Групування витрат за економічними елементами та їх характеристика

До складу елемента "Матеріальні витрати" включаються витрати згідно з п.22 П(С)БО 16 "Витрати" (20027-00). Вартість матеріальних ресурсів залежно від способу їх придбання (отримання) визначається підприємством відповідно до п.п.9-15, а їх оцінка при використанні у виробництво (вибуття) - п.п. 16-23 П(С) БО 9 "Запаси" (20751-99).

Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з доставкою й транспортуванням запасів, у тому числі вантажно-розвантажувальні роботи, включаються до відповідних елементів витрат і обліковуються відповідно до п.9 абзац 5 П(С)БО 9 "Запаси" (20751-99).

До елемента " Матеріальні витрати " можуть включатися такі витрати.

Витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій сировини і матеріалів, палива, мастил, енергії, шин, малоцінних і швидкозношуваних предметів, які не належать до основних засобів, молока і продуктів лікувально-профілактичного харчування та засобів індивідуального захисту у випадках, передбачених законодавством, інших виробничих запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплектуючих виробів.

Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт (послуг):

підвищені витрати на виробництво нових видів робіт (послуг) в період їх освоєння;

витрати на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати), раціоналізацію.

Витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів.

Витрати на обслуговування виробничого процесу:

· на матеріали, паливо, енергію та на її трансформацію і подачу до місця використання; на роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду його діяльності (виконання лабораторних аналізів, ремонт та перевірка приладів обліку, які знаходяться на балансі підприємства, дослідження внутрішнього стану трубопроводів тощо), на придбання інструментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці;

· проведення поточного ремонту, проведення технічного огляду та технічного обслуговування основних виробничих фондів, у тому числі взятих в тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за винятком їх реконструкції і модернізації;

· контроль за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, послуг);

· забезпечення правил техніки безпеки праці, пожежної і сторожової охорони (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону), санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю підприємств у встановленому законодавством порядку;

 

До складу елемента " Витрати на оплату праці " належать витрати, що зазначені в п.23 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00) згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які знаходяться з підприємством в трудових і договірних відносинах та інших заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, погашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати в грошовій та натуральній формі, які встановлені Положенням про оплату праці, колективним договором або за домовленістю сторін.

Структура та перелік витрат підприємства, пов'язаних з оплатою праці, формується відповідно до Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР (108/95-ВР), Інструкції зі статистики заробітної плати № 323 (20465-95), Мін'юст № 465/1001).

До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать витрати, зазначені в п. 24 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00), зокрема:

- збір на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

- відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування;

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві;

- інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, визначені законодавством.

Відрахування на обов'язкове соціальне страхування, обов'язкове пенсійне страхування здійснюються за встановленими законодавством нормами та порядком. Відрахування на додаткове пенсійне страхування, обов'язкове медичне страхування та інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи відносяться до собівартості наданих послуг (виконаних робіт) згідно з порядком, визначеним законодавством.

До складу елемента " Амортизація основних засобів і нематеріальних активів " належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного законодавства та облікової політики підприємства. Розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів та віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюються згідно з П(С) БО 7 "Основні засоби" (г0288-00) та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" (г0750-99).

До складу елемента " Інші операційні витрати " належать витрати, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, а саме:

- сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування наданими в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;

- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом;

- будь-які витрати по страхуванню ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією трубопроводів при транспортуванні продукції підприємств, інших транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів підприємства, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків у разі, якщо такі ризики безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємств при виконані ними обов'язків по договорах цивільно-правового характеру;

- оплата послуг сторонніх підприємств і організацій, зокрема:

- за протипожежну і сторожову (включаючи воєнізовану) охорону (в частині, що стосується іншої операційної діяльності);

- за використання та (або) обслуговування технічних засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації;

- щодо управління виробництвом, якщо штатним розписом підприємства не передбачено відповідні функціональні служби;

- консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпеченням поточної діяльності підприємства, ціноутворенням, реалізацією послуг населенню, бюджетним організаціям та комерційним підприємствам;

- пов'язаних з освоєнням нових робіт, послуг;

- за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод;

- оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами та організаціями або структурними підрозділами даного підприємства, що не належать до основного виду його діяльності;

- суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обов'язкових платежів;

- витрати на виготовлення інструкцій, розрахункових книжок, правил та іншої службової документації;

- витрати на офіційну публікацію звітів (балансів) про фінансовий стан підприємств у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством;

- витрати за користування автомобільними стоянками;

- витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів: розробка і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів, листівок, оформлення виставок тощо); реклама в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по радіо і телебаченню); придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрація рекламних кіно-, відео- і діафільмів, зберігання та експедирування рекламних матеріалів; виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо (в сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентарю); проведення інших рекламних заходів, пов'язаних з діяльністю підприємства;

- витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями у передбачених законодавством розмірах;

- придбання довідників, технічних паспортів та інших документів експлуатаційної, технічної та виробничої діяльності;

- витрати на службові відрядження працівників у межах норм, передбачених законодавством;

 

17.Складання планової калькуляції. Методи розподілу непрямих витрат

 

Нормативні калькуляції використовуються для:

· визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

· виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

· оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.

