Західноукраїнські землі під владою іноземних держав в 20 -30 –х рр. Встановлення тоталітарного режиму

17 вересня 1939 року, коли головні сили польської армії були розбиті гітлерівцями, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон на території Західної України й Західної Білорусі. Перевага радянських частин була величезною. Уночі 18 вересня польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам не вступати з більшовиками в бій і відводити війська до румунського кордону.
Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяла радянська офіційна пропаганда, яка пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами та захистити від поляків, що, відступаючи під натиском німецьких та радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенні, не спиняючись перед убивством мирних жителів.
В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР та Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Треба також ураховувати, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала переважну більшість українців. Для узаконення радянського режиму в Західній Україні під ретельним контролем нових властей були проведені вибори до Народних Зборів. Вибори проводилися за безальтернативним списком кандидатів і, по суті, були фікцією. Наприкінці жовтня 1939 року Народні Збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, що ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. Приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочало процес їх радянізації, тобто перекроювання всіх сторін життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Деякі заходи нової влади — розширення мережі шкіл, поліпшення медичного обслуговування, переселення частини мешканців міст у добре обладнанні квартири тощо — дістали схвальну оцінку населення. Включення до складу СРСР Західної України супроводжувалося насильницькою колективізацією, масовими переслідуваннями й арештами місцевого населення. З 1939 по 1941 pp. тільки в тюрмах «визволеної» Галичини були замучені 50 тис. політв'язнів, а з її території депортовано понад мільйон жителів.
Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике позитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в рамках однієї держави. Але принесений на багнетах Червоної армії тоталітарний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє — у творенні незалежної соборної Української держави.

58. Західно-укр землі під владою іноземних держав в 20-30-х рр. 20 ст.
Західноукраїнськими землями в міжвоєнний період володіли інші держави. Під польською окупацією впродовж 1919-1921 рр. опинилися Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя.Війська Румунії наприкінці 1918 р. окупували Північну Буковину і Бесарабію, до складу якої входили етнічні українські землі.Закарпаття у 1920 р. було приєднане до Чехо словачини.Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою.Політика Польщі.Польський уряд намагався витравити такі поняття, як "Україна" та "українці", застосовуючи замість них терміни "Східна Малопольща", "русини". У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин.політика румунії.Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насильницьких дій.З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. було заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх "громадянами румунського походження, які забули рідну мову". Була заборонена українська преса,.Політика Чехословаччини.Уряд Чехословаччини провадив більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі під владою Чехословаччини. Власті намагалися переконати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього "чужою".----Побоюючись зростання національної свідомості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривалися українські школи, діяла норма прийому до вузів української молоді Щоб забезпечити доступ української молоді до вищої освіти, вчені Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігійське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925 рр.).Соціально-економічне гнобленняПольський уряд розділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Сприяючи розвиткові промисловості в Польщі "А", уряд у той же час свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б.Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисловість.На Закарпатті у І 926 р. нараховувалося лише 92 підприємства. За двадцять років тут не було збудовано жодного значного підприємства.Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відігравав аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні реформи, проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським, румунським і чеським колоністам.Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смертност

