Економічна сутність податків

 

Сучасна ринкова економіка постійно відчуває на собі вплив державної політики у сфері фінансів. Одним з основних напрямків державної фінансової політики України, як і будь-якої іншої країни, є податкова політика. Саме через ефективність її функціонування визначається стратегія і тактика держави. Ефективність її реалізації закладено у рамки дієвості фінансового механізму в цілому через систему фінансових регуляторів, які мають назву податків. Вони забезпечують вилучення частки створеного валового внутрішнього продукту з первинних ланок економічної системи та перерозподіл вилученої частки до централізованих фондів грошових ресурсів держави. У свою чергу, держава забезпечує правову основу функціонування економіки щодо постійного підтримання конкуренції, перерозподілу доходів та матеріальних благ через надання відповідних пільг, дотацій, субсидій тощо. Процеси стабілізації економіки в історично визначені періоди економічного розвитку відрізняються формами оподаткування, видами податків і способами їх стягування. При цьому різноманітність в організації податкових систем залежить від безлічі чинників: рівня розвитку, державного устрою, розмірів держави і навіть кліматичних умов.

Історія ж виникнення самого поняття податків пов’язана з тим, що вони на первісній стадії свого розвитку мали тимчасовий характер, стягувалися до казни держави у натуральній формі та лише в надзвичайних випадках. Таку функцію вони виконували до XVIII ст. Пізніше у суспільстві виникла потреба задоволення загальносуспільних потреб. Їх обсяги збільшувалися водночас із розвитком та зміною виробничих відносин. На сьогодні податок – це обов’язковий безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з організацій і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень. Податок як впливовий важіль розвитку ринкової економіки функціонує у сфері оподаткування, формуючи її систему. Система оподатковування – це сукупність податків і зборів, що стягуються у встановленому порядку, а також принципів, форм і методів їх встановлення, змін, порядку скасування, стягування та їх контролю.

Вперше економічну сутність податків визначено у роботах англійських економістів А. Сміта та Д. Рікардо, зокрема у Дослідженні про природу та причини багатства народів (1776) та Принципи політичної економії та оподаткування (1817) відповідно. Так, А. Сміт у своїй вищеназваній роботі визначив чотири найзагальніші принципи оподаткування, які в подальшому набули назви чотири правила Адама Сміта:

1) принцип рівності всіх громадян у процесі оподаткування;

2) принцип визначеності податків щодо часу, обсягів та місць сплати;

3) принцип зручності щодо сплачування податків;

4) принцип дешевизни справляння податків як з боку платників, так і з боку стягувачів.

Характерною рисою розвитку економічної теорії та практики господарського управління в XX ст.. є визнання необхідності державного регулювання економіки, що стало результатом впровадження концепції державного регулювання економіки Д. Кейнса. Модель регулювального впливу у даному разі характеризувалася маніпулюванням попиту через дію фіскальної та кредитно-грошової політик. Реакцією у 70-х роках ХХ ст. на впровадження даної концепції стала теорія пропозиції. Основною метою цієї теорії було підвищення темпів зростання без інфляції, що було можливо через маніпулювання бюджетними витратами. Цю теорію виклав А. Лаффер у своїй бюджетній концепції. Він довів, що зниження норм оподаткування приводить до такого збільшення виробництва, яке з надлишком компенсує тимчасове зменшення бюджетних надходжень, і навпаки (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Графік Лаффера

 

В – податкова база (ринковий випуск продукції, оподатковувана податком частина національного виробництва);

Д – доходи бюджету;

Т – прогресивність оподаткування (норма, %);

1 – нереальна зона шкали;

2 – заборонна зона шкали.

Сьогодні податки – це основне джерело дохідної частини бюджету будь-якої країни та основний інструмент впливу держави на суспільне виробництво. Тому зі зростанням ВВП, збільшується частка фінансових ресурсів, які розподіляються та перерозподіляються через дохідну частину бюджету країни. Це визначення сутності податків діє і в Україні. Дохідна частина бюджету України формується за рахунок стягування прямих і непрямих податків, але доходи бюджету відносно ВВП за роки незалежності України мають негативну тенденцію. Тому викладені А. Смітом принципи розширені й доповнені відповідно до історичних умов розвитку економіки українського суспільства. Сучасні принципи українського оподаткування містять такі положення:

1. Рівень податкової ставки встановлюється з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок з доходу має бути прогресивним.

2. Необхідно докладати всі зусилля, щоб оподаткування доходів набуло однократного характеру. Багатократне обкладення доходу або капіталу є неприпустимим.

3. Обов’язок сплати податків. Податкова система не має залишати сумнівів у платника податків у невідворотності платежу.

4. Система і процедура виплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків та економічними для установ, які збирають податки.

