Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій 5 страница

3. На ліктьовий суглоб пов'язку накла­дають, зігнувши руку пораненого в суглобі

Рис. 59. Колосовидна по­в'язка на плечовий суглоб

 

Рис. 60. Ві-сімкоподібна по­в'язка на кисть

Рис. 61. Хрестовидна по­в'язка на груди

 

під кутом 90°. Тип пов'язки — вісім-коподібна. Спочатку двома ходами за­кріплюють бинт навколо плеча, потім че­рез суглоб косо ведуть бинт на передпліч­чя і закріплюють його навкруги двома обертами; потім бинт знову ведуть косо через суглоб на плече і т. д., чергуючи косі, які сходяться, і кругові ходи бинта.

4. На кисть також накладають пов'яз­ку вісімкою: навколо зап'ястя закріплю­ють бинт, опускають його кінець до осно­ви пальця і обводять через долоню навко­ло основи 2—5 пальців. Потім від основи 2-го пальця бинт ведуть косо через тил кисті, пересікають перший косий хід і т. д., повторюючи в тому ж порядку всі оберти бинта; закріплюють бинт навколо зап'яс­тя (рис. 60).

При бинтуванні пальця бинт ведуть з тильного боку кисті на поранений па­лець, залишаючи кінець бинта на рівні пе­редпліччя. Довівши бинт до нігтьової фа­ланги, переходять на долонну поверхню пальця і ведуть бинт до основи пальців. Після цього бинтують палець навколо, а потім, закинувши бинт за залишений спо­чатку на рівні передпліччя довгий кінець, повторюють перші ходи уздовж пальця і т. д.

 

 

 

 

 

5. Коли палець буде достатньо закри­тим, закріплюють навколо нього бинт кру­говими ходами в напрямку від нігтьової фаланги до основи пальця, де зв'язують бинт із залишеним вільним кінцем. За необхідності повторюючи ходи бинта че­рез палець, переходять на інші пальці. При накладанні пов'язки на кілька пальців, їх забинтовують окремо.

6. Пов'язка при пораненні грудної
клітки накладається за типом вісімко-
подібної. Перші ходи бинта роблять на­
вколо грудної клітки знизу угору, потім
перехрещують по черзі передпліччя;
щоб закріпити пов'язку. Останні ходи

 

 

бинта знову направляють навколо грудної клітки (рис. 61).

Рис. 62. По­в'язка на тазо­стегновий суглоб

7. Пов'язки на живіт накладаються за типом кру­гової. Бинт ведуть знизу вгору, перекриваючи на­ступним обертом попередній.

8. Пов'язка на нижні кінцівки накладається так само, як і на верхні, тобто при пораненні нижньої третини стегна застосовують колосоподібну пов'яз­ку, в середній третині накладають спіральну пов'яз­ку з перегинами, а вище — вісімкоподібну із закріп­ленням на поясі (рис. 62).

Пов'язка на колінний суглоб накладається так само, як на ліктьовий (рис. 63).

При накладанні пов'язки на стопу (рис. 64) бинт закріплюють навколо нижньої третини гомілки кру­говими ходами, ведуть його косо по тилу стопи, огина­ють підошву і переводять на тил стопи, звідси підніма­ють косо угору на гомілку, знову за­кріплюють навколо гомілки і т. д. до повного закриття суглоба. Закін­чують пов'язку на гомілці.

Рис. 63. По­в'язка на колін­ний суглоб

9. При пораненнях в області
промежини зручно застосовувати
так звану Т-подібну пов'язку. За­
в'язують пояс навколо живота, а
потім, прив'язавши кінці бинта до

Рис. 64. Ві-сімкоподібна по­в'язка на гоміл коступеневий су­глоб

пояса по середній лінії, ведуть бинт донизу, прово­дять його через промежину до поясу і т. д.

Пов'язки на різні ділянки тіла накладають не тільки за допомогою бинта, а й косинки.

Рис. 65. Ко-синочна пов'яз­ка на голову

1. При ранах на голові кут косинки спускають із потилиці, а кінці її над вухами проводять наперед, перехрещують і повертають з протилежних боків. Зав'язують кінці косинки наверх кута (верхівки), який піднімають і завертають у вузол (рис. 64).

2. Зручна косинка для пов'язки на лікоть. Одна сторона косинки лежить вздовж плеча, один кінець косинки обвиває плече, а другий — передпліччя. Кінці косинки проводять назустріч один одному і зав'язують.

