Розділ 1. Загальна характеристика охорони грунтів

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….3

Розділ 1. Загальні відомості про охорону грунтів…………………….4

Розділ 2. Проектування систем охорони та

Відтворення природних земель………………………………………….8

Висновки…………………………………………………………………12

Список використаних джерел…………………………………………..13

Вступ

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Посилення несприятливих процесів у ландшафтних комплексах нашої області є наслідком ще низької, на сьогодні, культури природокористування.

Якщо ландшафт розглядати як гармонічну систему, яка підкоряється законам термодинаміки, то можна визначити конкретні шляхи розв’язання проблеми оптимізації структури земельних угідь та збереження (відтворення) сукупних елементів ландшафту.

Науково-теоретичне обгрунтування щодо виконання таких заходів є необхідною умовою їх здійснення. Розглянемо найголовніші, з допомогою яких можна досягти високих результатів у відтворенні земельних ресурсів та подальшого їх ефективного використання.

Розділ 1. Загальна характеристика охорони грунтів

Охорона ґрунтів – система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України
про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади,
який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення
державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання, відтворення і
охорони природних ресурсів.

Невиконання умов зняття, збереження і нанесення родючого шару грунту – невиконання або неякісне виконання обов’язкових заходів, передбачених затвердженою відповідно до законодавства проектною документацією, щодо знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту, що призвело до його псування чи знищення.

Непроведення рекультивації порушених земель – невиконання комплексу організаційних, технічних і біотехнічних заходів, спрямованих на відновлення грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою.
Невжиття заходів щодо боротьби з бур’янами – допущення появи небажаної трав’янистої рослинності, яка негативно впливає на розвиток культурних рослин, призводить до поширення шкідників і хвороб або не дає можливості використовувати землі за призначенням.

Найпоширенішими механізмами рекультивації є:корінна меліорація ярів, та рекультивація земель.

Корінна меліорація ярів

Яружна ерозія – це крайній ступінь деградації грунтів і ландшафтів, внаслідок якого зазнає великих збитків сільське господарство та катастрофічно погіршується екологічний стан земельних ресурсів. Орні землі на ділянках прогресуючого розвитку ярів нерідко стають повністю непридатними для сільськогосподарського використання. Поглиблюючись, яри розкривають підгрунтові води і знижують їхній рівень, що призводить до підвищення посушливості території. Продукти розмиву грунтів заносяться на родючі луки, городи та інші сільськогосподарські угіддя, осідають у ставках, водосховищах, річках. При цьому на довгий час стають непродуктивними значні площі, які могли б бути використані в галузях економіки.
Особливості формування і розвитку ярів визначають основні напрями в системі заходів, які спрямовані на запобігання росту ярів і виникнення нових.
Тому проблема вивчення яружної ерозії, розробки та впровадження ефективних заходів попередження чи стабілізації яроутворення, а також залучення заяружених земель у господарське використання дуже актуальна.
З метою попередження ерозійних процесів на гідрографічній сітці і задіювання яружних земель та міжяружних виступів в інтенсивний обробіток здійснюють корінну меліорацію розмитих ярами схилів і виположування яружних відкосів.
Технологія виконання робіт по засипці та виположуванню ярів приведена в “Рекомендаціях по корінній меліорації розмитих схилових земель для сільськогосподарського використання” і “Вказівках по розробці робочих проектів і виконанню робіт по виположуванню і засипці ярів”.
Освоєння склонів крутизною до 8-100 з розташованими на них ярами глибиною до 3 м починають з розчленування ліній стоку (від устя до вершини) на більш короткі відрізки, будівництва водовідвідних і водозатримуючих валів.
Виположування схилових ярів глибиною до 5 м проводять із збереженням гумусового шару грунту шляхом переміщення його в нижню частину робочого участку з таким розрахунком, щоб в подальшому використати знятий ґрунт для прикриття виположеної частини. Мінеральний ґрунт пошарно ущільнується гусеницями трактора і причіпними комками. Товщина ущільнення 20-50 см..
Об’єми земляних робіт по виположуванню визначаються графоаналітичним способом за допомогою поперечних перерізів, закладених в характерних точках, шляхом підбору оптимального варіанту по мінімальному нахилі виположеної поверхні.
Після зняття родючого шару грунту з переміщенням його в бурти за межі зрізання мінерального грунту або в нижню частину робочого участку, яр засипається мінеральним ґрунтом, спочатку з однієї, а потім з другої сторони з пошаровим ущільненням, доводячи засипку до проектних відміток.
Виконавши грубу планіровку засипаної ділянки, родючий ґрунт з буртів розрівнюється по поверхні яру і резерву. Якщо не вистачає родючого грунту до проектного шару то його переміщають з верхньої робочої ділянки.

Рекультивація земель

У зв’язку з розвитком промисловості та будівництва, руйнація грунтів приймає великі масштаби. Це призводить до зміни екологічних систем, утворення техногенних ландшафтів. Більш над усе порушується ґрунтовий покрив за відкритого видобутку корисних копалин. За приблизними підрахунками, в нашій країні площа порушених земель сягає 165 тис. га (в Тернопільській області 2,0 тис. га), а строк затримки відновлення відпрацьованих земель в середньому в Україні складає 36 років. Тому проблема індустріального впливу на ґрунтовий покрив у майбутньому буде не менш актуальною, ніж зараз.
До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Рекультивація земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресурсів та проблеми охорони природи взагалі.
Рекультивація земель – комплекс робіт, спрямованих на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращення умов навколишнього середовища.

Процес рекультивації складається з двох послідовних етапів: перший – технічна рекультивація, другий – біологічна. На технічному етапі проводять знімання та складування гумусованого шару грунту та потенційно родючих порід, селективне виймання та складування вскришних порід, вирівнюють поверхню, засипають кар’єри, рови, ритвини, проводять, якщо потрібно, хімічну меліорацію грунту, який залишився на місці розробки, відсипають шар грунту, або потенційно родючих порід, будують дороги, спеціальні гідротехнічні споруди.
Біологічний етап рекультивації повинен починатися після повного завершення технічного етапу. Земельні ділянки в період виконання біологічної рекультивації в сільськогосподарських та лісогосподарських цілях повинні проходити меліоративну стадію з вирощуванням багаторічних злакових і бобових культур для відновлення або формування кореневмісного шару та його збагачення органічними речовинами.