Методичні рекомендації до вивчення тем

Перше питання даної теми присвячено аналізу механізмів по­зики та вкладання коштів у капітальні блага, тобто функціо­нуванню ринків капіталу.

Вивчаючи попередні положення навчального посібника, Ви, напев­не, звернули увагу на те, що бюджетні обмеження економічних суб’єктів – домогосподарств і фірм, мають в економічній теорії жорст­кий характер. Нагадаємо, тоді це означало, що суб’єкти не заощаджу­ють, не дають і не беруть позик, а повністю використовують наявні кошти на споживання (особисте чи виробниче), тобто поводяться так, ніби для них не існує вибору між їх сучасними та майбутніми можливостями. Для попередніх моделей індивідуальної економічної поведінки такий вибір вважався синонімом раціональності. Однак тепер, в інтересах економічного аналізу, ми відступимо від попередніх теоретичних припущень та змоделюємо поведінку згаданих базових суб’єктів з урахуванням повноцінної можливості такого міжчасового вибору.

Методологічно міжчасовий вибір для домогосподарств та фірм має багато подібного і тісно пов’язаний з проблемою вигідності вкладання коштів у будь-які активи, в даному випадку – у фактори виробництва. Однак за традицією його вивчають саме на прикладі ринку капіталу фізичного, поняття якого якнайтісніше переплітається з поняттям капіталу фінансового, що дозволяє краще зрозуміти сутність проб­леми з позицій усіх суб’єктів.

На відміну від праці, фізичний капітал (споруди, верстати, облад­нання інструменти) є ресурсом тривалого використання і, як правило, має досить високу ринкову вартість. Щоб створити (або розширити) його запас фірмам необхідні тимчасово вільні грошові кошти, яких їм завжди бракує, але які є в інших суб’єктів. Тому попит фірм на капітальні блага вимірюється у вартісній формі та задовольняється на ринках позичкових засобів.

У широкому розумінні ринок капіталу (англ. – capital market) – це ціла група взаємозалежних ринків, на яких капітал у фінансовій формі дається і береться в борг, або «мобілізується» на різних умовах і на різні терміни. Розглянемо функціонування ринку капіталу та загальну логіку поведінки суб’єкта на ньому на прикладі бізнес-рішення фірми.

Процес вкладання коштів у капітальні блага називається інвесту­ванням. Він може здійснюватися як за рахунок власних коштів фірм, так і за рахунок позики. Традиційними позикодавцями для фірм висту­пають комерційні банки. Крім того, в умовах стабільного розвитку економіки значна частка капіталовкладень у виробництво здійсню­ється за рахунок заощаджень домогосподарств, шляхом купівлі ними різних фінансових активів, передусім, акцій компаній. І власники кредитних ресурсів – банки, і власники заощаджень – домогосподар­ства сподіваються отримати деякий дохід від наданих у користування фірмам коштів. У загальному випадку рівень їх очікуваного доходу на позичковий капітал характеризує процентна ставка. Вона виступає ринковою ціною позичкового капіталу та слугує найважливішим індикатором у прийнятті фірмою інвестиційних рішень.

Ставка процента (англ. – rate of interest, i) – це величина витрат на капітал, виражена у відсотках від величини отриманого кредиту. Даний показник є критерієм вартості (ціни) позики.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції.

Іншим, не менш важливим фактором міжчасового вибору фірми, є показник норми прибутку на інвестиції (синоніми – внутрішня норма окупності, дохід на інвестиції, норма віддачі на капітал).

Норма прибутку (англ. – rate of return, r) – це величина прибутку на капітал, виражена у відсотках від величини початкових капітало­вкладень. Даний показник слугує основним критерієм інвестиційних вигід.

