. Література на­водить два різновиди федерації: а) федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої - суверенні держави, що збері­гають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу із складу федерації; б) федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої - державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення: Юридичними ознаками федерації є: 1) наявність конституції федерації в цілому і консти­туцій у кожного з її суб'єктів і, відповідно, системи зако­нодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів; 2) існування громадянства як усієї федерації, так і гро­мадянства її суб'єктів; 3) у міжнародних стосунках може виступати як феде­рація в цілому, так і кожен з її суб'єктів. Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни. [19, 136] Федеративній державі притаманна складна організація території і влади, тому її ха­рактеризують як складну державу. Територію федерації нерідко визначають як сукуп­ність територій суб'єктів. Поняття території федерації пов'язане з явищем державно­го суверенітету і відрізняється від умовного, з огляду на це явище, поняття території суб'єкта федерації. Сприйняття території федерації як сукупності територій суб'єктів пов'язане з історичною практикою утворення федеративної держави як союзу (об'єд­нання) попередньо суверенних держав. Внаслідок цього, питання організації терито­рії суб'єктів федерації, як правило, віднесені до компетенції їх законодавчих органів.

Існують різні класифікації федеративних держав. Зви­чайно виділяють договірні та конституційні федерації. Договірні федерації утворюва­лись на основі волевиявлення суб'єктів, які об'єднувалися. Нерідко такими суб'єкта­ми були попередньо суверенні держави (США, Швейцарія, Танзанія). Як договірні виникли так звані класичні федерації, котрі еволюціонували від конфедерації (США, Швейцарія). В Австралії і Канаді утворення федеративної держави спричинило об'єд­нання колоній. Саме до названих та деяких інших федерацій має бути віднесено тер­мін «союзна держава». Зміст і характер волевиявлення суб'єктів, що об'єднуються у федерацію, є різним, а його способом виступає своєрідна угода про об'єднання. Проте майже в усіх випадках таке об'єднання не дістало вияв у формалізованому договорі і за останній вважають конституцію федеративної держави. Тому поняття договірної федерації є умовним. Конституційні федерації утворюються за директивним рішенням «центру» і, як правило, без будь-якого волевиявлення з боку складових території держави, що набу­вають статусу суб'єктів федерацій. Формальною основою створення та існування та­ких федерацій є конституції новоутворюваних держав, за якими не визнається відпо­відна договірна природа. В деяких випадках заміни таких конституцій вели до подвійної, або зворотної, зміни форми державного устрою (Мексика).

Федеративні держави іноді класифікують як децентралізовані та централізовані, за­лежно від обсягу повноважень органів суб'єктів. Проте така класифікація є неодно­значною, адже, порівняно з унітарною державою, кожній федерації об'єктивно прита­манна децентралізація влади. Розрізняють також федеративні держави, організація території яких зумовлена виключно історичними, географічними та іншими подібни­ми чинниками, і ті, де форму державного устрою прийнято з урахуванням етнонаціональних чинників. Етнонаціональні чинники покладені в основу організації таких сучасних федерацій, як Бельгія, Боснія і Герцеговина, Ефіопія та Індія. В радянській літературі, по суті, протиставлялись федерації, побудовані за так званим національно-територіальним принципом, і «буржуазні» федерації, за умов яких такий принцип не враховувався.

За своєю природою федерація є відмінною від конфедерації, хоча з конкретно-істо­ричних причин конфедерацією іноді офіційно визначають (Швейцарія) або визначали в минулому (Аргентина. Канада) деякі федеративні держави. Конфедерацію характеризують як таку форму державного устрою, в якій держави, що її утворюють, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади і управління, а спеціальні об'єднані органи створюються тільки для координації дій і певних цілей. Конфедерація є союзом (об'єднанням) держав, що створений на основі міжнародного договору або інших установчих документів для досягнення певних цілей. [6, 4]

Поняття конфедерації вживається в широкому значенні слова, а саме: як будь-яке міждержавне утворення, що не є державою, але має яскраво виражений політичний ґатунок вже тому, що свідомо твориться державами для здійснення наперед поставлених цілей. Прикладами тут можуть бути ООН, ЄС, СНД тощо. Федерація - навпаки, інтегрує своїх суб'єктів в одну державу, де за ними залишаються лише окремі права несамостійних складових частин нового утворення. Федерація як єдина держава завжди існує на певній загально федеральній основі, що складається зі спільної економіки, єдиної армії, єдиного або спільного транспорту, зв'язку тощо. Тільки федерація в цілому, а не її частини, має державний суверенітет і повну міжнародну правосуб'єктність. [20, 56]

Отже, конфедерація являє собою союз держав, які об’єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питан­нях повної самостійності. Ознаками конфедерації є: 1) відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давчих органів; 2) відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давства, громадянства, судової та фінансової систем; 3) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій; 4) наявність безумовного права виходу зі складу конфе­дерації у кожного з її суб'єктів.

