Пропозиція грошей, грошові агрегати, грошова база, мультиплікація грошової бази банківською системою. Грошова пропозиція як функція процентної ставки

Базовою категорією грошового ринку є пропозиція грошей, яка являє собою сукупність грошових активів, що використовується в економіці. В залежності від ліквідності всі грошові активи групуються в грошові агрегати:

М0=готівка, кошти в обігу, гроші поза банками.

М1=М0+кошти на поточних рахунках у національній валюті, безстрокові депозити, поточні депозити.

М2=М1+строкові кошти в національній валюті, валютні кошти, короткострокові депозити.

М3=М2+довгострокові депозити, кошти клієнтів у довірчому управлінні, цінні папери власного боргу банків, соц. пенсійне страхування.

Пропозиція грошей передусім залежить від політики центрального банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію. Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою Н = CU + BR,

де Н — грошова база;

CU — готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення;

BR — банківські резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

M^s = CU + D, де M^s — пропозиція грошей.

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші володіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівняння показує, що пропозиція грошей дорівнює добутку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr + 1) / (cr + rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором. Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. cr=CU/D; rr=BR/D

Як видно з формули, грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr); центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Згідно з функцією пропозиції грошей, емісія грошової грошової бази мультиплікативно збільшує грошову пропозицію на величину DH / P × m_m. На цю саму величину за даної процентної ставки (і₁) виникає надлишок грошей. Для того щоб позбутися надлишкових грошей економічні суб’єкти намагатимуться купувати облігації. Це збільшує попит на облігації і викликає зростання їх ціни. Внаслідок цього, згідно з формулою проп грошей, зменшиться процентна ставка.

Заощадження та інвестиції:сутність та залежність від доходу, класична і кейнсіанська теорії врівноваження заощаджень з інвестиціями, роль фінансової системи у трансформації заощаджень в інвестиції.

Інвестиції – це витрати, які здійснюються економічними суб’єктами з метою нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу. Але слід враховувати, що необхідною передмовою нагромадження капіталу є виробництво інвестиційних товарів, тобто засобів виробництва (будівельних матеріалів, машин, устаткування, приладів, інструментів тощо). Це означає, що інвестиції впливають на економіку за двома напрямами: Перший напрям пов’язаний із сукупним попитом. Коли зростають інвестиції, то в короткостроковому періоді збільшується попит на інвестиційні товари. Δ I_t = I_t – I_t–1.; Другий напрям впливу інвестицій на економіку пов’язаний з капіталоутворенням. Нагадаємо, що інвестиції — це потік, а капітал — запас. Отже, капіталоутворення являє собою процес перетворення інвестицій в капітал. Розглядаючи зв’язок між інвестиціями та обсягом капіталу, слід зважати на відмінність чистих і валових інвестицій. До чистих інвестицій відносяться такі витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу (будівництво заводу або цеху, житла, шляхів, придбання додаткових машин, устаткування тощо). Валові інвестиції охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Виходячи з цього валові інвестиції можна визначити за такою формулою: де I_t, NI_t — відповідно валові та чисті інвестиції за період t; d — норма амортизації, яка відображує ту частку, на яку щорічно зношується капітал, K_t — середня вартість капіталу за період t, d × K_t –вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва за період t.

Чисті інвестиції можна визначати за формулою .

Приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом – це та частина їх наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Заощадження домогосподарств = особистий наявний дохід – споживання

Стосовно підприємств слід розрізняти чисті та валові заощадження.

Чисті заощадження підприємств = чистий прибуток – дивіденди

Валові заощадження = валовий прибуток –податок на прибуток - дивіденди або Валові заощадження = чисті заощадження +амортизація