Методика розрахунку виробничої потужності

Методи розрахунку виробничої потужності є відмінними в різних типах виробництв, хоча послідовність і принципи однакові.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації “вузьких місць” та можливої кооперації виробництва. До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Розрахунок виробничої потужності підприємства здійснюється на основі такої інформації:

- номенклатура й асортимент виробничої програми;

- трудомісткість виготовлення кожного виду продукції;

- перелік наявного обладнання;

- розрахунок планового фонду часу корисної роботи обладнання;

- інформація про планові заходи з підвищення виробничих потужностей підприємства (механізація, автоматизація, модернізація обладнання, підвищення змінності його роботи, впровадження наукової організації праці).

Під час розрахунку виробничої потужності враховується все обладнання, що встановлене. Законсервоване обладнання та виробнича площа, що не використовується, при розрахунках виробничої потужності не беруться до уваги.

При розрахунку виробничої потужності визначають фонд часу обладнання.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний), ефективний (корисний) фонди часу роботи устаткування.

Календарний фонд часу – максимально можливий час роботи обладнання, що визначається кількістю робочих днів у плановому році, помножених на 24 год:

год.

 

Приймається тільки для підприємств з безперервним характером виробництва.

Режимний (номінальний) фонд часу залежить від встановленого режиму роботи підприємства.

, де

- кількість днів у році;

- кількість вихідних і святкових днів, що не збігаються з вихідними;

- тривалість робочої зміни, год;

- скорочення тривалості робочої зміни у передсвяткові дні, год;

- кількість передсвяткових днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

- кількість змін роботи.

 

Ефективний фонд часу – максимально можливий при даному режимі змінності з урахуванням втрат часу на ремонт, налагодження і переналагодження обладнання протягом планового періоду:

,

де - відсоток втрат робочого часу на плановий ремонт.

 

Методика розрахунку виробничої потужності ділянки, цеху, підприємства залежить від типу організації виробництва.

У масовому виробництві виробнича потужність розраховується щодо окремих робочих місць, потокових ліній:

,

де - кількість одиниць провідного устаткування на ділянці (лінії);

- трудомісткість виготовлення продукції в даній групі устаткування ділянки (норма часу виготовлення виробу на провідній групі устаткування);

- продуктивність одного верстата;

- річний ефективний фонд часу роботи устаткування;

- коефіцієнт виконання норм часу.

 

У серійному виробництві за кожним робочим місцем закріплюється певна кількість деталей-операцій. При цьому як вимір виробничої потужності використовується типовий виріб-представник (виріб з найбільшою виробничою програмою). Базовий виріб об’єднує ряд близьких за технологічними особливостями виробів у групу. Базовий виріб-представник одержують шляхом збільшення номенклатури, об’єднуючи різні найменування виробів у групи за конструктивно-технологічною подібністю. При цьому вироби підбирають таким чином, щоб структура їх трудомісткості наближалася до структури трудомісткості виробу-представника і щоб останнє мало у групі найбільший випуск і найбільшу сумарну трудомісткість.

У дрібносерійному й одиничному виробництвах, де на кожному робочому місці обробляється велика кількість найменувань деталей, при складанні плану виробництва виконуються об’ємні розрахунки, тобто розрахунки щодо завантаження й пропускної здатності устаткування. При цьому обсяг робіт, передбачений виробничою програмою для кожної групи верстатів, порівнюється з фондом часу.

Обсяг робіт (), передбачений виробничою програмою для кожної групи устаткування, визначається за формулою

,

де - кількість продукції j-го найменування за виробничою програмою, од.;

- трудомісткість робіт для виробництва j-го виду продукції на даній групі устаткування, верстато-годин;

- середній коефіцієнт виконання норм часу;

- кількість найменувань виробів.

Пропускна здатність групи устаткування

.

 

Далі визначаємо коефіцієнт завантаження

.

При = 1 устаткування використане повністю.

При .< 1 устаткування недовантажене.

При > 1 устаткування перевантажене.

 

У ряді виробництв виробнича потужність визначається за виробничою площею (складальні, формувальні, ливарні цехи):

,

де - корисна площа цеху, ділянки, м²;

- площа, необхідна для складання одного виробу, м²/од.;

- календарна тривалість етапу складання одного виробу, год.

 

5.Методика планування обсягів виробництва продукції у натуральному виразі.

 

Номенклатуру, асортимент і обсяг поставок підприємство визначає самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

За обсягом поставок визначається плановий обсяг виробництва:

,

де - обсяг виробництва j-го виду продукції в натуральному вираженні;

- обсяг поставок j-ї продукції;

, - запаси на складі j-ї продукції на кінець і початок планового періоду.

