Обробка результатів експерименту та їх аналіз. Лабораторний практикум

С.Г. Авдєєв, Т.І. Бабюк, П.В. Гель, О.С. Камінський

 

Лабораторний практикум

з фізики

 

 

частина 2

(коливання і хвилі, оптика)

Міністерство освіти та науки України

Вінницький національний технічний університет

 

 

С.Г. Авдєєв, Т.І. Бабюк, П.В. Гель, О.С. Камінський

 

Лабораторний практикум

з фізики

 

 

частина 2

(коливання і хвилі, оптика)

 

Затверджено Вченою радою Вінницького національного технічного університету як лабораторний практикум для студентів електротехнічних спеціальностей. Протокол № 8 від 2.03.2005

 

Вінниця ВНТУ 2006

УДК 53 (075)

А 75

 

 

Рецензенти

П.М. Зузяк, доктор фізико-математичних наук, професор

В.Г. Дзісь, кандидат технічних наук, доцент

І.О. Сівак, доктор технічних наук, професор

 

Рекомендовано до видання Вченою радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

 

Авдєєв С.Г., Бабюк Т.І., Гель П.В., Камінський О.С.

А 75 Лабораторний практикум з фізики, ч.2 (коливання і хвилі, оптика). Лабораторний практикум. Видання друге, перероблене – Вінниця: ВНТУ, 2006. – 112с.

 

Практикум складено відповідно до діючої програми з курсу фізики для технічних вузів і пропонується студентам всіх форм навчання.

 

УДК 53 (075)

 

 

 

 

© С.Г. Авдєєв, Т.І. Бабюк, П.В. Гель, О.С, Камінський, 2006

 

ЗМІСТ

 

Коливання і хвилі..........................................…………………………..…. 4

Лабораторна робота № 4.1 Фізичний маятник...................….....…….… 4

Лабораторна робота № 4.2 Вивчення законів коливання матема-тичного маятника.......................................................................................… 12

Лабораторна робота № 4.3 Вивчення явища додавання гармонічних коливань..….......…......................................................................................... 18

Лабораторна робота № 4.4Вивчення затухаючих електромагнетних коливань …………………………………………………………………..… 24

Лабораторна робота № 4.5 Визначення частоти коливань мульти-вібратора......................................................................................................... 31

Лабораторна робота № 4.6 Вивчення поперечних коливань струни.... 38

Лабораторна робота № 4.7 Визначення швидкості звуку в повітрі методом резонансу................................................................................…..... 42

Лабораторна робота № 4.8 Визначення швидкості звуку в повітрі методом інтерференції …............................................................................... 47

Лабораторна робота № 4.9 Вивчення резонансу напруг і струмів........ 57

Оптика...................................................................................................….... 64

Лабораторна робота № 5.1 Визначення головної фокусної віддалі
оптичних систем.........………………………………….…………….……. 64

Лабораторна робота № 5.3 Визначення показника заломлення скляної пластинки за допомогою мікроскопа..…………….………………..…….. 67

Лабораторна робота № 5.4 Визначення довжини світлової хвилі за допомогою біпризми Френзеля …………………………................……… 72

Лабораторна робота № 5.5 Визначення довжини світлової хвилі за допомогою кілець Ньютона ……………………..……................................ 77

Лабораторна робота № 5.6 Визначення довжини світлової хвилі за допомогою дифракційної решітки …….……………………………....…. 82

Лабораторна робота № 5.7 Вивчення дифракції Фраунгофера на дифракційній решітці.......…......................................................................... 91

Лабораторна робота № 5.8 Вивчення закону Малюса............................ 96

Лабораторна робота № 5.9 Визначення сталої Стефана – Больцмана.. 101

Лабораторна робота № 5.10 Вивчення зовнішнього фотоефекту …….. 107

Лабораторна робота № 5.11 Вивчення спектральних закономірностей атома водню та визначення сталої Ридберга............................................. 111

Лабораторна робота № 5.12 Дослідження співвідношення невизна-ченостей Гейзенберга для фотонів …………..…………..............….......... 117

Коливання і хвилі

Лабораторна робота № 4.1

Фізичний маятник

Мета роботи: вивчити коливання фізичного маятника та визначити прискорення сили земного тяжіння.

Прилади і матеріали: фізичний маятник, секундомір, лінійка.