Загальна логіка бізнес-рішення з приводу купівлі капітального блага з використанням позичених коштів полягає в наступному: підприємці порівнюють показник інвестиційних вигід (норму прибутку r) з показ­ником вартості позики (ставкою процента і). Свій вибір на користь інвестування вони здійснюють тоді, коли очікувані доходи на інвести­ції будуть вищими від ринкової ставки процента. Якщо ж ставка процента вища від норми прибутку – інвестувати недоцільно. Теоре­тично ідеальний інвестиційний вибір відповідає ситуації конкурентної рівноваги, коли дохід на інвестиції дорівнює ставці процента (рис. 14.1а). У цьому випадку попит окремої фірми на позичкові засо­би нічим не відрізняється від її попиту на працю, а вибір моделюється з використанням аналогічних припущень (порівняйте рис. 14.1 з рис. 13.1 та 13.2). Це означає, що оптимальний попит фірми на позич­ковий капітал визначається шляхом порівнювання доходу від гра­ничного продукту інвестицій (MRP_K) з граничними витратами на них (MRC_K). У точці оптимуму E, де MRP_K = MRC_K (див. рис. 14.1б), інвестиційний прибуток фірми максимізується.

Рис. 14.1. (а) Рівновага на конкурентному ринку капіталу, (б) пропозиція капіталу і попит на нього для окремого суб’єкта
в умовах досконалої конкуренції

Друге питання теми присвячено ознайомленню з основними методами визначення прибутковості інвестиційних проектів.

Формально, на ринках капіталу з ідеальною конкуренцією має існувати єдина процентна ставка. Однак в умовах реальних ринків діапазон процентних ставок досить широкий, що зумовлено рядом обставин: терміновістю і розмірами позики, існуючою структурою ринку капіталу, системою оподаткування тощо. Тому на практиці для визначення прибутковості інвестиційних проектів застосовують два основні методи – традиційний (бухгалтерський) і метод дисконту­вання грошових потоків. Традиційний метод полягає у визначенні норми прибутку як відношення прибутку до інвестованого капіталу:

Як Вам уже відомо, порівнюючи норму прибутку з процентною ставкою, підприємці приймають рішення щодо доцільності інвесту­вання. Однак зазначений вище традиційний метод має серйозний недолік – він не враховує фактор часу. Проблема полягає в тому, що капітал є товаром тривалого користування. Він продовжує виробляти блага і відповідно приносити дохід протягом деякого періоду часу. Отже, і методика визначення майбутньої вартості повинна врахову­вати цю обставину. Дану проблему дозволяє вирішувати метод дисконтування (англ. – discounting), тобто, спосіб приведення вартості до єдиного періоду. Розглянемо основні положення даного методу.

Майбутня вартість капіталу (англ. – future value, FV) – це дохід, який фірма-інвестор може отримати з капітального блага упродовж майбутнього періоду, якщо нині інвестує в нього певну суму грошей. Її визначають за формулою:

де FV – величина майбутнього доходу (майбутня вартість);

PV – сучасна вартість майбутнього доходу (необхідна сума інвестицій);

i – ринкова процентна ставка, %;

n – кількість років майбутнього періоду.

Наведена формула дозволяє підрахувати майбутній загальний дохід фірми від сучасних капіталовкладень і після порівняння їх обсягів визначитися з доцільністю інвестування. Зверніть увагу: в якості ставки дисконту, як правило, використовують діючу банківську процентну ставку (i). Розглянемо приклад. Фірма має намір придбати верстат вартістю 10 000 дол. Передбачуваний термін експлуатації верстата n = 5 років. Процентна ставка на момент прийняття рішення i = 10 %. Необхідно визначити доцільність інвестування даної суми у верстат. Задачу такого типу розв’язують у два прийоми.

1-й. Використавши показник банківської процентної ставки, що має місце на момент прийняття бізнес-рішення, підраховують вели­чину майбутнього доходу на вказану суму у випадку розміщення її на банківському депозитному рахунку:

дол.

2-й. Маючи показник майбутньої вартості нинішньої суми грошей, оцінений на фоні банківської процентної ставки, порівнюють його з величиною самої інвестиції. В нашому умовному числовому прикладі це 16 105,1 дол. та 10 000 дол. відповідно. Загальна логіка бізнес-рі­шення має бути такою: якщо верстат коштує менше ніж 16 105,1 дол., його можна купувати. Якщо ж його купівля обіцяє бути дорожчою від цієї суми, фірмі буде вигідніше покласти свої гроші (10 000 дол.) до банку й отримувати з них дохід у розмірі процентної ставки у 10 % річних.