60. Доля західно-укр земельу 1939-1941 рр.
Прихід Червоної армії у вересні 1939 р. на західноукраїнські землі викликав піднесення серед більшості місцевого населення. Воно висловлювало свою щиру вдячність за звільнення від польського гноблення та за омріяне возз'єднання українських земель. На честь "визволителів" у містах і селах зводилися тріумфальні арки, нерідко прикрашені синьо-жовтими прапорами, їх вітали хлібом І сіллю, квітами, церковними процесіями а хоругвами та Іконами,Однак у процесі утвердження тоталітарного режиму первісний ентузіазм західних українців почав згасати. Позитивні соціально-економічні та культурно-освітні зміни на ново приєднаних землях супроводжувалися масовими репресіями, які спрямовувалися проти всіх, "хто міг би" чинити опір новим порядкам.
Найпоширенішим різновидом репресій були депортації, коли тисячі ні в чому не винних людей, затаврованих як "вороги народу", без будь-якого слідства, суду та навіть без формального звинувачення арештовували і в товарних вагонах вивозили в глиб СРСР. Чимало їх гинули по дорозі. Ті ж, хто виживав, у нелюдських умовах змушені були працювати на благо "соціалістичної Батьківщини".Водночас із репресіями на ново приєднаних територіях було створено широку тюремну мережу. На поч. 1941 р. там перебувало бл. 25 тис. ув'язнених, головним чином студенти, вчителі, лікарі, адвокати, представники заможнішого населення. Порятунком для багатьох західних українців від комуністичних репресій стали втечі у німецьку зону окупації — т.зв. Генеральне губернаторство, до якого належала й частина етнічних українських земель. Протягом 1939—1940 рр. сюди втекли до ЗО тис. осіб, передусім члени політичних партій, діячі кооперації, науки і культури. Тут виникали українські громадсько-культурні організації, відкривали школи, комітети самодопомоги, кооперативні, молодіжні та спортивні організації тощо.Ті українці, що залишилися під радянським режимом, намагалися протистояти зростаючим безчинствам. Активною була позиція церкви, насамперед греко-католицької на чолі з митрополитом А. Шептицьким, яка надавала значну моральну підтримку населенню та відкрито протестувала проти численних насильств з боку нової влади, апелювала до вищого державного керівництва.Єдиною політичною силою, що не лише зберегла свою структуру, а й значно розширила її, стала ОУН.Націоналісти розповсюджували антирадянські прокламації, вивішували синьо-жовті прапори, перешкоджали проведенню виборів та колективізації, вбивали представників радянської адміністрації тощо. Значною перешкодою на шляху організаційного зміцнення націоналістичного руху був розкол після вбивства Є. Коновальця. Він призвів до утворення двох окремих і непримиренних організацій: ОУН бандерівської (ОУН-б), очолюваної С. Баядерою, та ОУН-мельниківської(ОУН-м), очолюваної А. Мельником, які впродовж багатьох років поборювали одна одну. Це завдало великої шкоди всьому українському національно-визвольному рухові, хоча ОУН і надалі залишалася єдиною організованою політичною силою, яка боролася за незалежність і соборність України.Отже, приєднання західноукраїнських земель до УРСР було визначною подією, важливим етаном у боротьбі за соборність, у результаті якого вперше за 1 кілька століть історії переважна більшість українців об'єдналася в межах однієї держави.

61.Напад фашистської німеччини на СРСР.оборонні бої червоної армії на укр. В 1941-1942рр. 22 червня 1941 року у 4 години ранку військово-повітряні сили фашистської Німеччини здійснили ряд раптових масових ударів авіацією і сухопутними військами на фронті від Балтійського моря до Карпат. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. У надзвичайно тяжких, украй невигідних умовах, ослаблені політично і духовно сталінським терором розпочали народи Радянського Союзу війну проти фашистської Німеччини. Час, який надавав укладений у 1939 році радянсько-німецький пакт про ненапад, не було використано для посилення боєздатності армії.

Маючи значну перевагу в живій силі й техніці, значні потужні угруповання німців глибоко вклинилися на територію СРСР. Уже з перших годин війни німці наштовхнулись на відчайдушний опір. Перший удар прийняли на себе прикордонники. Однак відсутність єдиної лінії фронту, несподівані зіткнення на марші, необхідність розгортати бойові порядки під вогнем противника на непідготовлених рубежах, удари з повітря за переважання німецької авіації, відсутність налагодженої системи забезпечення боєприпасами, часта втрата управління — все це ставило радянські війська у несприятливі умови, спричиняло серйозні втрати.Контрнаступ радянських мотомеханізова-них корпусів у районі Луцьк—Броди—Рівне успіху не мав. До 15 липня війська Південно-Західного фронту втратили 2648 танків, 1907 літаків. За перші півроку війни в полон потрапило 3,6 млн військовослужбовців, у тому числі 1,3 млн українців.Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим, 30 жовтня вони підійшли до Севастополя. Кровопролитними, з неймовірними жертвами з обох боків були бої за Київ, Одесу, Керч, Севастополь.Витримавши довгу і виснажливу битву під Смоленськом, фашистські війська наприкінці вересня 1941 р. розгорнули масований наступ на московському напрямку. Але взимку 1941—1942 pp. під Москвою й на західному напрямку було завдано нищівного удару. Тут було розгромлено до 50 дивізій. На той час шляхом формування приблизно 400 нових дивізій було компенсовано втрату основного складу кадрових військ Червоної армії. Але. їм бракувало сучасного озброєння і бойового досвіду. Та після перемоги під Москвою Сталін почав стверджувати про неабияку боєздатність Червоної армії, чого насправді ще не було. Перед армією було поставлено завдання провести наступальні операції на всіх головних напрямках — від Баренцевого моря до Кримського півострова. Розпорошення сил і засобів, відсутність достатнього матеріального забезпечення військ, необхідних резервів, недооцінка флангових угруповань противника призвели до трагедії. Особливо відчутною була поразка в районі'Харкова, де в травні 1942 р. було оточено майже три радянські армії. Спроби прорвати кільце оточення були марні. В полон потрапили 240 тис. червоноармійців і командирів. Загалом під час весняного наступу 1942 р. зазнали поразки шість армій.Незважаючи на відчайдушні зусилля радянських вся Україна була окупована ворогом.Отже, попри те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; різкого зниження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