Теоретичні відомості

 

Багато фізичних питань зводяться до дослідження поведінки системи при її відхиленнях від положення рівноваги. Якщо при цьому виникають сили, які намагаються повернути систему в початкове положення, то система буде здійснювати коливання.

Коливанням називається рух, який характеризується певним ступенем повторювання.

Надалі ми будемо припускати, що система здійснює одновимірні коливання. Якщо f (x) - сила, яка діє на коливну систему в точках з координатою х, тодля знаходження закону руху х = x(t) потрібно розв'язати рівняння руху (II закон Ньютона)

 

, (1)

 

де m - маса коливної системи.

Однак, навіть у найпростішому випадку одновимірного руху залежність сили від відстані, як правило, досить складна. Тому при розв'язуванні рівняння (1) виникають значні труднощі. Якщо ж розв'язок отримано, то він може бути настільки складним, що його дуже важко проаналізувати. У випадку, якщо повертаюча сила пропорційна зміщенню тіла від положення рівноваги (квазіпружна сила):

 

, (2)

 

розв’язання рівняння (1) значно спрощується.

Оскільки сила, яка повертає систему в початкове положення, пропорційна зміщенню, то рівняння називається лінійним. Враховуючи (2), рівняння (І) може бути записане в такому вигляді:

 

. (3)

Рівняння (3) називається диференціальним рівнянням гармонічних коливань. Будемо шукати розв'язок рівняння (3) у вигляді:

 

. (4а)

 

Продиференціюємо цей розв'язок двічі за часом

 

(4б)

 

Підставимо вирази (4а) і (4б) в рівняння (3):

 

 

Таким чином, наш передбачуваний розв'язок задовольняє рівняння руху при довільних t, якщо

 

або .

 

Таким чином, рівняння гармонічних коливань може бути подано у вигляді:

 

,

або

. (5)

 

Графік цієї функції зображено на рис. 1.

Рух, при якому фізичні величини змінюються за законом косинуса чи синуса, називається гармонічним.

Максимальне відхилення точки від положення рівноваги А називається амплітудою коливань, а аргумент косинуса (чи синуса) ωt+φ₀ фазою коливання. Величина φ₀, яка називається початковою фазою, показує відставання чи випередження, з яким досягається максимальне зміщення А по відношенню до моменту часу t = 0.

Зауважимо, що величина φ₀ не впливає на форму кривої х(t), азалежить лише від вибору початку відліку часу t.

Рис.1

 

Періодом Т коливань називається час, за який здійснюється одне повне коливання. Частота f визначається як число повних коливань в 1 секунду. Частоту, як правило, вимірюють в герцах (Гц). Очевидно:

 

, .

 

Оскільки рух тіла, що коливається, повторюється з періодом, рівним Т, в момент часу t = Т тіло повинно знаходитися в тій самій точці та рухатися в тому самому напрямку, що і в момент часу t = 0. А оскільки синус та косинус – це функції, які змінюються з періодом 2π, то з (5) ми маємо:

 

,

звідки

.

 

Величину називають власною циклічною частотою коливань. Вона визначає кількість коливань, які здійснює точка за час 2π секунд. Вираз (5), таким чином, можна записати у вигляді:

 

або . (6)

 

Розглянемо малі коливання фізичного маятника. Фізичним маятником називається тверде тіло, яке може коливатися навколо нерухомої горизонтальної осі, що не проходить через центр мас тіла. Точка її перетину N звертикальною площиною, яка проходить через центр мас маятника, називається точкою підвісу маятника (рис.2). Положення тіла в кожен момент часу можна охарактеризувати кутом а відхилення його від положення рівноваги.

 

Рис.2

 

Відстань від центра мас до осі дорівнює а. При повороті тіла від положення рівноваги на кут а виникає повертаючий момент сил тяжіння, який дорівнює:

 

М = mgd=mga sin a,

де m - маса тіла;

d - плече сили mg.

При коливаннях тільки цей момент буде діяти на тіло. Отже, другий закон динаміки для обертального руху

 

(7)

прийме вигляд:

, (8)

 

де J — момент інерції тіла відносно горизонтальної осі, якапроходить через точку N, перпендикулярно до площини рисунка.

При малих кутах відхилення ,тоді:

 

. (9)

 

Рівняння (9) за виглядом збігається з рівнянням (3). Отже, коливання маят­ника є гармонічними з частотою:

. (10)

 

Період коливань фізичного маятника:

 

. (11)

 

Якщо період коливань не залежить від амплітуди, то такі коливання називаються ізохронними. З рівняння (10) випливає, що малі коливання фізичного маятника ізохронні.

