Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах 3 страница

 

 

 

 

них хвороб і шкідників; будівництво зерноскладів, овочесховищ, еле­ваторів з урахуванням вимог ЦЗ; підготовка кваліфікованих кадрів механізаторів і спеціалістів; створення постійного перехідного фон­ду страхових запасів насіннєвого матеріалу, продовольства, резерву добрив; розробка енергозберігаючих технологій для вирощування і доведення до кондиції урожаю; підтримання постійної готовності сил і засобів ЦЗ для захисту рослин у надзвичайних умовах; прове­дення своєчасної профілактичної обробки посівів; розробка варіантів сівозміни для надзвичайних умов; розробка спрощених технологій вирощування сільськогосподарських культур та переробки, в разі потреби, урожаю в господарствах; створення запасів матеріалів для укривання урожаю.

Заходи ЦЗ в рослинництві при загрозі надзвичайної ситуації: введення в дію планів ЦЗ об'єкта, які передбачають заходи ведення рослинництва при загрозі надзвичайної ситуації; приведення в пев­ну готовність сил і засобів захисту рослин; доукомплектування за­собами індивідуального захисту приладами радіаційної, хімічної роз­відки і дозиметричного контролю та іншим табельним майном; пе­ревірка готовності технічних засобів для дезактивації, дегазації і хімічного захисту рослин; будівництво чи обладнання ПРУ для осо­бового складу формувань захисту рослин та решти людей, що пра­цюють у рослинництві; підготовка зерноскладів, елеваторів до захи­сту сільськогосподарської продукції; укриття сільськогосподарсь­кої продукції, яка зберігається в польових умовах; укриття сільсько­господарської техніки, запасів хімічних засобів захисту, мінераль­них, органічних добрив; організація спостереження за посівами, па­совищами, з метою своєчасного виявлення їх забруднення чи зара­ження; проведення у разі необхідності профілактичних заходів, спря­мованих на запобігання зараженню посівів небезпечними збудника­ми хвороб та шкідниками; розробка заходів для забезпечення зби­рання урожаю в умовах нестачі трудових і технічних ресурсів; ви­значення основних видів робіт і послідовність їх використання з урахуванням захисту працюючих у надзвичайних умовах; організа­ція евакуації працівників рослинництва з небезпечної зони, вивезен­ня сільськогосподарської продукції, техніки та інших цінностей гос­подарства з небезпечної зони.

Заходи підвищення безпеки в рослинництві, які проводяться в умовах радіоактивного забруднення місцевості після ядерного вибу­ху з метою захисту працюючих у рослинництві, одержання урожаю з меншою забрудненістю радіоактивними речовинами, розроблені з урахуванням трьох періодів надходження радіоактивних речовин після ядерного вибуху.

 

 

 

Перший період триває від початку випадання радіоактивних ре­човин до збирання урожаю останньої сільськогосподарської культу­ри даного року.

Другий період — 3—5 років — тобто період інтенсивних глобаль-

х випадань радіоактивних речовин.

Третій період триває багато років — до очищення ґрунту від ос-

овної маси радіоактивних речовин. У перший період зразу після випадання радіоактивних речовин

еобхідно заміряти рівні радіації на полях; визначити можливу дозу опромінення рослин за період від випадання РР до достигання уро­жаю; визначити початок (час, дату) можливого відновлення робіт на полях; визначити тривалість робочої зміни та одержану дозу опро-

інення за одну зміну і за весь період вегетації культур працівника­ми, які будуть вирощувати урожай; розробити заходи ведення рос­линництва в умовах радіоактивного забруднення (режими радіацій­ного захисту працюючих, агротехнічні заходи, строки збирання куль­тур, місце і умови зберігання урожаю, використання урожаю для харчів, годівлі сільськогосподарських тварин, сівби, садіння, техніч­ної переробки: виробництво спирту, крохмалу, цукру, олії, борошна,

круп).

У другий період основною небезпекою є забруднення ґрунту радіо­активними речовинами. Забрудненість ґрунту радіоізотопами в се­редньому становить: у зоні А 0,5—3 Кі/км², у зоні Б 10—13 Кі/км², у зоні В і Г ЗО—100 Кі/км² і більше. Найбільш небезпечними радіо­ізотопами в цей період є стронцій-90 — аналог кальцію і цезій-137 — аналог калію. Тому всі заходи у цей період мають бути спрямовані на зменшення надходження цих ізотопів в урожай.