62 Німецький окупаційний режим в україні З усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями, робочою силою.Відповідно до плану «Ост», розрахованого на 30 років і побудованого на «теорії» расової винятковості німецької нації, народи, що населяли СРСР, передусім росіян, українців, білорусів, передбачалося піддати масовому винищенню й відселенню на інші території, а їхню землю мали колонізувати 8—9 млн німців. Цю програму окупанти активно здійснювали вже під час війни. Окупувавши Україну, гітлерівці встановили на її території режим кривавого терору. Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. Ці території увійшли до так званої «Трансністрії», створеної румунами. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Ста-ніславської та Тернопільської областей було створено дистрикт «Галичина», що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця створено рейхско-місаріат «Україна», поділений на 6 генеральних округів: волинь житомир київ миколаїв таврія дніпропетровськ. Рейхскомісаром України було призначено Е. Коха, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян. Він став справжнім катом українського народу. Отже, за Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування, а її територію розглядали як «німецький простір». Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів та їхніх посіпак.. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці.Населення позбавлялося елементарних юридичних прав, власної історії та культури.Уцілілі промислові підприємства на території України окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам.Тяжке політичне й економічне гноблення посилювалося духовним. Окупанти закривали навчальні заклади й наукові установи, клуби, всіляко принижуючи гідність українського народу. Неймовірних фізичних поневірянь і душевних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини.Отже, політика нацистів в Україні була надзвичайно жорстокою. Вона ставила за мету підкорення та колонізацію України, винищення її населення.

63 Антифашистський рух опору в україні. Боротьба УПА В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.Радянський рух Опору.Прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С.Ковпаком, М.Попудренком, Сабуровим, Федоровим, І.Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.Формами боротьби партизан були:- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;- розгром ворожих штабів;- диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна";- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН,УПА.Прагнув до відродження незалежної української держави.До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. Бійців.Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.

64. Звільнення території укр. Від фашистських загарбників у 1943-1944 рр. Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р.Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.); - Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.);- Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.);- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів;- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

65. Завершення рядянсько-німецької війни та її наслідки. Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн осіб, інші — понад 40 млн, у тому числі 15— 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах
Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована. Наприкінці листопада 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн з них були жителями України. З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.Втрати цивільного населення України були ще більші, ніж її втрати на фронті.Значними були також демографічні втрати України. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці.
Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР — у Польщу. У 1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками У ПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського.
У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою «Операція Вісла». Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі.

