Макроекономіка
1. Предмет та об’єкт макроекономіки. Економічна система: сутність, основні ознаки класифікації. Дайте характеристику основних видів економічних систем.
Макроекономіка – економічна наука, яка вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища і процеси, які відбуваються в економіці з погляду її цілесності.
Предмет – дослідження ефективності функціонування механізмів економічної системи.
Економічна система – упорядкована система зв’язків і відносин між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Типи: командно-адміністративна (державна власність на засоби виробництва, централізоване планування й управління виробництвом, централізований розподіл всіх ресурсів, державний монополізм), ринкова (приватна власність, відсутність монополізму, конкуренція, ринкове ціноутворення, корумпованість), змішана.
Об’єкт – національна економіка – сукупність домашніх господарств, підприємств, відповідних державних інституцій й установ, інфраструктури та різних активів в межах певного природного середовища і державної території.
2.Дайте характеристику суб’єктів макроекономіки та визначити основні види їх економічної діяльності. Навести та обґрунтувати логічну модель макроекономіки.
Суб’єкти:
1. сектор домашніх господарств, який включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб;
2. підприємницький сектор – сукупність усіх фірм, які зареєстровані і діють в межах країни.
Сукупність домашніх господарств і підприємницького сектору є приватний сектор.
3. державний сектор – державні підприємства, установи та інститути;
4. сектор закордон – всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами країни, а також іноземні державні інститути.
Функції: пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.
Ринкова економіка може бути лише системою ринків. Із багатьох ринків Кейнс виділив 4 основні:
1. ринок благ (товарів і послуг). Виробник, продавець – фірми, покупці – домашні господарства, інші фірми і держава.
2. ринок грошей. Продавець – держава, покупці – всі інші.
3. ринок цінних паперів. Продавець – держава і фірма, покупець – всі інші.
4. ринок праці. Продавець – домашні господарства, покупці – всі інші.
Кожен з цих ринків посідає в структурі макроекономіки важливе місце та виконує особливі функції. Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях
Логічна модель макроекономіки:
1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки.
2. Держава здійснює дотації фірмам та трансфертні платежі домашнім господарствам.
3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції (майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу на заощадження (майбутній попит).
4. Держава частину бюджету використовує на фінансування неринкового сектору економіки (наука, охорона здоров’я, державний апарат, оборона, освіта тощо).
5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном
3. Розкрити роль макроекономіки як теоретичної основи економічної політики держави. Здійснити аналіз основних видів економічної політики.
Завдання макроекономіки включає пізнання, аналіз, систематизацію, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.
Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.
Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки.
Ек. політика існує у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.
Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі – Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).
Соціальна політика – політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.
Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики – протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).
4. Розкрити сутність та навести кількісну визначеність валового внутрішнього продукту.
Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні.
СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.
Основними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід кінцевого використання (ДКВ), рівень цін, процентна ставка, рівень безробіття.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.
Кінцевий продукт – це товар, який купується для кінцевого використання. Проміжний продукт – товар, який купується з метою його подальшої обробки чи перепродажу. Наприклад, костюм – кінцевий продукт, а проміжний – вовна, пряжа, пошиття костюма та його реалізація. Саме тому до розрахунку ВВП включають тільки кінцевий продукт.
Крім того, до валового внутрішнього продукту не включається:
– вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для власного споживання, а не для ринку (наприклад, столяр виробив для себе меблі тощо);
– продукція, що виробляється на присадибних ділянках для власного споживання;
– продукція, яка виробляється в тіньовій економіці. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї, тому офіційна статистика її врахувати не може.
Існують методи розрахунку
Розрахунок ВВП за витратами:
ВВП = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ (2.2), де:
СВ – споживчі витрати домашніх господарств;
ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції;
ДЗ – державні закупівлі;
ЧЕ – чистий експорт.
обчислення ВВП за доходами.
ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:
А – амортизація;
НП – непрямі податки.
5.Розкрити сутність та навести кількісну визначеність чистого внутрішнього продукту та національного доходу.
Чистий внутрішній продукт – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на споживання капіталу (амортизації – щорічних відрахувань, що показує розмір капіталу, спожитого в процесі виробництва).
ЧВП = ВВП – A ( 2.10), де:
Розрахунок ЧВП за витратами:
ЧВП = ВВП-A = CВ+(ВІ-A)+ДЗ+ЧE = CВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ, де:
ЧІ – чисті інвестиції (ЧІ= ВІ-А).
Розрахунок ЧВП за доходами:
ЧВП = ВВП – A = ЗП + рента + процент + прибуток + НП, де:
НП – непрямі податки.