Державний режим означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, і характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві, а також тип політичної системи, що панує в країні. Слід враховувати, що державна влада для вирішення своїх задач використовує одночасно різні форми і методи. По цьому, оцінюючи той чи інший державний режим, даючи йому відповідну оцінку важливо встановити, які методи здійснення державної влади є головними, провідними, складають домінанту державного режиму. Характер державного режиму в країні, застосування тих чи інших форм і методів державного режиму визначається багатьма чинниками. На нього впливають існуюча в країні партійна система, взаємостосунки між органами держави, прямі та зворотні зв'язки політичних партій, громадських організацій, органів держави з населенням, пануюча в суспільстві ідеологія, рівень політичної культури, традиції і багато інших обставини. Проте головним чинником є характер державної влади: демократична влада, що спирається на волю народу, має своїм наслідком демократичний режим; влада, що захищає інтереси певного класу, соціального шару, корисливі інтереси клану веде до диктаторських і тоталітарних режимів.

Зміст державного режиму визначається взаєминами між владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві державного режиму. Ознаками виділення державного режиму в окремій тип є: - спосіб формування органів влади; - співвідношення між гілками влади; - становище і роль політичних партій та громадських організацій; - правовий статус особи; - рівень економіко-господарського розвитку; - рівень політичної свідомості суспільства; - порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів; - встановлена правова система, її особливості і характер; - історичні, культурні традиції, звичаї народу, тощо. [14, 12]

Аналіз основних законів різних країн свідчать, що предметом конституційного регулювання є наступні елементи державного режиму: 1)державна влада, яка має своєю основою політичну владу народу, політичне панування певної соціальної групи; 2)організаційно - правовий поділ державної влади та автономія її гілок, з одного боку, і принцип єдності державної влади - з іншого; 3)змагальність, пошук компромісу і консенсусу в діяльності державних органів або, навпаки, обмеження політичної діяльності, орієнтація на боротьбу з політичними опонентами і придушення їх; 4)політичні свободи громадян, можливість їх самостійної і активної участі в політичному житті; 5)самоврядування територіальних громад на певній місцевості [5, 241].

Отже, державний режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою.

Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії державний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.

Демократичний - це вид державного режиму, що характеризує такий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини. Демократичному режиму притаманні такі ознаки: народ – основне джерело здійснення державної влади; державна влада здійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову відповідно до конституційно закріплених повноважень; свобода особи в різних сферах діяльності (економічній, політичній, соціальній тощо).

Демократичний режим існує в наступних формах: - ліберально-демократичний, заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні свободи людини, її діяльності, забезпеченні рівності всіх перед законом; - консервативно-демократичний, побудований на переважному застосуванні таких принципів державного управління, які склались історично, отримали закріплення у свідомості суспільства, є характерними саме для цієї держави, що не бажає перейти до нових форм і методів державного управління; - радикально-демократичний, здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів для підвищення ефективності державного управління. [18, 94]

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних державних режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно Близького Сходу, Афри­ки, зберігаються різні модифікації антидемократичних державних режимів. В Україні відбуваються процеси переходу до демократичного державного режиму, основи якого знай­шли своє закріплення у Конституції України.

Антидемократичному режиму притаманні такі ознаки: утиск прав особи, перешкода її вільному розвитку; повний контроль держави над всіма сферами суспільного життя; концентрація влади в руках однієї особи або групи осіб; фактичне одержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних тощо); ігнорування інтересів національних меншин, релігійних поглядів населення тощо. Антидемократичний режим існує у таких формах: - тоталітаризм - це режим, що характеризується відсутністю реальних прав і свобод громадян, всеохоплюючим репресивним примушенням громадян до виконання владної волі, яка не спирається на закон та контролює всі сфери суспільного життя. - деспотія - форма режиму, яка характеризується зосередженням в руках

однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утиску прав та свобод людини і громадянина. - авторитаризм - це вид режиму, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або групи осіб; безстроковим характером влади глави держави; звуженням політичних прав і свобод громадян та громадсько-політичних об'єднань, приниженням ролі представницьких органів влади; недопущенням політичної опозиції. [18, 97]

Отже, особливості соціально-економічного, політичного розвитку країн світу визначають різноманітність державних режимів, які у чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. Типовим, як правило, є поєднання ознак декількох видів режимів, які були охарактеризовані вище (наприклад, поліцейський, надзвичайний, охлократичний тощо).