Поняття і визначення професійної злочинності

Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно вияв­ляли себе особи, які багаторазово вчиняли крадіжки, шах­райство та інші корисливі злочини, досягаючи певної май­стерності. При цьому вони проявляли впертість і небажан­ня відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторі­чний кримінальний досвід, вони розраховували на без­карність. Таких людей називали то стійкими, то хронічни­ми і невиправними злочинцями. Наприкінці XIX століття у кримінологічній літературі закріпився для їх позначення термін «професійні злочинці». Природно, термін цей умов­ний. Його застосування можна пояснити тим, що стійка зло­чинна поведінка зовні схожа з будь-якою іншою професій­ною діяльністю.

Під фахом (професією), як відомо, відповідно до загаль­ноприйнятого вжитку цього слова розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі діяльності дося­гає певних необхідних навичок і вміння у своїй роботі, зав­дяки чому й виділяється з числа інших працівників. Це при­таманне і кримінальному професіоналу. Він впродовж декіль­кох років оволодіває злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів, що дає йому мате­ріальне збагачення, а інколи і низьке задоволення. Але якщо в соціальному аспекті професія означає корисне і офіційно

дозволене заняття, то професія злочинця, який займається злочинним промислом, позбавлена суспільної корисності, вона має негативний, протизаконний характер.

У Росії у XIX столітті почали виділятися серед кримі­нальних професіоналів у значній кількості групи вуличних злочинців («шпана»), кишенькові злодії («марвіхери», «йорші»), зламники сейфів («шніффери», «ведмежатники»), шахраї («фармазонщики»), грабіжники («громили») тощо. В колишньому СРСР (20-ті роки) в умовах економічної розру­хи і соціальної нестабільності професійна злочинність на­була подальшого розмаху, поповнилася новими різновида­ми, що часто мали насильницьке забарвлення. Серед реци­дивістів почали складатися угруповання «злодіїв у законі». Цей контингент характеризувався беззаперечним додержан­ням злочинних (злодійських) правил поведінки, встановлен­ням у місцях позбавлення волі своєї повної влади, демон­стративним ухиленням від корисної трудової діяльності, беззастережним визнанням кастових «законів» і «блатних» санкцій тощо. Такі люди підкреслювали своє особливе ста­новище серед злочинців, претендуючи на роль лідерів серед них. Це була найбільш деградована частина злочинного світу, якщо так можна висловитися, його злочинне дно.

У 30-ті роки радянські правоохоронні органи досягай певних успіхів у боротьбі з професійною злочинністю. Але удар по ній був нанесений лише силою репресії, що не мог­ло остаточно вирішити такої складної проблеми. Проте це стало підставою для заяв, що з професійною злочинністю в СРСР начебто покінчено. Був навіть забутий сам термін «професійна злочинність», дослідження її були згорнуті і не проводилися аж до 70-х років. Однак професійна злочин­ність фактично залишилася, існує вона і зараз, після розпа­ду СРСР, у країнах СНД, в тому числі і в Україні, звичай­но, у дещо іншому, поновленому вигляді, з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій.

Слід зазначити, що професійну злочинність не можна змішувати ні з повторною, ні з рецидивною злочинністю. Кримінальний професіонал, який веде протягом тривалого часу злочинний спосіб життя, може не мати судимостей. 1

І далеко не кожний, навіть багатократний рецидивіст стає професійним злочинцем.

Професійній злочинності притаманні свої ознаки.

1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж тривалого часу багаторазово вчиняють злочини. Це формує у них певну звичку, яка переростає

| потім у норму поведінки. В їхньому середовищі є значне число осіб, які систематично вчиняють злочини у вигляді промислу, але викриваються лише через декілька років. Між

І тим, відбувши покарання, такі злочинці знову повертають-

Іся до цього заняття. Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заз-

I далегідь підготовленого соціального паразитизму.

2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спе- [ ціалізація. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з! них є чітка настанова на певний вид злочинних занять, на і вчинення тотожніх або однорідних злочинів. Цей злочинний І контингент різноманітний. Одні займаються квартирними І крадіжками, інші — викраденням автомобілів, треті — кон- | трабандою і реалізацією наркотиків, четверті — шахрай- | ством тощо.

Сучасний кримінальний професіоналізм виявляє тен-[ денції до різнобічності і універсальності злочинних дій, коли той або інший злочинець має не лише одну спеціалізацію, але 1 перекваліфіковується ще й на іншу, освоює додатковий вид [злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій — він же [гравець у карти; рекетир у необхідних випадках може бути [кілером; злодій-домушник — водночас грабіжник або роз­бійник. Ця обставина визначає підвищений екстремізм і жор-[ стокість сучасної професійної злочинності.

Становлення злочинців-професіоналів відбувається під [впливом досвідчених організаторів злочинів, але особливо [зловісну роль у їхньому формуванні відіграють злочинні І групи, що існують у місцях позбавлення'волі. Саме тут знач­ною мірою формується злочинний світ, відбувається консо­лідація і спеціалізація злочинців. (Буває, що в це середови-' ще залучаються і працівники виправно-трудових установ.) В умовах волі вони швидко знаходять один одного, створюють

злочинні угруповання за «інтересами» зі своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.

3. Заняття професійною злочинною діяльністю перед­ бачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної «ква­ ліфікації», тобто необхідних знань, навиків і вмінь, що за­ безпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.

Кримінальна «кваліфікація» відпрацьовується на влас­ному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зреш­тою названі навики і знання доводяться буквально до авто­матизму. Такі особи стають професіоналами своєї справи. Інколи вони використовують як співучасників людей, які мають некримінальні знання і досвід, а то і наукові пізнан­ня. Адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчи­нені без використання спеціальних прийомів.

Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, які, на відміну від колишніх «фомок», є більш ефективними; сконструйовані особливим способом електродрелі, пристрої для злому і ви­бивання дверей і дверних коробок; краплені карти; вер­стати для виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток тощо.

4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є дже­ релом добування засобів до існування або додаткового при­ бутку у вигляді грошей чи матеріальних цінностей.

Як показує практика, протиправний прибуток професійних злочинців у наші дні є значним. Найбільш «процвітаючі» кри­мінальні авторитети за рік-два одержують значні прибутки. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що контингент таких злочинців злочинним промислом не лише забезпечує повсяк­денне існування, але й накопичує первісний капітал.

Злочинці-професіонали приховують свою антигромадську діяльність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослух­няних громадян, створюють видимість трудової діяльності — влаштовуються на тимчасову роботу, на роботу з непов-

ним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та на інші посади, що не вимагають великих витрат часу. Йдуть вони і на інші хитрощі, наприклад, симулюють яке-небудь захворювання, що дає право на оформлення інвалідності.

Типовий злочинець-професіонал взагалі офіційну робо­ту вважає заняттям ганебним. Він використовує її як при­криття. Власне, питання щодо офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення приватно-комерційної діяль­ності, безробіття часто взагалі не постає. Деякі з них пере­бувають на нелегальному становищі і «гастролюють» по регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.

5. Для злочинців-професіоналів характерним є праг­ нення підтримувати зв'язки з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої власної орієнтації і настанов. Найбільш тривкі контакти вони встановлюють здебільшого зі злочин­ цями однієї і тієї ж спеціалізації. Побічним підтвердженням цього є те, що нові засуджені, прибуваючи до виправно-тру­ дових установ при розподілі по виробничих бригадах нама­ гаються потрапити в ті бригади, де утримуються особи, що відбувають покарання за аналогічні злочини.

Систематичне ведення антисуспільного способу життя викликає у особи природну психологічну потребу у повсяк­денному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ («сходки», «правиловки», «розборки»), на яких вирішують питання, що являють загальний інтерес (наприклад, про організацію спіль­них дій, бо деякі злочинні посягання вимагають групового способу їх вчинення), або розв'язують конфліктні ситуації.

6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура — притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загально­ прийнятим у суспільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє суттєву роль у встановленні, підтриманні і відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких норм поширюєть­ ся на усі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове засто­ сування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі або на «волі»), від виду кримінальної поведінки, націо­ нального складу злочинних угруповань.

У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які тривалий час займалися злочинним промислом, мають прізвиська, що призначені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізви­ще і перейшли на нелегальне становище.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди («обща-ки»), порядок накопичення яких добре відпрацьований. Вони складаються з внесків («долянка», «лавешки») від тра­диційного злочинного промислу, коштів від наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках, від прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль злочинних угруповань, тощо. Частина «общако-вих» грошей направляється на надання допомоги заарешто­ваним членам таких угруповань, їхнім сім'ям; певні суми вкладаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес, витрачаються на підкуп потрібних посадових осіб.

Для повної характеристики професійної злочинності наведемо ще три положення. По-перше, вона своїм корінням входить в загально-кримінальну корисливу і корисливо-на­сильницьку злочинність, її сучасне зростання, низький рівень розкриття і високий рівень латентності прискоркіє, генерує кримінальний професіоналізм. По-друге, деякі дослідники відзначають взаємопроникнення професійної і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію. По-третє, професійна злочинність, вважаємо, є незаконною злочинною діяльністю — не злочинною поведінкою, а саме злочинною діяльністю.

Враховуючи наведені ознаки професійної злочинності, її поняття можна сформулювати так. Професійна злочин­ність —це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідни­ми спеціальними злочинними навиками, знаннями і вмін­ням, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв'язок з антисуспільним середовищем, близьким до їх влас­ної орієнтації, установок і субкультури.

У кримінологічній літературі розглядається спірне питан­ня: чи є підстави визнавати професійними злочинцями осіб,

які, тривалий час обіймаючи певні посади на підприємствах, в організаціях та установах, у процесі виконання своїх без­посередніх обов'язків і трудових функцій, зловживаючи ними, постійно вчиняють злочини за місцем роботи. Чи існу­ють професіонали-розкрадачі, професіонали-хабарники, про-фесіонали-несуни (які систематично викрадають матеріальні цінності на виробництві) тощо? Уявляється, що у подібних випадках мова може йти про злочинність «білих комірців», про дисфункції соціальних інститутів і господарсько-управ­лінських ланок, а не про професійну злочинність. Тому що дисфункційна і корупційна поведінка не створюють психоло­гічного і соціального відчуження від суспільства, що харак­терно для злочинців-професіоналів з їх специфічною кримі­нальною спеціалізацією і кваліфікацією, специфічним анти­соціальним середовищем і субкультурою тощо.

Традиційними проявами професійної злочинності є ки­шенькові і квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонет-ництво, контрабанда, пограбування і розбої. В останні роки вона поповнилася новими формами: викрадення предметів культури і мистецтва; злочинність у сфері наркобізнесу, неле­гального виготовлення і збуту спиртних напоїв; крадіжки ав­томобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей з сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбив­ства на замовлення (кілерство); викрадення вантажів з рухомо­го складу залізничного транспорту; розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин). Зросла злочинність і в сфері так званих кримінальних послуг, які сприяють професіоналам, — скупо­вування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утриму­вачі кубел («малин») тощо. В умовах економічної і соціальної нестабільності кримінологами-аналітиками відзначається по­дальша професіоналізація злочинності в країні,