Шляхи скорочення виробничого циклу

Зниження трудомісткості операцій за рахунок удосконалення конструкції і технології

Скорочення циклу складного виробничого процесу можливе за рахунок зменшення циклів простих процесів, за рахунок збільшення паралельності їх виконання, а також зменшення перерв між ними.

Загалом, до основних шляхів скорочення виробничого циклу можна віднести: зниження трудомісткості виконання технологічних операцій, скорочення затрат часу на транспорті, складські і контрольні операції, удосконалення організації виробництва, використання сучасних методів моделювання ситуації, лінійного й динамічного програмування тощо.

Реалізація названих заходів, спрямованих на скорочення тривалості виробничого циклу, позитивно позначиться на економіці підприємства, оскільки тривалість виробничого циклу є важливим показником рівня організації виробництва. Скорочення тривалості виробничого циклу зменшує потребу в оборотних засобах, які є в незавершеному виробництві, одночасно прискорюючи їх оборотність і здешевлюючи собівартість продукції. Крім того, за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу досягається раціональніше використання устаткування і оптимізація виробничих потужностей. Зменшення незавершеного виробництва, як результат скорочення тривалості виробничого циклу, дозволяє економніше використовувати виробничі площі, відведенні під зберігання предметів праці, і задіювати їх для інших цілей, а також сприяє зниженню складських витрат і собівартості виготовлюваної продукції.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під виробничим циклом?

2. Охарактеризуйте сутність виробничого циклу, його призначення і сферу використання?

3. Охарактеризуйте структуру виробничого циклу.

4. Від яких основних чинників залежить тривалість виробничого циклу?

5. Охарактеризуйте особливості організації, розрахунку та доцільності застосування послідовного способу поєднання операцій.

6. В чому перевага паралельного руху предметів праці по операціях технологічного процесу?

7. У якому типі виробництва застосовується послідовно – паралельний вид поєднання операцій?

8. Як визначити виробничий цикл складного виробу?

9. За якою формулою розраховується період чергування партії деталей?

10. Що дає можливість вивчити цикловий графік?

Тема 13. Методи організації виробництва.

Лекція 7

План

1. Типи організації виробництва та їх характеристика. Порівняльна характеристика типів виробництва.

2. Не потокові методи організації виробництва.

 

Ключові терміни

Дискретний вид	Технологічна форма організації
Неподільна продукція	Предметно-замкнена дільниця

1. Типи організації виробництва та їх характеристика. Порівняльна характеристика типів виробництва

Порівняльна характеристика типів виробництва

 

№ п/п	Фактори	Типи виробництва
		Одиничне	Серійне	Масове
	Номенклатура виготовлю ва-ної продукції	Необмежена	Обмежена серіями	Один або декілька виробів
	Повторюва­ність випуску виробів	Не повторюється	Періодично повторюється	Постійно повторюється
	Використо­вуване устаткування	Універсальне	Універсальне, частково спеціалізоване	В основному спеціалізоване
	Розміщення виробничого устаткування	За технологіч­ним принципом	За предметно-технологічним принципом	За предметним принципом
	Розроблення технологічного процесу	Укрупнений метод (на ви­ріб, на вузол)	Подетальна	Подетально-поопераційна
	Інструмент, що застосовується	Універсаль­ний, частково спеціальний	Універсальний спеціальний	Переважно спеціальний
	Закріплення деталей та операцій за верстатами	Спеціально не закріплені	Значна кількість деталей і опера­цій закріплені за певними видами устаткування	На кожному вер­статі виконується одна й та ж опера­ція над однією деталлю
	Кваліфікація робітників	Висока	Середня	В основному не­висока, крім квалі­фікації налагод-жувальників, ін­струментальників
	Взаємозамін­ність складових виробу	Припасування	Неповна	Повна
	Собівартість одиниці продукції	Висока	Середня	Низька

2. Не потокові методи організації виробництва

У структурі концептуальної моделі організації виробництва виділяють "методи організації виробництва, під якими розуміють способи поєднання організації виробничого процесу в часі і просторі.

Інтеграція виробничого процесу в часі й просторі за допомогою відповідного методу організації забезпечує взаємозв'язок і стійкість всіх елементів виробництва, тобто перетворює хаотичність протікання процесу в організований процес. Можна вважати, що метод організації впорядковує виробництво, надаючи йому певної форми (просторова ознака) і забезпечуючи бажаний ритм протікання (часова ознака)

Розглянемо сутнісну характеристику методів організації виробництва через призму часу і простору.

Організація виробничого процесу в часі визначається мірою його перервності. Перервність залежить від виду продукції і технології її виготовлення. Вся продукція може бути розділена на два види: дискретну і неподільну.

До дискретного виду відноситься продукція, яка складається із різних частин. Наприклад, машини, прилади, одяг, взуття, меблі і т.д.

Неподільну продукцію не можна розділити на різні частини або складові (компоненте). До неї відносяться всі види рщинної продукції (рідкі хімічні речовини, рідкі сплави металів і т.д.) і деякі види наггіврщинної (тістоподібної) продукції (хлібне тісто, лаки, фарби та інші). Виробництво неподільної продукції здійснюється тільки через неперервні технологічні (виробничі) процеси, а для виробництва дискретної продукції можуть застосовуватися і напівнеперервні виробничі процеси. В напівнеперервних виробничих процесах одна частина операцій виконується неперервно, а інші - з перервами. Прикладом напівнеперервних виробничих процесів може служити процес виготовлення виливок в земляні форми в ливарних і (ехах машинобудівних підприємств, в яких операції плавлення рідкого металу, заливання форм, охолодження форм повинні виконуватись неперервно, тобто, одна за другою, а решта можуть виконуватись перервно.

В такій галузі промисловості, як машинобудування, деревообробна, лег­ка та інші, вся продукція відноситься до дискретного виду і при її виготов­ленні здійснюються як перервні, так і напів- і неперервні виробничі процеси.

Організація виробничого процесу в просторі визначається розташуванням (плануванням) устаткування (робочих місць), дільниць і цехів. Вона залежить, в основному, від виду продукції, її кількості та технології виготовлення.

