Категорія роду іменників у сучасній українській мові

Всі іменники у формі однини (і відмінювані, і невідмінювані) мають категорію роду: Київ – чол. р., Одеса – ж. р., Запоріжжя – сер. р., пенальті – сер. р., По (ріка) – ж. р.

Родові значення в українській мові виражаються морфологічними, словотвірними, синтаксичними та лексичними (семантичними) засобами.

До морфологічних засобів належить система закінчень. Кожний рід має свою типову систему закінчень: чоловічий - - о, -а, -у, -о, -ом, -і (Дніпро); жіночий – -а, -и, -і, -у, -ою, -і (вода); середній - е, -я, -ю, -е, -ем, -і (поле).

Словотворчий засіб полягає в тому, що окремі суфікси надають похідному іменникові значення певного роду: а) іменники з суфіксами – тель, -ик/-ник, -ич, -ин, -ак мають чоловічий рід (вихователь, лісник, грузин, степняк); б) іменники з суфіксами – к(а), -иц(я), -их(а), -ух(а), -ад(а) мають жіночий рід (учителька, молодиця, ковалиха).

Синтаксичний засіб виявляється в системі узгодження прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу з іменниками в тексті (теплий дощик, наше село).

Лексичний (або лексико-семантичний) засіб реалізується лише в іменниках назвах осіб та тварин (батько – мати, брат – сестра, син – дочка, хлопчик - дівчинка).

Основними засобами вираження родових значень в українській мові є морфологічний і синтаксичний. Словотвірний та лексичний – є допоміжними.

До чоловічого роду належать: 1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (степ, вітер, гараж), за винятком іменників жіночого роду; 2) частина іменників на –а (-я): Ілля, Микола; 3) деякі іменники на – о: батько, Павло, Дніпро.

До жіночого роду належать: 1) більшість іменників на –а (-я): премія, партія, Оксана; 2) частина іменників на приголосний: ніч, тінь, радість.

До середнього роду належать: 1) іменники з закінченням –о, -е: село, срібло, море, поле, олово; 2) частина іменників на –а (-я): насіння, життя, ягня, дівча.

Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини (парного роду): ножиці, ворота, Карпати та ін.

До іменників спільного роду відносяться такі, в яких рід не розрізняється (староста, базіка, трудяга, плакса). До цієї групи зараховують невелику кількість іменників зі значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення –а ( писака, читака, посіпака, рубака), а також українські прізвища на приголосний (Стефаник, Федькович), на -ко (Франко, Шевченко), невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Дюма, Рабле), пестливі імена на –а, -я (Шура, Женя). Не належать до спільного роду іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: декан, ректор, педагог, професор. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор – авторка, учень – учениця, то легко заступають позицію жіночого відповідника при номінації осіб жіночої статі: прийшла декан Шавкун; виступає доцент Іванова. Але це не значить, що вони набули ознак жіночого роду, бо в тексті вони поєднуються лише з формою жіночого роду дієслів минулого часу і не поєднуються з формами прикметників, дієприкметників, жіночого роду (можна сказати прийшла професор, директор сказала, але не можна сказати дорога професор, відома доктор).

Труднощі у визначенні роду стосуються, насамперед, іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду. Слова аерозоль, картель, нежить, рояль, тюль, барель, шампунь, належать до чоловічого роду, а іменники бандероль, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, мігрень, папороть, розкіш – до жіночого.

Причиною помилкового визначення роду може стати вплив російської мови: кризис, недуг, филиал, тополь, путь, боль, летопись, Сибирь – криза (ж. р.), недуга (ж. р.), філія (ж.р.), тополя (ж. р.), путь (ж. р.), біль (чол. р.), літопис (чол. р.), Сибір (чол. р.).

Деякі іменники мають варіантні форми роду. Наприклад, чоловічий і жіночий рід: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, клавіш і клавіша, мотузок і мотузка.