 

Запаси готової продукції на кінець планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на початок планового (кінець звітного) періоду за формулою

,

де - середній термін зберігання j-го виду продукції на складі, днів;

- тривалість планового періоду.

 

У разі виробництв з неминучими технологічними втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у натуральних показниках коригується на коефіцієнт цих втрат () за формулою

,

де - обсяг виробництва j-го виду продукції в натуральному вираженні з урахуванням неминучого технологічного браку.

 

Якщо продукція користується підвищеним попитом, а можливості її випуску обмежені, то вихідним у розрахунках є максимальний обсяг виробництва, на основі якого визначається обсяг поставок, тобто

,

де - максимальний обсяг виробництва j-го виду продукції.

За окремими видами продукції плановані обсяги випуску обґрунтовуються виробничою потужністю.

 

6.Зміст, завдання, вихідні дані плану виробництва і реалізації продукції. Планування виробничої програми в вартісному виразі.

 

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва.

План виробництва визначає обсяг випуску продукції в плановому періоді відповідної номенклатури, асортименту та встановленої якості згідно з планом продажу в натуральному та вартісному вираженнях.

Виробнича програма складається з двох основних розділів:

1) план виробництва продукції в натуральному вираженні;

2) план виробництва продукції у вартісному вираженні.

Основним завданням плану є створення на стадії виробництва передумов для одержання максимального прибутку внаслідок оптимального обсягу випуску продукції при найкращому використанні виробничих ресурсів.

Розроблення плану відбувається у такій послідовності :

1) визначаються номенклатура й асортимент продукції, що випускається; потреба в ній та обсяги поставок (портфель замовлень і господарські договори, за окремими видами продукції, держзамовлення);

2) на основі обсягу поставок визначається обсяг виробництва кожного виробу в натуральному вираженні;

3) обсяг випуску за окремими виробами обґрунтовується виробничою потужністю;

4) за номенклатурними групами розраховується загальний обсяг виробництва у вартісному вираженні.

Вимірники плану:

- натуральні (штуки, тонни, метри тощо) – дозволяють визначити обсяг тільки однорідної продукції;

- умовно-натуральні – дозволяють всі види продукції звести до одного вигляду, прийнятого за базу (умовні метри, умовні тонни та ін.). Переведення натуральних показників в умовно-натуральні здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що враховують трудомісткість виробів;

- вартісні (грн). Необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції;

- трудові – визначають сумарну трудомісткість програми в нормативній (нормо-годин) і фактичній (людино-годин) трудомісткості.

Планування виробничої програми у вартісному вираженні

 

Узагальнюючими плановими показниками є вартісні показники товарної, реалізованої, валової й чистої продукції.

Товарна продукція у загальному вигляді містить вартість продукції підприємства, що буде випущена у плановому періоді й підготовлена до реалізації.

До товарної продукції належать:

- готові вироби, запасні частини, напівфабрикати свого виробництва й продукція допоміжних цехів, що поставляється на сторону;

- роботи промислового характеру, щовиконані на сторону й для непромислових господарств свого підприємства;

- капітальний ремонт і модернізація устаткування, виконані робітниками підприємства;

- тара, яка не враховується в оптову ціну виробу;

- роботи промислового характеру, пов’язані з освоєнням і впровадженням нової техніки;

- послуги капітального будівництва;

- монтажні роботи, виконані штатними працівниками;

- інша продукція.

Не включаються в товарну продукцію:

- послуги заводського транспорту;

- капітальний ремонт будинків і споруджень;

- роботи з усунення дефектів продукції, виявлені після поставки замовникові;

- вартість конструкційних робіт, виконаних на сторону;

- науково-дослідницькі та проектні роботи на сторону;

- відпускання на сторону купованої енергії;

- продукція непромислових господарств;

- реалізація відходів, товарно-матеріальних цінностей та інше.

 

Товарна продукція розраховується на основі плану виробництва у натуральному вираженні () за формулою

,

де - обсяг товарної продукції;

- обсяг виробництва j-го виду продукції;

- оптова ціна підприємства на одиницю j – го виду продукції;

- вартість запчастин, напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються на сторону;

- вартість робіт і послуг на сторону;

n – кількість найменувань продукції, що виготовляється на підприємстві.

Реалізована продукція – це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти в зазначений термін. Згідно з чинним законодавством реалізованою продукцією вважається продукція, що відвантажена замовникові незалежно від того, оплачена вона чи ні.