Радіоактивне забруднення ґрунту довгоживучими радіоізотопа­ми (стронцієм-90 і цезієм-13 7) вимагає значної зміни землекористу­вання у господарствах, розміщених на забрудненій території. Реко­мендується вести зональну систему використання забруднених зе­мель, в основу якої покладений принцип окремих спеціалізованих сівозмін на землях з різним ступенем радіоактивного забруднення. У першу зону включаються землі господарств, ступінь забруднен­ня яких дає змогу вирощувати урожай зі вмістом стронцію-90 і це-зію-137 у продуктах не вище допустимого для харчового викорис­тання. В основному це землі зони А — помірного забруднення. Для цієї зони розробляються сівозміни із зернових, зернобобових овочів і картоплі, урожай яких безпосередньо використовують як продук­ти харчування і на корм великій рогатій худобі. Всі заходи, спрямо­вані на зменшення переходу радіоізотопів із ґрунту в рослини, про­водяться в даній зоні у першу чергу.

 

 

Найбільш чисті землі необхідно відводити під овочеві культури, враховуючи, що багато з них використовуються для харчових цілей без переробки. Овочі можна вирощувати на зовнішній межі зони А.

У другій зоні із забрудненістю радіоізотопами в середньому 10— 13 Кі/км вводиться сівозміна з кормових культур для великої рога­тої худоби і птиці, продукція яких переробляється, а також для ро­бочої худоби.

У третю зону можуть бути включені забруднені землі другої по­ловини зони Б із сівозміною технічних культур (льон, соняшник, коноплі, цукрові буряки), а також насінництво сільськогосподар­ських культур. Солому і відходи від переробки урожаю, одержаного з цих земель, використовувати на корм худобі забороняється.

У зонах В і Г через сильне забруднення радіоізотопами, викорис­товувати сільськогосподарські культури неможливо.

Внаслідок вітрової ерозії радіоактивні речовини з цих зон будуть мігрувати в сусідні зони, тому з метою боротьби з ерозією і мігра­цією радіоактивних речовин ці землі необхідно засадити лісовими культурами.

До комплексу заходів захисту працюючих у рослинництві та зни­ження надходження радіоактивних речовин із ґрунту в урожай вхо­дять агрохімічні, механічні й біологічні заходи.

Агрохімічні заходи передбачають: вапнування кислих ґрунтів, що збільшує вміст доступного кальцію і зменшує надходження стронцію-90 в урожай до 10 разів; гіпсування солоних ґрунтів збільшує вміст доступного кальцію і зменшує надходження стронцію-90 в урожай на солоних ґрунтах; внесення фосфорних добрив зв'язує стронцій-90 у ґрунті в нерозчинні фосфати; внесення калійних добрив знижує над­ходження цезію-137 в урожай; внесення органічних і азотних добрив зменшує вміст радіоактивних речовин в одиниці урожаю, при підви­щенні урожайності вміст радіоізотопів пропорційно зменшується.

Механічні заходи передбачають зменшення радіоактивних речовин у шарі розміщення основної кореневої системи. Потрібно зняти верхній 5-сантиметровий шар забрудненого ґрунту; виконати глибоку оранку на ґрунтах із глибоким родючим шаром (чорноземи, торфовища).

Біологічні заходи спрямовані на винесення з ґрунту радіоактивних речовин рослинами. Це вирощування культур, які з урожаєм виносять багато радіоактивних речовин. До таких культур належать бобові, кар­топля, буряки. Одержаний урожай потрібно використовувати для тех­нічної переробки; на корми худобі і для насіннєвих потреб.

Культури на продуктові потреби слід вирощувати на важких за механічним складом ґрунтах. Тут значно менше засвоюється росли­нами радіонуклідів.

 

 

Третій період ведення рослинництва — захист працюючих і вро­жаю від забруднення радіонуклідами — є перехідним до нормально­го ведення рослинництва з використанням заходів другого періоду. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забруднення сільсько­господарських угідь радіонуклідами за часовим виміром небезпеки умовно поділяється на три періоди: гострий — "йодова небезпека"; інтенсивного поверхневого забруднення сільськогосподарських угідь середньо- і довгоживучими радіоактивними ізотопами; кореневого надходження радіоактивних речовин у сільськогосподарську про­дукцію.