66 Тенденції післявоєнного розвитку УРСР у 1945-1953 рр Відбудова народного господарства.Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п’ятирічний план на 1946—1950 рр.. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки. Відбудова промисловості відбувалася виключно за рахунок зусиль населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості.. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах.На відбудову сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею з матеріального стимулювання колгоспників. Друга хвиля «радянізації» західних областей. Процес «радянізації» Західної України тривав на тлі братовбивчої війни, яка була спричинена антирадянським опором ОУН—УПА і в якій 1945—1950 рр. загинуло не менше півмільйона людей.1950 р. у бою під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка). До 1952 р. ОУН — УПА як масова організована сила припинила своє існування. Суспільно-політичне та культурне життя.Суспільно-політичне життя в Україні у повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Морально-політична ситуація в Україні визначалася в повоєнні роки подальшим посиленням культу особи Сталіна, якому приписувалась перемога у війні.Суперечливі умови існували в галузі освіти. Були відбудовані школи, в яких розпочався навчальний процес. Одночасно посилилася русифікація освіти, відчувалася відірваність української школи від проблем національного виховання. Лише в 30 % шкіл навчання проводилось українською мовою.Період післявоєнної відбудови був одним із найбільш активних з огляду участі України у міжнародних відносинах. Але УРСР, залишаючись однією з республік СРСР, не була суб'єктом міжнародного права не мала власної зовнішньої політики.Йшлося не про зовнішню політику України, а про Україну на міжнародній арені Важливими проявами присутності УРСР на міжнародній арені стали її участь у заснуванні ООН та прийняття України 1945—1949 рр. до 17 міжнародних організацій. Делегація Української РСР брала участь у роботі Паризької мирної конференції (липень 1946 — лютий 1947 р.), зокрема у підготовці договорів з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

67 Укр дисидентський та правозахисний рух в 60-80-х рр. 20 ст.Становлення дисидентського руху і його особливості в 1960-х - 1980-хрр. Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя об'єктивно стимулювало оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у другій половині 1960-х-першій половині 1970-х pp. у радянському суспільстві виникла духовна опозиція-дисидентство,яке висувало реальну альтернативну наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства.Особливості дисидентського руху 1960-х - 1980-х pp.:- у ці роки дисидентський рух став організованим явищем;- рух здобув яскраво вираженого антитоталітарного характеру;- дисидентський рух був представлений течіями різного ідеологічного напрямку;- дисиденти здійснювали зв'язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;- дисиденти в своїй абсолютній більшості заперечували насильницькі методи боротьби. Піднесення національно-визвольного руху е Україні в другій половині 1960-х р. Спочатку активними учасниками національно-визвольного руху стали представники інтелігенції, «шестидесятниками» - молоде покоління українських письменників, поетів. Серед них були: Л. Костенко, В. Симоненко, I. Драч, I. Світличний, I. Дзюба, Б. Стус, Є. Сверстюк та ін. Національно-визвольний рух у 1960-х- 1980 х pp. став загальноукраїнським явищем, він розгортався практично в усіх регіонах України. Основними цілями українського національно-визвольного руху були: - боротьба проти русифікації та великодержавного шовінізму;- звільнення усіх політичних в'язнів;- всебічний розвиток національної культури і національного духовного життя, ліквідація цензури;- боротьба за відновлення національної свідомості та людської гідності;- учасники руху намагалися конституційними методами домогтися виходу України із складу СРСР;- створення незалежної Української держави.4 вересня 1965 p., під час прем'єрного показу фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» в київському кінотеатрі «Україна» I. Дзюба, слідом m ним Ю. Бадзьо, В. Стус і В. Чорновіл повідомили аудиторію, що в Україні розпочалися таємні арешти представників української інтелігенції. У залі виникло заворушення, припинене зусиллями терміново прибулих співробітників КДБ. Ця подія була першим громадянським політичним протестом у Радянському Союзі після сталінських часів.