За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються на величину залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду:

,

де - запас готової продукції у грошовому вираженні на складі підприємства на початок і кінець планового періоду;

- вартість продукції, відвантаженої замовникам, але не оплаченої, на початок і кінець планового періоду.

Валова продукція - вартість всієї промислової продукції незалежно від ступеня її готовності.

 

,

де - залишки незавершеного виробництва у вартісному вираженні на кінець і початок планового періоду;

- залишки спеціального технологічного оснащення у вартісному вираженні на кінець і початок планового періоду;

- вартість сировини й матеріалів замовників.

 

Валова продукція розраховується замість показника товарної продукції, якщо вироби мають тривалі виробничі цикли.

При обчисленні валової продукції в масштабі галузі виникає так званий «повторний рахунок» (подвійний рахунок), бо проміжна продукція враховується як самостійно, так і в складі тієї продукції, до якої вона належить як складова частина.

 

Чиста продукція є найбільш об’єктивним показником, відображає наново створену на підприємстві вартість.

,

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції;

А – амортизаційні відрахування основних фондів, перенесені на вартість товарної продукції.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства та прибутку.

Чиста продукція формує суму національного доходу суспільства, що являє собою загальну суму чистого доходу, створену всіма галузями виробництва.

 

Функції різних показників обсягу виробництва:

Реалізована продукція відображає обсяг продукції, що надійшов у споживання; застосовується для розрахунку прибутку й аналізу виконання зобов’язань із постачання;

Товарна (валова) продукція відображає обсяг виготовленої продукції; застосовується для аналізу витрат на 1 гривню товарної продукції, динаміки й структури виробництва, матеріаломісткості продукції;

Чиста продукція відображає обсяги власних робіт, застосовується для розрахунку продуктивності праці, фондовіддачі.

 

 

7.Порядок складання плану матеріально-технічне забезпечення підприємства. Планування потреби в сировині і паливно-енергетичних ресурсах.

В телефоне

 

8.Зміст плану матеріально-технічного забезпечення. Запаси, їх види та регулювання

 

Раціональне планування та організація матеріально-технічного забезпечення виробництва і збуту є суттєвими для визначення рівня використання засобів виробництва, зростання продуктивності праці, прибутку та рентабельності.

Метою розроблення плану матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) є оптимізація потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах.

 

Основними завданнями плану МТЗ є:

1) своєчасне й повне задоволення потреби підприємства у матеріально-технічних ресурсах;

2) визначення перспективної та поточної потреби в матеріалах, сировині й обладнанні;

3) розроблення матеріальних балансів;

4) вибір постачальників та підтримка з ними зв’язків;

5) забезпечення високої якості ресурсів, що поставляються;

6) мінімізація витрат на придбання, доставку й зберігання товароматеріальних цінностей;

7) визначення оптимальних термінів поставки і розмірів транспортних партій матеріальних ресурсів, що придбаються;

8) визначення оптимального рівня запасів матеріально-технічних ресурсів і т.д.

 

Початковими даними для розроблення плану МТЗ є:

1) заплановані обсяги виробництва;

2) обсяги робіт з технічного й організаційного розвитку, капітального будівництва;

3) нормативна база з урахуванням завдань зі зниження норм витрат матеріалів.

 

План МТЗ складається в натуральному і вартісному вираженнях на рік і з розбиттям за кварталами.

 

Потреба в матеріально-технічних ресурсах (МТР) визначається з урахуванням галузевих особливостей підприємств за окремими групами:

а) потреба в сировині й матеріалах;

б) потреба в паливі й енергії;

в) потреба в устаткуванні.

 

План МТЗ підприємства складається в 4 етапи:

1-й етап. Розрахунок потреби в окремих видах ресурсів. Виконується на підставі базових показників споживання ресурсів і відповідно до планового обсягу виробництв.

2-й етап. Аналіз ефективності використання ресурсів. На цьому етапі виконується коригування плану МТЗ з урахуванням заходів щодо впровадження нової техніки, зміни норм витрат матеріалів і виробничих запасів.

3-й етап. Вивчення ринку сировини і матеріалів. На даному етапі аналізується ринок сировини, ухвалюються рішення про постачальників.

4-й етап. Складання плану закупівель матеріальних ресурсів. Складаються баланси МТР і плани закупівель.

. Оптимізація обсягів запасів матеріально-технічних ресурсів

 

Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції на складі.