Гострий період ("йодова небезпека") характеризується поверхне­вим забрудненням ґрунту і посівів радіоактивними речовинами з переважним вмістом радіоактивного йоду та надходження його в корми і їжу. Тривалість цього періоду визначається порівняно неве­ликим періодом напіврозпаду радіоактивного йоду, що становив у середньому 40—80 днів з часу випадання.

Основні заходи в цей час були спрямовані на зменшення надхо­дження радіоактивного йоду та інших ЇМ' в організми тварин і обме­ження їх переходу з продуктами тваринництва і листяними овоча­ми в організм людей.

Період інтенсивного поверхневого забруднення сільськогосподар­ських угідь середньо- і довгоживучими радіоактивними ізотопами — тривав до кінця 1986 р. Радіаційно небезпечними є радіоізотопи, що осіли на поверхню ґрунту і вегетуючі органи (листки, стебла) сільсько­господарських культур і рослин на кормових угіддях. Радіоактивні ізотопи, з яких найбільш небезпечні стронцій-90 і цезій-137, разом із ґрунтовим пилом частково утримуються на поверхні рослин, а частко­во надходять у рослини через листки, коріння, розміщене поверхнево. При позакореневому забрудненні рослин на ранніх фазах їх роз­витку господарсько цінна частина урожаю (зерно злакових і бобо­вих культур, картопля, коренеплоди) мають незначний вміст радіо­ізотопів і в основному придатні для споживання.

З другого року після радіоактивного забруднення території по­чався період кореневого надходження довгоживучих радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію.

Для організації сільськогосподарського виробництва на ґрунтах, забруднених стронцієм-90 і цезіем-137, передусім потрібно провести радіохімічний і агрохімічний аналіз ґрунту, визначити тип ґрунту за механічним складом, наявність у ньому калію, кальцію, гумусу, рівень кислотності, від чого залежить перехід стронцію-90 і цезію-137 із ґрунту в рослини.

За щільністю забруднення довгоживучими радіонуклідами сільськогосподарські угіддя віднесено до таких зон:

 

 

 

1) забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км² і цезієм-137 до 15 Кі/км²;

2) забруднення стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км² і цезієм-137 від 15 до 40 Кі/км²;

3) забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км² і цезієм-137 від 40 до 80 Кі/км².

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км² і цезієм-137 до 15 Кі/км² рослинництво ведеться за прийнятою для даної ґрунтово-кліматичної зони технологією. Мінеральні й органічні добрива вносяться в дозах, які забезпечать одержання стабільних урожаїв.

Потрібно проводити відбірковий контроль на вміст РР в урожаї. Додаткових заходів індивідуального захисту працюючих не вживають.

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км² і цезієм-137 від 15 до 40 Кі/км² спеціальних заходів ведення рос­линництва вживають за умови, якщо 1/3 всіх угідь (за сумою площ) має такі рівні забруднення PP.

Якщо в господарстві є окремі поля, забруднені РР у межах цих по­казників, рекомендовані для цієї зони заходи проводять тільки на них.

Для одержання продукції рослинництва зі вмістом стронцію-90 і цезію-137 не вище допустимих величин необхідно щорічно вносити мінеральні й органічні добрива відповідно до раніше рекомендова­них доз або у подвоєних дозах за територіальними рекомендаціями. Вапнякові матеріали вносять із розрахунку 1,5 дози за гідролітич­ною кислотністю.

Важливо проводити потоковий і запобіжний радіаційний конт­роль. Потоковому радіаційному контролю підлягає Продукція, яка надходить від господарств і населення на зберігання, переробку або реалізацію через торгівлю.

До системи запобіжного радіаційного контролю входять: пере­вірка на місцях (під час вегетації рослин) вірогідності прогнозу (роз­рахунку) вмісту РР на пасовищах і в зеленій масі влітку, у кормах заготовлених на стійловий період.

Якщо вміст РР у продукції рослинництва перевищує встановлені норми, урожай відправляють на корм худобі, а на даному полі вжива­ють додаткових заходів, які знижують перехід РР із ґрунту в рослини.

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 більше 10 Кі/км² і цезієм-137 від 40 до 80 Кі/км² землі використовуються для ведення рослинництва, але під суворим контролем із застосуванням режиму захисту працюючих. Такі поля виводяться із сівозміни і на них роз­міщують культури насіннєві й технічні, а також вирощують корми (коренеплоди, картоплю, кукурудзу на силос) для відгодівлі худоби.

