Поняття і класифікації міжнародних договорів

Міжнародний договір – це документ про узгодження воль двох або кількох суб’єктів міжнародного права стосовно виникнення, зміни чи припинення взаємних прав і обов’язків.

Такими сторонами перш за все є держави (згідно з Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Держави можуть укладати договори різного рівня: міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, договори суб'єктів федерацій і конфедерацій).

Крім держав сторонами договору можуть бути міжнародні (міжурядові) організації – відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями 1986р., яка, однак, ще не набула чинності.

Теоретично сторонами договору можуть бути нації й народи, що борються за створення власної держави (наприклад, Організація визволення Палестини) а також державоподібні утворення (Ватикан, Мальтійський орден). Однак це ще поодинокі нетипові для міжнародного права суб’єкти, які до того ж маловірогідно можуть бути стороною міжнародного економічного договору.

В міжнародному економічному праві також враховуються договори, які формально є предметом міжнародного приватного (торговельного, комерційного) права, а не міжнародного економічного права – договори, де стороною є приватні особи. Це можуть бути змішані договори, якщо іншою стороною є держава в якості суб’єкта публічного права і приватно-правові, якщо обидві сторони виступають як господарюючі суб’єкті (навіть якщо таким господарюючим суб’єктом виступить через свої організації держава).

Загалом міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, з-поміж яких домінують два, характерні загалом для міжнародного публічного права:за кількістю учасників – багато- і двосторонні; за простором дії – загальні й регіональні.

Для економічних договорів зберігається й загалом засуджений сучасною доктриною поділ на договори закриті (наприклад сировинні угоди) й відкриті.

За предметом регулювання міждержавні договори у МЕП можна поділити на три основні групи.

Перша група А – багатосторонні стратегічні договори, що стосуються міжнародного економічного порядку, тобто договори політико- економічного спрямування. Їх в свою чергу можна поділити на такі категорії:

1) Універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини нарівні з іншими міжнародними відносинами

2) Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.

3) Статути МЕО

4) «Митні» конвенції

5) «Сировинні» угоди

6) Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування

 

До другої групи Б слід віднести міждержавні (міжурядові) домовленості, про економічне співробітництво. Це переважно двосторонні домовленості, хоча слід зазначити й роль довгострокових угод про економічний розвиток, важливих для співробітництва між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Договори другої групи також мають власну класифікацію, найбільш характерними з них є:

1) торговельні угоди;

2) контингентні угоди;

3) кредитні угоди;

4) угоди про міжнародні розрахунки;

5) комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво;

6) міжнародні товарні угоди;

7) угоди про захист інвестицій;

8) угоди про уникнення подвійного оподаткування та ін.

Третю категорію В складають багатосторонні угоди, що регулюють діяльність операторів економічних відносин, тобто угоди, де сторонами є фізичні та юридичні особи або держава в ролі господарюючого суб’єкта.

Основоположною нормою договірного права є відома формула римського права: Pacta sunt servanda – договори повинні виконуватися. Це положення визначено у п. 2, ст. 2 Статуту ООН – як принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань та у ст. 26 Віденської конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Ця конвенція є основним джерелом сучасного права міжнародних договорів. Крім неї важливим джерелом має стати Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986р., яка ще не набула чинності.

2. 2. Багатосторонні договори політико-економічного спрямування

 

До таких договорів відносяться універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини на стратегічному рівні забезпечуючи міжнародних економічний порядок. До них відносяться такі категорії договорів:

1. Універсальні політико-правові міжнародні договори

2. Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.

3. Статути МЕО

4. «Митні» конвенції

5. «Сировинні» угоди

6. Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування

1. Універсальні політико-правові міжнародні договори

 

До таких угод відносяться Статут ООН 1945 року, віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року; конвенції з права зовнішніх зносин (Про дипломатичні зносини 1961 року, Про консульські зносини 1963 року, Про спеціальні місії 1969 року і Про представництво держав в МО 1975 року), про імунітети (1946 1947 1972 і 2004 років), Про правонаступництво 1972 і 1986 років.

2. Угоди «Маракеського пакету» від 15 квітня 1994

Основа сучасної системи міжнародної торгівлі. Угода про заснування СОТ – як базовий багатосторонній договір з чотирма Додатками до нього. Загальна характеристика«Multilateral Agreements» – угод Додатків 1-3 наведена в попередній лекції.

3. Статути МЕО

Міжнародні організації є основною інституційною формою співробітництва держав, вони виступають у якості головного організатора міждержавного співробітництва.

Міжнароднаорганізація – це об’єднання держав, засноване договором, що має свій Статут і робочі органи, наділена статусом юридичної особи і є суб’єктом міжнародного права, уповноваженим укладати угод.

Назви МОможуть бути досить різноманітними, і іноді можуть відображати специфіку самої організації: Організація, Фонд, Банк, Союз, Комісія, Агентство, Центр, Бюро. Загалом від назви міжнародної організації не залежить її статус і обсяг її правосуб’єктності.

В основі утворення кожної МО лежить міжнародний договір (назви різні: статут, домовленості, конвенція, угода, протокол, тощо).

Такий договір може бути або повністю установчим актом зі Статутом, або містити цей установчий акт в окремій своїй частині чи в додатку. Тобто установчий акт міжнародної організації може бути частиною загального багатостороннього договору, яким кодифікується певна сфера міждержавних відносин: наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., частина ІІ якої є установчим актом ІКАО.