3. На сідниці або на животі косинку накладають основою угору, а кутом, верхівкою, униз; зав'язав-

 

 

 

 

ши кінці навколо талії, підводять до них верхів­ку і також прив'язують. 4. Дуже зручно засто­совувати косинку для під­вішування пошкодженої руки. Косинку підводять між грудьми і рукою, зі­гнутою в лікті, і притис­кують до тулуба. Верхів­ка косинки знаходиться біля ліктьового суглоба, а кінці перехрещують на передній поверхні грудей і зав'язують ззаду на шиї. Верхівкою косинки обгинають лікоть і закріплюють шпилькою до косинки (рис. 66).

косинки обгинають лікоть і

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

закріплюють шпилькою до косинки (рис. 66).

Рис. 67. Косиночна пов'язка на плече

 

5. Косиночна пов'язка на плече зображена на рис. 67.

6. Зручно застосовувати косинку при по­шкодженнях кисті та стопи (рис. 68).

Переломом називають порушення ціліс­ності кістки. Якщо перелом супроводжуєть­ся порушенням шкіри або слизової оболонки, він називається відкритим, а без пошкодження зовнішніх покривів — закритим.

Ознаками перелому є різкий біль, особли­во під час руху, припухлість, зміна форми і порушення функції органів.

Під час руху іноді чути хруст кісток.

щ б Рис. 68. Косиночні пов'язки на: а — кисть; б — стопу

Рис. 67. Косиночна пов'язка на плече

 

щ б Рис. 68. Косиночні пов'язки на: а — кисть; б — стопу

Рис. 67. Косиночна пов'язка на плече

Перша допомога — з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль — одяг і взуття розрізають). За наявності рани накладають стерильну пов'язку. Після цього необхідно забезпечити повну нерухомість органів шляхом накладання шин. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гіл­ки). Для іммобілізації кінцівок необхідно фіксу­вати два суглоби,

Рис. 68. Косиночні пов'язки на:

а — кисть; б — стопу

 

розміщені вище і нижче пе­релому. Щоб запобігти тиску на м'які ткани­ни, на шину з боку, прилеглого до пошкодже­ної кінцівки, підкладають вату, м'які тканини або мох, траву, сіно та інші підручні матеріали.

 

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

 

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

 

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

 

 

 

Рис. 69. Іммобілізація стегна

Надання допомоги при переломах різних кісток має свої особли­вості.

При переломах стегна шини накладають із зовнішнього боку — від паху до п'ятки. Один помічник тримає потерпілого під пахви, а другий — за стопу, злегка витягуючи зламану ногу. Третій накладає шини. Шини закріплюють бинтами, рушничками, хусточками або косинками (рис. 69).

При переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи. Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу: один за стегно, другий за стопу (рис. 70).

При переломі кісток стопи шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом; якщо стопа звисає, її положення не мож­на міняти.

При переломі фаланг пальців накладають шину довжиною від кінця пальця до променево-зап'ястного суглоба. Прибинтовують цю шину, починаючи з верхівки пальця до зап'ястя.

При переломі плечової кістки один помічник фіксує плече потер­пілого, а другий потягує зламану руку за зігнутий ліктьовий суглоб (під прямим кутом). Шини можна накладати дві, трохи більші від довжини плеча, або одну, зовнішню, а роль другої шини виконує бо­кова поверхня грудної клітки, до якої разом із шиною прибинтову­ють зламану руку.

При переломі передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя від п'ясних кісток до середньої третини плеча із загином біля ліктьового суглоба, другу

по згинальній поверхні пе-редпліччя,впід п'ясних кіс-ток до ліктьового згину. Потім обидві шини при| бинтовують і підвішують

руку на косинку або на

пояс (рис. 71)

 

Рис. 70. Іммобілізація гомілки

 

 

 

 

Рис. 71. Іммобілізація передпліччя (а, б); підвішування на косинці (в)

При переломах ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому під час дихання, особливо під час глибокого вдиху. При рухах грудної клітини чути хруст від тертя кінців переламаних ре­бер. Потрібно накласти тугу кругову пов'язку на грудну клітину. Закріпивши навколо грудей рушник (у положенні глибокого вдиху, щоб дати потерпілому можливість дихати), туго прибинтовують його бинтом.

