Методичні рекомендації до вивчення теми. Ресурси, які фірми використовують у виробничому процесі, нази­ваються факторами виробництва

Ресурси, які фірми використовують у виробничому процесі, нази­ваються факторами виробництва. Це такі ж блага, як і готовий продукт, виробництву якого вони слугують. Тому аналіз функціо­нування ринків факторів виробництва нічим не відрізняється від аналізу ринків готових благ і здійснюється за тією ж неокласичною методологією, а саме формування ціни на певний виробничий ресурс, аналізується з урахуванням чинників його попиту та пропозиції. Це дозволяє виявити характерний тип ринкової структури. При цьому ос­новні закономірності, властиві ринкам готового продукту, проявля­ються на ринках виробничих ресурсів та мають універсальне аналі­тичне значення. Теорія ціноутворення на ресурси є одночасно теорією формування доходів. Кожний ресурс може утворювати потік доходу для свого власника: капітал приносить відсоток, праця – заробітну платню, а земля – ренту. Тема 13 посібника присвячена дослідженню ринків трудових послуг і властивих їм умов конкуренції, що визначають рівень застосування праці та умови її оплати.

Розгляд першого питання теми доцільно розпочати з вивчення базових положень розділу про зумовленість виробничого попиту на фактори, оптимізацію структури їх споживання та принцип оплати. Добре відомий вислів небезпідставно стверджує: «Попит породжує пропозицію». Він наголошує на активній ролі носіїв попиту у процесах формування ринків. На ринках факторів виробництва попит уособлюють фірми. У зв’язку з цим, аналіз механізмів ціноутво­рення на фактори здійснюється переважно з їх позиції.

Виробничий попит фірм на працю, капітал і землю інколи нази­вають інвестиційним попитом та вимірюють у вартісній формі. Інвес­тиційний попит фірм зумовлений попитом на економічний продукт, який вони пропонують. Похідний характер виробничого попиту доз­воляє сформулювати чотири основні проблеми, пов’язані з викорис­танням факторів:

– – визначення оптимального обсягу закупівель факторів;

– – визначення оптимальної структури застосування факторів;

– – мінімізація вартості факторів у тих випадках, коли фірма може впливати на їх ціни;

– – сприяння оптимізації інвестицій у фактори з урахуванням чинника часу.

Вирішення усіх цих проблем тісно пов’язане з фізичною продук­тивністю факторів виробництва, їх ринковими цінами та цінами на готовий продукт фірми. Іншими словами, попит фірми на ресурс залежить від доходу, який той здатен генерувати.

Щоб оцінити ефективність застосування окремого ресурсу, еконо­мічна теорія штучно виділяє його продуктивність та оцінює її у гро­шовій формі. Доцільність застосування ресурсу визначається шляхом порівняння вартості створеного ним продукту (граничної дохідності ресурсу) із його власною закупівельною вартістю (граничними витра­тами на ресурс). Якщо очікуваний додатковий дохід від застосування деякої кількості ресурсу буде більшим від витрат на його купівлю, то це призведе до приросту загального прибутку і є надійним сигналом для збільшення попиту на даний фактор.

Гранична дохідність ресурсу (англ. – marginal revenue product, MRP) – це додатковий дохід фірми, зумовлений застосуванням додат­кової одиниці змінного ресурсу. По-іншому, це граничний продукт змінного фактора виробництва, виражений у грошовій формі.

Якщо фірма продає свій продукт на ринку досконалої конкуренції і, відповідно, не може впливати на його ціну, то гранична дохідність ресурсу збігається з ринковою вартістю його граничного продукту й обчислюється за такою формулою:

MRP = MP ∙ P,

де MRP – вартість граничного продукту ресурсу в умовах конкурентного ринку;

MP – величина граничного продукту ресурсу;

P – конкурентна ціна продукту фірми.

