Лекции.Орг
 

Категории:


Объективные признаки состава административного правонарушения: являются общественные отношения, урегулированные нормами права и охраняемые...


Поездка - Медвежьегорск - Воттовара - Янгозеро: По изначальному плану мы должны были стартовать с Янгозера...


Транспортировка раненого в укрытие: Тактика действий в секторе обстрела, когда раненый не подает признаков жизни...

Меркантилізм, класична політична економія, марксистська політична економія



Загрузка...

Ародження економічних ідей та їх основні представники

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку . Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.

Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу.

Філософ Платон (427— 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.

Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.

Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.

Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.

Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвиткові економічних відносин.

У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.

У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.

Меркантилізм, класична політична економія, марксистська політична економія

Економічна теорія як самостійна наука виникла в XVII ст. — у період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку. Тоді ж з'явився і термін "політична економія" (від грец.πολιτιχόζ— суспільний οιχοζ — господарство і νόμοζ — закон, тобто закони суспільного господарства).

Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм.Меркантилізм (від італ. merkante — купець) — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. Багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.

Меркантилізм у своєму історичному розвиткові пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV — початок XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (у. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію "грошового балансу", згідно з якою заборонялося вивезення грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввезення товарів.

З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.

Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.

Пізні меркантилісти опрацювали теорію "торговельного балансу" і пропонували створити сприятливіші умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.

У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвиткові продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.

Накопичивши багатий фактичний матеріал щодо внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, цін тощо, меркантилізм створив передумови для виникнення та розвитку класичної політичної економії.

Класична політична економія надала економічній теорії дійсно наукового характеру. По-перше, вона відкрила реальне джерело багатства — процес виробництва. По-друге, економічна наука стала досліджувати господарську діяльність як систему, що охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання благ та послуг. По-третє, ця наука не обмежувалася описуванням економічних явищ і процесів а перейшла до виявлення їхньої сутності та законів розвитку.

У класичній політичній економії утворилися дві школи: французька (фізіократи) та англійська.

Фізіократи (від грец. φύσιζ — природа і , χράτοζ— влада, тобто влада природи) — представники одного з напрямів класичної політичної економії, що виник у Франції в середині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напряму — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур, В. Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із "утворів землі". Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землеробства.

Великим досягненням Ф. Кене було розроблення "Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві країни. В цілому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.

Англійська класична політична економія виникла у другій половині XVII ст. на мануфактурній стадії капіталізму. її основоположниками були у. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо.

Головна праця у. Петті — "Трактат про податки та збори" (1662). Вершиною розвитку класичної політичної економії є твори А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) і Д. Рікардо "Початки політичної економії та оподаткування" (1817). Предметом економічної науки у класиків було виробництво матеріальних благ у всіх його галузях.

Досягнення англійської класичної політичної економії полягає в тому, що вона дала перше наукове визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції; обгрунтувала головний принцип розвитку цієї системи — обмеження втручання держави в економіку; розкрила механізм ринкового саморегулювання на основі вільних цін, що формувалися під впливом попиту і пропозиції ("невидима рука" Сміта).

Видатною заслугою класиків є те, що вони створили і обгрунтували трудову теорію вартості, виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. Вчення класиків містило низку важливих ідей про розвиток економічних систем. Це, наприклад, уявлення про суспільство як про живий організм (у. Петті), про здоровий та хворий стан суспільства (Ф. Кене), про первісне та сучасне суспільство (А. Сміт), про динаміку прибутків у буржуазному суспільстві (Д. Рікардо). В цілому класична школа політичної економії мала великий вплив на всю майбутню економічну думку. Вона була головним джерелом економічної теорії марксизму.

Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як закономірне і логічне продовження трьох основних наукових течій: німецької класичної філософії, англійської класичної політичної економії та французького утопічного соціалізму. Економічне вчення К. Маркса і Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, що продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвиткові, набувають дедалі більш суспільного характеру, тобто можуть бути раціонально використані лише за колективних форм організації праці та виробництва.

У своїй фундаментальній праці "Капітал" (4 томи) К. Маркс розробив теорію додаткової вартості, згідно з якою обгрунтував непримиримість класової боротьби між капіталістами і найманими робітниками та необхідність соціальної революції і встановлення диктатури пролетаріату для побудови соціалізму.

Марксистська теорія була досить поширеною. При цьому в її трактовці склалося два основні напрями: реформістський та ортодоксальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Бернштейн, Р. Гільфердінг та ін.), додержуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне творчо розвивати теорію марксизму і вносити в неї поправки залежно від змін у розвитку капіталізму. А головне, шлях до соціалізму вбачали в поступовій трансформації капіталістичних відносин і установ.

Представники ортодоксального напряму догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В. І. Ленін.

Система теоретичних положень про побудову економіки нового суспільного ладу дістала назву політичної економії соціалізму. Результатом більш ніж 70-річного експерименту побудови соціалізму в колишньому СРСР та в деяких інших країнах стала глибока криза практики догматичного застосування марксизму-ленінізму. Тому в останні роки в оцінці марксистської політичної економії науковцями колишнього СРСР з'явилися спроби цілком відкинути марксизм як теорію, що не витримала випробування часом. Водночас лауреат Нобелівської премії з економіки В. Леонтьєв писав, що якщо дехто захоче довідатися, чим насправді є прибуток, заробітна плата чи капіталістичне підприємство, він може отримати в томах "Капіталу" більш реалістичну та якісну інформацію із першоджерела, ніж та, яку він міг би знайти в дюжині підручників з сучасної економіки. А дослідник історії економічної думки англійський учений М. Блауг зазначив, що Маркса переоцінювали, переглядали, спростовували, його тисячократно ховали, але він опирався щоразу, коли його намагалися відправити в інтелектуальне минуле; він найактуальніший економіст XIX ст. Отже, узагальнюючи, можна зробити висновок, що марксистська політична економія сьогодні потребує не бездумного заперечення, а розвитку відповідно до сучасних умов зі збереженням її позитивних положень.

 

2.

Метод (від гр. "metodos"- шлях до чого-небудь) - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.
Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.
Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.
Вже перші розгорнуті наукові системи економіки, які з'явились у XVIIІ-ХІХ століттях, спирались на ту або іншу філософську основу. Так, економічна система А.Сміта, яка реалізована в його "Багатстві народів", багато в чому базувалась на принципах філософа-емпірика Дж.Локка; економічна система Д.Рікардо, втілена в його "Початках політичної економії", мала помітний зв'язок з висновками філософа-раціоналіста Б.Спінози; економічна система К.Маркса, представлена в його "Капіталі", явно мала своєю методологічною основою вчення філософа-діалектика Г.Гегеля.
Тісний зв'язок філософського і економічного аспектів, що знайшов свій вираз у загальних методах економічної теорії, проявляв себе на всіх етапах розвитку економічної науки.
Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.
Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" - відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.
Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.
Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.
До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.
В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.
Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.
Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ.


 





Дата добавления: 2015-11-23; просмотров: 458 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.