На відміну від транзитної складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів зазнають додаткових витрат за зберігання продукції на складах посередників тощо.

Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку.

Складовою частиною річного плану підприємства у матеріальних ресурсах є їх потреба у створенні виробничих запасів. Резерв необхідних запасів має забезпечувати безперервну роботу підприємства та прискорення обороту обігових засобів.

 

Запаси створюються з метою сприяння:

- обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції в будь-який час);

- гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);

- визначеності виробництва (чим більш невизначеною є ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);

- згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва);

- отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (у період інфляції можна отримати прибуток завдяки купівлі запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

 

Залежно від призначення запаси поділяються на:

- транспортні;

- поточні (перехідні);

- підготовчі;

- страхові;

- сезонні.

 

Транспортний запас – цечас перебування матеріалів у дорозі.

Поточний запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки отриманих матеріалів для виробничого споживання.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

 

Розмір виробничого запасу залежить від:

- величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

- періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

- періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

- сезонності постачання матеріалів;

- співвідношення транзитної і складської форм постачання;

- розміру транзитних постачань.

 

У господарській діяльності запаси поділяють на:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він триваліший ніж один рік.

 

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Для розв’язання завдань щодо підтримки оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами. Управління запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупівлю чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про їх кількість чи обсяг.

 

 

9.Зміст плану з праці та заробітної плати. Планування чисельності працюючих.

 

План праці й заробітної платні — один із розділів поточного плану господарсько-фінансової діяльності фірми. Метою його розробки є визначення необхідної кількості і складу персоналу підприємства, а також планування коштів на оплату і стимулювання праці. У плані праці й заробітної плати слід передбачити:

♦ планування кількості персоналу за категоріями;

♦ планування фонду заробітної плати;

♦ план підготовки і підвищення кваліфікації персоналу;

♦ визначення оптимального співвідношення між кількістю різних категорій

працівників фірми (аудиторів, асистентів, фахівців інших спеціальностей);

♦ зниження трудомісткості за рахунок удосконалення інформаційних систем і методик перевірок;

♦ забезпечення приросту клієнтів та аудиторських послуг без збільшення кількості персоналу;

♦ удосконалення форм і систем заробітної плати;

♦ встановлення найраціональнішого співвідношення в оплаті праці окремих категорій працівників відповідно до кількості та якості їхньої праці;

♦ зіставлення показників із праці й заробітної плати з іншими показниками поточного плану;

♦ дотримання співвідношення між зростанням продуктивності праці й зростанням заробітної плати.

 

Інформаційна база для розробки плану із праці:

♦ законодавчі та нормативні акти, які регулюють трудові відносини і встановлюють державні гарантії з питань праці та її оплати, прогноз очікуваних змін у даному питанні;

♦ стратегічний план розвитку фірми;

♦ матеріали аналізу стану використання трудових ресурсів, продуктивності праці й ефективності стимулювання персоналу фірми;

♦ матеріали дослідження і прогнозування кон'юнктури ринку праці в регіоні діяльності фірми.

Ці матеріали повинні бути вивчені з метою підготовки безпосередньо до процесу планування.

Планування кількості персоналу необхідно починати з оцінки його наявності на фірмі. Для цього проводять інвентаризацію робочих місць, визначають кількість працівників, зайнятих на виконанні аудиторських послуг та обслуговуючих операцій. Аналіз і подальші розрахунки проводять стосовно окремих категорій персоналу (аудитори, асистенти, юристи, консультанти, керівники, службовці). Що стосується аудиторів, то доцільно застосовувати систему інвентаризації професійних навичок та стажу роботи—тобто реєструвати професійні навички службовців із визначенням кількості працівників, котрі володіють цими навичками.

Розрахунок кількості повинен грунтуватися не тільки на кількісній і якісній оцінці персоналу, а й на аналізі впливу окремих факторів (технічних, організаційних, соціально-економічних) на рівень використання трудових ресурсів.

При цьому доцільно проводити аналіз:

♦ номенклатури послуг, що надаються;

♦ інформаційного забезпечення;

♦ прогресивності й відповідності сучасним вимогам організації праці;

♦ рівня мотивації праці;

♦ потреб ринку в аудиторських послугах в асортименті;

♦ залежно від планового обсягу послуг.

У ринкових умовах оцінка потреби в персоналі ускладнена через мінливість факторів зовнішнього середовища: ринкової кон'юнктури; циклічності розвитку економіки та у зв'язку з цим можливого загального економічного спаду; регіональних особливостей ринку праці; державних програм, замовлень, контрактів; законів, які регулюють трудові відносини.

