1. Ампліфікація настільки необхідна для оратора, що без неї не можемо називатися ораторами, ні чого-небудь добитись, хоч нагромадимо значні докази. Тільки вона спричинює до того, чим оратор відрізняється від діалектика, і сама доля підказала ораторові порівняти діалектику з затиснутою рукою, а риторику — з розкритою 45.
2. І далі, ампліфікація не зводиться до того, як деякі марять, щоб декількома словами розбити якнайчисленніших противників. Якби це було так, то ми часто не промовляли б, а говорили б дурниці, хоч ампліфікація дуже рідко може бути без великої кількості слів.
Адже не тому щось збільшується, що є багато слів, а тому є багато слів, що щось збільшується. Бо інколи і в самих словах буде велика ампліфікація і в багатьох словах може не бути жодної. Крім того, зменшування, яке протилежне до ампліфікації, не може бути без супроводу багатьох слів. Отже, слова потрібні для збільшування не самі по собі, а тому що без них речі не можуть бути івиражені. Очевидно, ампліфікація найчастіше має справу з великою кількістю речей. /59/
3. Отже, ампліфікація — це якесь нагромаджене і дуже широке твердження, що, збільшуючи справу, підсилює промову. З цього визначення ясно, що мета і вживання ампліфікації полягає в тому, щоб надати сили і значення промові, чого не може бути інакше, якщо ті речі, про які йдеться, не показати широкими та великими, бо часом справді велика річ не здається такою. Оратор же зацікавлений у тому, щоб показати її такою великою, якою є, або більшою.
Завданням ампліфікації є додати речі величину, а метою — зробити промову сильнішою і успішнішою. Через те ампліфікація придатна до зворушування, і хто вміє збільшувати, той також легко збудить слухача до гніву, ненависті, співчуття, болю та інших почуттів, навіть не звертаючись до окремого вчення про збудження почуттів.
4. Ампліфікація береться з тих самих місць, що й докази, але на інший лад. Бо коли ми шукаємо доказів, дивимося, що можна взяти з місць для доведення істинності речі, а коли ми хочемо збільшувати, ми повинні подумати, який \192\ матеріал нам дають ті самі місця, і що має значення для збільшення речі і для показу її величі.
5. Однак знай, що можна збільшувати також докази, щоб вони були сильнішими, і ампліфікація інколи потребує доказів, аби те, про що доводять, що воно велике, здавалося й справді великим.
6. Хоча ми сказали, що ампліфікації походять з усіх місць, як з безпосередніх, так і посередніх, однак другорядні дані найбільше спричиняються до збільшування і є неначе душею геть усіх ампліфікацій, тому їх треба дуже старанно вивчати і сумлінно запам’ятовувати. Коли ти хочеш щось збільшувати, не звертай більше уваги ні на що, як на другорядні дані особи і речі.
7. Є чотири види ампліфікації, спеціально визначені Фабієм Квінтіліаном: збільшення, порівняння, міркування і нагромадження. Скажімо про окремі з них.
Збільшення буває тоді, коли, починаючи з найнижчих речей, ідемо вгору, неначе по сходинках. /59зв./ Це треба робити так: взявши до уваги річ, яку хочеш збільшувати, дивися і шукай інших речей того самого роду, що й твоя, хай навіть вони будуть нижчі і між собою нерівні, потім усіх їх розміщуй на своїх сходинках і так іди до твоєї речі. Якби ти хотів, наприклад, збільшувати нечуване відступництво від Христа, як це відступив від нього Юліан Відступник 46, шукай у цьому ж роді, що таке образа бога, багато дечого іншого, меншого, наприклад: погано думати про бога, говорити безбожно, грішити проти його заповітів, прямо відступати від нього. Усе це менше, ніж відступництво Юліана, який не тільки заперечив Христа, а й тих, що йому служать, переслідував найжорстокішою війною.
Вирази це, добираючи важкі слова і застосовуючи дуже сильні фігури, наприклад, так: ти не зустрічав такої дикої потвори, ти не знаєш більшого беззаконня, як можна думати про бога менш безбожно. Чому кидаються образливі слова на його величність? Чому тебе підозрівають у помилках, протилежних його науці? Чому його достойне ім’я так безбожно відкидається? Якої ж кари нарешті заслуговує твоє божевілля? Адже тебе не заманили ласкою, не примусили катуванням, але ти самовільно, з нечуваним нахабством, не тільки розлучився зі своїм спасителем, а й переслідував найстрашнішою війною всю побожну і священну його сім’ю.