При переломі ключиці в пахову ямку з боку пошкодженої клю­чиці вкладають невеликий м'який валик, руку згинають у лікті, тро­хи відводять назад і щільно прибинтовують до грудної клітини.

При переломі хребта може бути травмований спинний мозок, що призведе до паралічу кінцівок і сечового міхура. Щоб не допустити ускладнень при переломах хребта і таза, потерпілого слід обережно покласти на ноші з твердим покриттям або на широку дошку, стул­ку дверей і обережно транспортувати до лікувальної установи.

Непритомність. Симптоми: запаморочення, потемніння в очах, нудота, блювота, тимчасова втрата свідомості, різка блідість шкіри, слабий пульс, поверхневе дихання, холодний липкий піт.

Перша допомога:

— покласти потерпілого в горизонтальне положення з підняти­ми ногами;

— розстебнути стискаючий одяг на грудях і на животі;

— забезпечити доступ свіжого повітря;

— лице побризкати холодною водою;

— дати понюхати нашатирний спирт або оцет на ватці, потерти ними скроні.

Допомога при тепловому та сонячному ударах. Перегрівання організму при високій температурі може призвести до порушення терморегуляції організму і виникнення теплового удару. У потерпі­лого з'являються в'ялість, головний біль, спрага, слабкість, пульс

 

 

 

 

120—140 ударів за хвилину, підвищується температура тіла до 40— 41 °С, червоніє шкіра, можливі втрата свідомості і смерть.

Тривале перебування під сонячним опроміненням у спеку може призвести до сонячного удару. При цьому з'являється сильний го­ловний біль, слабкість, сонливість, порушення дихання та серцевої діяльності, нудота, блювота, втрата свідомості.

Надання допомоги. Потерпілого перевести в затінок або прохо­лодне приміщення, покласти на спину, розслабити пояс і одяг, підня­ти голову, оббризкати холодною водою, покласти холодну примочку на голову і груди, дати понюхати нашатирний спирт і створити умо­ви для притоку свіжого повітря, дати випити 20 крапель валеріани або корвалолу і запити холодною водою. При необхідності провести штучне дихання і відправити до лікувальної установи.

Опік — це ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іоні­зуючого випромінювання.

При опіках шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спир­том, одеколоном, 2 % -м розчином питної соди, після чого накладають стерильну пов'язку.

Щоб запобігти інфекції, не можна розтинати пухирі, звільняти опечену ділянку від шматків одягу, торкатися ураженої ділянки тіла. Особливо уважно треба ставитися до потерпілих із великими опіка­ми. Якщо більше десятої частини тіла людини уражено опіками, то потерпілому загрожує смерть. При великих опіках, коли бинтову пов'язку накласти неможливо, обпечену ділянку необхідно накрити простирадлом і негайно направити потерпілого до лікарні.

Подаючи допомогу, насамперед треба припинити дальший вплив температури чи іншої причини опіку.

Якщо на тіло потрапить кислота або луг, слід якнайшвидше об­мити ділянку струменем проточної води протягом 10—15 хв, при допомозі із запізненням — не менше 1 год, а при фтороводневому, кислотному ураженні — не менш як 2—3 год. При опіку органічни­ми сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна за­стосовувати не воду, а олію або тваринне масло.

При опіках фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматоч­ки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, і зняти частинку речовини, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3—5 %-м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію і наклада­ють пов'язку, змочену слабким розчином мідного купоросу.

 

 

 

При всіх опіках потерпілому після надання допомоги вводять протиправцеву сироватку.

При низькій температурі може настати пошкодження тканини. Залежно від пошкодження розрізняють примороження, обморожен­ня і замерзання.

Допомога при обмороженнях і замерзанні. Навіть при незначній мінусовій температурі, але наявності вітру і підвищеній вологості може бути відмороження тканин вуха, носа, щік, кінцівок.

У потерпілого спочатку з'являється відчуття холоду, потім оціпе-ніння, побіління шкіри і втрата чутливості.

У разі почервоніння, побіління, припухлості шкіри потерпілого краще перевести в тепле приміщення, зняти одяг і взуття. Відморо­жену ділянку розтерти м'якою тканиною або ватою, зігріти теплою водою до почервоніння. Уражену ділянку можна змастити спиртом і накласти пов'язку. На великі обморожені ділянки накласти теп-лоізолюючу пов'язку: бинт, потім товстий шар вати, після цього об­мотати поліетиленовою плівкою, фольгою або клейонкою і зафіксу­вати бинтом.