5. Податкова система має бути гнучкою і легко пристосовуватися до мінливих суспільно-політичних потреб.

6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Відповідно до економічного розвитку країни, сутність податків звелася до стягування на користь суспільства державою частини ВВП як обов’язкових платежів і внесків. У такий спосіб, податки стали частиною національного доходу. Вони вилучаються державою у підприємств і населення через законодавчо встановлений адміністративний порядок з метою задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Сьогодні економічна сутність податків виявляється у грошових відносинах, які виникають між суб’єктами фінансових відносин у процесі їх фінансово-економічної діяльності через реалізацію основних функцій – фіскальної, розподільчої та регулюючої.

Фіскальна функція – це встановлення такої бази оподаткування та податкових ставок, які забезпечать надходження грошових коштів до бюджету на принципах постійності, стабільності та рівномірності. Вона містить бюджетну та контрольну складові. Виконання цієї функції покладається на органи державної податкової служби.

За допомогою дії розподільчої функції держава через бюджетну систему фінансує різноманітні заходи, пов’язані із реалізацією нею своїх функцій. Розподільча функція охоплює етап податкового планування у межах бюджетного процесу. Ставки податків розподільно використовуються відповідно до баз оподаткування.

Регулююча функція полягає у встановленні важелів регулювання процесів виробництва та споживання у суспільстві через чинну систему податкових ставок. Однак у межах української практики господарювання варто розширювати правила використання податкових ставок.

Податкова ставка (норма податкового обкладання) – величина податкових нарахувань на одиницю виміру податкової бази. Є одним з обов’язкових елементів податку.

У випадку, коли податкова ставка виражена у відсотках до доходу платника податків, її називають податковою квотою.

Основні види ставок податків:

· тверді – установлюються в абсолютній сумі на одиницю (іноді на весь об’єкт) обкладання незалежно від розмірів податкової бази (ставки акцизного збору на окремі види підакцизних товарів, ринковий збір тощо);

· пропорційні – діють в однаковому відсотку до податкової бази без обліку її величини (ПДВ, ПП, ПДФО, ЄП (юридичні особи) тощо);

· прогресивні – зростають у міру росту податкової бази (ЄП (фізичні особи) тощо).

 

Класифікація податків

 

Характеризуючи податки як грошові відносини, що складаються у держави з юридичними і фізичними особами у зв’язку з мобілізацією фінансових ресурсів до централізованих грошових фондів варто зазначити, що сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджети і внесків у державні цільові фонди, які стягуються в установленому порядку, утворюють податкову систему. До неї належать також принципи її побудови.

Податкова система охоплює види податків, в основу класифікації яких покладені різні ознаки (рис. 5.2).

 

 

 

Рис. 5.2. Класифікація податків й зборів

Відповідно до територіального рівня, або як показано на рис. 5.2 за належністю до органів влади, доходи держави за Законом України Про систему оподаткування поділяються:

· на загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

· місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

В Україні до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

· податок на додану вартість;

· акцизний збір;

· податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, які сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

· податок на доходи фізичних осіб;

· мито;

· державне мито;

· податок на нерухоме майно (нерухомість);

· плата (податок) за землю;

· рентні платежі;

· податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

· податок на промисел;

· збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

· збір за спеціальне використання природних ресурсів;

· збір за забруднення навколишнього природного середовища;

· збір до Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

· збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

· збір до Державного інноваційного фонду;

· плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності;

· фіксований сільськогосподарський податок;

· збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

· єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

· збір за використання радіочастотного ресурсу України;

· збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

· збір у виді цільової надбавки до чинного тарифу на електричну та теплову енергію;

· збір за проведення гастрольних заходів.

Щороку податки й ставки по ним можуть бути переглянуті на етапі бюджетного планування.

До місцевих податків належать податки:

· з реклами;

· комунальний.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) зараховують збори:

· за паркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· за видачу ордера на квартиру;

· курортний;

· за участь у бігах на іподромі;

· за виграш на бігах на іподромі;

· з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

· за право використання місцевої символіки;

· право проведення кіно- і телезйомок;

· проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

· видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

· з власників собак.

За джерелами виплати податків і платежів розрізняють наступні об’єкти оподаткування: дивіденди та інвестиційний дохід, балансовий прибуток, валовий прибуток, заробітна плата, собівартість, виторг від реалізації. Джерела сплати податків також можуть бути класифіковані:

· податки, які враховуються в ціні продукції (ПДВ, акцизний збір, мито);

· податки, які відносяться на собівартість продукції (збір до фонду соціального страхування, в т. ч. на випадок безробіття, збір до ПФ, збір до фонду здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення).