Сіножаті й пасовища підлягають поліпшенню з внесенням підвище­них у 1,5 раза порівняно з існуючими нормативами доз фосфорних і

 

 

 

калійних добрив і використанням урожаю тільки для відгодівлі худоби. Вся продукція, крім насіннєвої, одержана з даної території, підлягає радіаційному контролю. Насіння сільськогосподарських культур можна використовувати без обмежень.

Проводячи польові роботи, пов'язані з пилоутворенням, потрібно використовувати індивідуальні засоби захисту: респіратори або мар­леві, ватно-марлеві пов'язки. Після роботи пов'язку витрусити, ви­прати і можна використовувати знову. На тракторах і комбайнах бажано застосовувати герметичні кабіни. Після роботи необхідне вологе прибирання кабін.

Польові роботи проводять у спецодязі (комбінезонах, куртках, штанах, головних уборах). Після роботи спецодяг витрушують, а че­рез 3—4 доби перуть.

При зараженні полів хімічними речовинами і біологічними засобами мають бути проведені заходи безпеки, спрямовані на за­хист працюючих у рослинництві, рослин і урожаю, одержання без­печного для людей і тварин урожаю, знезаражування полів.

У разі підозри або за фактом ураження сільськогосподарських культур хімічними речовинами чи зараження біологічними засоба­ми необхідно залучити агрономії), агрохіміків, хіміків, спеціалістів станцій захисту рослин, представників карантинної служби до об­стеження, щоб встановити вид хімічної речовини, біологічного засо­бу, характер, ступінь ураження і межі зараження.

Якщо немає можливості залучити спеціалістів, агроном повинен організувати обстеження посівів, відібрати проби рослин, ґрунту, води і направити для аналізу на станцію захисту рослин, агрохімічну ла­бораторію або в науково-дослідну установу. За даними результатів візуального обстеження він повинен скласти повідомлення у двох примірниках. Один з них направити в районну службу захисту рос­лин і тварин, а другий — разом з пробами. На пробах зазначають: назву лабораторії, куди направлені проби, на що дослідити проби; назву села, господарства, бригади; номер поля, де взяті проби; час відбору проб (години, число, місяць, рік); хто відбирав проби (прізви­ще, посада).

До з'ясування результатів аналізів слід заборонити на даних по­лях всі роботи, використання урожаю, води, випас худоби. Для цього потрібно виставити при в'їзді на поля попереджувальні написи.

Після одержання результатів аналізів, коли відомі назва і доза хімічної речовини, методом прогнозу з урахуванням фази розвитку визначити можливий ступінь ураження рослин, втрати урожаю. Крім цього, розробити агротехнічні заходи для даних полів. Визначити строки відновних робіт на заражених полях із застосуванням при потребі засобів захисту органів дихання і шкіри, тривалості пере-

 

 

 

ування у полі й знезаражування після роботи одягу, шкірних по­кривів та техніки.

При ураженні посівів слабкого (до 30 %) і середнього ступенів (до 50—70 %) і якщо пересівати неможливо, розробити агротехнічні заходи, спрямовані на збереження урожаю і зниження шкідливої дії хімічної речовини. Урожай з таких посівів після визначення в ньо­му залишкової кількості небезпечної речовини використовувати для потреб харчування можна тільки з дозволу медичної служби, на корм худобі — з дозволу спеціалістів ветеринарної медицини, а на на­сіння — після одержання результатів насіннєвої лабораторії. Уро­жай технічних культур відправляють на переробку.

Якщо ураження посівів сильного ступеня (90—100 %) і висота рослин невелика, поля переорюють. При великій висоті посіви ско­шують, вивозять за межі поля і спалюють.

Плануючи використання земель надалі, необхідно обстежити поля з метою визначення вмісту небезпечної хімічної речовини в ґрунті. Тривалість збереження токсичних властивостей залежить від ґрун­тово-кліматичних умов.

При ураженні зернобобових, овочевих, соняшнику препаратами 2,4-Д, піклорамом, урожай треба скосити і засилосувати. Ці препа­рати руйнуються при силосуванні й силос можна використовувати на корм худобі.

На полях, уражених хімічними речовинами, що містять миш'як (какодилова кислота та ін.), слід висівати тільки технічні культури, урожай яких іде на переробку, оскільки в продовольчих культурах може нагромаджуватися миш'як, що небезпечно для людей.