Є й приклади створення міжнародної організації на основі додатку до міжнародного договору: так Статут Міжнародного трибуналу з морського права є Додатком VIII до Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Статути МВФ (від 22.07.1944 року) і Статут МБРР (01.01.1945 року), прийняті в пакеті Бреттон-вудських домовленостей.

Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року, де частина 2 стала статутом ІКАО

Угода про міжурядову морську консультативну організацію (ІМКО) від 6 березня 1948 року

Договір про ОЕСР від 14 грудня 1960 року (організація з економічного співробітництва й розвитку, колишня Організація єврпейського економіного співробітництва)

Маракеська угода про заснування СОТ від 15 квітня 1994 року

Конвенція про заснування Міжнародного бюро публикацій митних тарифів. 1890 г. Функції бюро: підбір, переклад і публікація національних митних тарифів та іх змін.

Всесвітня митна організація (з 1995 р.). Правонаступниця Ради митного співробітництва (заснована онвенцією1950 р.).

Мета – всебічне співробітництво д-членов, включаючи: максимальну гармонізацію й уніфікацію митних систем, вдосконалення митного законодавства і практики його застосування, сприяння співробітництву держав членів у митній справі.

Основа діяльність – підготовка митних конвенцій:

Найважливіша з них Конвенція про гармонізовану систему опису і кодування товарів 14.03.83 року

Та інші..

4 Митні конвенції

Гармонізована система опису і кодування товарів,

Універсальний митний класифікатор (ще 50-х рр. Брюсельська митна номенклатура). На її основі в 1981 г. було розроблено новий класифікатор (Брюсельська Конвенція про Гармонізовану систему опису і кодування товарів (Брюсель, 14.06.83; чинна з 1988 р.)

· Конвенції зі спеціальних митних питань (зокрема, спрощення режиму ввезення- вивезення виставкового чи навчального обладнання, питання контейнерів і інших способів підвищення ефективності перевезень, конвенції про карнет тощо)

· Конвенції з пільгових умов торгівлі між країнами з різними рівнем економіки (напр. Ломейські конвенції (п’ять)

 

5. Міжнародно-правове регулювання торгівлі сировинними товарами

Торгівля сировинними товарами була практично виведена з-під компетенції ГАТТ-47, являючи собою найбільшу прогалину в усій міжнародні торговельній системі. На сировинні товари припадає близько 20% світової торгівлі з врахування ще існуючої істотної переваги цін на промислові вироби над цінами на сировину. З заснуванням СОТ і прийняття угоди по сільському господарству (Угода ІІ) регулювання торгівлі сировинними продуктами розщеплюється на ті, що регулюються СОТ і ті, що не регулюються.

Але угоди й інституції, створені до заснування СОТ, продовжують діяти, хоч тепер і координують свою діяльність в сфері торгівлі с/госп. продукцією з СОТ зокрема його Комітетом з сільського господарства.

Головна мета міжнародно-правового регулювання ринку сировинних товарів – захист від різких коливань цін і запасів, загальна стабілізація діяльності світових сировинних ринків – через координацію політики виробників і експортерів сировинних товарів з одного боку та споживачів іімпортерів – з іншого.

Крім загальної мети – підтримки збалансованості виробництва і споживання у м/н торгівлі сировиною через прогнозовану координацію виробництва і споживання і контроль над коливанням світових цін, прийнятних як для експортерів, так і для імпортерів,

іншим концептуальним напрямком стала підтримка на достатньо високому рівні «справедливих світових цін» на сировину – в руслі загальносолідирського процесу підвищення доходів країн, що розвиваються виходячи зі статей їх експорту: зокрема за рахунок підвищення цін на сировину з країн-експортерів цієї сировини (які й є переважно країнами, що розвиваються).

Договірна складова.

Перші багатосторонні міжнародні товарні угоди було укладено по пшениці в 1933 р. і цукру у 1937 р. В 50-ті рр. XX в. починають активно укладатися товарні угоди і на їх основі утворюватися спеціальні товарні (робочі, експертні консультативні і т.п.) групи:

По окремим споживчим продуктам: зерновим, рису, чаю, какао, каві, цукру, оливковій олії, м’ясу;

по технічним сільськогосподарським культурами: шкурам и шкірі, рослинним маслам і жирам, каучуку й натуральному каучуку, бавовні, джуту, жорстким волокнам, тропічній деревині;

по мінеральним корисним копалинам: нафті, олову, вольфраму, свинцю і цинку, нікелю, міді,.

Товарні угоди поділяються на три основних різновиди:

Стабілізаційні угоди (укладені по натуральному каучуку, какао, каві, олову. В них передбачені заходи з організаційного забезпечення стабілізації ринку сировини, зокрема процедури:

· з визначення лімітів коливання ринкових цін і механізму їх стабілізації;

· з визначення експортних квот і зобов’язань з закупівлі;

· створення стабілізаційних (буферних) запасів;

· заходи з регулювання обсягів виробництва

 

Адміністративні угоди (по зерну, цукру, каві, бавовні та ін.). Вони не передбачали заходів з регулювання ринків. Ці угоди спрямовані на координацію політики країн-виробників кран-споживачів для підтримки балансу виробництва і споживання; на вивчення кон’юнктури ринку; ведення економічного моніторингу і постійне інформування про ринки сировини, а також проведення регулярних консультацій з проблем торгівлі відповідними товарами.

Угоди з заходів розвитку спрямовані на розробку заходів з розвитку виробництва, включаючи переробку і збут, зміцнення експортного потенціалу країн-виробників сировини (оливкова олія, топічна деревина, джут і вироби з нього тощо).