Для визначення суми витрат у зв'язку зі зміною норм щомісячно складається відомість перерахунку залишків незавершеного виробництва за нормами, введеними з 1-го числа звітного місяця, в якій фіксується зміст кожного повідомлення про зміни норм: його номер, причина зміни, стара та нова величина нормативного витрачання тощо. Визначена сума витрат за змінами норм, як правило, повинна розподілятися між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом на кінець звітного місяця.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат.У відомості обліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними статтями витрат, узагальнюються всі витрати, пов'язані з виготовленням однорідної групи виробів в цехах підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої продукції на діючі в звітному періоді норми витрат по кожній статті калькуляції.

Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:

Ф=Н±В±3

де: Н - поточні витрати за встановленими нормами плану; В - відхилення від діючих норм витрат; З - зміни діючих норм витрат.

Фактичну собівартість одиниці продукції визначають за допомогою індексів відхилень, розрахованих як відношення фактичної собівартості товарної продукції до нормативної.

Через велике аналітичне значення калькуляцій для виявлення резервів зниження собівартості виробів за даними за рік більш широко застосовується форма калькуляційного листа, в якій наведені показники планової і звітної калькуляції, в силу чого вона називається планово-звітною. Калькуляція містить наступні три розділи: І. Собівартість одиниці виробу II. Розшифрування витрат на матеріали і напівфабрикати. ІІІ. Розшифрування витрат на заробітну плату.

В калькуляційному листі містяться всі показники, необхідні для проведення аналізу факторів зниження собівартості порівняно з минулим роком і планом. Розшифрування витрат на матеріали дає можливість прослідкувати, за якими позиціями матеріалів і напівфабрикатів допущені відхилення (економія або перевитрати), і який вплив на відхилення фактичних витрат матеріальних цінностей здійснили кількісні і вартісні фактори. Крім того, можна простежити зміни не тільки витрат заробітноїплати на одиницю продукції, але й трудомісткості ЇЇ виготовлення порівняно з плановими і нормативними витратами, а також з рівнем минулого року.

 

Мета та методи планування кошторису витрат

Кошторис витрат являє собою зведений план усіх витрат підприємства на майбутній період виробничо-фінансової діяльності. Вона визначає загальну суму витрат виробництва за видами використовуваних ресурсів, стадіям виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та інших напрямах витрат.

До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з виготовленням та продажем продукції, товарів і послуг, а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання різних робіт і послуг, у тому числі і не входять в основну виробничу діяльність підприємства. Планування видів витрат здійснюється в грошовому вираженні на передбачені у річних проектах виробничі програми, цілі та завдання, вибрані економічні ресурси та технологічні засоби їх виконання. Всі планові завдання і показники конкретизуються на підприємстві у відповідних кошторисах, що включають вартісну оцінку витрат і результатів. Наприклад, кошторис витрат складається як план очікуваних витрат за різними видами виконуваних робіт і застосовуваних ресурсів. Кошторис перспективних доходів встановлює плановані грошові надходження і витрати на майбутній період. Кошторис витрат на виробництво продукції показує плановані рівні матеріальних запасів, обсяги продукції, що випускається, вартість різних видів ресурсів і т.д. Зведений кошторис показує усі витрати й результати з основних розділів річного плану соціально-економічного розвитку підприємства.

В процесі розробки кошторису витрат на виробництво у вітчизняній економічній науці і практиці широко застосовую три основні методи:

1) кошторисний метод - на основі розрахунку витрат у масштабах всього підприємства за даними всіх інших розділів плану;

2) зведений метод - шляхом підсумовування кошторисів виробництва окремих цехів, за винятком внутрішніх оборотів між ними;

3) калькуляційної метод - на основі планових розрахунків по всій номенклатурі продукції, робіт і послуг з розкладанням комплексних статей на прості елементи витрат.

Кошторисний метод є найбільш поширеним на промислових підприємствах. Його застосування забезпечує тісні взаємоув'язки та приведення в єдину систему розрахунків комплексного плану. При цьому методі всі витрати на виробництво по окремих елементах кошторису знаходяться за даними відповідних розділів річного плану. Порядок визначення кошторисних витрат зазвичай наступний.