Окремим випадком фізичного маятника є математичний маятник. Це маятник, вся маса якого зосереджена в одній точці – у центрі мас маятника С. Прикладом математичного маятника може бути кулька, яка підвішена на довгій нерозтяжній і невагомій нитці. Для математичного маятника а = l, J = тl², де l – довжина маятника, і, таким чином, формулу (11) можна записати:

 

. (12)

 

Порівнюючи (12) та (11), робимо висновок, що фізичний маятник коли-вається так, як математичний маятник довжиною:

 

(13)

яка називається зведеною довжиною фізичного маятника.

Відкладемо від точки N вздовж NC відрізок NN', довжина якого дорівнює зведеній довжині фізичного маятника. Точка N' називається центром коливань. Центр коливань можна визначити як математичну точку, в якій треба зосередити всю масу фізичного маятника, щоб період його коливань залишився без змін. За теоремою Штейнера J = J_c+ma², де J_c - момент інерції маятника відносно паралельної осі, яка проходить через центр мас С.

Підставивши цей вираз в (13), маємо:

 

. (14)

Звідси випливає:

1) L > а, тобто, точка підвішування N та центр коливань N' знаходяться по різні боки від центра мас С;

2) усім точкам підвішування, які знаходяться на однакових відстанях від центра мас, відповідає одна зведена довжина L, а отже, один і той же період коливань Т.

Точка підвішування та центр коливань виявляються взаємними або спряженими точками в такому розумінні.

Якщо маятник підвісити за центр коливань N', то його період не зміниться, а колишня точка підвішування стане новим центром коливань. Для доведення цього позначимо через а' довжину відрізка N'C та припустимо, що маятник підвісили за точку N'. Тоді аналогічно (14) його зведена довжина дорівнює:

 

. (15)

 

Але , або згідно з (14) . Підставивши це значення в (15), одержимо .Таким чином, , тобто зведена довжина, а також період коливань фізичного маятника лишились без змін.

Якщо відома довжина L, то визначивши період коливань фізичного маятника за допомогою секундоміра, можна визначити величину прискорення вільного падіння g в даному місці. З (11) та з врахуванням (13) одержимо:

 

(16)

 

Відмітимо, що таким методом були проведені найбільш точні вимірювання сили тяжіння та визначені її зміни в різних точках земної поверхні.

За допомогою таких вимірювань g визначають місцеві зміни густини земної кори та на цій основі роблять висновок про породи, які залягають на глибині (гравітаційна розвідка копалин).

 

Хід роботи

 

Існують різні конструкції оборотного маятника. На рис. 3 показана одна з них, яка використовується в роботі. Маятник складається зі стального стержня, довжина якого більша метра. На стержні жорстко закріплені опорні стальні призми N, N' та стальна чечевиця В, яка знаходиться між ними. Друга стальна чечевиця D знаходиться на одному з кінців стержня, вона може рухатися вздовж стержня і закріплюватися в потрібному положенні.

 

 

Рис. 3

 

Прискорення сили тяжіння за допомогою такого фізичного маятника можна визначити таким способом. При зміщенні чечевиці D необхідно домогтись збігу періодів коливань навколо точок підвішування N та N' (для чого необхідно перевернути маятник). Призми N та N' закріплені асиметрично відносно центра мас С. Тому при збігу періодів коливань відстань між ними дає зведену довжину маятника L, яка дорівнює відстані між призмами:

 

.

 

Вимірявши L, період коливань Т можна розрахувати за формулою (16).

1. Провести не менше 3 серії дослідів для визначення g.

2. Виміряти період коливань в кожній серії дослідів не менше 5 разів, визначаючи кожний раз час 40...50 коливань.

3. Вимірявши L, визначити gза формулою (16).

Обробка результатів експерименту та їх аналіз

 

1. Розрахувати абсолютну та відносну похибки вимірювань g.

2. Порівняти одержані результати з табличними даними та проаналізу-вати їх.

Додаткове завдання

 

1. Дослідити залежність періоду коливань Т від величини а (див.рис.2), побудувати та проаналізувати графік Т = f(а).

2. Користуючись теоремою Штейнера, довести співвідношення L=L' (див.рис.3).

Контрольні запитання для допуску