68 командно-адміністративна реформа.застійні явища в пол. Та екон сферах у 1970-1980 рр 1972 рік став поворотною точкою у післявоєнній історії України. У січні радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багатьох провідних діячів національно-культурного відродження. Чотирма місяцями пізніше зі свого поста був усунутий П.Шелест за відхилення від офіційної радянської національної політики. Відповідно до цього прихід Щербицького поклав початок масовим “чисткам” в державному і партійному апараті. Найдраматичніший характер мала атака проти національно свідомої інтелігенції. На відміну від сталінських репресій тепер жертвам репресій давали можливість зберегти свою волю за умови їхнього “покаяння” і подальшої співпраці з режимом. Така тактика засвідчувала, що в діях офіційної влади йшлося про ідеологічний та моральний ефект переслідувань. Вживання російської мови стало ознакою політичної лояльності до режиму. Після усунення Шелеста безборонно провадився процес русифікації середніх шкіл. Однак головною мішенню для радянського керівництва у 1970-1980-х роках в Україні була національна свідомість українців. Особливо характерним було становище в Україні, де будь-який вияв патріотизму трактувався як націоналізм. Репресії проти інакомислення набрали тут вражаючого масштабу, перетворивши ціле покоління молодої української інтелігенції на покоління політичних в’язнів. У порівнянні з російським дисидентським рухом, який зазнав менших втрат у 1972 році і порівняно швидко відновив свою діяльність, український рух майже два роки не міг відродитись, після завданого йому удару.Дисидентський рух в Україні був, в основному, міським явищем і охоплював, головним чином, найбільш освідченні й соціально мобільні верстви населення.Арешти й судові розправи 1972-1973 років не знищили дисидентського руху, а лише надали йому радикальнішого характеру. 9 листопада 1976 року М.Руденко, О.Бердник, Л.Лук’яненко, І.Кандиба, Н.Строката-Караванська, О.Мешко, М.Матусевич, М.Маринович, О.Тихий проголосили створення Української групи сприяння виконання гельсінських угод. Утворення Української гельсінської групи, таким чином, вперше за весь післявоєнний час виводило українську справу за межі міжнародної ізоляції. Доба Л.Брежнєва виявилася останнім зовнішньо спокійним періодом радянського суспільства. Але цей спокій був оманливим. Економічне, суспільно-політичне і культурне життя України періоду “застою” цілком підпорядкувалося союзному центру. Кризові явища дедалі більше поглиблювалися. Для соціально-економічного розвитку України в цей період були характерні диспропорційність затухання. Політичне життя дедалі більше набувало закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат.

69. Україна в період перебудови. Національно-політичне відродження у 1985-1990 рр. У квітні 1985 р. М. Горбачов проголосив курс на перебудову, що базувалася на так званому новому політичному мисленню. У зовнішній політиці це передбачало відмову від вирішення міжнародних проблем за допомогою сили, зняття загрози термоядерної війни.У внутрішній політиці перебудова передбачала розвиток демократії, гласності, надання громадянам СРСР можливості впливу на прийняття державних рішень і контролю за їх виконанням, подолати кризові явища в економіці, які проявились в зростанні відставання СРСР у реалізації науково-технічних програм, піднести життєвий рівень людей.Звільнені у 1987 р. з тюрми В. Чорновіл і в 1989 р. Л. Лук’яненко (де вони перебували за свою політичну діяльність) включилися в політичне життя і надали нового імпульсу національно-визвольному рухові інтелігенції. За ініціативою І. Драча, Д. Павличка, М. Поповича та інших 16 лютого 1989 р. у «Літературній Україні» був опублікований проект програми суспільно –політичної організації Народного руху України (РУХ) за перебудову.Позитивним поштовхом на шляху демократизації та радикалізації політичного життя стали вперше проведені на альтернативній основі останні вибори депутатів Верховної Ради СРСР, що відбулися у березні 1988 р. І хоча третина депутатів залишалася за квотою КПРС, все ж таки у трудових колективах відбувалося бурхливе обговорення кандидатів у депутати. Гласність переросла в свободу слова. На мітингах піднімалися синьо-жовті прапори.8-10 вересня 1989 р. у Києві за ініціативою Спілки письменників України та Інституту літератури АН УРСР відбувся установчий з’їзд Народного Руху України за перебудовуНа з’їзді відбулась широка дискусія з проблем долі України у минулому і на майбутнє, про соціалізм і можливі варіанти його розвитку. Чимало делегатів з’їзду вимагали від органів влади відмінити цензуруНа І з’їзді головою Руху обрали І. Драча.У березні-травні 1990 р. відбулися на альтернативній основі вибори депутатів у Верховну Раду УРСР та місцеві ради (на кожне місце мало бути висунено не менше двох кандидатів. Депутатами стали І. Юхновський, В. Чорновіл, М. Горинь, Б. Горинь, С. Хмара та ін.