В перервних виробничих процесах устаткування (робочі місця) можуть розташовуватись за однорідними технологічними групами (однорідними технологічними операціями) або за групами для обробки конструктивно однорідних і подібних за розмірами (масою) деталей.

Для здійснення неперервних виробничих процесів устаткування (робочі місця) розміщуються за ходом технологічного процесу оброблювання деталей (збирання складальних одиниць і виробів). Такі методи виробництва відносяться до потокових, всі решта - до непотокових.

Фактори, що впливають на вибір методів організації виробництва:

- розміри і маса виробу, оскільки із збільшенням розмірів і маси виробу ускладнюється організація потокового виробництва;

- кількість виробів, які підлягають випуску за певний період часу (рік, квар­тал, місяць, добу). При випуску, наприклад, одного виробу в місяць, як правило, недоцільно організовувати потокове виробництво;

- періодичність випуску виробів. Вона може бути регулярною і нерегулярною. При регулярному випуску вироби можуть випускатися через суворо визначені періоди часу, тобто ритмічно, наприклад, по 20виробів щомісячно або по одному виробу на день. Нерегулярний випуск виробів через невизначені або різні періоди часу і в різних кількостях. У таких випадках треба застосовувати непотокові методи;

- точність і шорсткість поверхні виробів. При високій точності і малій шорсткості поверхні здебільшого треба використовувати непото­кові методи.

Непотокове виробництво може бути спеціалізовано за такими формами: технологічна, предметно-іругюва і змішана (рис. 13.1.).

Непотокове виробництво

Технологічна

Предметно-групова

Змішана

 

 

Рис. 13.1. Форми спеціалізації непотокового виробництва.

 

Тема 13. Методи організації виробництва.

Лекція 8

План

3. Технологічна форма організації виробництва. Організація предметно-замкнутих дільниць її переваги.

4. Предметно-групова і змішана форми організації не потокового виробництва.

 

3. Технологічна форма організації виробництва. Організація предметно-замкнутих дільниць її переваги

Технологічна форма організації виробництва. Вона характеризується створенням дільниць, на яких устаткування (робочі місця) спеціалізовані за ознакою їх технологічної однорідності і розмірів. Така форма організації широко поширена на машинобудівних підприємствах, підприємствах легкої та деревообробної промисловості, оскільки забезпечує максимальне заван­таження устаткування в умовах дрібносерійного виробництва і гнучкість до змін технологічних процесів. Так, в ковальсько-штампувальних цехах машинобудівних підприємств можуть бути створені, наприклад, дільниці вільного кування або штампування (гарячого або холодного), горизонталь­но-кувальних машин та ін., які можуть поділятись ще на дільниці великих, середніх і дрібних молотів і пресів. У ливарних цехах можуть створюватись дільниці ручного і машинного формування, кокільного литва, литва в оболонкові форми; дільниці чавунного, стального, кольорового литва і ін. В механообробних цехах можуть бути дільниці, створені за видами метало­різальних верстатів, які поділяються ще на дільниці великих, середніх і малих верстати в кожній групі. В складальних цехах слюсарно-складальні дільниці поділяються за видами виробів, які складаються (складальних одиниць).

Виділення окремих технологічних дільниць не завжди свідчить про їх самостійність як адміністративної одиниці, оскільки одному начальнику (старшому майстрові) може підпорядковуватись декілька споріднених дільниць залежно від їх розмірів (кількості устаткування і числа робітників).

При розміщенні устаткування (робочих місць) за технологічною формою організації виробництва деталь може проходити обробку на декількох тех­нологічних дільницях, а інколи на одну і ту ж дільницю повертатись по декілька разів. Створюється довгий і складний шлях руху деталей, збіль­шується час і витрати на транспортування їх по дільницях, збільшується час на передавання в дільницю (на оформлення документації і очікування початку обробки на наступній за ходом технологічного процесу дільниці). Рух партії деталей, як правило, проходить за послідовним видом. Партія деталей в деяких випадках дробиться, тобто вона неоднакова на різних дільницях. Все це збільшує тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей. З іншого боку, на таких дільницях досягається найбільш повне завантаження в часі і по потужності кожної одиниці устаткування, що обумовлює зниження собівартості виготовлюваної продукції.

Повніше завантаження в часі устаткування дозволить на технологічних (непотокових) дільницях використовувати менше число одиниць устаткування порівняно із потоковими дільницями (лініями), що приведе до економії капітальних вкладень.

Організація предметно-замкнутих дільниць. На предметно-замкнутих дільницях (у технологічному відношенні) повинні виконуватись, як правило, всі (від першої до останньої) чи більшість операцій, необхідних для повної обробки деталей або складання складальних одиниць в даному цеху.

Повністю замкнути процес виготовлення на одній дільниці в деяких випадках неможливо через цілий ряд причин (завантаження устаткування, санітарно-гігієнічні умови, розміри цеху та ін.). В такому випадку може бути організована кооперація з дільницями даного та інших цехів.

Предметно-замкнуті дільниці не завжди є адміністративно-виробничими і декілька предметно-замкнутих дільниць можна об'єднувати в одну адміністративно-виробничу дільницю.

Номенклатура деталей значно менша, ніж на будь-якій технологічній дільниці. Вся номенклатура деталей, закріплених за цехом, розбивається на декілька предметно-замкнутих дільниць, на кожній із яких обробляється тільки їх деяка частина.

У зв'язку з цим, в основу організації предметно-замкнутих дільниць покладена класифікація деталей і складальних одиниць за певними ознаками і закріплення кожної їх класифікаційної групи за певною групою робочих місць. Наприклад, в машинобудуванні до основних ознак класифікації відносять наступні: 1) вид заготовки; 2) габаритні розміри деталей; 3) конструктивний тип деталей; 4) основний технологічний маршрут обробки.

Для класифікації деталей повинні використовуватись ЕОМ, оскільки число деталей і можливих варіантів їх поділу на класи, підкласи і т.д. дуже велике.

В одиничному і малосерійному виробництві для скорочення трудомісткос­ті розрахунків можливе використання методу вибіркової класифікації деталей.

