Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації

Очевидно, що поглиблення процесу глобалізації економіки має не тільки позитивні наслідки для розвитку людини, але й ставить гострі проблеми. Зростання обсягів торгівлі та капіталовкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн. Слід відмітити, що в глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні проблеми — бідність і безробіття. Зросла чисельність людей, що перебувають в умовах абсолютної бідності. Як у бідних, так і у багатих країнах, економічна перебудова і послаблення інститутів соціального захисту призвели до посилення нестабільності зайнятості і доходів. В умовах глобалізації економіки регулювання соціальної політики виходить за національні межі і повинно відбуватися на регіональному рівні — в межах інтеграційних угруповань, та на глобальному рівні — в межах міжнародних організацій.

Можна виділити низку аргументів, які дозволяють позиціонувати ключові детермінанти негативного впливу глобалізації на посилення економічної маргіналізації світу. По-перше спостерігається асинхронність розвитку економік різних країн та нерівність розподілу економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Основні фінансові переваги глобалізації традиційно отримують економічно розвинуті країни та їхні ТНК (в останньому випадку мова іде про переваги від реалізації ефекту масштабу, маніпулювання цінами через використанн механізмів трансферного ціноутворення та проведення операцій через офшорні зони). По-друге, нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх пастки сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, зовнішньої заборгованості, а відтак, відмови від суверенітету у проведені торговельної і фінансової політики. У результаті нееквівалентної зовнішньої торгівлі та консервації сировинної спрямованості експорту країн, які розвиваються, поглиблюється диференціація в рівнях доходів між групами країн, внаслідок чого посилюється бідність т наростає дефіцит фінансових ресурсів у країнах, які розвиваються. По-третє, не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Зокрема, наприклад, прискорений розвиток країн Південн Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. Нерівномірніст глобальног економічного розвитку зумовлює зростаючу диференціацію країн, що розвиваються, навіть якщо до уваги брати лише один показник рівня соціально-економічного розвитку – ВВП / ВНД на душу населення Спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. По-четверте, наведений аргумент про нерівномірний розподіл доходів ще в більші мірі відноситься і до проблематики асиметричних ефектів глобалізації у науково-технологічному аспекті. Близько 1/2 решти людства здатна використовувати існуючі технології, тоді як 1/3 ізольована від них і не здатна ні створювати власні інновації, ні використовувати зарубіжні технології Відтак, асиметричним ефектом нерівномірності глобального розвитку є стратифікація держав за ієрархічно структурою, яка не обмежується соціальною диференціацію країн, а поглиблює глобальну економічну нерівномірність - перший рівень – країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальних принципів (ядро глобальної економіки); - другий рівень – напівпериферійна зона – країни, що утворюють проміжну страту між ядром глобальної економіки та її периферійними зонам (насамперед, мова іде про держави Південно- Східної Азії, Латинської Америки та Східної Європи); - третій рівень – об’єднує країни периферії, що потрапили до групи аутсайдерів глобального економічного розвитку.