У перший рік після зараження небезпечною хімічною речовиною переорані поля після агротехнічної підготовки можна використати для сівби озимих, кормових або технічних культур. Надалі необхідно що­річно визначати вміст у ґрунті небезпечної хімічної речовини і за ре­зультатами досліджень планувати структуру посівів на наступний рік.

При встановленні факту зараження посівів збудниками небезпеч­них інфекційних хвороб чи шкідниками агрономічній службі необ­хідно обстежити поля, визначити вид, межі й щільність зараження, можливість розвитку епіфітотій. Потім розробити заходи ліквідації біологічного осередку з урахуванням можливості застосування хімічних і агротехнічних заходів, фази розвитку рослин, температу­ри повітря, вологості, появи і тривалості нічної й ранкової роси та інших факторів.

Відповідальність за проведення цих заходів несуть агрономи, фер­мери і керівники господарств. Контроль за проведенням заходів ліквідації осередку біологічного зараження покладається на станції захисту рослин і районну службу ЦЗ.

 

 

6.5. Заходи захисту в тваринництві у надзвичайних ситуаціях

Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах — це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринар­них заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпеч­них факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастро­фах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних

засобів.

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у над­звичайних умовах покладається на службу ЦЗ тварин і рослин, ке­рівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

Основними способами захисту сільськогосподарських тварин від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій є: укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання, тимчасове укриття в ярах, лісах, кар'єрах, перегін тварин на території, не заражені ОР, СДЯР, БЗ або з допустимими рівнями радіації — якщо немає при­міщень або в умовах відгінного тваринництва; евакуація тварин із небезпечних зон; застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення; специфічна профілактика інфекцій­них хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів; проведення у тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій.

Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуван­ням умов і особливостей господарства, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголів'я тварин і умови їх утримання та ін.

Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасно­го і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи служби ЦЗ тварин і рослин повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах.

Вони включають: будівництво нових і обладнання наявних при­міщень з урахуванням вимог ЦЗ для укриття персоналу, який до­глядає худобу; забезпечення основного складу формувань та обслуго­вуючого персоналу засобами індивідуального захисту; створення необхідних зоогігієнічних умов утримання, годівлі й використання тварин; постійне ветеринарне обстеження тварин і вивчення епізо­отичної обстановки території, де вони розміщені; вивчення місце­вої фауни, кровососних комах, кліщів і гризунів; охорону тварин-

 

 

 

ницьких ферм від заносу заразних хвороб; регулярне проведення дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів; щеплен­ня проти інфекційних хвороб згідно з діючими інструкціями; за­безпечення формувань ЦО служби захисту тварин і рослин засоба­ми для проведення ветеринарної обробки тварин і знезаражування території, будівель, фуражу; експертизу фуражу, води, продуктів і сировини тваринного походження; обладнання захисних надбудов над колодязями, спорудження артезіанських свердловин; ветери­нарно-санітарний нагляд при перевезеннях (перегонах) худоби, птиці, м'яса і сировини тваринного походження; укриття запасів кормів; навчання робітників, службовців, фермерів способам захисту тва­рин і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; підготовку на­явної у господарстві техніки до використання її при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; забезпечення племінних і висо­копродуктивних, а якщо є можливість й інших груп тварин, засо­бами індивідуального захисту; створення у господарствах автоном­них джерел енергопостачання, створення і підтримання постійної готовності системи зв'язку й оповіщення; забезпечення тваринниць­ких ферм засобами пожежогасіння.

Система заходів ЦЗ у тваринництві при загрозі надзвичайної си­туації передбачає: приведення в готовність формувань і установ служ­би захисту тварин і рослин, проведення заходів захисту тварин, гер­метизацію тваринницьких приміщень і створення в них запасів фу­ражу та підготовку тварин для утримання в укриттях; евакуацію тварин із господарств, які попадають в небезпечну зону, а також із зон імовірного затоплення, розосередження тварин, які знаходяться на відгінних пасовищах, при відсутності приміщень; забезпечення племінних і високопродуктивних (а по можливості й інших) тварин засобами індивідуального захисту; підготовка наявної техніки для проведення ветеринарної обробки тварин, знезаражування території і продуктів сільськогосподарського виробництва; спостереження і лабораторний контроль, ветеринарна розвідка районів розміщення і випасів тварин, маршрутів перегонів з метою своєчасного виявлення їх зараженості, вивезення запасів кормів із районів катастрофічного затоплення.