Цей підхід до поділу податків пояснюється можливістю сплати податків із різних джерел суб’єктом оподаткування. Залежно від обраного підходу змінюється розмір отриманого підприємством прибутку. Так, якщо джерелом сплати податків є витрати виробництва, то величина прибутку зменшується, а якщо податки не входять у собівартість, то прибуток збільшується. Порядок нарахування, утримання і сплати податкових та інших платежів до цільових фондів висвітлений у Законі України «Про державний бюджет». Так, згідно зі ст. 1 закону вказано загальний розмір доходів Державного бюджету України на кожний рік. Він передбачає доходи загального фонду Державного бюджету України, які становлять близько 76% від загальної сукупності всіх доходів держави та доходи спеціального фонду Державного бюджету України – близько 24%. Дохідні статті Державного бюджету відображені у ст. 2 та 12, відповідно до названих фондів.

Механізм нарахування, стягування, сплати податкових й інших платежів, а також виконання законів України про державні бюджети на відповідні роки відображений у законах України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997), «Про податок з доходів фізичних осіб» (2003), «Про податок на додану вартість» (1997), «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (1995), Указі Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (1998) тощо. Слід також відмітити Постанову Кабінету Міністрів Про затвердження Порядку і нормативу відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році” (2005) тощо, рішення місцевих органів влади.

Відповідно до чинного законодавства суб’єктами системи оподаткування є підприємства та фізичні особи (у т. ч. суб’єкти підприємницької діяльності – СПД). Крім єдиного податку, підприємства та фізичні особи сплачують різні податки (відповідно до баз оподаткування).

Податки за об’єктами обкладання поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід і майно (пряма форма оподаткування). До непрямих податків належать податки на товари і послуги, що входять до ціни товару або враховані в тарифі на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові суми, які перераховуються державі (непряма форма оподаткування).

Прямі податки, у свою чергу, поділяються на реальні та особисті. До реальних податків належать земельний, промисловий, на грошовий капітал, домовий; до особистих – подушний, прибутковий, майновий, на спадщину та дарування.

Непрямі податки, на відміну від прямих, безпосередньо не пов’язані з доходом чи майном платника. Об’єктом оподаткування виступають товари чи послуги, коло яких постійно розширюється. Платниками непрямого податку є покупці й продавці. Значна його частка враховується продавцем у ціні товару чи послуги. В економічній літературі розрізняють такі види непрямих податків: акцизи, податок на додану вартість, мито.

Виокремлюють ставки непрямих податків тверді (на одиницю виміру товару) та у відсотках (як певна частка ціни товару). Уряду вигідніше призначати податки за відсотковою ставкою, оскільки підвищення цін на товари забезпечує збільшення податкових надходжень до бюджету.

За методами акумуляції серед доходів держави виокремлюють обов’язкові й добровільні платежі. Основна частина доходів надходить у розпорядження держави і місцевих органів самоврядування в обов’язковому порядку: це податки, збори, мита, штрафи різного роду і фінансові санкції. На добровільній основі в державні і місцеві доходи залучають кошти організацій і громадян шляхом проведення лотерей, надання позик, випуску акцій, використовування пожертвувань.

Особливістю вітчизняної податкової системи є переважання непрямих податків у доходах Державного бюджету. Підвищення дієвості податкової системи в Україні залежить від двох груп чинників:

1) наскільки успішно відбуватиметься розвиток ринкової системи;

2) в який спосіб будуть утілюватися в життя задекларовані в юридичних нормах принципи функціонування власне податкової системи.

Щодо першої групи чинників, то на сьогодні неефективність державного сектору економіки, який дотепер охоплює велику частку національної економіки, обумовлює низькі абсолютні розміри податкових надходжень до централізованих і місцевих бюджетів. Так, за високих ставок оподаткування доходів суб’єктів господарювання та податку на додану вартість Державний бюджет України систематично має значний дефіцит, а інфляція істотно знецінює податкові надходження до бюджетів різних рівнів.

Друга група чинників, що визначає дієвість податкової системи України, містить у собі не менше внутрішніх резервів, ніж перша. Наприклад, такий принцип системи оподаткування, як обов’язковість сплати податків, повсюдно порушується. Обсяги тіньового обороту в національній економіці оцінюються в мільярдах гривень. Посиленню цього негативного явища сприяють, зокрема, прозорі кордони держави, через які переміщуються значні товаропотоки.

 

5.3. Податкове планування на підприємстві

 

Податкове планування являє собою одну з найважливіших складових частин фінансового планування підприємства, воно невіддільне від загальної підприємницької діяльності й має здійснюватися на всіх її етапах. Проект з податкового планування містить сукупність заходів, спрямованих на зниження податкових зобов’язань шляхом переведення підприємства в сприятливий режим оподаткування з використанням законних способів і методів. Відсутність податкового планування в компанії може спричинити податкові втрати за конкретним податком або їх сукупністю, скорочення обсягу обігових коштів, погіршення фінансового стану організації, і як наслідок скорочення реальних можливостей для подальшого розвитку організації.