1. Витрати на основні матеріали, напівфабрикати і комплектуючі встановлюються на основі плану річної потреби матеріальних ресурсів. До кошторису включаються лише ті витрати, які протягом планового періоду будуть витрачені і підлягають списанню на виробництво продукції. Іншими словами, потреба в матеріалах приймається без урахування зміни залишків складських запасів.

2. Витрати на допоміжні матеріали також приймаються на підставі річних планів їх потреби. До складу цих витрат прийнято включати вартість витрачаються в плановому періоді покупних інструментів і малоцінного господарського інвентарю.

3. Вартість палива у кошторисі витрат планується безвідносно до його використання у технологічних процесах або в господарсько-побутових службах. Загальні витрати встановлюються без урахування зміни залишків енергетичних ресурсів.

4. Вартість енергії включається до кошторису витрат окремим елементом тільки в тому випадку, якщо підприємство купує її у зовнішніх постачальників. До складу цих витрат входять всі види енергії, що витрачається: електрична (силова, освітлювальна), стиснене повітря, вода, газ та ін Якщо якийсь вид енергії виробляється на самому підприємстві, то дані витрати відносяться на відповідні елементи кошторису витрат (матеріали, заробітна плата і т.д.).

5. Основна та додаткова заробітна плата всіх категорій персоналу визначається за діючими тарифними ставками і окладами з урахуванням складності і трудомісткості виконуваних робіт, чисельності та кваліфікації працівників. Сюди ж включається і фонд заробітної плати неспісочного складу працюючих, який зазвичай відноситься на рахунок основного виробництва.

На загальний фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу плануються нарахування на соціальні потреби за діючими в плановий період ставками.

6. Амортизаційні відрахування призначені для відшкодування зносу технологічного обладнання, промислових будівель, виробничих споруд та інших основних фондів за рахунок собівартості продукції, що випускається. Загальний розмір амортизаційних відрахувань залежить від існуючих норм амортизації, терміну служби устаткування і первісної вартості основних виробничих фондів.

7. Інші грошові витрати включають витрати, не передбачені в попередніх статтях кошторису виробництва. По кожній з статей інших витрат необхідно обгрунтувати величину відповідних видатків з існуючим нормам або досвідченим даним.

Розроблена кошторис витрат на виробництво повинна також відповідати запланованому обсягу реалізації товарів і послуг. При необхідності допускається коригування планованих витрат з урахуванням зміни нормативу складських запасів готової продукції, незавершеного виробництва, матеріальних запасів, витрат майбутніх періодів і т.п.

Зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попередню розробку та зведення в єдину систему загальних витрат по цехах основного і обслуговуючого виробництва. У цехову кошторис витрат включаються дві групи витрат:

1) прямі витрати даного цеху на матеріальні ресурси і комплектуючі деталі, основна та додаткова заробітна плата, нарахування на зарплату, амортизаційні відрахування та інші грошові витрати;

2) комплексні витрати на послуги інших цехів, а також цехові витрати тощо

Розробку цехових кошторисів витрат на виробництво продукції рекомендується починати з заготівельних підрозділів підприємства, потім допоміжних цехів, а після них слід переходити до механообробні і складальним цехам. Зведений кошторис витрат підприємства складається шляхом підсумовування цехових кошторисів з подальшим виключенням із загальної суми внутрішнього обороту і коректуванням наявних виробничих запасів.

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію обладнання включає наступні статті витрат: утримання машин, обладнання та транспортних засобів; витрати на ремонт основних засобів; експлуатація машин і обладнання; внутрішньогосподарської переміщення вантажів; орендна плата за машини та обладнання; знос малоцінних і швидкозношуваних предметів; інші витрати, всього по кошторису.

Загальна сума витрат на утримання устаткування і цехових витрат складає кошторис загальновиробничих або загальноцехового витрат. До кошторису цехових витрат входять статті витрат на утримання апарату управління цехом, амортизацію будівель і споруд, оренду виробничих приміщень, утримання і ремонт будівель, охорону праці, наукові дослідження і винахідництво, знос малоцінних предметів та інші цехові витрати.

Кошторис загальногосподарських або загальнозаводських витрат розробляється на вітчизняних підприємствах за наступними статтями витрат: витрати на утримання апарату управління; службові відрядження і переміщення; зміст пожежної, воєнізованої та сторожової охорони; амортизація основних засобів загальногосподарського призначення; витрати на ремонт основних засобів; утримання будівель, споруд та інвентарю загальногосподарського призначення; виробництво випробувань, проведення досліджень та утримання загальногосподарських лабораторій; охорона праці; підготовка кадрів; орендна плата за приміщення загальногосподарського призначення; податки, збори та інші обов'язкові відрахування; втрати від простоїв за зовнішніми причинами; інформаційні, аудиторські та консультаційні послуги; недостачі і втрати матеріальних цінностей на складах підприємства; інші витрати, всього по кошторису.