При обмороженні з утворенням пухирів і відмиранні тканин із темно-червоним кольором і заніміння кінцівок потерпілому накла­сти стерильну пов'язку і направити до лікувальної установи.

Симптоми відморожування можуть поєднуватись із замерзанням при тривалому перебуванні потерпілого в умовах низьких темпера­тур, що призводить до переохолодження організму. Симптоми: за­гальна слабкість, зниження пам'яті, погіршення мови, сонливість. Знижується температура тіла, з'являється марення, втрата чутли­вості, ейфорія, пульс слабкого наповнення, уповільнений, дихання по­верхневе. При зниженні температури тіла до 20—25 °С може наста­ти смерть.

Потерпілого потрібно негайно зігріти помістивши його у ванну з теплою водою поступово підігрівати її і розтирати тіло мочалкою Якщо ванни немає то потерпілого розтерти горілкою, спиртом, поїти гарячим чаєм, кавою й укутати ковдрами. При втраті свідомості зро­бити масаж серця та штучне дихання. Потерпілого обов'язково відправити до лікувальної установи.

Перша допомога при отруєннях. У різних галузях народного господарства, а також у побуті, є багато хімічних речовин, які от­руйні для людей. Такі речовини потрапляють в організм через орга­ни дихання і шлунково-кишковий тракт. Симптоми отруєння різни­ми речовинами є типовими, а саме: біль в животі, нудота, блювота, пронос, часте серцебиття, зниження артеріального тиску, запаморо­чення і втрата свідомості.

 

 

 

Для запобігання всмоктування отруйної речовини зі шлунково-кишкового тракту в кров потерпілому дати випити 1,5 л чистої води або розчину марганцевокислого калію (1:5000) і викликати блюван­ня. Промивати шлунок доти, доки під час блювання не почне вихо­дити чиста вода. Після промивання дати випити 4—8 таблеток ак­тивованого вугілля, кілька сирих яєць або киселю чи молока.

Отруєння лугами — каустичною чи кальцинованою содою, наша­тирним спиртом — супроводжується болем за грудиною та в шлун­ку, надмірним виділенням слини, буває блювання з домішками крові темного кольору і білуваті плями на губах.

Потерпілому необхідно промити шлунок водою або розчином оцту (100 мл оцту на 1 л води), чи 2—3 %-м розчином борної кислоти. Після цього його необхідно госпіталізувати.

Кислоти, так само, як і луги, потрапляючи в організм, призводять до змертвіння слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Тому з'являється біль за грудиною і в шлунку, голос хрипкий, нудота, блювання, часто на губах і в роті утворюється коричнева кірка від опіку. Потерпілому промити шлунок водою або 2 %-м водним роз­чином питної соди і відправити до лікувальної установи.

При отруєнні бензином, гасом чи дизельним пальним у потер­пілого спостерігаються збудження, головний біль, нудота, біль у шлун­ку запаморочення. Потерпілого вивести чи винести на свіже по­вітря, промити шлунок водою, дати молока, кави або чаю і відправи­ти до лікувальної установи.

Отруєння газами різного походження позначається майже одна­ковими симптомами: головним болем, шумом у вухах, нудотою, блю­ванням, задишкою, посиленим серцебиттям, почервонінням обличчя, частою втратою свідомості.

Потерпілого винести на свіже повітря, розслабити одяг, пояс, дати понюхати ватку, змочену у нашатирному спирті, дати випити 20— 25 крапель валеріани або карвалолу, при необхідності зробити штучне дихання і відправити до лікувальної установи.

Допомога при укусах змій, комах та тварин. Після укусу змії потерпілому організовують повний спокій і лежаче положення.

Негайно потрібно відсмоктати ротом отруту із рани. Відсмокту­вання проводити протягом 15 хв, при умові, що у особи, що відсмок­тує, відсутні рани в роті і на губах, це безпечно. Після відсмоктуван­ня отрути на рану накласти пов'язку. При набряканні місця укусу пов'язку послаблюють. Не дозволяється накладати джгут на кінцівку, розрізати місця укусів, припалювати, присипати різними речовина­ми. Потерпілого направити до лікувального закладу.

