Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності




Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов'язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив зло­чину». Термін «рецидив» походить від латинського слова «гесісііуш» і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Поняття «рецидив злочинів» розробляється як у кримінально-правовій теорії, так і в кри­мінології. Чинне кримінальне законодавство України не містить поняття рецидиву злочинів. Стаття 26 Криміналь­ного кодексу України регулює підстави і порядок визнання злочинця лише особливо небезпечним рецидивістом.

У теорії кримінального права є погляд, що рецидив зло­чинів охоплює випадки, коли особа вчиняє новий злочин після засудження її за раніш учинений злочин при наявності у неї непогашеної або незнятої судимості. Такий рецидив отримав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступе­ня суспільної небезпеки злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: за­гальний і спеціальний рецидив, простий ^складний (бага­торазовий), пенітенціарний і особливо небезпечний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків пер­шого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів —

це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити по­вторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обста­вин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вжи­вались; які мають непогашену або не зняту судимість; су­димість яких погашена чи знята; відносно яких застосовані за попередні злочини інші, не кримінальні покарання або заходи впливу.

Рецидивна злочинність —- специфічна частина загальної злочинності — являє собою сукупність повторно вчинених злочинів особами, які раніше вже учинили кримінальне по­сягання, її можна розглядати як єдине ціле, що відокрем­люється від усієї злочинності за особливою характеристикою особи злочинця-рецидивіста.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого пе­редбачає необхідність виявлення загальних її кількісно-якісних тенденцій, криміногенних детермінант, заходів по­передження.

За деякими даними кількість злочинів, вчинених особа­ми, які раніше вже учинили злочини, збільшилася за останні 25 років (1973-1998) більше як у 2,8 рази. Інтенсивне зро­стання рецидивної злочинності було відмічене у 1974, 1978-1983, 1987, 1989 роках, значно зменшився її рівень у 1977 і 1988 роках. У 1989-1993 роках кількість рецидивних зло­чинів зростала не так інтенсивно, як загальний рівень зареє­строваної злочинності. У зв'язку з цим їх частка у зареєст­рованих злочинах у 1988-1993 роках коливалась у межах 18-21 %. У 1995-1998 роках питома вага рецидиву до чис­ла розслідуваних кримінальних справ складала у серед­ньому близько 19 %. Щодо абсолютних показників рівня ре­цидивної злочинності, то вони такі: 1995 рік — 60406; 1996 рік — 72140; 1997 рік — 74406 і 1998 рік — 81410. Отже, при знижені рівня зареєстрованої злочинності за ці роки різко зростає рівень рецидивної злочинності. З ураху­ванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані кримінально-правової статистики.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін тільки за чотири роки (1995-1998) також свідчить про не­гативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, кра­діжок, у тому числі з квартир, хуліганств. А взагалі по Україні кожний четвертий злочин у 1998 році був вчинений особа­ми з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирує» корисливо-насильницька і корислива злочинність і це пояс­нюється тим, що більшість рецидивістів орієнтується на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Тради­ційно криміналітет професіоналізувався на розбоях, грабе­жах, крадіжках приватного майна. Найбільш незахищени-ми і кримінальне доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий рецидивний злочин припадає на крадіжки державного та колективного майна з магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, організовані злочинні зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях по­збавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

Кримінологічні дослідження показують, що серед реци­дивістів зросла частка осіб, які переорієнтовують свою кри­мінальну активність відповідно до змін, що відбуваються у соціально-економічних і політико-правових відносинах у країні. Спостерігається інтенсивна інтеграція деякої части­ни рецидивістів з лідерами економічної злочинності, їх ак­тивність у сфері приватизації, вимагательства, рекету, кон­трабанди, контролю над торговельними об'єктами, шахрай­ство у підприємницькій і банківській діяльності, підробці грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях і досить драматично зображується в літературі і кінофільмах, рецидивісти вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції, використовують найбільш витончені й жорстокі методи залякування, погроз і розправи.

За даними окремих кримінологів кількість рецидивістів, які учинили нові злочини однорідного складу, у 1997 році

дещо зменшилася порівняно з 1996 роком. Якщо 1996 року таких рецидивістів було виявлено близько 4,3 тис., то у 1997 році — 3,5 тис., що складає приблизно 8,2 % від усієї кіль­кості рецидивістів по лінії карного розшуку. Інша частина рецидивістів вчинила різнорідні злочини. На думку дослі­дників загальний рецидив означає зміну злочинної діяль­ності, на що впливають особистісні (суб'єктивні) і зовнішні (об'єктивні) фактори. Суттєво впливають на зміну злочинної діяльності п'янство і наркоманія. Частіше притягуються до відповідальності за загальний рецидив особи з нестійкою натурою, навіюваннями та імпульсивною поведінкою.

За кримінологічними дослідженнями у 1996 та 1997 роках було зареєстровано, відповідно, 1848 і 1524 випадки рецидивних злочинів, вчинених у групі. Це в середньому складає близько 40 % від загальної кількості виявлених за ці два роки рецидивістів. На факт підвищення професіона­лізму і організованості рецидивних угруповань вказують кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі), за даними яких у 1995 році частка рецидивістів, які вчинили злочини у групі, досягла 32 %. Характерно, що серед виявлених груп част­ка організованих значно вища. Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захи­щеності злочинних угруповань від виявлення і покарання.