Якщо ж фірма має монопольну владу і сама призначає ціну на свій продукт, то її дохід від використання ресурсу обчислюється за іншою формулою:

MRP = MP ∙ MR,

де MRP – вартість граничного продукту ресурсу в умовах монопольного ринку;

MP – величина граничного продукту ресурсу;

MR – величина граничного доходу фірми від продажу додаткової одиниці продукту на монопольному ринку.

Приріст доходу від залучення додаткового обсягу виробничого ресурсу порівнюють із його закупівельною вартістю, тобто з граничними витратами на ресурс.

Граничні витрати на ресурс (англ. – marginal resource costs, MRC) – це додаткові витрати фірми, зумовлені купівлею додаткової одиниці змінного ресурсу.

Якщо фірма купує виробничий ресурс на ринку досконалої конкуренції і, відповідно, не може впливати на його ціну, то граничні витрати на ресурс дорівнюють цій ціні:

MRC = P,

де MRC – граничні витрати на ресурс в умовах конкурентного ринку;

P – ціна ресурсу на конкурентному ринку.

Якщо ж фірма має монопольну владу на ринку ресурсу і сама призначає ціну на нього, то її граничні витрати на ресурс обчис­люються за формулою:

MRC = MP ∙ MC,

де MRC – граничні витрати на ресурс в умовах монопольного ринку;

MP – величина граничного продукту ресурсу;

MC – величина граничних витрат фірми на монопольному ринку.

Маючи показник вартості продукту, створеного ресурсом (MRP), та показник вартості самого ресурсу (MRC), підприємець може визна­чити оптимальний обсяг попиту на нього за відомим правилом макси­мізації прибутку MR = MC, яке для випадку купівлі фактора вироб­ництва набуває такого загального виду:

MRP = MRC.

Це правило має універсальний характер і дає зрозуміти загальну логіку бізнес-рішення: якщо вартість створеного ресурсом продукту (MRP) перевищує закупівельну вартість самого ресурсу (MRC), то кожна додаткова одиниця ресурсу, залучена до виробництва, додає більше до доходу, ніж до витрат, і тим самим сприяє приросту загального прибутку фірми. Коли ж показник MRP зрівнюється з показником MRC, то загальний прибуток фірми припиняє зростати, максимізується, і даний обсяг застосування ресурсу вважається оптимальним. Таким чином, MR = MC та MRP = MRC – це формалі­зований у різний спосіб, єдиний принцип максимізації прибутку, який, у першому випадку, застосовується для вибору оптимального обсягу виробництва, а в другому – для оптимізації закупівель ресурсів і є справедливим для всіх типів ринкових структур і періодів діяльності.

Зокрема, у довготерміновому періоді діяльності, коли перед фірмою постає триєдина проблема – визначення обсягу закупівель кількох змінних факторів, оптимізації структури їх виробничого споживання та максимізації прибутку, вже відоме Вам правило MRP = MRC має виконуватися для кожного з них:

де MRP_K, MRP_L, MRP_M – гранична дохідність капіталу, праці та землі відповідно;

MRC_K, MRC_L, MRC_M – граничні витрати на капітал, працю та землю.

В інший спосіб дане правило можна записати в такому загальному вигляді:

Воно формалізує універсальний принцип виробничого споживання ресурсів та їх оплати.

Друге питання даної теми присвячено аналізу ринків праці з різними умовами конкуренції. Традиційно дослідження ринкових структур розпочинають із досконалої конкуренції. При розгляді ринку праці припущення про досконалу конкуренцію дозволяє краще зрозуміти базовий механізм утворення ціни праці (заробітної плати) у процесі її вільної купівлі-продажу як товару. Виходячи з цього радимо запам’ятати наступне.