Методика розрахунків планової кількості окремих категорій персоналу залежить від специфіки їхньої професійної діяльності й галузевих особливостей клієнтів.

 

Для планування кількості персоналу на будь-якому підприємстві чи в організації використовують два методи:

♦ нормативний метод—на основі розроблених норм витрат праці для виконання окремих робіт чи операцій на початок планового періоду (норми часу, виробітку, обслуговування, кількості персоналу);

♦ метод техніко-економічних розрахунків — на основі визначення кількості робочих місць і розробки планового балансу робочого часу.

В аудиторських фірмах користуються іншим методом. У плані праці кількість персоналу розраховується окремо за категоріями персоналу: аудитори, асистенти, юристи, керівники, службовці тощо. На базі цих розрахунків складається зведений (загальний) план кількості працівників фірми в цілому на плановий період.

 

 

Планування фонду оплати праці

 

Для визначення планового фонду заробітної плати застосовуються такі методи:

1) за досягнутим рівнем базового фонду оплати праці;

2) на основі середньої заробітної плати;

3) нормативний;

4) метод прямого рахунку.

 

Метод визначення планового фонду заробітної плати (ФЗП) за досягнутим рівнем базового фонду оплати праці.

У цьому випадку плановий фонд заробітної плати (ФЗП_п) визначається за формулою

,

де ФЗП_б - фонд заробітної плати базисного року, грн;

К_ов - плановий коефіцієнт зростання обсягу виробництва;

∆Ч - планове скорочення (збільшення) кількості працюючих, чол.;

ЗП_сер^б - середня заробітна плата в базисному періоді, грн.

 

Недолік цього методу планування фонду заробітної плати полягає у тому, що в плановий фонд заробітної плати переносяться всі нераціональні виплати заробітної плати, що мали місце в базисному періоді. Він не націлює трудовий колектив підприємства і його структурні підрозділи на ефективне використання праці, тому що при більшій кількості працюючих буде більший фонд заробітної плати. Даний метод може застосовуватися на стадіях передпланової роботи для збільшеного розрахунку фонду заробітної плати.

Метод планування ФЗП на основі середньої заробітної плати.

Плановий фонд заробітної плати за даним методом визначається за формулою

,

де Ч_і^п - планова кількість працюючих і- ї категорії, чол.;

ЗП_і^п планова середньорічна заробітна плата одного працівника і- ї категорії, грн.

 

У порівнянні з першим методом даний метод більш точний, оскільки базується на планових показниках. Однак розрахувати середню зарплату у плановому періоді в умовах інфляції досить складно й це вимагає детального обґрунтування.

 

 

Планування продуктивності праці

У практиці внутрішньофірмового планування застосовуються такі методи планування продуктивності праці:

1) коректування базисної продуктивності праці з урахуванням її зміни у плановому році за рахунок техніко-економічних факторів (метод планування продуктивності праці за техніко-економічними факторами);

2) метод прямого рахунку на основі трудомісткості виробничої програми;

3) збільшений метод.

Метод планування продуктивності праці за техніко-економічними факторами припускає розрахунок планового скорочення (збільшення) кількості по кожному техніко-економічному фактору, загальної зміни кількості в цілому у фірмі, а потім визначення планового приросту продуктивності праці.

Планування кількості промислово-виробничого персоналу (ПВП) із застосуванням даного підходу здійснюється декількома етапами.

1 Визначається вихідна кількість промислово-виробничого персоналу у плановому періоді (умовна кількість), необхідна для забезпечення виробничої програми:

,

де - фактична кількість персоналу у базовому періоді, чол.;

- коефіцієнт, що показує зростання обсягу виробництва у плановому періоді в абсолютних відсотках відносно базового року (наприклад, при зростанні у плановому році обсягу виробництва на 20 % відносно базового буде дорівнювати 120).

2 Визначення зміни кількості під впливом техніко-економічних факторів, що здійснюють вплив на підвищення продуктивності праці:

а) підвищення технічного рівня виробництва. Найчастіший вплив цього фактору проявляється в модернізації устаткування:

, де

- умовне скорочення кількості персоналу за рахунок підвищення технічного рівня виробництва;

- вихідна кількість персоналу, чол.;

- частка робітників-верстатників у загальній кількості промислово-виробничого персоналу;

- кількість верстатів у базовому періоді, од.;

- коефіцієнт базової продуктивності одного верстата;

- додаткова кількість верстатів, од.;

- коефіцієнт планової продуктивності одного верстата;

 

б) розвиток кооперації:

, де

- частка купівельних виробів у базовому й плановому періодах відповідно, %;

 

в) поліпшення використання робочого часу:

, де

- кількість робочих днів у базовому й плановому періодах відповідно;

 

г) підвищення якості:

, де

- базовий і плановий відсотки браку.