При визначенні надзвичайної ситуації заходи захисту сільсько­господарських тварин повинні бути спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. З цією метою проводять: розвідку і визначення меж зони ураження або стихійного лиха; невідкладні рятувальні роботи (за можливості й необхідності тварин вивозять або виводять); дозиметричний і лабораторний контроль зараженості об'єктів ветеринарного нагляду радіоактивними і хімічними речо-

 

 

 

біологічними засобами; знезаражування сільськогосподарської продукції; ветеринарну обробку уражених тварин, надання їм першої лікувальної допомоги; знезаражування тваринницьких при­міщень та інших місць перебування тварин; експертизу продуктів тваринного походження; охоронно-карантинні заходи; поховання або утилізацію трупів, розробку технологій переробки продукції тварин­ництва на місцях та збереження її; розробку необхідних рекомен­дацій ведення тваринництва в надзвичайних умовах.

Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіо­активних, отруйних, сильнодіючих ядучих речовин та бактеріаль­них засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посили­ти захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-ви­тяжну вентиляцію з фільтрами.

Для підготовки приміщень стелю промазують глиняним, цемент­ним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Тов­щина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають це­глою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, зем­лею або торфом.

Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електровентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходжен­ня повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З—4 обсягів за годину.

У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягу­ють шланг для перекачування молока з місткостей у молоковози.

Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру приби­вають прокладку з пористої гуми або повсті.

Для зменшення проникнення радіоактивного пилу, ОР і СДЯР у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роб­лять завіси з цупкого матеріалу або солом'яних матів, які за допо­могою планок щільно притискуються до дверних рам.

Коефіцієнт ослаблення радіації у непідготовлених дерев'яних приміщеннях 3—5, у цегляних 10—15, а при додатковому облад­нанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2—3 рази.

 

 

Складовою заходів підготовки приміщень є проведення протипо­жежних заходів.

Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під ПРУ кімнату відпочинку або інше наявне приміщення, при можли­вості ПРУ будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

При загрозі радіоактивного забруднення місцевості керівник ЦЗ об'єкта відповідно до плану ЦЗ дає розпорядження привести в го­товність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення за­хищених запасів кормів і води на 5—7 діб і на території ферм на 7—10 діб захищених грубих кормів.

Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тварин­ницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні.

При подачі сигналу ЦЗ "Повітряна тривога", "Радіаційна небез­пека", "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закрива­ють вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3—5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5—7 осіб на 150—200 тварин.

Першу годівлю і доїння проводять через 4—6 год після укриття корів, надалі — один раз на добу. В цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами. Із раціону виключають сіль. Мінімальна добова норма води для напування великої рогатої худоби 4—5 л, свиней — 6—8 л, сіна — великій рогатій худобі 5—6 кг, малій рогатій худобі — 0,5—1 кг.

При перебуванні тварин у приміщеннях необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, га­совим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстил­ка із соломи, тирси або торфу.

У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогі-гієнічній нормі повітря на тварину (на голову молодняка великої рогатої худоби до 2 років — 12—13 м³, корову — 16, свиню — 6 м³) велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоров'я у зимовий період при добових коливаннях темпера­тури зовнішнього повітря — 20...25 °С і середній швидкості вітру (2—4 м/с) — до 72 годин, а при сильному вітрі (5—6 м/с) — до 90 год; у теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с — до 24 год, а при температурі повітря від 6 до 16 °С — до 24 год.

 

 

 

 

Після закінчення вказаного строку приміщення необхідно про­тягом 2 годин провітрювати. Надалі провітрювання приміщень не­обхідно повторити через половину початкового часу перебування тварин у цих приміщеннях. Для провітрювання приміщення відкри­вають вентиляційні труби, а при необхідності вікна і двері, з підвітря­ного боку. За наявності в приміщенні примусової вентиляції з фільтрами її необхідно включити після осідання радіоактивного пилу і хмари, яка прийшла на даною територією.

Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення РР або зараження ОР чи СДЯР.

Евакуація тварин із зон небезпечного і надзвичайно небезпечно­го забруднення проводиться після зниження радіації, для цього кра­ще використати транспорт, за можливості закритий, із застосуван­ням для захисту органів дихання тварин найпростіших засобів інди­відуального захисту.

Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин (табл. 127), які забезпечать допустиму чистоту продукції.