У рамках податкового планування необхідно здійснювати:

· перспективне податкове планування: аналіз оподаткування підприємства з метою розробки і впровадження індивідуальної моделі оподаткування (вибір варіантів здійснення фінансово-господарської діяльності з метою оптимізації оподатковування підприємства з використанням законних способів і методів);

· поточне податкове планування (припускає застосування сукупності методів, що дає змогу знижувати податковий тягар для платника податків у кожному конкретному випадку й окремому податковому періоді): податкове планування окремих угод та податкове планування окремих податків;

· податкове планування при створенні бізнесу;

· податкове планування в холдингу, при створенні холдингу, в чинному холдингу.

Податкове планування припускає наявність трьох етапів.

1. Аналіз чинної системи оподаткування та (або) податкових «проблем» підприємства:

· збір і аналіз інформації про підприємство (організаційна структура, види діяльності, організація документообігу, основні постачальники й покупці, які сплачують податки та ін.);

· перевірка первинних документів бухгалтерського й податкового обліку, аналіз договірно-правової роботи підприємства. Розрахунки податкового навантаження;

 

· вибір оптимальних варіантів господарських ситуацій. Оцінка податкових наслідків здійснення тих або інших угод з урахуванням податкових ризиків і можливих правових наслідків (аналіз чинного законодавства, думки податкових органів і практики арбітражних судів).

2. Впровадження найвигідніших моделей оподаткування, затверджених підприємством:

· докладний опис заходів податкового планування, з урахуванням діяльності підприємства та системою обліку;

· розрахунки податкових зобов’язань, розробка форм необхідних документів, рекомендації з ведення податкового обліку та ін.

3. Поточний супровід підприємства в сфері податкового планування:

· перевірка правильності оформлення й відбиття в бухгалтерському й податковому обліку господарських операцій з погляду запропонованої моделі оподатковування;

· поточне консультування з питань оподаткування з урахуванням змін чинного законодавства.

За результатами ефективного й систематичного податкового планування керівництво підприємства одержує:

· інформацію про наявність податкових проблем і способи їх розв’язання;

· можливість мінімізації податкового навантаження;

· інформацію про можливі варіанти зниження податкового навантаження на підприємство (групу компаній);

· можливість мінімізації податкових ризиків (скорочення ймовірності застосування штрафних санкцій при податковій перевірці);

· професійні консультації з питань оподаткування;

· упевненість у правильності вчинених ним дій.

Податкове планування за його правильної організації дає змогу підприємству досягти оптимального рівня оподатковування й підвищення ефективності роботи підприємства.

Відповідно, податкове планування базується на праві кожного платника податків використовувати припустимі законом засоби, прийоми й способи для максимального скорочення своїх податкових зобов’язань перед державними й місцевими органами управління. Процес податкового планування має чотири етапи управлінської й фінансової діяльності:

1) ухвалення рішення про створення нового підприємства відповідної організаційно-правової форми;

2) вибір і обґрунтування якомога вигідного місця розташування створюваного підприємства;

3) забезпечення поточного податкового планування на основі наявних податкових пільг і передових методів господарювання та механізму фінансування;

4) раціональне розміщення активів і прибутків підприємства.

У процесі податкового планування для кожного підприємства важливо використовувати різні джерела покриття встановлених податків. Залежно від призначення діючих податків підприємство може використовувати такі фінансові джерела їх покриття:

· податки, оплачувані за рахунок собівартості продукції: земельний податок, транспортний податок, податок з власників автомобілів, плата за користування природними ресурсами, мінеральною сировиною, за користування водою, імпортне мито, платежі до соціальних позабюджетних фондів;

· податки, враховані у виторгу від реалізації продукції, податок на додану вартість, акцизи, експортні тарифи, податок на паливо та ПММ;

· податки, покриті за рахунок фінансових результатів: податок на майно підприємства, податок на рекламу;

· податки, виплачувані із прибутку підприємства: місцеві податки та збори, податок на прибуток.

Усі плановані доходи й витрати відбивають у річних і квартальних фінансових звітах, що являють собою сукупність форм звітності, складених на підставі бухгалтерського обліку з метою надання внутрішнім і зовнішнім користувачам узагальненої інформацій про результати господарської діяльності підприємства за звітний період.

Основні інструменти податкового планування:

· облікова політика організації;

· спеціальні податкові режими;

· судові прецеденти;

· податкові пільги;

· пільги, передбачені міжнародними угодами про запобігання подвійного оподатковування;

· оптимальні форми договірних взаємин;

· роз’яснення фінансового відомства;

· створення резервів і т. д.