Калькуляційний метод розробки кошторису витрат на виробництво продукції заснований на використанні виконаних розрахунків або калькуляцій собівартості усіх без винятку видів продукції, робіт або послуг, запланованих у річній виробничій програмі підприємства, а також залишків незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів. На основі наявних розрахунків собівартості окремих виробів з урахуванням річних обсягів виробництва розробляється шахова відомість, що містить всі економічні елементи і калькуляційні статті витрат.

Після складання шахової таблиці витрат розробляється уточнена загальна, або зведена кошторис витрат, планованих підприємством на майбутній період. Для отримання повної собівартості готової продукції з загального кошторису виключаються витрати на роботи та послуги, не пов'язані з виробництвом валової продукції, а також додаються позавиробничі витрати і враховується зміна витрат майбутніх періодів.

Собівартість валової продукції при однопродуктовом виробництві може служити основою для уточнення витрат на виготовлення одного виробу за формулою

Сі = Сваля / Nr, (8.10)

де N - річний обсяг виробництва товарів.

Крім розглянутих методів визначення собівартості продукції широку популярність і застосування на вітчизняних підприємствах і зарубіжних фірмах мають також позамовному і попроцессная калькуляція витрат.

Позамовний метод розрахунку передбачає визначення витрат на виробництво продукції за окремими замовленнями, виконуваних робіт, планованим підрядів і т.д. Для кожного замовлення або підряду складається своя відомість калькуляції витрат, в якій містяться прямі і накладні витрати, які відносять на даний вид робіт по мірі їх проходження за стадіями виробництва.

Прі попроцессной калькуляції виробничі витрати плануються по окремих підрозділах, стадій виробництва або виробничим процесам. Повні витрати підсумовуються за основними статтями витрат, що включає вартість матеріальних і трудових ресурсів, величину загальногосподарських накладних витрат.

Собівартість одиниці продукції по цим методам розрахунку визначається діленням повних витрат на виконання відповідного замовлення або процесу.

 

19.Методи планування собівартості. Планування зниження собівартості продукції

 

При плануванні собівартості продукції застосовуються такі методи:

1 Пофакторний метод. Його суть полягає у визначенні впливу техніко-економічних факторів на витрати виробництва у плановому році порівняно з попереднім. При плануванні собівартості цей метод застосовується з метою:

- забезпечення порівнянності показників плану з аналогічними показниками інших періодів;

- найбільш повного обліку ефективності впровадження заходів щодо плану підвищення ефективності виробництва;

- визначення участі окремих служб, відділів і виробничих підрозділів у зниженні витрат.

2 Кошторисний метод. Він припускає обґрунтування кожної статті собівартості за допомогою спеціального кошторису витрат. Кошторисний метод дозволяє погодити окремі розділи тактичного плану між собою й погодити їх із планами внутрішньовиробничих підрозділів.

Розробити зведений кошторис витрат на виробництво у плановому періоді та планову собівартість валової і товарної продукції можна в наступному порядку.

1 Визначають сукупні витрати на виробництво (С_в) (кошторис витрат) як суму витрат за економічними елементами за формулою

,

де - матеріальні витрати, грн;

- витрати на заробітну плату, грн;

- відрахування на соціальні заходи, грн;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів, грн;

- інші витрати, пов’язані з виробництвом продукції.

2 Визначити собівартість валової продукції (С_вп) можна згідно з формулою

,

де - витрати, що не враховують у виробничу собівартість продукції, грн;

, - відповідно витрати майбутніх періодів на кінець і початок планового періоду, грн.

3 Виробнича собівартість товарної продукції (С^вир_тп) визначається за формулою

,

де , - відповідно залишки незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду, грн.

4 Повна собівартість товарної продукції (С^пов_тп) розраховується за формулою

,

де - позавиробничі (комерційні) витрати, грн.

 

3 Метод калькуляцій. За допомогою цього методу обґрунтовується розмір витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг або їх структурних елементів.

Розробити планову калькуляцію виробу можна за такою схемою:

1 Визначають суму витрат на матеріали за формулою

,

де – закупівельна ціна і- го матеріалу, грн;

- маса і -го матеріалу, кг;

- кількість найменувань матеріалів.