Формула дозволяє підрахувати майбутній загаль­ний дохід фірми від сучасних капіталовкладень. Використовуючи її, можна вирішити обернену задачу – визначити дисконтовану вартість майбутнього доходу.

Дисконтована вартість капіталу (англ. – present value, PV) – це сума грошей, яку фірмі-інвестору слід заплатити за капітальне благо сьогодні, щоб упродовж майбутнього періоду отримати з нього бажаний дохід. Її визначають за формулою:

де PV – дисконтована вартість майбутнього доходу (необхідна сума інвестицій);

FV – величина майбутнього доходу (майбутня вартість);

i – ринкова процентна ставка, %;

n – кількість років майбутнього періоду.

Розглянутий вище приклад ілюструє рідкісну ситуацію, коли капітал інвестується на тривалий термін, а всі доходи отримуються одночасно після його закінчення. В реальних інвестиційних проектах мають місце інші обставини: доходи частинами надходять протягом всього терміну дії проекту. Тому і дохід кожного року в цій ситуації необхідно дисконтувати окремо. Крім того, упродовж терміну дії проекту доводиться не тільки отримувати доходи, але й здійснювати витрати. Тому в поточній дисконтованій вартості кожного року має враховуватися не просто дохід, а різниця доходу і витрат. Якщо зважити на всі ці обставини господарської діяльності, то формула дисконтованої вартості проекту в загальній формі матиме вид:

де PV – дисконтована вартість майбутнього доходу (необхідна сума інвестицій);

TR_n – загальний дохід майбутнього періоду (FV, майбутня вартість);

TC_n – загальні витрати майбутнього періоду;

i – ринкова процентна ставка, %;

n – кількість років майбутнього періоду.

Достовірним показником рентабельності інвестиційного проекту виступає різниця між дисконтованою вартістю майбутнього доходу фірми (PV), очікуваного від інвестиції, та обсягом самої інвестиції (I). Даний показник відомий як чиста дисконтована вартість (англ. – net present value, NPV) і підраховується за формулою:

де NPV – чиста дисконтована вартість;

TR_n – загальний дохід майбутнього періоду (FV, майбутня вартість);

TC_n – загальні витрати майбутнього періоду;

i – ринкова процентна ставка, %;

n – кількість років майбутнього періоду;

– прибуток відповідного року;

I – сума інвестиції.

Якщо чиста дисконтована вартість додатна, тобто то ін­вестиційний проект є потенційно прибутковим і його можна реалі­зувати. Якщо ж вона є від’ємною – то інвестиційний проект є збитковим і від нього слід відмовитися. Радимо звернути увагу на закономірність: чим нижча ставка процента, тим більша чиста дис­контована вартість інвестиційного проекту, а отже, і схильність підприємців до інвестування, і навпаки.

Розглянемо приклад. Фірма планує одноразово витратити 10 000 дол. на придбання верстата. Очікуваний щорічний прибуток від його експлуатації – 3 500 дол. Термін служби верстата – 5 років. Ставка дисконту дорівнює 10 %. Оцінити вигідність інвестиційного проекту. Для вирішення задачі застосуємо формулу чистої дисконтованої вартості:

дол.

У даному випадку чиста дисконтована вартість виявилася більшою нуля. Це означає, що інвестиційне рішення може бути позитивним.

Що ж стосується міжчасового вибору домогосподарства (на користь сучасного, чи майбутнього споживання), то він оцінюється аналогічним способом на основі порівняння сучасної та майбутньої вартості грошей з огляду на ставку процента та показник інфляції.

Виконайте самоперевірку знань:

1. 1. Які особливості має капітал як фактор виробництва і позичковий засіб?

2. 2. Як Ви розумієте міжчасовий вибір фірми? Що таке інвестиційний попит?

3. 3. У чому полягає міжчасовий вибір домогосподарства?

4. 4. Що таке майбутня вартість капіталу?