Представники груп виробів, які вибрані як типові повинні відповідати наступним вимогам: - принципові конструктивно-технологічні властивості виробів даної групи повинні бути чітко окреслені; - програма виробів - представників повинна бути близькою до найбільш характерної для даної групи виробів; - кількість типових представників повинна бути такою, щоб число деталенайменувань, що входить до них і є в основою класифікації, забезпечу­вало необхідну достовірність вибірки.

Необхідно також, щоб була планово-організаційна спільність сукупності деталей за двома ознаками: трудомісткістю і кількістю деталей, які виго­товляються.

Остаточно номенклатуру груп виробів, які підлягають обробці на кон­кретній дільниці (цеху), треба встановлювати після розрахунків заванта­ження устаткування.

При організації складальних дільниць, спеціалізованих по виробах або складальних одиницях, ознаками їх класифікації є: - програма і повторюваність випуску виробів; конструктивна і технологічна однорідність; - габаритні розміри або маса.

При організації предметно-замкнутих дільниць, спеціалізованих по деталях, ознаками класифікації можуть бути: - застосовуваність деталей (оригінальні, уніфіковані, нормалізовані або стандартні); - кількість і повторюваність ви­пуску деталей і виробів (одиничний, серійний і масовий); - вид матеріалу (чорні метали, кольорові метали і т.д.); - метод отримання заготовки (лиття, ку­вання, різання і т.д.); - розміри (маса), точність і шорсткість поверхні обробки;

- конфігурація і технологічні маршрути (однакові, подібні і різні).

Деталі зрізними технологічними маршрутами мають різний склад і різну послідовність виконання операцій (різпонаправлені маршрути). Класифікація деталей за однорідністю технологічних маршрутів має найбільше значення при формуванні предметно-замкнених дільниць.

Не всі з перелічених вище ознак можуть враховуватись при класифікації де­талей дія організації предметно-замкнених дільниць у конкретних виробничих умовах. Іноді необхідна подальша диференціація деталей всередині кожної трупи. При груповій обробці деталей в одну групу включаються деталі оброблювані, при одному налагоджуванні устаткування. Якщо для однієї і тієї ж деталі декілька операцій виконуються при різних трупових налагоджуваннях, годі включення деталі в ту або іншу групу здійснюється по найбільшій трудомісткій операції.

При недостатньому завантаженні робочих місць виготовленням деталей однієї класифікаційної групи за предметно-замкненою дільницею закріп­люються деталі декількох груп з подібними класифікаційними ознаками. Необхідно, насамперед, прагнути до організації предметно-замкнених діль­ниць з однаковими або подібними технологічними маршрутами виготовлення деталей. Предметно-замкнені дільниці є найпростішою формою потокових ліній і мають такі переваги в порівнянні з іншими предметно-замкненими дільнями.

Переваги предметно-замкнених дільниць:

1. скорочення кількості дільниць, на яких проходить обробку кожна деталь;

2. зменшення чист і різноманітності маршрутів оброблюваних на дільниці деталей;

3. Зменшення між операційного часу;

4. Ліквідація витрат міждільничого, а іноді місцевого часу.

4.Предметно-групова і змішана форми організації не потокового виробництва

Для створення предметно-замкиених дільниць іноді треба переглянути конструкції і технологію виготовлення деталей з метою їх уніфікації! нормалізації та типізації технологічних процесів, а також з метою найкращої розпланіровки устаткування (робочих місць); при цьому вимагається чітке закріплення операцій за робочими місцями. Це приводить до * збільшення серійності виробництва; * підвищення продуктивності праці; * скорочення шляху руху виробів й тривалості виробничого циклу обробки деталей і незавершеного виробництва і в кінцевому підсумку до зниження собівартості продукції. Стисла характерис­тика предметно-замкнутих дільниць відображена на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Стисла характеристика предметно-замкнутих дільниць.

Предметно-групова і змішана форми організації непотокового виробниц­тва. При цій формі організації непотокового виробництва створюються предметно-групові або подетально-групові дільниці на основі використання групової технології обробки деталей (рис. 13.3.)

При використанні групової технології застосовується метод типізації технологічних процесів, за якими деталі розбивають на класи, групи, підгрупи і т.д., аж до типу. До одного тилу відносяться деталі, для яких можна розробити загальний типовий технологічний процес.

* Метод групової обробки деталей полягає в розробленні технологічного процесу і технологічного оснащення для групи подібних між собою деталей або операцій, для яких повинно використовуватись однотипне устаткування і оснащення. При цьому досягається скорочення різноманітності об­роблюваних деталей і операцій. Цей метод сприяє застосуванню технології, яка відповідає рівню технології великосерійного і масового виробництва.

Рис. 13.3. Види предмегно-групової форми організації непотокового виробництва.

Групове виробництво, наприклад, на стадії механообробки на базі групової технології може бути створено у вигляді подетально-групових цехів, дільниць і групових (багатопредметних) потокових ліній без переналагоджування верстатів.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під виробничим циклом?

2. Охарактеризуйте сутність виробничого циклу, його призначення і сферу використання?

3. Охарактеризуйте структуру виробничого циклу.

4. Від яких основних чинників залежить тривалість виробничого циклу?

5. Охарактеризуйте особливості організації, розрахунку та доцільності застосування послідовного способу поєднання операцій.

6. В чому перевага паралельного руху предметів праці по операціях технологічного процесу?

7. У якому типі виробництва застосовується послідовно – паралельний вид поєднання операцій?

8. Як визначити виробничий цикл складного виробу?

9. За якою формулою розраховується період чергування партії деталей?

10. Що дає можливість вивчити цикловий графік?

 

Тема 14. Організація потокового та автоматизованого виробництва.

Лекція 9

План

1. Потокове виробництво-основні ознаки умови організації.

2. Класифікація потокових ліній.

3. Методика їх розрахунку.

 

Ключові терміни

Потокове виробництво	Однонредметна потокова лінія
Перервно-потокова лінія	Стаціонарна безперервно-потокова лінія
Гнучкість виробництва	Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ)
	Гнучка автоматична виробнича система (ГABC)

1. Потокове виробництво-основні ознаки умови організації

Потоковим виробництвом називається прогресивна форма організації виробництва, побудована на ритмічному повторенні узгоджених у часі основних і допоміжних операцій, які виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розміщених у порядку проходження операцій технологічного процесу.