Національний дохід – це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП, або вартість ресурсів, що використовуються для виробництва обсягу продукції в поточному році.
НД = ЧВП – НП
Національний дохід – це сукупний дохід, який заробляють власники факторів виробництва: робочої сили (заробітна плата найманих працівників), землі (земельна рента) та власники капіталу (прибуток і процент) за рік. Він вважається заробленим доходом.
НД = ЗП + рента + процент + прибуток
6.Проаналізувати відмінність між номінальним, реальним та потенційним валовим внутрішнім продуктом.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.
Номінальний ВВП = S piqi,
де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi – ціна і-го товару в поточному році.
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:
1) динаміка обсягу виробництва;
2) динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:
Реальний ВВП = S p0qi,
де p0 – ціна і-го товару в базисному році.
Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ір < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу більша за одиницю (Ір > 1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.
На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп):
Тз= (ВВПр у поточному році / ВВПр у базовому році)*100
Тп=((ВВПр у поточному році – ВВПр у попередньому році) / ВВПр у попередньому році)*100
Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основним з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОП).
7. Розкрити сутність, навести кількісну визначеність особистого доходу та доходу кінцевого використання. Показати їх вплив на рівень життя населення.
Особистий дохід – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.
ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП
ВСС – внески на соціальне страхування;
ППК – податок на прибуток корпорацій;
НПК – нерозподілений прибуток корпорацій;
ТП – трансфертні платежі.
Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.
ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС)
ОПП – особистий прибутковий податок;
ПМ – податок на майно;
ПС – податок на спадщину.
Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень.
ДКВ = СВ+З
СВ – споживчі витрати домашніх господарств;
З – заощадження.
8. Здійснити аналіз ринку праці та визначити механізм його функціонування. Розкрити сутність та механізм державного регулювання зайнятості.
Ринок праці – ринок, на якому в результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати.. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.
Головні дійові особи на ринку праці – роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва
За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин: До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, які навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.
Циркулюючий ринок праці – це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами в пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному й циклічному безробітті; звільнених з лав збройних сил військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
До внутрішньофірмового ринку праці належать особи, які переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій (робочих місць) – за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.
Суб’єктами на ринку праці виступають наймані працівники та роботодавці, а об’єктами – умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.
Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку.
Рис. Модель рівноважного ринку праці
ЧЗ – чисельність зайнятих; ЗП – заробітна плата; АDр.с. – попит на робочу силу; АSр.с. – пропозиція робочої сили.
Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Т1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП1).
державної політики зайнятості – діяльності держави, спрямованої на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального в конкретних соціально–економічних умовах рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття. Тому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі:
· забезпечення ефективної зайнятості;
· координація заходів, які застосовуються в політиці регулювання зайнятості;
· створення рівних умов для громадян щодо реалізації їхнього права на працю;
· соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємств;
· міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.
Державне регулювання зайнятості здійснює державна служба зайнятості. Вона складається з державного центру зайнятості, обласних центрів зайнятості, міських центрів зайнятості, районних центрів зайнятості, міжрайонних центрів зайнятості.
9. Здійснити аналіз видів зайнятості і безробіття та розкрити методику визначення втрат валового внутрішнього продукту від циклічного безробіття.
Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу.
Все населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення.
Робоча сила – це здатність до праці; РС = зайняті + безробітні
До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі й безробітних, які активно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, студентів, інвалідів, ув’язнених, домогосподарок, недієздатних). А також тих, хто працює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто вони безробітними не рахуються. Це явище називають прихованим безробіттям.
Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день
Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова зразу ж стати до роботи.
До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років і тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу. Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.
Рівень безробіття = 
х 100%
Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи. Воно пов’зане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Структурне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією тощо. Воно є результатом змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць і професіональної структури робочої сили. Природне безробіття – безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.
ПРБ = ФБ + СБ
Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає.
ЦБ = ФРБ - ПРБ
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
соціально-економічні наслідки безробіття:
1) в результаті безробіття здійснюється недовипуск продукції, втрата частини ВВП.
Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП в порівнянні з потенційним (при повній зайнятості) показує закон Оукена.
Відповідно до закону Оукена, кожний процент збільшення безробіття над його природним рівнем означає для економіки скорочення ВВП порівняно з потенційним рівнем на β%. Це можна виразити наступним чином:
х 100% = – β (ФРБ-ПРБ) (3.7), де:
ВВПр – фактичний обсяг ВВП;
ВВПп – потенційний ВВП;
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття;
β – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття. Він показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного, якщо безробіття вище природного рівня на 1%. Значення цього коефіцієнту оцінюється в межах від 2–2,5.
Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді в порівнянні з ВВП у минулому періоді можна використати закон Оукена в іншому виразі:
х100%=3% – 2(ФРБпп –ФРБмп) (3.8), де:
ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;
ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;
ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;
ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.
Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому, що якщо щорічний приріст ВВП буде не меншим 2,7 %, то безробіття буде на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохпроцентного приросту макроекономічних параметрів.
2)зменшується надходження податків до державного бюджету, оскільки безробітні не сплачують податки, а отримують допомогу по безробіттю.
3) погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей.
4) безробітні втрачають кваліфікацію та самоповагу, здійснюється моральний занепад, зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечить, прийнятим суспільним нормам і цінностям.
5) зростає соціальна та політична напруженість у суспільстві.
10. Економічна нерівність. Крива Лоренця та індекс Джині. Політика соціального захисту населення та її основні елементи..
Деякі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – що прагнення до рівності в розподілі доходу не стимулює зростання виробництва та призводить до кризових явищ у економіці.
Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренця (“лук Лоренця”), яка характеризує фактичний розподіл доходів між домашніми господарствами на основі зв’язку між відсотком сімей у складі населення та їхнім процентом у сукупному доході.
Рис. Крива Лоренця
Ділянка між бісектрисою (лінія, яка показує абсолютну рівність у розподілі доходів) та кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренця та бісектриса співпали б і розрив зникнув би. Наближення кривої Лоренця до прямої лінії абсолютної рівності доходів знищує стимули до продуктивної праці.
Вчені-економісти дійшли висновку, що межа натягнення “луку Лоренця” настає тоді, коли найбідніші 40% населення починають усі разом отримувати менш ніж 12-13% від загальної суми доходів сімей країни. За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність – це той рівень життя, який не може забезпечити нормальних умов для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником “прожитковий мінімум”.
Сучасна система соціального захисту населення в країнах із перехідною економікою включає такі основні елементи:
Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їхніх потреб. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, Соціальне страхування – найпоширеніша форма соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.
В Україні законодавчу основу програми соціального захисту населення закладено в Законі “Про зайнятість населення” та Державній програмі зайнятості.
Державна програма зайнятості передбачає заходи, направлені на забезпечення високого рівня зайнятості, вдосконалення її структури та підтримку ринку (з цією метою формується ринок житла, вдосконалюється інфраструктура ринку праці, посилюється мобільність робочої сили).
Програма зайнятості також передбачає зміну структури робочих місць за рахунок звільнення частини робітників із неперспективних у перспективні галузі та збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення рівня освіти та кваліфікації робочої сили.
На часі створення додаткових робочих місць у західних областях, де є надлишок робочої сили; формування державного замовлення на проведення громадських робіт із метою поліпшення природного середовища, розвитку мережі доріг та створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки та перекваліфікації, а також зайнятості тих громадян, які потребують соціального захисту (молодь, інваліди); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення центрів зайнятості необхідною технікою, створення та вдосконалення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення).
11. Поняття і структура національного ринку. Сукупний попит: сутність, кількісна визначеність, цінові та нецінові фактори, що впливають на нього.
Сукупний попит – це той реальний обсяг національного продукту, який готові закупити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін.
Сутність закону сукупного попиту полягає в: споживачі (домашні господарства, фірми, держава) за інших рівних умов куплять тим більший обсяг національного продукту, чим нижчий загальний рівень цін – і навпаки. Таким чином, між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва існує обернена залежність.
Графічно сукупний попит зображується кривою AD. Вона показує яку кількість вироблених товарів та послуг буде куплено за того чи іншого рівня цін.
Залежність, виражена законом сукупного попиту, проявляється як рух від однієї точки до іншої уздовж нерухомої кривої сукупного попиту.
Крива сукупного попиту
Сукупний попит можна визначити за формулою обчислення ВВП за витратами:
ВВП = (АD)= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE
Запропонована модель сукупного попиту діє за умови незмінної кількості грошей та спирається на рівняння кількісної теорії грошей.
ГM х ШОГ = PЦ х ВВП, де:
ГМ – пропозиція грошей (грошова маса, кількість грошей у обігу); ШОГ – швидкість обігу грошей;
РЦ – рівень цін;
ВВП – фізичний обсяг ВВП.
Таким чином, на сукупний попит впливають величина грошової маси та швидкість обігу грошей між секторами економіки. Вплив усіх інших факторів (інфляційні очікування, смаки споживачів, ціни на товари – замінники) можна звести до змін грошової маси і швидкості обігу грошей між всіма секторами економіки. В цілому на рівень сукупного попиту, тобто на положення кривої АD, впливають тільки два основних фактори – грошова маса і швидкість обігу грошей між секторами економіки.