Величина граничної дохідності праці (MRP_L) виявляється на ринку готового продукту у результаті його продажу, а величина граничних витрат на працю (MRC_L) формується на ресурсному ринку у процесі її купівлі. Тому попит окремої фірми на працю визначається одночасно умовами конкуренції і на ресурсному, і на товарному ринках та здійснюється за універсальним правилом MRP_L = MRC_L. Припуска­ється, що за будь-яких умов конкуренції виробничий вибір фірми зумовлений задачею максимізації прибутку.

Галузевий (ринковий) попит на працю є сумою попиту окремих фірм і визначається тими ж обставинами. Тому залежно від умов, що складаються на ринку праці та ринку готового продукту, галузевий попит на працю може суттєво відрізнятися. А це означає, що різним буде і механізм формування заробітної плати. Для пояснення дії цього механізму в теорії виділяють чотири випадки рівноваги на ринках праці: 1) досконала конкуренція; 2) монополія з боку фірми; 3) мо­нополія з боку профспілки; 4) двостороння монополія.

1-й випадок: досконала конкуренція. Якщо фірма є досконалим конкурентом одночасно і на ринку праці, і на ринку готового блага, то крива пропозиція праці для фірми (S_L) є абсолютно еластичною, а крива її індивідуального попиту на працю (D_L) – спадною (див. рис. 13.1).

Рис. 13.1. Пропозиція праці і попит на неї для окремої фірми в умовах досконалої конкуренції

Модель на рис. 13.1. ілюструє два важливі положення, характерні для цього випадку.

1. Яку б кількість працівників не наймала фірма на конкурентному ринку праці, кожному з них вона платитиме однакову заробітну плату (англ. – wage, W) і тому її середні та граничні витрати на працю будуть рівними, а їх криві збігатимуться з кривою пропозиції праці, тобто S_L = ARC_L = MRC_L = W_L.

2. Зростання обсягу попиту на працю супроводжується падінням її граничної дохідності. А тому крива попиту фірми на працю та крива граничної дохідності цього ресурсу також геометрично збігаються, що позначають так: D_L = MRP_L.

З рис. 13.1 слідує, що фірмі вигідно збільшувати найм працівників упритул до чисельності L_E, що відповідає точці перетину кривих пропозиції і попиту E, коли величина граничних витрат фірми на працю MRC_L зрівняється з величиною її граничної дохідності MRP_L. Заштрихована площа фігури 0AEL_E відповідає загальному доходу фірми, де одна її частина – площа прямокутника 0W_EEL_E утворює її загальні витрати на заробітну плату, а інша – площа трикутника W_EAL_E виступає в якості прибутку (вигід) фірми від найму праці.

На рівні цілої галузі, що діє в умовах досконалої конкуренції, графіки попиту та пропозиції праці набувають іншого вигляду (див. рис. 13.2). Добре видно перетин різно-направлених кривих попиту і пропозиції в точці рівноваги , де формуються рівноважна ставка заробітної плати W_E і рівноважний обсяг зайнятості L_E. Саме ця, утворена на галузевому рівні, ставка заробітної плати приймається фірмою як задана.

З рис. 13.2 слідує, що конкурентний механізм формування заробіт­ної плати є найефективнішим, оскільки порівну розподіляє вигоди від її рівноважного значення між покупцями і продавцями послуг праці та забезпечує максимізацію суспільних вигід (заштрихована область). Будь-яке ж втручання в його дію означатиме втрату ефективності та зменшення суспільних вигід, тобто суспільні втрати.

Рис. 13.2. Рівновага на конкурентному ринку праці

Вище Ви розглянули модель ідеального ціноутворення, яка показує як завдяки умовам вільної конкуренції (без монопольного диктату фірм, втручання держави чи профспілок) автоматично формується рівень оплати праці у певній галузі. Однак у реальному житті і товарні, і ресурсні ринки далекі від досконалої конкуренції. Тому ціноутворення на ресурси не є ідеальним та відповідає більш складним випадкам. Прикладом більш складного, але і більш реалістичного випадку формування заробітної плати є монопсонія.