В основі організації потокового виробництва лежать принципи організації виробничого процесу (спеціалізації, прямоточності, безперервності, паралельності, ритмічності тощо).

Головні ознаки потокового виробництва:

- за групами робочих місць закріплюється обробка чи складання виробу одного найменування чи строго обмеженої"кількості виробів, які подібні

за конструкцією і технологією;

- робочі місця розміщують за ходом технологічного процесу;

- технологічний процес виготовлення виробу розбивається на операції і на кожному робочому місці викочується одна чи декілька подібних операцій;
- предмети передаються з операції на операцію поштучно чи невеликими передавальними партіями відповідно до заданого ритму роботи потокової лінії;
- спостерігається високий рівень механізації та автоматизації основних і допоміжних операцій через вузьку спеціалізацію робочих місць.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто група робочих місць, на яких здійснюється виробничий процес. Порівняльна характеристика основних видів потокових ліній, які уособлюють основні форми потокового виробництва, подано в табл. 14.1.

Особливості розрахунків однонредметних потокових ліній. Однопредметною називається потокова лінія, на якій проходять обробку вироби одного найменування, а робочі місця отеціалізуються на виконанні однієї дегалеоперації. Вибір організаційних форм потокових ліній визначається тактом роботи ліній, ступенем синхронізації операцій технологічного процесу, рівнем завантаження робочих місць на лінії.

 

2. Класифікація потокових ліній

Найпоширеніші форми організації однопредметних ліній:

- перервно-потокові лінії (прямоточні)

- атоматизовані потокові лінії

- безперервно-потокові лінії із застосуванням робочих чи розподільчих конвейєрів
- безперервно-потокові лінії з нерухомим об'єктом (стаціонарний потік)

Безперервно-потокові лінії широко використовують в складальних цехах масового і великосерійного виробництва. Вони характеризуються синхронізацією виробництва, безперервністю виробничого процесу, оскільки вироби не пролежують в очікуванні обробки, транспортування й контролю, а також рівномірністю виробництва.

Вихідним розрахунковим нормативом при проектуванні потокової лінії є такт (r), тобто інтервал часу міх запуском і випуском двох суміжних

виробів на лінії.

Такт роботи лінії визначається за такою формулою:

r = F_g / N_зап (14.1)

При передачі виробів партіями з однієї операції на іншу визначається ритм потокової лінії (R) за такою формулою:

R = p*r, (14.2)

де р - розмір передавальної партії виробів.

Безперервно-nomoкoвi літії робочим конвейєром використовують пере­
важно для складання і обробки виробів при великих програмних завданнях.
Особливості розрахунку параметрів цього виду потокових ліній залежать від
способу виконання операцій, які здійснюються безпосередньо на конвейєрі. Для
підтримання ритму роботи на робочих місцях встановлюються робочі зони
операцій - відстань, у межах якої повинна виконуватися операція під час руху
конвеєра.

Безперервно-потокові лінії з розподільчим конвейєром використовуються на дільницях механічної обробки і складання невеликих виробів при великих програмах випуску. Операціїна цих лініях виконуються на стаціонарних робочих місцях, розміщених вздовж конвейєра з одного чи двох боків.

Такт, ритм, число робочих місць і швидкість руху конвейєра визначаються, як і для лінії з робочим конвейєром.

Стаціонарні безперервно-потоковілінії використовують при виробництві виробів, які мають великі габарити і значну масу, що вимагає складних складально-монтажних операцій. їх транспортування технічно ускладнене і економічно невигідне. В цьому випадку на стаціонарних робочих місцях (стендах, площадках) перебуває одночасно декілька виробів. Процес складання поділений на таку ж кількість операцій. Спеціалізовані бригади чи окремі робітники в певний послідовності обходять об'єкти, виконуючи із заданим тактом свої операції. Для підтримування ритму використовують засоби цифрової, світової чи звукової сигналізації. Склад бригад залежить від трудомісткості операції і заданого такту лінії. Число стендів відповідає числу операцій і числу бригад. Для виправлення дефектів на лінії передбачають один - два додаткових стенди.

Перервно-потокові лінії використовують при обробці трудомістких деталей на різному устаткуванні. Характерною особливістю перервно-потокових ліній є відсутність синхронності операцій внаслідок різної величини їх трудомісткості.

 

3. Методика їх розрахунку.

Вихідними даними для розрахунку безперервно-потокових ліній є програма запуску продукції (N _зап) на лінію за розрахунковий період часу (місяць, добу, зміну), дійсний (F_д) фонд часу, норми часу.

Добова програма запуску (N_зап) визначається на основі заданої добової програми випуску (N_вип) за такою формулою:

N_зап = (N_вип * 100) / (100 - £) (14..3)

де £- технологічні втрати, %.

Нормальна довжина робочої зони операції (L_ін) визначається за такою формулою:

Li_н=l₀ *(t_i / r) = l₀С_і (14.4)

де t_i- норма часу на даній операції, хв.;

С_i- число робочих місць на даній операції, шт.

На операціях із значними відхиленнями часу для їх виконання передбачається резервна (додаткова) зона.

Величина резервної (L_рез) зони визначається за такою формулою:

Li_рез= G_і Li_н (14.5)

де G_і - коефіцієнт відхилення часу (максимальної фактичної затримки) при виконанні операції. Його величина розраховується за такою формулою:

G_і = (t_max - t_i)/ t_i (14.6)

де t_max -максимальна тривалість даної операції, хв.;

t_i - норма часу на даній операції, хв.

Для підтримання ритмічної роботи лінії між операціями різної тривалості ствopюютьcя мiжoпepaцiйнi oбopoтнi заділи. Maкcимальна величина заділу(Z_max) визначається за такою формулою:

Z_max = ((T_n * C_i) / t_i) – ((T_n * C_i+1) / t_i+1) (14.7)

де Т_п період роботи на суміжних операціях при незмінному числі діючих верстатів,- хв; С_i, С_i+1- число одиниць обладнання, яке працює на суміжних операціях протягом періоду Т_п, t_i, t_i+1 - норми часу на суміжних операціях, хв.