 

3 Сумарна умовна економія кількості персоналу визначається за формулою

,

де - зміна кількості персоналу під впливом і-го фактору.

 

4 Планова кількість персоналу () визначається як різниця між вихідною кількістю персоналу й сумарним умовним скороченням кількості персоналу, що досягається завдяки здійсненню низки заходів технічного й організаційного характеру:

.

 

5 Проводиться оцінка зростання продуктивності праці (∆ПП), обумовленого скороченням кількості персоналу.

.

6 Вплив окремого фактору на зміну продуктивності праці визначаємо за формулою

.

Метод планування продуктивності праці на основі трудомісткості виробничої програми. Планування продуктивності праці при даному методі здійснюється прямим рахунком на основі трудомісткості виробничої програми. Між показниками продуктивності праці й трудомісткості продукції існує такий взаємозв'язок:

, ,

де ∆ПП - приріст продуктивності праці до базисного рівня, %;

∆Т - зниження трудомісткості продукції порівнянне з базисним рівнем, %.

 

Застосування даного методу припускає наявність на підприємствах науково обґрунтованих норм часу й відрядних розцінок на всі види робіт, точний облік витрат праці. Планування продуктивності праці ґрунтується на зниженні трудомісткості продукції (робіт) та поліпшенні використання робочого часу.

Збільшений метод планування продуктивності праці. Даний метод дозволяє приблизно оцінити рівень продуктивності праці у плановому періоді. Він ґрунтується на зв'язку продуктивності праці з іншими параметрами, що характеризують стан виробництва на підприємстві (наприклад, величина втрат робочого часу, внутрішньозмінні простої). Знаючи величину цих параметрів у плановому періоді, можна розрахувати значення продуктивності праці. Для встановлення характеру й кількісного вираження застосовуються економіко-математичні моделі.

Зростання продуктивності праці є ефективним інструментом забезпечення скорочення або стабілізації кількості персоналу підприємства.

 

 

12.Завдання, зміст вихідні дані плану технічного і організаційного розвитку виробництва. Основні показнику плану

Планування організаційно-технічного розвитку - це комплекс заходів щодо підвищення технічного рівня, організації управління виробництвом й працею, поліпшення використання діючого парку устаткування, створенню нових видів продукції й проведення науково-дослідних робіт. План організаційно-технічного розвитку (ОТР) може складатися на тривалу перспективу (у вигляді стратегічних напрямків, а також на короткі відрізки часу). План організаційно-технічного розвитку, що складений на один рік, включається як самостійний розділ у зведений тактичний план підприємства.

План ОТР — це перелік проектів чи заходів (із зазначенням назви й керівника проекту, строків початку та закінчення, бюджету, місця впровадження й очікуваних результатів), згрупованих у такі основні розділи:

1 Науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи. У цьому розділі подають перелік дослідницьких і конструкторських проектів, які виконуються в рамках інноваційної діяльності підприємства.

2 Підвищення якості продукції, сервісного обслуговування клієнтів. Цей розділ відображає довгострокові та поточні заходи підприємства щодо підвищення ступеня задоволення клієнтів якістю продукції та послуг, що надаються.

3 Підвищення техніко-технологічного потенціалу. У цьому розділі зводять усі технічні й технологічні новації, що підлягають впровадженню, разом із рутинними заходами з ремонту, модернізації, заміни устаткування й оснащення.

4 Заходи з охорони й оздоровлення навколишнього середовища. Передбачаютьзаходи щодо скорочення шкідливих викидів в атмосферу, зменшення рівня забруднення землі та стічних вод, застосування екологічно безпечних технологій та устаткування і впровадження стандартів серії ISO.

5 Впровадження заходів з наукової організації праці. Розділ містить перелік заходів щодо впровадження сучасних методів організації робочих місць, удосконалення розподілу та кооперації праці, скорочення рівня ручної праці, шкідливих умов праці, удосконалення нормування й оплати праці, у тому числі впровадження обґрунтованих норм і нормативів праці, поліпшення умов праці, у тому числі заходів з охорони праці та техніки безпеки.

