Порівняно з писемним мовленням усне є мовною творчістю, імпровізацією; воно значно емоційніше й експресивніше, ніж писемне.
У межах усного мовлення розрізняють два типи:
1. Розмовно-літературне мовлення, тобто усне літературне мовлення.
2. Розмовно-фамільярне мовлення – мовлення, яке містить позанормативні елементи (жаргонізми, діалектизми тощо).
Усне професійне мовлення належить до першого типу. Це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків.
Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.
До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
- точність у формулюванні думки, недвозначність;
- логічність, послідовність;
- стислість;
- відповідність між змістом і мовними засобами;
- відповідність між мовними засобами і стилем викладу;
- різноманітність мовних засобів;
- нешаблонність у побудові висловлювання;
- доречність;
- виразність дикції;
- відповідність інтонації мовленнєвої ситуації.
Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:
- залежно від способу сприймання інформації: контактне (безпосереднє);
дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);
- залежно від кількості учасників: діалогічне (бесіда з одним співрозмовником); монологічне (доповідь, промова, лекція); полілогічне (дискусія);
- залежно від форми та ситуації спілкування: міжперсональне (нарада, колоквіум тощо); публічне (виступ на зборах, конференції тощо).
Міжперсональне професійне мовлення – це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.
Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких ситуаціях:
- ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна (селекторна, телефонна, комп’ютерна), дискусійна, виробнича);
- ділова телефонна розмова;
- спілкування між співробітниками в колективі;
- спілкування керівника з підлеглим;
- приймання відвідувачів;
- ділова бесіда, переговори;
- анонімне спілкування (спілкування типу водій - пасажир, продавець - покупець, лікар - хворий тощо);
- прес-конференція; інтерв’ю; допит; іспит.
Безпосереднє спілкування справляє на людей вагомий, значимий вплив.
Російський філософ О.Ф Лосев так висловився про слово: «Слово - могутній діяч думки й життя, слово піднімає уми і серця... Слово рухає народними масами..., слово пробуджує свідомість, волю, глибину почуттів, робить слабку людину героєм, злиденне існування - титанічним устремлінням... Іменем і словами створений і стоїть світ».
Зазвичай як основні способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування виділяють навіювання, захоплення, наслідування й переконування.
Навіювання - це спосіб психологічного впливу переважно емоційно-вольового характеру, що ґрунтується на некритичному сприйманні індивідом цілеспрямованого потоку інформації, котра не має потреби в доказах і логіці, що містить готові висновки.
Захоплення - це спосіб психологічного впливу, що ґрунтується на несвідомій, мимовільній схильності індивіда до певних емоційних станів, що передаються ззовні.
Наслідування - це спосіб психологічного впливу, що ґрунтується не тільки на прийнятті зовнішніх рис поводження іншої людини або масових психічних станів, ай на відтворенні індивідуальних рис і зразків.
Переконування - це переважно інтелектуальний психологічний вилив, що ґрунтується на передачі логічно вибудованої інформації, метою якої є добровільне її прийняття як спонукальний мотив діяльності. Інакше кажучи, при переконанні досягається не просто прийняття інформації а внутрішня згода з нею, причому остаточний висновок має бути зроблений слухачем самостійно.