Змінно-потокові лінії. Загальний такт такої лінії визначається за такою

формулою:

r_заг = (F_д (1 - ŋ)) / ∑ N_i (14.8)

де ∑ N_i - сума програмних завдань по всіх закріплених за лінією виробах

в шт.

При розрахунку робочого такту за умовним об'єктом трудомісткість одного із закріплених виробів приймається за одиницю. Для інших деталей визначається коефіцієнт приведення (К_пр) діленням їх трудомісткості Т_і трудомісткість умовної одиниці Т_у за такою формулою:

К_пр = Т_і / Т_у (14.9)

Далі розрахунок здійснюється так: визначається програма в приведених одиницях за такою формулою:

К_прі = N_{i *} K_пр (14.10)

визначається умовний загальний такт лінії (r_у) за такою формулою:

r_у = (F_д (1 - ŋ)) / ∑ N_прі (14.11)

Тема 14. Організація потокового та автоматизованого виробництва.

Лекція 10

План

4. Автоматизоване виробництво. Загальна характеристика і види автоматизованих лінії.

5. Складові гнучкої автоматизованої виробничої системи.

6. Організація гнучких автоматизованих виробничих систем.

 

 

4. Автоматизоване виробництво. Загальна характеристика і види автоматизованих лінії

 

Одним із найважливіших напрямків підвищення ефективності виробництва є його автоматизація. Однак широка номенклатура, малі обсяги випуску і часта змінюваність виробів у цьому виробництві зумовлюють найбільші труднощі і високу вартість його автоматизації, оскільки одночасно з автоматизацією тут необхідно забезпечити високу гнучкість виробництва.

Гнучкість виробництва - це його здатність виробляти широку но­менклатуру продукції і швидко та економічно здійснювати перехід від випуску одного до випуску іншого типу виробів.

Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) ґрунтується на загальноприй­нятих принципах організації виробничого процесу, хоч їх роль і методи реалізації змінюються.

Значно зростає роль принципу пропорціональності, оскільки в ГВС повинна тісно узгоджуватися пропускна здатність не тільки всіх основних виробничих підрозділів, але й обслуговуючих і допоміжних виробництв. ГВС передбачає відхід від традиційної вузької спеціалізації до принципу універсалізації. Частково втрачає свою вагу принцип прямоточності, але набувають сили зовсім нові і специфічні для ГВС принципи, які чіткіше виявляють характер гнучкого виробництва.

Нові і специфічні принципи ГВС:

► принцип інтеграції виробничих процесів. Цей принцип вимагає гнуч­кого поєднання основних, допоміжних і обслуговуючих процесів в єдиний виробничий процес, що протікає за одним планом;

► принцип універсальності, згідно із яким створюється сприятлива і

реальна можливість зміни послідовності використання устаткування при виконанні даного виробничого процесу;

► принцип диверсифікації, що значно розширює свободу підприємств у

виборі асортименту продукції і, таким чином, знижує ризик;
► принцип автономності гнучкої автоматизованої системи, що виражається в незалежності від інших виробничих підрозділів і забезпечує
максимальну предметну замкнутість виробничого процесу.

Необхідний ефект від автоматизації серійного і дрібносерійного виробництва може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо вона буде здійснюватися комплексно.

Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) - це інтегроване автоматизоване виробництво широкої номенклатури виробів, яке здатне автоматично переходити від випуску одного до випуску іншого типу виробів у межах встановленої номенклатури і яке допускає зміни цієї номенклатури без зміни його технологічного оснащення.

ГАВ реалізується за допомогою виробничих систем, які мають властивості гнучкості і автоматичності функціонування.

Гнучка автоматична виробнича система (Г ABC) це сукупність верстатів з числовим програмним керуванням, промислових роботів, ав­томатичних транспортних засобів, автоматичних складів, взасмоузгоджена центральною керуючою ЕОМ, і робітників, які обслуговують всі ці засоби, що забезпечує реалізацію гнучкого автоматичного процесу виробництва.

ГАВС може функціонувати також при звичайних, системах керування виробництвом, системах конструкторської і технологічної підготовки вироб­ництва. Важливо тільки, щоб власні її процеси здійснювались автоматично за розробленими будь-яким способом програмами.

 

5. Складові гнучкої автоматизованої виробничої системи

Застосування сучасних ГАВС вимагає значно фунтовнішої характеристики усіх їх компонентів. ГАВС включає такі види компонентів.

Верстати з числовим програмним керуванням (ЧПК). Це верстати, які мають вмонтовані програмні пристрої автоматичного керування, програми робіт яких.складаються на основі чисел, одержаних безпосередньо із креслень деталей. Кожний верстат з ЧПК може обробляти широку номенклатуру деталей при обмеженому наборі технологічних методів обробки.

Промислові роботи. Промисловий робот (ПР) - це машина-автомат, запрограмована на виконання допоміжних і деяких основних виробничих операцій.

Автоматичні транспортні засоби. Серед автоматичних транспортних пристроїв використовуються такі: підвісні транспортери, встановлені на підлозі транспортерні візки, оснащені пристроями захоплення предметів виробництва і керовані від магнітних шин, прокладених під підлогою відповідно до траєкторії транспортного шляху; керуються від ЕОМ, точність позиціонування - до 1 мм.

Автоматичні склади і нагромаджувані. Важливого частиною ГАВС є система зберігання і автоматичного розподілу предметів виробництва.

Центральна керуюча ЕОМ ГАВС. Найважливішим компонентом ГАВС, який інтегрує її роботу і перетворює її в єдине ціла, є центральна керуюча ЕОМ зі своїм обладнанням.

Гнучка автоматична дільниця (ГАД) - це предметно або тех­нологічно спеціалізована ГАВС, яка складається із кількох Г А М, або з 6-8 безпосередньо об'єднаних в систему верстатів з ЧПК, транспортно-складської системи і ЕОМ. За своїми виробничими можливостями ГАД приблизно еквівалентна, звичайній адміністративно-відособленій дільниці.