6 Удосконалення планування й організації виробництва, функціональних та загальнокорпоративних систем управління підприємством. Розділ охоплює напрями, пов’язані з удосконаленням форм і методів організації виробництва, його спеціалізацією, кооперацією, впровадженням сучасних інструментів управління функціональними сферами.

7 Впровадження сучасних інформаційних технологій. Відображає застосування програмного забезпечення та інформаційних технологій в операційній і управлінській діяльності.

Заходи і забезпечуваний ними економічний ефект залежать від особливості зовнішнього й внутрішнього середовищ підприємства на момент розроблення плану організаційно-технічного розвитку. Оскільки тактичний план організаційно-технічного розвитку реалізує напрямок технічної стратегії підприємства, окремі заходи включають у план як (продовження або завершення) почату в попередні роки реконструкцію або технічне переозброєння.

Реконструкція охоплює всі підрозділи підприємства. До неї відносять здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переустаткування підприємства або перебудову виробництва (при цьому спорудження нових і розширення основних цехів не передбачається, але можливо у разі необхідності розширення і будівництво нових об'єктів допоміжного й обслуговуючого призначення).

При реконструкції замінюється морально й фізично зношене устаткування.

Головна мета реконструкції – зміна профілю підприємства й налагодження випуску нової продукції на існуючих площах.

Технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробничих цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки, технології, заміни фізично й морально зношеного устаткування.

Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва.

Інтенсифікація виробництва - це досягнення більш високих техніко-економічних результатів на діючих площах.

Реконструкція й технічне переозброєння зв'язані, як правило, з більшими капіталовкладеннями, та їх ефективність обґрунтовується бізнес-планом підприємства.

Кожен захід плану організаційно-технічного розвитку підтверджується розрахунками його економічної доцільності. У зв'язку із цим у спеціальних формах цього плану передбачається графа із зазначенням конкретних економічних результатів від реалізації заходів: економія кількості, матеріальних витрат, собівартості продукції. Ці розрахунки є основою при розробленні плану із зростання продуктивності праці й зниження собівартості продукції за рахунок основних техніко-економічних факторів підвищення ефективності виробництва.

 

13.Методика розрахунку показників економічної ефективності організаційно-технічних заходів підприємства. Джерела фінансування заходів плану

 

Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:

- визначаються головні завдання на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й економічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;

- виявляються можливості розширення, впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу: вдосконалення технології та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів і прогресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва. Визначаються кількісні завдання підрозділами підприємства щодо технічного й організаційного розвитку;

- проводяться економічні розрахунки, організуються конкурси та розгляд пропозицій працівників підприємства, проводяться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;

- плани підприємства та його підрозділів взаємоузгоджуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.

Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за такими ознаками:

- ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);

- рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудоміст­кістю, частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосованих технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);

- технічний рівень устаткування (продуктивність, потужність, надійність, довго­вічність, питома металомісткість, середній строк експлуатації, частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості, частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку);

- рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механі­зованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автомати­зованих засобів праці).

Оцінювання організаційно-технічного рівня виробництва, його підвищення після реалізації плану ОТР з урахуванням впливу на параметри діяльності підприємства в цілому проводять за системою показників, які можна поділити на такі групи:

Показники, що характеризують науково-технічний рівень підприємства:

- напрями інноваційних розробок;

- наявність науково-технічних ресурсів;

- питома вага продукції, що відповідає сучасним техніко-технологічним рішенням;

- ступінь оновлення продукції;

- рівень скорочення життєвого циклу виробів;

- рівень якості продукції;

- частка застарілих видів продукції.

Показники, що визначають техніко-технологічний рівень виробництва:

- рівень автоматизації та механізації виробництва;

- коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

- середній вік технологічного устаткування;

- рівень прогресивності технологічних процесів;

- середній вік технологічних процесів;

- коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва;

- фондоозброєність праці;

- енергоозброєність праці;

- механоозброєність праці;

- коефіцієнт використання сировини й матеріалів;

- рівень утилізації відходів виробництва;

- рівень забруднення навколишнього середовища;

- питома вага екологічно чистої продукції.

Показники, що визначають організаційний рівень виробництва:

- рівень спеціалізації виробництва;

- рівень кооперації виробництва;

- коефіцієнт змінності роботи технологічного устаткування;

- час на виконання замовлення;

- працемісткість продукції;

- час на розроблення та запуск у виробництво нового виду продукції;

- укомплектованість штатного розпису фірми, %;

- питома вага основних виробничих робочих у загальній кількості всіх працівників підприємства, %;

- плинність кадрів за один рік, %;

- втрати робочого часу, %;

- показник травматизму;

- коефіцієнт (показник) пропорційності часткових виробничих процесів за потужністю;

- коефіцієнт безперервності виробничих процесів;

- коефіцієнт паралельності виробничих процесів;

- коефіцієнт прямотечійності виробничих процесів;

- коефіцієнт ритмічності виробничих процесів;

- рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління;

- прогресивність застосованих технічних засобів та інформаційних технологій в управлінні підприємством.