Що стосується кримінологічної структури рецидивної зло­чинності, то перш за все слід звернути увагу на її територіальну нерівномірність розподілу в Україні. Найбільш ураженими кримінальним рецидивізмом є ті ж самі області і регіони, в яких найбільший рівень зареєстрованої злочинності: Дніпро­петровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Київ, Автономна Республіка Крим, Харківська, значне зростання рецидивної злочинності спостерігається також у Закарпатській, Львівській, Херсонській та інших областях республіки.

Зростає кількість злочинів, вчинених рецидивістами з використанням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохоронним органам.

Помітною є різниця інтенсивності рецидивних проявів серед різних категорій засуджених: частіше вчиняють такі

злочини ті, хто відбували покарання у місцях позбавлення волі і протягом першого року після відбуття покарання.

Привертає увагу значний обсяг постпенітенціарного рецидиву, тобто вчинення особою нового злочину після звільнення з виправно-трудових установ. Так, у 1996 році з місць позбавлення волі звільнилося майже 60 тис. осіб. Проведені кримінологічні дослідження неодноразово ув'яз­нених, що відбувають покарання у виправно-трудових ко­лоніях суворого режиму, показали, що переважна більшість засуджених не хочуть після виходу на волю повертатися до місць ув'язнення, але 67 % не впевнені в тому, що після відбуття покарання суспільство їх прийме, допоможе вирі­шити повсякденні проблеми, почати нове життя.

Динаміка рецидивної злочинності має сталу тенденцію до збільшення. Якщо у 1988 році було виявлено 33537 осіб, що вчинили злочин повторно, то у 1998 році — більше 50 тис. Неухильно зростає внутрішня динаміка (по видах зло­чинів) рецидивної злочинності. На її зростання впливають соціально-економічні і правові чинники.

Структура особи злочинця, в тому числі і особи реци­дивіста, характеризується демографічними, соціально-ро­льовими, кримінально-правовими і моральними рисами. Пе­реважна більшість рецидивістів — чоловіки. Частка непов­нолітніх — 7-8 % від загальної кількості осіб, які вчинили злочини повторно. Кількість жінок серед дорослих реци­дивістів складає 3-3,5 %, хоча на 10 тис. жінок, засуджених у 1996.році, 53 % було ув'язнено повторно. З числа неодно­разово судимих 3,2 % складають особи, визнані судом особ­ливо небезпечними рецидивістами.

Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, кожний 10-й рецидивіст має три і більше судимо­стей; значна частина рецидивістів перебувала під адмініст­ративним наглядом. Як було зазначено, третина рециди­вістів — це постпенітенціарний рецидив, майже 2 % з яких визнані особливо небезпечними рецидивістами.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особ­ливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя),

: фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у поло­вини засуджених. У той же час майже 70 % рецидивістів ^підтримують стосунки з родичами. Далеко не всі, навіть багаторазові рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних угруповань, «блатними» і засвоюють, як зазна­чається в літературі, риси професійних злочинців.

Відносно моральних рис особи рецидивіста, то вона неоднозначна. З одного боку, частина рецидивістів, викори­стовуючи нові економічні відносини, активно займається злочинною підприємницькою діяльністю і більшість їх зло­чинів нерідко залишається поза увагою правоохоронних органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, засто­совуючи у своїй діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під респектабельних законослухняних громадян. З другого боку, частина рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління, багаторазові «відсидки» яких довершують портрет патологічної, амо­ральної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45-50-річного віку «кар'єра» реци­дивіста, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується з добуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато ре­цидивістів не мають постійного місця проживання, засобів 'до існування, позитивних соціальних зв'язків', родини тощо. Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціалі-зація яких проблематична.

Дослідження особи рецидивіста минулих років і сучас­ності свідчать, що їх загальними рисами є соціальна дезор­ганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручене уявлення про нормальні людські стосунки, со­ціально-моральна занедбаність, дезадаптованість, люмпені­зація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, деградація, а взагалі — розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки отримані при дослід­женні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна на­станова особи. Соціальний зміст цієї настанови складає наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усві-

домлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні устремління, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, деформація поведінки у сфері сімейних відносин, аморальність, соціальна занедбаність, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси осо­би злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної настано­ви у кримінологічній теорії розрізняються три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу склада­ють найбільш небезпечні, кримінальне активні, злісні зло­чинці. До них можна віднести особливо небезпечних реци­дивістів, багаторазових рецидивістів, рецидивістів-гастро-лерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних». Вони складають при­близно 40 % від загальної кількості тих, хто вчинив злочини.

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи ха­рактерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий зло­чин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, ім­пульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рециди­вісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-непов-нолітні та ін. їх частка у загальній масі рецидивістів дорів­нює 30-35 %.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Харак­терним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічається втрата основних жит­тєвих позицій, суспільно-корисних зв'язків, глибока соціаль­на дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, нар­котиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, при­мітивізм потреб і інтересів, фізичну неспроможність вчиня­ти складні за задумом злочини такі особи учиняють дезадап-тивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформуван­ня можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внас­лідок дуже повільного зниження первинної злочинності. В умовах гострої соціально-економічної кризи і знедоленості переважної частини законослухняних громадян до злочин­ної діяльності залучаються все нові верстви населення, особливо молодь, у якої уявлення про власне майбутнє до­сить нечітке, через що підвищився рівень загальної кримі-налізації населення, розширилася соціальна база і для зро­стання рецидивної злочинності. За деякими прогнозами у найближчі роки можна очікувати значного підвищення ре­цидивної злочинності.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-03-27; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 442 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

2164 - | 2100 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.