Гнучкий автоматичний цех (ГАЦ) - це предметно спеціалізована ГАВС, яка складається або з декількох технологічно чи предметно спеціалізованих ГАД, або із сукупності безпосередньо об 'єднаних в систему верстатів з ЧПК та інших необхідних компонентів.

Гнучке автоматичне підприємство (ГАП) є вищою формою авто­матизації виробництва. Його створення повинно ґрунтуватися на якісно новій концепції проектування із врахуванням того, що керування устат­куванням і його обслуговування будуть покладені не на людину, а на машини.

В загальному виді структура ГАВС подана на рис. 14.1.

Рис.14.1. Структура ГАВС.

 

6. Організація гнучких автоматизованих виробничих систем

Гнучке інтегроване виробництво вимагає відповідної організаційної структури управління, перерозподілу і уточнення задач кожного рівня управління, підрозділу, відділів і служб підприємства. Збільшення гнучкості приводить до необхідності відмови від старого ієрархічного управління, яке вирішує проблеми послідовно, коли прийняте рішення на верхньому рівні проходить по всій управлінській мережі до об'єкту управління, а всяке рішення, вироблене на нижньому рівні, вимагає ствердження на вищому. По мірі руху до більш низьких рівнів обсяг інформації (сумарний) зростає, при цьому рішення, прийняті на вищому рівні, накладають обмеження на дії та ініціативу більш низького рівня управління. Незалежно від наявності будь-якої схеми координації на кожному наступному рівні суворо ієрархічне управління не буває оптимальним при частих змінах виробничого процесу і обмежує гнучкість виробництва.

Багаторівневе ієрархічне управління, як правило, не забезпечує постійний контроль верхнім рівнем за ситуаціями, що безперервно змінюються на нижньому рівні. Має місце надто великий інтервал часу проходження команд і рапортів про їх виконання. Буває так, що ситуація змінюється швидше, ніж проходять команди. Ієрархічне управління, як правило, створює перепони між організаційними підрозділами і може перешкоджати внутрішнім потокам інформації (по горизонталі).

При паралельному виконанні різних етапів робіт, властивих гнучкому виробництву, будь-яка незначна перешкода в обміні інформацією може звести нанівець всі переваги паралельної організації роботи. Усні і письмові розпорядження можуть запізнюватись, передаватись з помилками і неправильно інтерпретуватись, що зробить практично неможливим швидкі колективні рішення і дії.

Паралельність розв'язку багатьох задач, які раніше розв'язувались послідовно, потребує підсилення координації, тобто, горизонтальних зв'язків.

Інтеграція в гнучкому виробництві дозволяє персоналу, що обслуговує ГВС, обмінюватись інформацією через ценгральні банки даних як по вертикалі, так і по горизонталі. Це забезпечує належну технічну взаємодію і швидке прийняття рішень в межах своєї компетенції, а також краще виконання розпоряджень відповідного вищого рівня управління по кожному вертикальному зв'язку.

Гнучкому виробництву найбільше відповідає матрична система зв'язків в управлінні з ширшими горизонтальними і коротшими вертикальними зв'язками, тобто малорівнева ієрархія управління з вільною горизонтальною координацією.

Децентралізація може бути забезпечена тільки матричною структурою управління з відповідним балансом вертикальних і горизонтальних зв'язків, який залежить від конкретних умов виробництва і етапності впровадження ГВС, тобто, рівня змішаності гнучкого і традиційного виробництва.

Матрична з посиленими горизонтальними зв'язками структура управління підприємством є прогресивною і стає можливою тільки при електронізації управління на базі ЕОМ і мікропроцесорної техніки. Вона забезпечує скорочення багаторівневого ланцюжка управління від директора до робітника (іноді він нараховує понад 10 рівнів), розвантажує верхній ешелон керівництва від багатьох поточних справ, посилює роль трудових колективів в управлінні підприємством, підвищує ступінь відповідальності кожного, колективізує працю, зміцнює і розвиває принцип мотивації праці.

Матрична структура зв'язків управління гнучким виробництвом послаблює функціональну структуру управління, зменшує ступінь функціональної спеціалізації при розподілі праці. За збереження повної відповідальності за функцію на вищих рівнях управління необхідна певна формалізація горизонтальних зв'язків, щоб забезпечити більш ширшу ініціативу в прийняті спільних управлінських рішень персоналом різної функціональної підлеглості.

Управління гнучким виробництвом є не стільки системою механічного типу, як системою органічного типу, орієнтованою на людину, коли основними критеріями ефективності управління стають правильна постановка задач.

В гнучкому виробництві при скороченні кількості рівнів по вертикалі управління, розширення зв'язків по горизонталі не буде значним, оскільки скорочується загальна кількість зайнятих. При цьому первинною організаційною одиницею стає елемент ГВС, а не робоче місце з одним-двома верстатами. До того ж кожна одиниця технологічного устаткування у складі ГВС замінює 10 і більше одиниць устаткування в традиційному виробництві Зростає продуктивність, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінності, збільшується число робочих днів на рік за рахунок можливості 'безлюдної" роботи).

Вивільнення робітників та інших виконавців, зайнятих безпосередньо у виробничому процесі, при впровадженні ГВС робить цехи малолюдними, до приводить до скорочення управлінського персоналу, особливо нижніх рівнів (бригадирів, майстрів, начальників змін, дільниць та ін.), або спрощення структури управління, яка була необхідна при "багатолюдних" цехах. Фактично цех замінюється об'єднанням під одним рівнем керування декількох елементів ГВС, зберігаючи цілісність управління підприємством як єдиної системи, в якій елементи ГВС стають її підсистемами, що легко «датуються для виконання прийнятих рішень.

Кожна ГВС стає цілеспрямованою і багатоцільовою системою як з точки юру продукції, так і з точки зору технології. Гнучкість дозволяє обробляти деталі і складати вузли різних виробів на одних і тих самих ГВС. Це потребує також значного посилення горизонтальних зв'язків, тобто координації і узгодження в прийнятті рішень.