2 Основну заробітну плату виробничих робітників розраховують за формулою

,

де - годинна тарифна ставка середнього розряду, к./год;

- трудомісткість виробу, нормо-год.

3 Визначають розмір додаткової заробітної плати за формулою

,

де - коефіцієнт додаткової заробітної плати.

4 Відрахування на соціальне страхування розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт відрахувань на соціальне страхування,

5 Витрати на експлуатацію і утримання обладнання розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт витрат на експлуатацію і утримання обладнання.

6 Загальновиробничі витрати розраховують за формулою

,

де – коефіцієнт загальновиробничих витрат.

7 Визначають виробничу собівартість виробу, яка становитиме

8 Адміністративні витрати визначають за формулою

,

де – коефіцієнт адміністративних витрат.

9 Розмір комерційних витрат визначають за формулою

,

де - коефіцієнт комерційних витрат.

10 Визначають повну собівартість за формулою

.

На основі повної собівартості далі планується ціна на виріб з урахуванням планового прибутку.

4 Нормативний метод. Рівень витрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт, послуг розраховується на основі заздалегідь складених норм і нормативів. Перевага нормативного методу планування собівартості продукції - можливість відособленого обліку відхилень від діючих (поточних) норм та їх причин. Це дозволяє робити висновок про те, які фактори спричинили зміну витрат, і вчасно ухвалювати оптимальні рішення, спрямовані на поліпшення економічних показників роботи підприємства.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, одночасно у комплексі, що дозволяє розв’язувати низку взаємозалежних завдань планування витрат.

 

 

3.1.4 Методика розрахунку зниження собівартості продукції за окремими факторами

 

Планування собівартості продукції з урахуванням впливу техніко-економічних факторів має таку послідовність розрахунку.

1 Визначаються витрати на 1 грн товарної продукції базового періоду за формулою

,

де - товарна продукція в базовому періоді, грн;

- собівартість товарної продукції в базовому періоді, грн.

2 Визначається умовна собівартість товарної продукції в плановому періоді (С^ум_ТП) за рівнем цін та умов базового періоду за формулою

,

де - плановий обсяг товарної продукції, грн;

3 За всіма техніко-економічними факторами визначається зниження (збільшення) собівартості продукції.

Економія від зниження матеріальних витрат, витрат палива й енергії визначається за формулою

,

де - норми витрати сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції до й після проведення відповідних заходів;

, - ціна одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії до й після проведення відповідних заходів;

- кількість одиниць продукції, що випускається, з моменту проведення заходу до кінця планового періоду.

 

Зменшення витрат на заробітну плату й відрахувань на соціальні потреби внаслідок зниження трудомісткості одиниці продукції визначається за формулою

,

де - трудомісткість виготовлення одиниці продукції до й після проведення відповідних заходів;

- середньогодинна тарифна ставка до й після проведення відповідних заходів;

- середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

- відсоток відрахувань на соціальні потреби.

 

Економія або додаткові витрати при підвищенні якості продукції визначається за формулою

,

де - витрати на одиницю продукції до й після підвищення якості.

 

Економія, обумовлена зміною спеціалізації виробництва, визначається за формулою

,

де - виробнича собівартість виробу;

- оптова ціна, за якою ці вироби будуть надходити зі спеціалізованих підприємств;

- транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу.

Відносна економія на умовно-постійних витратах у результаті збільшення обсягу виробництва визначається за формулою

,

де - собівартість товарної продукції базового року;

- темп приросту товарної продукції в плановому році порівняно з базовим;

- питома вага умовно-постійних витрат у собівартості товарної продукції базового року.

 

Відносна економія на амортизаційних відрахуваннях у результаті поліпшення використання основних виробничих фондів визначається за формулою

,

де - сума амортизаційних відрахувань у базовому й плановому роках;

- обсяги товарної продукції в базовому й плановому періодах.

 

Сумарна економія витрат на виробництво товарної продукції в плановому періоді (Е_сум) визначається за формулою

.

4 Собівартість товарної продукції за планом в цінах та умовах базового року (С^п_б_ТП) визначається за формулою

.

 

5 Враховуючи вплив зовнішніх факторів (зміну цін на сировину, комплектуючі, енергію, умови оплати праці), розраховується планова собівартість продукції в цінах та умовах планового періоду:

,

де - зміна цін на сировину, комплектуючі в плановому періоді, грн.

 

6 Зміна обсягу товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію визначається за формулою

,

де - зниження товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію, грн.

 

7 Планові витрати на 1 грн товарної продукції визначаються за формулою

.

8 Визначається відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції порівняно з базовим періодом за формулою

.

При розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічними факторами важливо виключити повторний рахунок економії від впливу одних і тих самих факторів.