Економічний зміст власності

В системі виробничих відносин суспільства основоположними виступають відносини власності. Виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об’єктивними умовами виробництва: землю, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обминає в своїх інтересах. Мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності. З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння,(а значить, і економічної реалізації) засобів виробництва, а з іншого — спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва.

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Володіння означає можливість суб’єкта поступати з об’єктом власності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно у своїх інтересах, аби це тільки не суперечило нормам і правилам життя у суспільстві.

Користування передбачає можливість індивідів задовольняти свої потреби за допомогою об’єктів власності, використовуючи їх для певних цілей за призначенням.

Розпорядження означає відчуження власності (продаж, дарування, передача у спадщину).

Структуру відносин власності можна проілюструвати такими фактами. Наприклад, Національний аграрний університет — державний учбовий заклад. Значить, ним володіє держава, конкретно, її інститут — Кабінет міністрів. Від імені держави, згідно з повноваженнями визначеними урядом, розпоряджається вузом адміністрація (ректор, деканати і т.п.). А користуються університетом (приміщеннями, обладнанням, літературою тощо) відповідно до його призначення викладачі і студенти.

Якщо взяти наприклад індивідуальне фермерське господарство, в якому земля та інші засоби виробництва належать сім’ї фермера, то останній в одній особі поєднує володаря, розпорядника і користувача своєї власності.

Останнє зумовлює власність і як юридичну категорію або право власності. Це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, розпорядження і користування об’єктами власності як майном.

Відносини власності, будучи суттю соціально-економічних відносин, визначають їх природу на всіх фазах суспільного відтворення. Власність, характеризує працю, інтереси, суперечності, потреби, обумовлює конкуренцію, сама є особливою рушійною силою економічного зростання.

Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах. Об’єктами власності є природа, її елементи, матеріальні блага, перш за все засоби виробництва, національне багатство в цілому, продуктивна сила праці індивіда (робоча сила), наукові відкриття і науково-технічна діяльність, інформація.

Суб’єктами власності є носії відносин власності (держава, тобто суспільство, колектив, індивід).

Об’єктами суспільної власності є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засобі виробництва в промисловості і сільському господарстві, будівництві, засоби транспорту і зв’язку, комунальні та інші господарства,основній міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Тобто основна частина національного багатства є об’єктом суспільною власності. Суспільна власність існує у кожної державі, але об’єктами можуть бути тільки ті матеріальні блага, що виступають матеріальною основою формування лише найважливіших господарських пропорцій.

Об’єктами кооперативної власності є засоби виробництва і майно, необхідне для здійснення кооперативами статутних завдань. Об’єктами кооперативної є також кінцевий результат функціонування кооперативів.

Об’єктами індивідуальної власності є матеріальні блага для функціонування виробничої і невиробничої сфери особистого підсобного господарства. Сюди належать засоби виробництва для ведення індивідуального, партнерського і колективного виробництва, в також предмети споживання, житло, одяг, побутові речі. На основі об’єктів індивідуальної діяльності, яка носить трудовий характер і може допускати найм робочої сили в межах закону.

Власність реалізується в різних функціональних формах:

1. Приватна, яка має різновиди: індивідуальна (особиста); приватна власність у формі капіталу; інтелектуальна.

2. Колективна, яка має різновиди: кооперативна; корпоративна (акціонерна); громадських організацій.

3. Державна, яка має різновиди: усього народу (загальнодержавна); комунальна; муніципальна.

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст.41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами державної та комунальної власності відповідно до Закону». Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.