Гнучка автоматизація та інтеграція виробництва скорочують, фактично, повністю перший рівень управління (робітник, який керує, технологічним устаткуванням і є безпосереднім учасником робочого циклу, виконує функції встановлення, знімання деталей, пуску верстата, зміни інструмента, керуючих програм тощо).

 

 

Питання для самоконтролю

1.Які чинники зумовлюють необхідність гнучкого виробництва?

2.Які головні властивості гнучкого виробництва можна виділити?

3.У чому суть гнучкого автоматизованого виробництва?

4.На яких принципах ґрунтується організація гнучких виробничих систем?

5.Які етапи у створенні гнучкого автоматизованого виробництва виділяють'?

6.Із яких складових елементів складається система гнучкого автомати­зованого виробництва?

7.Яка роль центральної керуючої системи в ГАВС?

8.У чому проявляється ефективність впровадження ГАВС?

 

Тема 15. Організація трудових ресурсів.

Лекція 11

План

1. Трудовий і виробничі процеси. Класифікація трудових процесів. Складові трудового процесу.

2. Вимірювання витрат часу. Система трудових норм (час, виробітку, обслуговування).

Ключові терміни

Трудовий процес Робоче місце

Виробничий процес Умови праці

Методи нормування Режим праці

1. Трудовий і виробничі процеси. Класифікація трудових процесів.

Складові трудового процесу.

Усі види технологічних і виробничих процесів на підприємстві можуть
здійснюватися лише внаслідок праці робітників. Праця являє собою доцільну
діяльність людей, яка спрямована на видозміну і пристосування предметів
природи до їх потреб.

 

 

 

 

 

Технологічний процес (сукупність операцій, спрямованих на зміну форми, стану, властивостей, предмету праці)		Трудовий процес (сукупність дій, методів і засобів доцільного за технологічним процесом впливу на предмет пращ за допомогою знарядь праці)

Трудовий процес - це сукупність методів і засобів впливу на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливів контрольованого людиною знаряддя праці на предмет праці з метою випуску матеріального або не матеріального продукту, що здійснюються в певних природних або штучних умовах.

Трудові процеси розрізняють за такими основними ознаками:

За характером предмету праці та продукту праці:

· речово-енергетичні, які характерні для робітників і в яким предметом і продуктом праці є речовина; інформаційні, що притаманні службовцям і предметом і продуктом праці яких є інформація;

· віртуальні, що пов'язані з інформаційним обслуговуванням робітників та службовців за допомогою комп'ютерних систем і мереж.

За функціями, що виконуються:

· основні, які здійснюються робітниками основних цехів;

· допоміжні, які спрямовані на випуск продукції;

· обслуговуючі, притаманні робітникам, що створюють умови нормального функціонування устаткування та робочих місць в основних та допоміжних цехах.

За ступенем участі людини у впливах на предмет праці:

· ручні

· машинно - ручні

· машинні

· автоматизовані процеси.

Основним елементом трудового процесу є операція, у складі якої прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи.

Трудовий рух - однократне переміщення робочого органу виконавця у процесі праці.

Трудова дія - це логічно завершена сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним або кількома робочими органами виконавця за незмінних предметів та засобів праці.

Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів та засобів праці і які складають технологічно завершену частину операції.

Організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в просторі

і часі, за кількістю і якістю предмета праці, знаряддя праці і живої праці.

Організатором будь-якої роботи є людина. Тому ключовим моментом виробничої стратегії на підприємстві є проектування трудового процесу з урахуванням витрат і зиску від альтернативних рішень для підприємства та працівників.

Метою проектування трудового процесу є визначення змісту і методів роботи, створення продуктивного робочого місця, вдосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог виробничого процесу.

 

 

2. Вимірювання витрат часу. Система трудових норм (час, виробітку, обслуговування).

Нормування праці - вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контроль за мірою праці, а також визначення необхідності співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Мета нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції, підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і удосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм.

Змістом робіт нормування праці є: аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини, вибір оптимального варіанту технології і організації праці, проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх впровадження і наступного корегування у міру змін організаційно-технічних умов.

На підприємстві використовується система норм праці, яка відображає різні сторони трудової діяльності: норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності керованості, нормовані завдання.

Норми часу визначають необхідні затрати робочого часу одного робітника або бригади на виконання певного обсягу робіт.

Норми виробітку визначають кількість продукції певного виду, що має бути виготовлена одним робітником або бригадою за даний відрізок робочого часу.

Норма обслуговування визначає необхідну кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об'єктів, що закріплені для обслуговування одним робітником або бригадою.

Норма чисельності визначає кількість робітників, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Норма керованості визначає кількість працівників, які мають бути безпосередньо підпорядковані одному керівнику.

Норма завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівників або групою працівників за даний відрізок часу.

 

 

Тема 15. Організація трудових ресурсів.

Лекція 12

План

3. Організація праці. Сучасні концепції, цілі та завдання. Галузеві застосування і критерії. Поділ і кооперування праці, їх форми й межі. Форми організації праці.

4. Сутність та роль робочого місця у виробничому процесі. Складові робочого місця.

5. Умови праці, раціональні режими праці та відпочинку. Техніка безпеки.

 

3. Організація праці. Сучасні концепції, цілі та завдання. Галузеві застосування і критерії. Поділ і кооперування праці, їх форми й межі. Форми організації праці.

Організація праці - сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важної ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

До основних практичних завдань організації праці належать:

- розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

- проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів,

допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об'єктом організації праці є робочі системи або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення.

Основними напрямками підвищення рівні організації праці і її ефективності є:

розподіл і кооперація праці,;

організація і обслуговування робочих місць;

нормування праці;

організація підбору персоналу та його розвиток;

оптимізація режимів праці і відпочинку;

раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці;

поліпшення умов праці;

зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності

працівників;

мотивація й оплата праці.

Поділ праці - це відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси створення продукції і закріплення їх за робочими місцями, дільницями виробничого процесу. Є такі форми поділу праці на підприємстві:

1. Операційний - передбачає закріплення певної операції за кожним виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість, а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця.

2. Функціональний здійснюється на основі виокремлення виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, в свою чергу, - за професіями.

3. Технологічний - здійснюється на основі розчленування виробництва на стадії, технологічні процеси і операції.