2-й випадок: монополія з боку фірми. Коли монопольне становище на ринку займає один покупець, то такий ринок називають моноп­сонією. На ринках факторів виробництва монопсоністом є фірма. Монопсонічні ринки праці не є рідкістю для невеликих моногалузевих населених пунктів багатьох країн і регіонів. У такій ситуації працівники, прив’язані до своїх помешкань, відзначаються низькою мобільністю і не можуть швидко змінити свою кваліфікацію або місце роботи. Тому фірма-монопсоніст як єдиний наймач праці на даному ринку «диктує» їм заробітну плату та визначає для себе обсяг найму (див. рис. 13.3).

Рис. 13.3. Монопсонія на ринку праці

Оскільки такафірма уособлює весь попит на працю, то крива пропозиції праці для неї є фактично кривою ринкової пропозиції (S_L), має зростаючий характер і показує, що фірма може збільшити найм працівників, лише збільшивши ставку заробітної плати. Це означає, що граничні витрати монопсоніста на працю (MRC_L) перевищують середню вартість праці (ARC_L) і зростають зі збільшенням зайнятості (див. рис. 13.3).

Фірма-роботодавець визначає обсяг найму працівників для себе, керуючись відомим принципом максимізації прибутку MRP_L = MRC_L. На рис. 13.3 – це обсяг L_MS, що відповідає точці А. Але маючи пере­ваги монополіста, вона встановлює заробітну плату на мінімально можливому рівні, необхідному для залучення до праці потрібної кількості осіб. Цей мінімально можливий рівень платні (W_MS) визна­чається за кривою пропозиції праці S_L та відповідає середній вартості праці при даному рівні зайнятості (точка М на рис. 13.3). У результаті такого вибору фірма-монопсоніст отримує додатковий дохід, величина якого відповідає площі прямокутника W_MSW_A AM. З рисунка також слідує, що за панування монопсонії зайнятість (L_MS) і заробітна плата (W_MS) будуть меншими, ніж за досконалої конкуренції (L_E та W_E відповідно). Це призводить до суспільних втрат, величина яких позначена заштрихованою областю MAE.

3-й випадок: монополія з боку профспілки. Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, тобто єдиної фірми-робо­тодавця, але й з боку продавця, інтереси якого на ринку лобіює профспілка (див. рис. 13.4).

Рис. 13.4. Монополія профспілки на ринку праці

Головною метою профспілки є підвищення ставки заробітної плати її членів. У чистому вигляді випадок монополії з боку профспілки розглядають на фоні ринку праці з умовами досконалої конкуренції. Для виявлення наслідків диктату профспілки щодо рівня заробітної плати, радимо Вам спочатку розглянути випадок конкурентної рівноваги на ринку праці, про який вже йшлося вище (порівняйте рис. 13.2 та 13.4). В обох моделях конкурентна рівновага на ринку праці досягається в деякій точці Е, для якої показники рівня зайнятості (L_E) та ставки заробітної плати (W_E) є найефективнішими.

Тепер припустимо, що галузевий ринок праці монополізується профспілкою і вона виступає в ролі єдиного продавця професійних послуг певного виду. Крива ринкового попиту на трудовий ресурс профспілки-монополіста залишається такою ж, як і за умов конку­рентного ринку. Вона має спадний характер та ілюструє, що збіль­шення найму працівників супроводжується падінням граничної про­дуктивності їх праці і може тривати лише за умови зниження ставки оплати фактора.

Це означає, що крива граничного доходу профспілки-продавця від продажу кожної додаткової одиниці праці пролягатиме нижче кривої ринкового попиту на її специфічний товар (див. криву MR на рис. 13.4) та символізуватиме зниження граничних вигід від праці кожного додатково залученого до виробництва працівника.