70 Передумови проголошення декларації про держ суверенітет укр. 1990 та процес здобуття укр. Незалежності 1991 р Виражаючи волю й прагнення українського народу, Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, який відповідає споконвічним інтересам усього народу республіки. Його, згідно з Декларацією, становлять громадяни України всіх національностей, повага до прав яких зафіксована в цьому документі.Декларація проголосила державний суверенітет України, невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неділи-мість влади республіки в межах її території. В цьому документі закріплюється виключне право народу України по володінню, використанню й розпорядженню національним багатствами республіки. Самостійно встановлюючи порядок організації охорони природи на своїй території, Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, здоров'я його молодого покоління.Україна, згідно з Декларацією, має право на власні Збройні сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. Дальший поступ до свободи й незалежності республіки було прискорено в зв'язку зі спробою державного перевороту 19—21 серпня 1991 р., коли група керівних партійних і державних діячів спробувала загальмувати демократичні процеси, відкинути всю країну назад — до брежнєвського лихоліття, а то й сталінщини.Така небезпека загрожувала й суверенній Україні. Ось чому скликана 24 серпня позачергова сесія Верховної Ради України розглянула одне, але надзвичайно важливе для дальшої долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці й заходи, яких необхідно вжити, щоб не допустити можливості повторення подібного в майбутньому. Головним, справді історичним наслідком роботи сесії було проголошення Акту незалежності України.Отже, день 24 серпня 1991 р. став поворотним, він відкрив нову еру в історії України.

71 Проведення всеукр референдуму 1 грудня 1991р. процес становлення молодої укр. Держави у 1992-1996 рр. 1 грудня 1991 р. сталася подія справді історичної ваги: понад 90 відсотків громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, незважаючи на шалений опір імперських структур колишнього СРСР, висловилися за те, щоб Україна була незалежною. На політичній карті світу з'явилася нова самостійна держава. Того ж дня голосами понад 61 % виборців, які взяли участь у голосуванні, що становило понад половину включених у списки виборців, президентом України обрано Л. М. Кравчука.Проголошення Україною свого суверенітету і незалежності викликало в світі надзвичайно позитивну реакцію. За короткий час десятки держав різних континентів заявили про своє визнання України. Багато які з них стали на шлях встановлення дипломатичних відносин, включилися в економічне й науково-технічне співробітництво, у скрутний для нашого народу час подали Україні помітну гуманітарну допомогу.2 грудня 1991 р – визнання незалежності укр. Польщею, за наступних кілька днів україну визнали канада, франція, угорщина. 1992 Україна стала членом Міжнародного Валютного Фонду. 14 січня 1994 р –підписання президентами укр. Сша і росії в москві тристоронньої угоди щодо ліквідації ядерної зброї в україні. 23 березня 1994 – підписання в брюселлі угоди про партнерство і співробітництво між україною і ЄС..9 листопада 1995 р Україна стала членом Ради Європи, першої з країни СНД.