 

 

При укусах бджіл, ос витягти жало із місця укусу і змазати спир­том або нашатирем, можна прикласти холодну примочку з водою, з ментолу або валідолу.

У людей, схильних до алергій, через 5 хв — 3 години може бути шок у результаті асфіксії від набряку гортані й легень. Для запобі­гання такому явищу потерпілому негайно дати таблетку димедролу або амідопірину і відразу відправити до лікувальної установи.

При укусах тварин рану обробляють йодом і накладають пов'яз­ку. Якщо поведінка тварин була агресивною (особливо собак, котів, лисиць, вовків) і витікала слина з рота, для профілактики сказу по­терпілого необхідно направити до лікувального закладу з повідом­ленням про пригоду.

Першу допомогу потопаючим надають так: спочатку видаляють воду з дихальних шляхів, для чого треба покласти потерпілого грудь­ми собі на коліно, щоб голова висіла вниз, і натискувати на грудну клітку долонями, що сприяє видаленню води (рис. 72). Якщо в роті є слиз, блювотні маси, пісок, вставні зуби, потрібно обгорнути носо­вою хусточкою пальці й очистити порожнину рота. Коли вода пере­стає виділятися з рота і носа, потерпілого кладуть на спину, підклав­ши спочатку валик з одягу під поперек, і починають робити штучне дихання до появи ознак життя, іноді протягом 3—4 год.

Електротравма виникає від дії електричного струму на люди­ну. Від тривалої дії електричного струму відбуваються зміни в організмі людини, можуть бути опіки різних ступенів. Подаючи до­помогу такому потерпілому, в першу чергу необхідно звільнити його від дії електроструму. При цьому той, хто подає допомогу, повинен пам'ятати про особисту безпеку — вимкнути рубильник чи відки­нути великою сухою палкою (дошкою) провід або перерубати його сокирою, лопатою з дерев'яною ручкою. Для більшої безпеки від­тягують потерпілого за одяг (якщо він сухий), що відстає від тіла. У разі виникнення опіків наклада­ють стерильну пов'язку. Якщо уражений не дихає, одразу ж при­ступають до штучного дихання.

Масаж серця проводиться у
разі відсутності пульсу та розши­
рення зіниць ока, що не реагують
звуження на світло при підні­
манні повік потерпілого. Якщ Видалення води з ле­
гень і шлунку

 

 

 

 

потерпілого відсутні пульс і серцебиття, необхідно провести масаж серця, щоб відновити циркуляцію крові та роботу серця.

Щоб провести масаж серця потерпілого, необхідно покласти його на рівну поверхню — на підлогу або землю, звільнити грудну клітку від одягу. Збоку від потерпілого стати на коліна, прощупати нижній край грудини, на нижню третину якої покласти долоню руки і на­крити її долонею другої руки. Натиснути на грудину силою всього тіла так, щоб вона змістилася на 4—5 см і затримати руки на 0,5 сек, після цього розслабити руки, але не віднімати від грудини. Таким способом натискувати 60 разів на хвилину. Під час стискування відчується легкий поштовх сонної артерії і через кілька хвилин зву­зяться зіниці, з'явиться розовий колір обличчя і губ, самостійні вди­хи повітря.

Якщо допомогу надає одна людина, то спочатку робиться два штуч­них вдихи, а потім п'ятнадцять натискувань на грудину. Коли ожив­лення проводять дві особи, то один робе штучне дихання, а другий — масаж серця.

При покращенні стану потерпілого не втрачати до нього уваги, тому що можлива повторна зупинка серця і дихання.

Потрібно перевіряти частоту та ритмічність пульсу, стежити за диханням, зіницями і кольором обличчя. Якщо після ЗО—40 хв від початку реанімації (оживлення) пульс не прощупується, дихання відсутнє, зіниці не реагують на світло (розширені), шкірні покрови синьо-фіолетові, тіло холодне і заклякає, з'являються фіолетові пля­ми на нижніх частинах тіла, можна вважати, що настала біологічна смерть і оживлення слід припинити.

Штучне дихання застосовують у тому випадку, коли у людини порушується або зупиняється нормальне дихання. Починати його треба якомога швидше, оскільки тривала затримка дихання небез­печна для життя.

Перш ніж починати штучне дихання, потрібно усунути все, що за­важає нормальному диханню. У приміщенні відкривають вікна, ква­тирки, двері. Ніс і рот потерпілого очищають, штучні зуби (протези) виймають. Розстібають пояс, комір. Голову обов'язково треба повер­нути набік, щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи.