Мета діяльності профспілки-монополії полягає в тому, щоб вста­новити найвигідніший для її членів рівень зайнятості та домогтися для них найвищої (з можливих) ставки оплати праці. Для вибору опти­мального для себе рівня зайнятості вона керується умовою MR = MC (тут МС – гранична вартість фактора для його власника). На рис. 13.4 даній умові відповідає точка А, вертикальна проекція якої на криву ринкового попиту D_L дозволяє визначити оптимальну для профспілки ставку заробітної плати W_M. У результаті таких дій профспілки її члени отримують приріст заробітної плати, величина якого відповідає площі прямокутника W_A W_М E_M A.

Розглянутий механізм формування зайнятості та оплати праці також є неефективним у порівнянні з вільною конкуренції. Як показує аналіз, за впливу профспілки зайнятість буде меншою, а заробітна плата – вищою за ефективний рівень. Величина можливих при цьому суспільних втрат відповідає площі заштрихованої фігури E_MEA (див. рис. 13.4).

4-й випадок: двостороння монополія. Одностороннє панування профспілок на ринку – явище досить рідкісне. Частіше в економічній практиці має місце реалістичніший випадок – сильні профспілки про­тистоять потужним корпораціям. Такий випадок отримав у теорії назву двосторонньої (білатеральної) монополії. Механізм приведення її до стану рівноваги ілюструє модель, зображена на рис. 13.5.

Рис. 13.5. Двостороння монополія на ринку праці

Рис. 13.5. ілюструє, що фірма-монопсоніст, керуючись умовою MRP_L = MRC_L (яка виконується в т. E_M), бажає найняти працівників у кількості L_MS та призначити їм заробітну плату за мінімально можливою погодинною ставкою W_MS. У результаті такої стратегії кри­ва попиту фірми-монопсоніста на працю D_L набуває форми ламаної лінії, що проходить нижче рівня ставки заробітної плати W_E, яка б мала місце за умов вільного конкурентного ціноутворення. У свою чергу профспілка-монополіст, знаючи можливості монопсоніста щодо заробітної плати при рівні найму L_MS, вимагає від нього встановлення найвищої (з можливих) ставки оплати праці W_M. При цьому крива профспілкової пропозиції праці S_L також набуває вигляду ламаної лінії, яка проходить вище рівня конкурентної ставки заробітної плати W_E.

Результат боротьби монополій повністю залежить від співвід­ношення сил протидіючих сторін. Але зазвичай у підсумку ставка заробітної плати встановлюється на деякому компромісному рівні, близькому до рівня конкурентного ринку праці W_E.

Виконайте самоперевірку знань:

1. 1. Як визначається показник граничної дохідності фактора вироб­ництва?

2. 2. Як визначається показник граничних витрат на фактор вироб­ництва?

3. 3. Сформулюйте та поясніть принцип оплати факторів виробництва.

4. 4. Схарактеризуйте умови конкурентної рівноваги на ринку праці.

5. 5. Схарактеризуйте умови рівноваги монопсонії на ринку праці.

6. 6. Схарактеризуйте умови рівноваги монополії на ринку праці.

Література: 1, с. 327–376; 2, с. 501–532; 3, с. 273–315; 4, с. 135–147; 5, с. 448–504; 6, с. 481–508; 10, с. 225–261; 13, с. 569–712; 21, с. 162–175.

Інтернет-ресурси:

Мікроекономіка. – http://www.vuzlib.net/mikro/_index.htm

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. – http://vuzlib.net/beta3/html/1/3032/

Beчкaнoв Г.С., Beчкaнoвa Г.Р. Микроэкономика. – http://www.inventech.ru/lib/micro/

50 лекций по микроэкономике. – http://50.economicus.ru/

Микроэкономика. Словарь основных терминов. –

http://iuf.ntu-kpi.kiev.ua/courses/2/microeconomica/info/Lectures/pages /dictionary-terms.htm

Тема 12. Ринок капіталу

1. 1. Ринок капіталу. Пропозиція заощаджень та інвестиційний попит.

2. 2. Основні методи визначення прибутковості інвестиційних проектів.