4. Професійно-кваліфікаційний викликаний різною складністю, точністю і відповідальністю виконуваних робіт.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з кооперацією праці. Кооперація праці - це об'єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці/ Форми організації праці:

- суміщення професій;

- багатоверстатного обслуговування;

- колективної (бригадної) праці.

Суміщення професій - це виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при володінні кількома професіями.У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове і індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговому - за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній - за кожним робітником.

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування.

Кількість верстатів (п), на яких одночасно може працювати виконавець, визначається за формулою:

n = (tm / tз) + 1, (15.1)

tm - машинний час роботи верстата, хв..

tз - час зайнятості робітника на верстаті, що обслуговується.

tз = ∑tp + ∑tk + ∑tn,

де ∑ tp - загальний час виконання всіх ручних прийомів на верстаті, хв..

∑ tk- загальний час активного контролю робітника-багатоверстатника за роботою верстатів, хв..

∑tn - час на переходи робітника між верстатами за встановленим маршрутом.

Час простою верстатів:

tв.уст. = tm – (n - 1)* tз(15.2)

Тривалість циклу багатоверстатного обслуговування складається з періоду часу від початку операції з обслуговування першого за маршрутом верстата до моменту повернення робітника до нього:

tц = max to + t в.уст.(15.3)

де max to - максимальна тривалість однієї операції, що виконується при багатоверстатному обслуговуванні.

Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежать поділ і кооперація.

 

4. Сутність та роль робочого місця у виробничому процесі. Складові робочого місця.

Сутність та види робочих місць. Первинним осеред­ком підприємства, у якому здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга), є ро­боча система — робоче місце, яке може функціонувати відносно самостійно за своєю спеціалізацією.

Робоче місце — це частина виробничої площі, яка оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями і призначена для виконання трудових операцій певної частини ви­робничого процесу.

Кожне робоче місце має свою специфіку, пов'язану з особли­востями організації виробничого процесу, різноманітністю форм конкретної праці у виробництві. Вид робочого місця визначаєть­ся такими чинниками, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, ступінь механізації та автоматизації, кількість устаткування на робочому місці та ін. Вимоги до організації робочих місць. Організація і устрій ро­бочих місць мають відповідати вимогам до індивідуальних та ко­лективних форм праці.

Організація робочого місця — це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної і безпечної праці.

При вирішальній ролі знарядь праці вихідним моментом в орга­нізації робочого місця є предмет праці. Залежно від його парамет­рів (маса, габаритні розміри, вимоги до якості тощо) проектується технологічний процес із зазначенням виду і характеру знарядь праці (машин, устаткування, інструменту» пристрою), тобто ви­значаються наперед устаткування та оснащення робочого місця.

Знаряддя і характер предметів праці, у свою чергу, обумовлю­ють планування (відповідну площу, розміщення елементів і т. ін.) робочого місця. Кількість, повторюваність, маса, габаритні роз­міри предметів праці, особливості знарядь праці також визнача­ють систему і форму обслуговування.

Водночас характер і розміщення засобів та предметів праці мають узгоджуватись з вимогами головної продуктивної сили — людини, з її можливостями приводити в рух і використовувати речові елементи процесу праці без шкоди для організму.

Основні напрямив організації робочих місць такі: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умо­ви безпечної і високопродуктивної праці.

Відомо, що спеціалізація робочих місць залежить від типу ви­робництва. Робоча зона або простір, де розташоване робоче міс­це, визначається розрахунками. Простору має бути достатньо для виконання всіх необхідних рухів і переміщень працівників під час виконання певних виробничих операцій. Ефективне розмі­щення всіх компонентів робочого місця формалізується його технологічним плануванням. У процесі організації робочих місць обов'язково враховуються санітарні норми, включаючи освітлення, інструкції з експлуатації устаткування, техніки безпеки та інші параметри, що забезпечують високопродуктивну і якісну працю.

 

5. Умови праці, раціональні режими праці та відпочинку. Техніка безпеки.

Умови праці. У сучасних умовах господарювання дедалі біль­шого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, ура­хування вимог естетики, безпеки і привабливості праці.

Умови праці — це сукупність взаємопов'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціаль­них чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров 'я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об'єктивного (стать, вік, стан здоров'я, рівень кваліфікації, умови, за яких від­бувається праця, тощо) характеру.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпо­чинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби (рис.15.1), що береться до уваги перед­усім у змінному та добовому режимах.

 

 

Рис. 15.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни:

а -— час входження в роботу; в — період найбільш сталої працездатності;

с — період утоми

 

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке трудовий процес?

2. Дайте змістовну характеристику єдності виробничого і трудового процес?

3. Що являє собою робоче місце і його структура?

4. За якими параметрами проектуються робочі місця?

5. Визначте поняття „умови праці” та перелічіть основні їх параметри.

6. Які чинники виробничого середовища впливають на працездатність людини?

7. Як встановлюються раціональні режими праці та відпочинку і на які періоди?

8. Дайте визначення кооперації праці?

9. Розкрийте зміст багатоверстатного обслуговування?

10. Які системи норм застосовуються на підприємстві?

Тема 16. Організація обслуговування виробничого процесу.

Лекція 13

План

1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури.

2. Забезпечення виробництва технічним оснащенням. Завдання, склад, управління. Організаційні основи створення і функціонування підрозділів інструментального господарства.

3. Планування діяльності ремонтного виробництва. Необхідність та економічна доцільність ремонту засобів праці.

 

Ключові терміни

Виробнича інфраструктура Ремонт

Інструмент Модернізація

Інструментальне господарство Енергозабезпечення

1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури.

На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.

Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарські служби підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, прямо не беруть участі у створенні основної продукції, але своєю вартістю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

- допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

- комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

- засоби збору та обробки інформації;

- природоохоронні споруди.

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізація підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

- роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

- низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

- низький рівень механізації та автоматизації;

- низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

2. Забезпечення виробництва технічним оснащенням. Завдання, склад, управління. Організаційні основи створення і функціонування підрозділів інструментального господарства.

 

У діяльнос