Штучне дихання проводиться різними способами: за Лабордом, Сильвестром, Шеффером і Шюллером.

За способом Лаборда (рис. 73) витягують язик потерпілого і при­тримують пальцями, обмотаними носовою хусточкою або марлею. За­хвачують язик, витягують його (при цьому відбувається вдих) і потім, не випускаючи, дають йому податися в рот (при цьому відбувається видих). Робити це потрібно ритмічно 12—16 разів за хвилину.

 

 

 

 

У такому ж темпі робиться "вдих" і "ви­дих" і при інших способах штучного ди­хання, що приблизно відповідає кількості дихальних рухів у здорової людини.

Рис. 73. Штучне ди­хання за Лабордом

Якщо щелепи потерпілого стулені, то па­лець вводять у простір за зубами, між що­кою і останнім корінним зубом, обережно розщеплюють щелепи, щоб вони знову не;ічепилися; у щілину, що утворилась, встав­ляють обмотану хусточкою ручку метале-ної ложки чи олівець.

За способом Сильвестра (рис. 74) потерпілого кладуть на спину, під лопатки підкладають валик з одягу. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна біля голови потерпілого, бере його руки за передпліччя біля ліктів. Вдих відтворюється відведенням рук у боки і назад за голову на кілька секунд (2—3), а видих досягається приве­денням зігнутих у ліктях рук до боків грудної клітини. Руки потер­пілого притискують при цьому до грудної клітини, у результаті чого І неї витісняється повітря.

Рис. 74. Штучне дихання за Сильвестром: — вдих;б — видих

Штучне дихання за Сильвестром краще проводити вдвох. Кож­ний береться за одну руку потерпілого і діє за повільним рахунком "раз, два, три" (закидання рук за голову), "чотири, п'ять" (притискан-

 

 

ня рук до грудей). І в першому, і в другому випадку потрібний по-мічник, який тримає витягнутий язик, щоб він не западав.

За способом Шеффера (рис. 75) потерпілого кладуть на живіт, потім обидві руки витягують вперед або витягують вперед одну руку, зігнуту в лікті, кладуть голову, повернуту на бік. Той, хто подає до-помогу, стає на коліна так, щоб стегна потерпілого були між його колінами. Потім він кладе великі пальці по боках хребта, нижче лопаток, а рештою пальців охоплює нижню частину грудної кліти-ни. Рахуючи "раз, два, три" потрібно повільно нагнутися вперед, масу свого тіла передати рукам, які лежать на нижніх ребрах потерпілого, від чого груди його стискаються і відбувається видих. Потім, відки-нувшись назад і переставши тиснути, потрібно порахувати: "чоти-ри, п'ять, шість". У цей час грудна клітина потерпілого розширюєть-ся і в неї входить повітря, тобто відбувається вдих.

Такі рухи повторюють до настання природного дихання.

За способом Шюллера потерпілий лежить на спині. Той, хто надає допомогу, охоплює двома руками з обох боків його реброві дуги і розтя-гує їх угору і на боки (вдих), а потім стискує донизу і до середини (видих).

Рис. 75. Штучне дихання за Шеффером:

Способи Шюллера і Шеффера не застосовують при переломах ре-бер, а спосіб Сильвестра, крім того, при переломах кісток рук. У та-

 

 

 

 

них випадках необхідно проводити тільки ритмічне потягування язика за способом Лаборда.

Штучне дихання потрібно продовжувати довго, інколи протягом 2—4 год. Припиняють його, коли потерпілий починає дихати само-стійно, ритмічно, безперервно. Якщо після відновлення дихання зно-ву припиняється, штучне дихання потрібно відновити.

Штучне дихання потребує багато часу, через це необхідно підміня-ти того, хто надає допомогу.

Одночасно зі штучним диханням потерпілому дають нюхати на-шатирний спирт і розтирають шкіру вовняною тканиною.

Перенесення і транспортування потерпілого. Транспортування — один із важливих елементів подання першої допомоги. Для перене-сення потерпілого використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, намет, плащ, ковдра).

Перенесення потерпілих у будинок, на транспорт, у медпункт має велике значення для швидкого надання медичної допомоги. Пере-несення має бути проведене обережно, уміло, щоб не завдати шкоди потерпілому.