Кількість зареєстрованих посадових злочинів в Україні

 

 

Статті Кримінального кодексу України	Ш5
кількість	%	кількість | %	кількість	%
Зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165КК)		21,0		.22,0		23,3
Перевищення влади або посадових повноважень (ст. [66 КК)		7,7		5,8		4,8
Халатність (ст. І67КК)		13,6		15,5		15,2
Одержання хабара (ст. 168КК)		20,6		15,8		13,0
Посередництво в хабарництві (ст. 169КК)		1,5		0,9		0,6
Дача хабара (ст. 170КК)		10,2		6,6		5.1
Провокація хабара						0,6
Посадовий підлог (ст. 172 КК)		25,4		33,4	•4435	37,4
Всього

За оцінками деяких спеціалістів до кримінальної стати­стики потрапляє від 2 до 5% хабарництва. На нашу думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий. Майже кожний з опитаних нами громадян давав хабара по­садовим особам, а більше 70 % робили це неодноразово.

Кримінальна і судова статистика не дають показників про інші види посадових злочинів, однак і аналіз наведених дає змогу дійти висновку, що у структурі посадових зло­чинів домінують посадовий підлог, зловживання владою або посадовим становищем, одержання хабара.

Випадків хабарництва, вчиненого за попередньою змо­вою групою осіб, у 1996 році було виявлено 512, у 1997 —

697, у 1998 — 741; вчинених посадовою особою, яка займає відповідальне становище, в 1996 році — 321, у 1997 — 459, у 1998 — 571. Раніше судимі за хабарництво (ч. 2 ст. 170 КК) склали: у 1996 році — 83, у 1997 — 151, у 1998—278 осіб.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють посадові злочини, є відносно велика питома вага жінок (близько 40%). їх частка у цих злочинах у чотири-шість разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов'язано з переважною кількістю жінок серед працівників сфери гос­подарського управління, торгівлі, побутового обслуговуван­ня тощо, де у першу чергу вчиняються посадові злочини (кожна друга-третя особа з них належить до сфери торгівлі і обслуговування).

Посадові злочини вчиняють переважно особи віком більше ЗО років (75%). Це також пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах (зокрема, особа призначається на по­саду, пов'язану з матеріальною відповідальністю, як прави­ло, тоді, коли має трудовий стаж і життєвий досвід). Відпо­відно у контингенту, який розглядається, вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій (близько третини мають вищу або середню спеціальну освіту).

Особи, які вчиняють злочини, пов'язані з порушенням посадових обов'язків, належать, як правило, до числа ро­бітників, що мають безпосередній доступ до майна (комірни­ки, касири, старші продавці, завідуючі відділами, складами, магазинами), або до співробітників, що здійснюють конт­роль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвента­ризатори). Посадові особи адміністративного апарату скла­дають невеликий відсоток (10,5%) від загальної кількості тих, хто вчинив посадові злочини.

Типовою для більшості осіб, які вчиняють посадові зло­чини, є відсутність спеціальної підготовки для здійснення управлінської діяльності, що ускладнює виконання службо­вих обов'язків або сприяє формуванню неправильного став­лення до них.

Як уже зазначалося, значну частку посадових злочинів складають навмисні корисливі злочини (зловживання поса-

довим становищем, одержання хабара, посадовий підлог) або недоброякісне, халатне виконання обов'язків.

Негативні якості, властиві посадовим особам, які вчи­няють корисливі злочини, подібні до особливостей, що ха­рактеризують осіб, які вчиняють розкрадання з використан­ням посадового становища. У свою чергу, особливості ха­рактеристики посадових осіб, які злочинно-недобросовісно виконують свої обов'язки, мають певну тотожність із особливостями осіб, які припускають злочинні порушення правил безпеки руху, техніки безпеки тощо. Зокрема, осо­бам, які вчиняють посадові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до проявів адміністрування (це харак­терно для тих, хто припускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідаль­не ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед посадових осіб, засуджених за халатність, пе­реважають працівники господарського апарату (майже 80%); серед останніх перше місце посідають (не набагато більше половини) працівники торгівлі і, у першу чергу, по­садові особи, які несуть матеріальну відповідальність за доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвента­ризації і ревізіях. На другому місці — особи, зайняті у ви­робництві (23%).