 

14.Мета та основні завдання планування витрат на підприємстві, показники та послідовність складання плану

Планування — один з елементів управління, який охоплює вибір мети підприємства й засобів її досягнення. Одним з елементів загальної системи планування є планування витрат, основним завданням якого і є визначення економічних результатів діяль­ності підприємства, що очікуються в майбутньому періоді.

Планування витрат може бути короткострокове й довгострокове. Короткострокові плани складають на квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку та витрат протягом 3—5 років.

Метою розроблення плану собівартості продукції є визначення планових, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво запланованих обсягів продукції. Величину витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що підлягає реалізації, та кожного виду виробу визначають техніко-економіч­ними розрахунками.

У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:

· розрахунок вартості необхідних ресурсів;

· обчислення собівартості виробництва кожного виду продук­ції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;

· визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Вихідними даними планування витрат є:

· планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;

· норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вира-
женні;

· ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

· норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;

· економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов’язкових платежів, передбачених законодавством;

· плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.

Плани складають на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності.

План собівартості продукції розробляють у такій послідов-
ності:

· складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;

· складають кошториси: витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціаль­ного інструменту та пристроїв спеціального призначення; загаль­новиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;

· калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;

· розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;

· складають зведений кошторис витрат на виробництво.

 

15.Значення показника собівартості продукції та принципи її формування. Класифікація витрат підприємства за різними ознаками та їх характеристика

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції.

Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація поточних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання прибутку й рентабельності на підставі раціонального використання грошових, трудових і матеріальних ресурсів.

При розробленні плану собівартості продукції мають бути розв’язані такі завдання:

- виконання аналізу вартісних показників виробничої діяльності підприємства в цілому й окремих його підрозділів;

- виявлення можливостей й уточнення розмірів зниження собівартості продукції у плановому році порівняно з попереднім періодом;

- складання калькуляції собівартості основних видів продукції, що випускаються;

- виявлення недоцільних витрат й розроблення заходів для їх ліквідації;

- визначення рентабельності виробництва та рентабельності видів продукції, що випускаються;

- оцінка впливу на собівартість, прибуток, рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції.

План за витратами підприємства складається з таких розділів:

1) розрахунок зниження собівартості продукції внаслідок впливу на неї техніко-економічних факторів;

2) калькулювання собівартості видів продукції, робіт і послуг;

3) кошторис витрат на виробництво.

Загальний принцип включення певних витрат у собівартість полягає в тому, що через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують відтворення усіх факторів виробництва, інші витрати покриваються із прибутку або інвестицій.

Непродуктивні витрати, пов'язані з виробничою діяльністю (брак, недостачі, втрати матеріалів, простої й т.ін.), також включаються у фактичну собівартість, а втрати й порушення договірних зобов'язань (штрафні санкції) компенсуються за рахунок прибутку.

 

Витрати виробництва класифікують за такими ознаками:

1 За способом віднесення на одиницю продукції витрати поділяють на:

- прямі - це витрати, які можна віднести безпосередньо на певний виріб або деталь;

- непрямі – це витрати, які не можна безпосередньо віднести на певний виріб або деталь, тому що вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (наприклад, зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо). При плануванні витрат виробництва ці витрати об’єднують у групи і розподіляють за різними видами продукції непрямим шляхом, тобто пропорційно заробітній платі виробничих робітників або за будь-яким іншим показником.

2 На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на:

- постійні –це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється;

- змінні -це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

У свою чергу, змінні витрати можна поділити на:

- пропорційні – це витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва;

- непропорційні витрати – це витрати, розмір яких змінюється більшою мірою (прогресуючі), ніж обсяг виробництва, або повільніше, ніж обсяг виробництва (регресуючі).

3 За ступенем однорідності витрати поділяють на:

- елементні витрати (однорідні) – це витрати, які мають однаковий економічний зміст і є первинними.

- комплексні витрати – це витрати, різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, цехові витрати та ін.).

 

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Він містить: матеріальні витрати, оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів, інші операційні витрати, інші витрати.

Калькуляційні статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.