5. 5. Що таке дисконтована вартість капіталу?

6. 6. Що таке чиста дисконтована вартість?

Література: 1, с. 376–383; 2, с. 532–536; 3, с. 316–341; 4, с. 148–160; 5, с. 505–573; 6, с. 448–480; 13, с. 605–640; 21, с. 170–181.

Інтернет-ресурси:

Мікроекономіка. – http://www.vuzlib.net/mikro/_index.htm

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. – http://vuzlib.net/beta3/html/1/3032/

Beчкaнoв Г.С., Beчкaнoвa Г.Р. Микроэкономика. – http://www.inventech.ru/lib/micro/

50 лекций по микроэкономике. – http://50.economicus.ru/

Микроэкономика. Словарь основных терминов. –

http://iuf.ntu-kpi.kiev.ua/courses/2/microeconomica/info/Lectures/ pages/dictionary-terms.htm

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Основним способом оволодіння навчальним матеріалом, засвоєння теоретичних знань та набуття практичних навичок є самостійна робота студента. У процесі самостійної роботи студент опановує теоретичні положення мікроекономіки, виконує практичні завдання, здійснює самоконтроль своїх знань та вмінь. Для поглиблення та закріплення набутих знань, розвитку творчих здібностей, навичок і вмінь студент може за власним бажанням виконати та захистити інди­відуальне творче завдання (ІТЗ) підвищеної складності (презентацію, реферат, кросворд) згідно з тематикою, визначеною в планах семі­нарських занять (с. 10–21) або наведеної загальним списком (додаток А). За умови якісного і вчасного виконання завдання та успішного його захисту студенту нараховуються додаткові бали. Найкращі ІТЗ демонструються на семінарському (індивідуальному) занятті.

Мета виконання ІТЗ з мікроекономіки полягає в тому, щоб погли­бити, узагальнити та закріпити знання студентів, набуті у процесі аудиторних занять та самостійного вивчення дисципліни, навчити їх працювати з фаховою літературою, професійно пов’язувати теорію з практикою, а також представляти результати своєї діяльності перед аудиторією.

Найсучаснішою формою фіксації результатів творчої діяльності індивіда чи колективу та їх публічного висвітлення є мультимедійна презентація. Її виконання здійснюється у певній послідовності і передбачає підготовку реферату відповідно до визначених вимог та розробку слайдів, виконаних у програмі Microsoft PowerPoint.

Робота студента над презентацією складається з таких етапів:

– – вибір теми;

– – складання бібліографії (літературних джерел за обраною темою);

– – вивчення літературних джерел і складання плану реферату;

– – збір та обробка статистичних даних;

– – написання тексту реферату;

– – підготовка слайдів у програмі Microsoft PowerPoint;

– – подання роботи на перевірку викладачу;

– – захист ІТЗ.

Реферат повинен мати наступну структуру:

– – план;

– – вступ;

– – виклад основного змісту теми;

– – висновки;

– – список використаної літератури.

План. Після ознайомлення і вивчення відповідної літератури, необхідно скласти план реферату з 2–3 основних питань, кожне з яких слід розбити на 2–3 підпункти та узгодити його на консультації з викладачем.

Суттєву допомогу в ознайомленні з бібліографією студенту можуть надати електронний каталог бібліотеки, довідкова література (енцик­лопедії, словники, статистичні збірники), наукова та періодична література (монографії, економічні журнали, газети).

Вступ (1–2 сторінки) передує основному тексту реферативної частини презентації. В ньому необхідно показати:

– – значення та актуальність досліджуваної проблеми;

– – ступінь її розробки в науковій літературі;

– – сформулювати основну мету і завдання реферату.

Основна частина роботи (15–20 сторінок) розкриває зміст дос­ліджуваної теми. Подання матеріалу має здійснюватися відповідно до обраного плану і виділених у тексті питань.

Висновки (1–2 сторінки), отримані за результатами дослідження, подаютьсяу вигляді коротких тез, що узагальнюють його найважливіші положення. Їх послідовність і зміст мають повністю відповідати тематиці заявлених питань реферату.