72 Тенденції та оновні події політичного характеру укр. В 1991-2007 р На час проголошення незалежності України існувало понад 20 політичних партій. Жодна з них, виступаючи за самостійний розвиток України, не змогла скористатися сприятливим моментом, щоб взяти на себе відповідальність за долю нової держави. Одна з причин цього крилася в суперечливості проголошення партіями гасел, які часто не відповідали реальній ситуації; мали місце непослідовність дій та організаційна несформованість нових партій. Після серпневих подій 1991 р. та заборони КПУ в політичному житті України стали переважати партії та рухи національно-демократичного спрямування. Восени 1991р. заявив про себе лівий політичний рух. Активізація його пов’язана зі створенням Соціалістичної партії України (СПУ). До партії вступила більшість членів забороненої КПУ.Ще через півроку проголосила про своє існування Селянська партія України. Вона виступила за відродження селянства як основи зміцнення нової держави. У жовтні 1993 р. після тривалих дебатів у парламенті та на шпальтах газет відродилися Комуністична партія України. Група соціалістів на чолі з Н. Вітренко вийшла з Соціалістичної партії і створила в квітні 1996 р. Прогресивно-соціалістичну партію. Вони сповідують пріоритет державних форм господарювання, зупинення соціального розшарування суспільства на багатих і зубожілих, ліквідації безробіття, виступають за розвиток системи рад і надання їм виконавчих функцій влади. Праве крило політичних сил представляли партії національного і національного напрямку. Серед партій цього спрямування виділялися Народний Рух (НРУ), Українська Республіканська партія (УРП), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна асамблея (УНА), Демократична партія України (ДПУ). Розбудова демократичного суспільства дала можливість перенести в Україну діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яка раніше діяла за кордоном. У 1995 році загальна кількість членів партії правової орієнтації становила біля 150 тисяч осіб. Найвпливовішою серед партій правої орієнтації на тому етапі був Народний Рух України. НРУ пройшов шлях від громадського об’єднання до політичної партії, яка сформувалася у 1992 р.До центризму прилягало соціал-демократичне крило, представлене Соціал-демократичною партією України (СДПУ) і Соціал – демократичною партією України (об’єднаною). Ці партії зосереджують свою увагу на проблемах свободи, справедливості, солідарності.В червні 2000 р. заявила про себе партія “Солідарність жінок України”, яка зазначала, що саме жіночий рух в Україні може стати консолідуючою силою. Отже, в перші роки незалежності в Україні була відсутня єдність політичних сил. Державницький курс Президента України Л. Кравчука підтримували партії центристського спрямування. Однак вони були маловпливовими.

73 Тенденції економічного розвитку україни в 1991-2007рр Перші кроки до ринкової економіки України зробила ще до офіційного проголошення незалежності. Це засвідчують Закони про економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та Постанова Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки (листопад 1990 р.), які визначили зміст, мету і основні принципи економічної самостійності республіки як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки та соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової систем.Президент Л.Кучма у жовтні 1994 р. проголосив стратегію економічних перетворень. За чотири роки після проголошення курсу на радикальні реформи в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення, значною мірою вдалося вийти з практично некерованого стану. В основному було завершено етап грошової стабілізації. Здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, роздержавлення земель, усунуто тотальний товарний дефіцит. Українська гривня стала стабільною грошовою одиницею. Намітився процес повернення капіталу в Україну. Вдалося призупинити прогресуючу інфляцію. Після обрання Президентом України Л.Кучми на другий термін, створення більшості в парламенті і сформування уряду на чолі з В.Ющенком намітилися певні оздоровлення вітчизняного економічного сектора. 2000-й рік вперше за час незалежності закінчився для економіки України зі знаком плюс. Зафіксовано зростання за багатьма макроекономічними показниками. Було розпочато паювання або акціонування колгоспів. Перший етап аграрної реформи – роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб завершився фактично в 1996 р. На цьому шляху важливим кроком був Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки”, головні положення якого спрямовані на розвиток приватної власності на землю.За шість місяців від дня оприлюднення Указу реформовано майже 11 тисяч господарств – 99% від їх загальної кількості.У результаті здійснення першого етапу реформування на селі з’явився приватний власник. На черзі наступний етап земельної реформи. Це, передусім, формування аграрної інфраструктури – операторів ринку сільгосппродукції, аграрних бірж, торгових домів, заготівельно-збутових кооперативів тощо.Однак позитивні зрушення в сільському господарстві не набули сталого характеру. Після обрання у 2004 році Президентом України В.Ющенка, за його поданням Прем’єр-Міністром було обрано Ю.Тимошенко, який незважаючи на деякі позитивні зрушення в економіці, сільському господарстві та соціальній сфері, не вдалося стримати негативні процеси закладені ще під час президентства Л.Кучми. В цей період була створена бензинова криза, обвал долара, в наслідок чого експортери та громадяни України на своїх заощадженнях втратили мільярди гривен, газова криза, яка призвела до збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, різкий скачок цін на м’ясо, цукор. У 2006 році після виборів до Верховної Ради, боротьбі різних політичних сил за створення коаліції більшості, за поданням Президента В.Ющенка Прем’єр-Міністром був обраний В.Янукович.Станом на 1 березня 2007 року спостерігається стійке економічне зростання. Темпи зростання промислового виробництва досягли 14 відсотків.