Аналогічна картина спостерігається і з таким видом по­садових злочинів, як зловживання посадовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарського апа­рату, при цьому у таких його галузях, як торгівля (половина усіх випадків), і на виробництві (одна п'ята частина).

Серед одержувачів хабара на першому місці працівники адміністративного апарату (близько однієї третини хабаро-отримувачів) і на другому місці — працівники торгівлі (дещо більше однієї чверті).

Переважна більшість (до 95%) посадових осіб, які при­тягуються до кримінальної відповідальності, — представ­ники середньої і найнижчої управлінської ланки. Серед них

перше місце займають низові працівники, які безпосеред-, ньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, — продавці, касири, комірники, завідуючі відділа­ми баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постанов­ку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпо­середнього контролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори), складають одну десяту засуджених. Працівники адміністративного апарату рідко виступають у ролі суб'єктів посадових злочинів.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб'єктів зловживання владою і халатності можна розподі­лити на кілька умовних типів.

1. Працівник господарського апарату, який розглядає своє посадове становище, головним чином, з корисливих позицій або інших особистих вигод; впевнений у владі гро­ шей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок дер­ жавних або громадських організацій або окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служ­ би, цікавиться ними лише для того, щоб залишатися на по­ саді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчи­ няють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

2. Посадова особа господарського і адміністративного апарату, у якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм. Така особа стає на злочинний шлях, пересліду­ ючи, у першу чергу, особисті інтереси, які виявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який заслуго­ вує подальшого просування по службі.

3. Посадова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського апарату, яка не має достатньої квалі­ фікації. Мотиви посадових злочинів — забезпечення ніби­ то інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирі­ шення посадових обов'язків. Нерідко керується порочною формулою протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що виника­ ють, законним шляхом, легко йде на правопорушення.

4. Серед суб'єктів посадових злочинів певне місце по­ сідає особа, яка дала згоду на виконання службових обо­ в'язків, але недостатньо компетентна для успішного їх ви-

конання. Така особа з самого початку виявляє самовпев­неність, не підкріплену необхідними знаннями, навичками і здібностями для виконання відповідних організаційно-роз­порядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Для суб'єктів посадової халатності характерний мотив без­відповідального, легковажного, недисциплінованого став­лення до служби.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна теж виділити кілька типів.

1. Звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у вишукуванні можливостей одержати хабара. Гото­ вий одержувати його у будь-якому вигляді, але краще за все — грошима. Нерідко дотримується твердого «тарифу» за виконан­ ня службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкрет­ них благ матеріального або іншого характеру. Такий тип хабар­ ництва — найбільш суспільне небезпечний.

2. Хабароотримувач порівняно нестійкого типу, який виявляє нездатність утриматися від спокуси одержати «ви­ нагороду» за виконання посадових обов'язків. Активних дій, спрямованих на вишукування можливостей одержати хабара, він не робить. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму; схилення його до одержання хабара здійснюється у компанії «друзів».

Серед хабародавачів можна виділити два типи, які різко відрізняються один від одного.

1. «Злісний» хабародавач часто користується хабаром та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується поглядів, що «все про­ дається і все купується». Якщо він є посадовою особою, то використовує і свої обов'язки відповідно до вказаної форму­ ли. У випадку, коли зустрічається з відмовою прийняти від нього «подяку», пояснює це тим, що не «знайшов підходу».

2. «Випадковий» хабародавач, який зважується на дачу хабара після тривалих вагань, використавши усі можливі, на його погляд, законі засоби. Нерідко ним буває малоосвіче- на людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні мож­ ливості здійснення своїх прав.