Оформлення реферату. Текст реферату повинен бути набраний на комп’ютері з одного боку аркуша формату А4, шрифт Times New Roman, розмір 14 пунктів, поля: верхнє та нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Кожний розділ роботи повинен розпочинатися з нової сторінки. Обсяг реферату – 20–25 сторінок через 1,5 інтервали. Закреслення, виправлення, скорочення слів (крім загальноприйнятих) не допускається.

Титульну сторінку слід оформити за поданим зразком (додаток Б).

Нумерація сторінок починається з титульної, але цифра 1 на ній не ставиться (нумерація розпочинається із номера 3 на сторінці Вступ). Сторінки нумеруються у правому верхньому куті аркуша. Обов’язкова нумерація таблиць і рисунків, яка може бути наскрізною.

Наведені у тексті цитати або статистичні дані повинні супроводжу­ватися відповідними посиланнями на джерела, з яких їх запозичено, та оформлені відповідно до чинних вимог, наприклад, [5, с. 27], де 5 – номер джерела за списком літератури, 27 – номер сторінки.

Список використаної літератури наводиться в кінці рефератив­ного дослідження (не менше 8–10 літературних джерел наукового характеру, виданих за останні 5 років), яка розташована в алфавітному порядку за прізвищем автора (або при відсутності автора за назвою), з наведенням повної назви праці (або статті та назви журналу), видавництва, року видання та загальної кількості сторінок по кожному літературному джерелу. Реферат зброшуровується у папку.

Слайди розробляються і виконуються у програмі Microsoft PowerPoint. Їх кількість залежить від теми, але повинна становити не менше 10, включаючи вступ і висновки.

Термін підготовки ІТЗ узгоджують із викладачем.

Підготовлене ІТЗ захищається на семінарському (індивідуальному) занятті. Аргументом до захисту ІТЗ (презентації) є висновок науково­го керівника у формі: «ІТЗ допускається до захисту» або «ІТЗ не допускається до захисту», тобто потребує доопрацювання відповідно до зауважень.

Виконання та захист ІТЗ (презентація) оцінюється за шкалою 3–10 балів.

Критерії оцінювання ІТЗ з а умови його своєчасного та якісного виконання такі:

10 балів ставиться, якщо в ІТЗ здійснюється самостійний аналіз фактичного матеріалу на основі глибокого знання фахової літератури та вільного володіння матеріалом з даної теми, містяться елементи наукової творчості, наводиться аргументована критика та робляться самостійні висновки.

7 балів ставиться, якщо в індивідуальному завданні повністю розкрито заявлені питання, студент продемонстрував знання та розу­міння матеріалу, але припустився несуттєвих помилок, чи не проявив творчого підходу.

3 бали ставиться, якщо заявлені питання розкрито, але студент недостатньо глибоко володіє матеріалом, не розуміє його, або не може пояснити теоретичні положення обраної ним навчальної теми чи наукової проблеми.

У процесі підготовки ІТЗ з мікроекономіки кожний студент має оволодіти важливими для науковця і будь-якої ділової людини вміннями та навичками:

– – самоорганізації навчання і пошуку необхідної інформації;

– – професійної роботи з фаховою літературою і періодичними виданнями;

– – конспектування літературних джерел і використання Інтернет-ресурсів;

– – відбору, аналізу та узагальнення аналітичної інформації;

– – підготовки необхідних даних та їх наочної інтерпретації;

– – презентації результатів своєї діяльності перед аудиторією.

Крім того, кожен студент повинен навчитися раціонально органі­зовувати свою самоосвітню діяльність, а саме – планувати навчальний час, чітко уявляти зміст і послідовність кожного виду навчальної роботи та здійснювати системний контроль за їх виконанням. Необхідно, щоб план самостійного навчання був реальним і його виконання призводило до бажаних результатів. У тому ж випадку, коли при опануванні дисципліни чи організації самостійної роботи виникають труднощі, доцільно вдатися до консультацій із викладачем, графік яких вивішується на дошці оголошень кафедри економічної теорії (к. 332).