74 Прийняття конституції україни в 1996 р. сучасне партійно-політичне життя У червні 1991 р. парламент прийняв концепцію майбутньої Конституції, створив Конституційну комісію.У липні 1992 р. на всенародне обговорення був внесений офіційний проект Конституції України.У жовтні 1993 р. до Верховної Ради був поданий доопрацьований проект Конституції України.У листопаді 1994 р. була створена нова Конституційна комісія на чолі з резидентом України Л. Кучмою і Головою Верховної Ради О. Морозом. Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.Політична система України нині перебуває на стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності та партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі.Новий етап у розвитку політичної системи України настав із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності держави у політичній системі. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

75 Основні напрямки зовнішньої політики україни в 1991-2007 рр 2 грудня 1991 р – визнання незалежності укр. Польщею, за наступних кілька днів україну визнали канада, франція, угорщина. 1992 Україна стала членом Міжнародного Валютного Фонду. 14 січня 1994 р –підписання президентами укр. Сша і росії в москві тристоронньої угоди щодо ліквідації ядерної зброї в україні. 23 березня 1994 – підписання в брюселлі угоди про партнерство і співробітництво між україною і ЄС..9 листопада 1995 р Україна стала членом Ради Європи, першої з країни СНД.31 травня 1997 р – широкомасштабний договір про співробітництво підписали у києві президент росії Б.Єльцин, та президент україни Л.Кучма. сторони визнали непорушність існуючих між ними кордонів та розділили Чорономрський флот. Одночасно росія брала в 20-річну оренду базу в севастополі. 2000-2001 – Україна була непостійним членом ради безпеки ООН, і протягом місяця голусувала на її засіданнях. 19 вересня 2003 р – підписання договору між укр., росією, білоруссю і казахстаном про створення Єдиного Економічного Простору,який неоднозначно сприйнявся в укр.. і хоч ВРУ ратифікувала договір він ніколи не виконувався в повному обсязі. 2 грудня 2005 – створення Спільноти країн демократичного вибору з ініціативи україни і грузії, до якої ввійшло 23 країни. Мета – зміцнення демократій, економічна співпраця.

76 Україна за кордоном: розселення, політичні та громадські організації. Дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо забезпечення прав національних меншин у своїй державі, Україна розраховує на адекватну політику стосовно дотримання прав мільйонів етнічних українців, які проживають в інших державах. Оскільки більшість із них є автохтонним населенням у зарубіжних країнах, то визначення "діаспора" є некоректним стосовно цієї частини українського етносу і не відповідає сутності питання. Україна всіляко намагається захистити закордонних українців. На формування етнічної території українців, а також утворення ареалів їх компактного і дисперсного розселення за її межами великою мірою позначились три чинники: природний рух населення, міграційні та етнічні процеси. Основна маса українського населення за межами сучасної України проживала на території нинішньої Російської Федерації. На початку XX ст. до неї додався Казахстан і деякі території Закавказзя. Доволі численним було українське населення в суміжних районах сучасних Білорусі й Молдови. В інших республіках СРСР українців налічувалося порівняно мало. Особлива ситуація склалася навколо українців Росії. метою українських громадських об'єднань у Росії є відродження, вивчення, розвиток та пропаганда української культури, формування національної свідомості українців, налагодження тісних зв'язків з Україною, українцями світу, сприяння зміцненню довіри та взаєморозуміння, співробітництва між народами й державами.В листопаді 2002 р. в Рік України в РФ у Сургуті було відкрито Державний український культурний центр, який фінансується з місцевого бюджету. Ініціаторами його створення стали українське культурно-освітнє товариство "Українська родина", підприємство "Сургутгазпром" і Торгово-промислова палата Сургута.Особливо актуальними є питання системного інформаційного забезпечення українських громад у всіх регіонах РФ. Нагальною потребою для українців Росії є заснування загальноросійської україномовної газети. На початку 1990-х років зусиллями українських громад видавалося близько 20 україномовних газет: "Український вибір", "Український кур'єр" (Москва), "Криниця" (Уфа), "Рідне слово" (Челябінськ), "Українець на Зеленому Клині" (Владивосток) та ін. видаються україномовні інформаційні бюлетені-вісники.