Так, Ціцерон («Проти Верреса», V, 170) збільшує злочин Верреса, тому що той розп’яв на хресті римського громадянина 47: «Злочином є в’язнити римського громадянина, проступком — бичувати, а майже батьковбивством — вбивати, а що ж говорити вже — прибивати до хреста? Такої безбожної \193\ справи ніяк висловити відповідним словом». Він же («На захист Квінктія», 96): «Жалюгідно бути вигнаним з маєтку та більше — несправедливо; прикро, коли хтось тебе обманює, більш прикро — коли родич; ганебно, коли руйнують майно, ганебніше — коли з ганьбою; пагубно бути вбитим хоробрим або чесним мужем, пагубніше тим, якого голос герольда /60/ виставляє на посміх; негідно бути переможеним або перевершеним рівним собі, негідніш — слабшим і нижчим; боляче бути переданим іншому разом з майном, більш боляче — ворогові; жахливо захищати справу кари, смерті, жахливіше — захищати найстаранніше».
Інколи велике значення має подвоєння слова в реченні («Енеїда», кн. VII, с. 649 — 650):
(біля нього був син Лавз) 48... а кращим за нього
Був хіба вродою тільки єдиний Турн Лаврентійський 49.
Немає більше риторичних засобів, коли те саме подвоєння виголошується з притиском, наприклад: «Ти вбив свою матір, що тут більше говорити, ти вбив свою матір». Інколи збільшення емоційної сили слова здійснюється виправленням [попереднього] («Проти Верреса», I, 9): «Бо не злодія, а грабіжника, не перелюбника, а гнобителя соромливості, не святотатця, а ворога святощів і релігії ми привели на суд».
Протилежним цьому є зменшування або послаблювання, яким у промові зменшується щось велике. Наприклад, якщо хтось відшмагав людину, сказав би, що він ледве її доторкнувся, якщо поранив, сказав би, що тільки вдарив.
8. Іншим видом ампліфікації є порівняння, коли ми подаємо для збільшення щось таке в тому самому роді, яке саме є великим, і за його допомогою вказуємо, що те, що ми збільшуємо — менше. Бо, без сумніву, буде здаватися великим, якщо доведемо, що воно більше, ніж велике.
Але при збільшуванні запам’ятай таке. По-перше, Треба зіставляти особи з особами, слова зі словами, речі з речами; По-друге. Є двоякий спосіб того зіставлювання. Перший спосіб, якщо, вигадуючи, наводимо те, чого немає, ані не було, наче б воно справді було. Так, Ціцерон (промова «Проти Катіліни», I, 17 [говорив]): «Їй-богу, якби мої раби боялися мене так, як це тебе бояться твої співгромадяни, я б думав, що мені треба залишити дім». /60зв./
Другий спосіб буває тоді, коли для збільшення наводимо правдивий приклад, тобто порівнюємо добре з менш добрим, або погане з добрим, або погане із ще гіршим. Той же Ціцерон (промова «Проти Верреса», IV, 115) сказав: «Порівняйте цей мир з тією війною, прихід цього претора з перемогою того полководця, брудну когорту цієї людини з непере \194\ можним військом того мужа, розпусту Верреса зі стриманістю Марцелла 50; про того, хто здобув Сіракузи, ви скажете, що він їх заснував, про цього скажете, що він гарно збудовані [будинки] загарбав».
По-третє. Може також інколи порівнюватись рівне з рівним або про дуже велике можна сказати, що воно дещо менше, але це можливе тільки тоді, коли ми порівнюємо нашу річ з найбільшою річчю, наприклад з божественною. Якби ми сказали, що наша річ більша, здавалося б, що ми беззаконники чи лицеміри або безбожники.
Отже, коли ми щось збільшуємо, зіставляючи з богом, ми не повинні і не можемо твердити, що більшим є те, про що ми говоримо, ніж божий твір або сам бог, бо досить, що воно є або здається подібним до бога чи не багато різниться від бога. Нехай, наприклад, побільшується проповідь Павла 51 шляхом порівняння з проповіддю самого Христа, то ми не можемо говорити, що Павло сказав більше або стільки само допоміг людському родові, як і Христос. Вистачить сказати, що, порівнюючи труди Павла, якими він організував церкву, з трудами самого господа нашого, ти побачив, що вони нерівні (бо що ж може бути рівне богові?), і помістиш їх, зовсім слушно, на першому місці після творів нашого спасителя.
По-четверте. Найкращим буде збільшення шляхом порівняння, якщо воно відбуватиметься так, що ту річ, яку ми порівнюємо, найперше збільшимо в який-небудь спосіб, а особливо через нагромадження другорядних даних. Потім ту саму річ зменшуймо, але покажімо, що річ, яку ми взяли на обговорення, велика і не підлягає такому зменшенню. Саме так Ціцерон чудово зіставляє лагідність Цезаря з його воєнними похвалами (промова «На захист Марцелла», 2 — 3): «Я звик не раз залюбки усвідомлювати собі/61/ подвиги наших полководців, всіх чужоземних племен наймогутніших народів, усі вчинки найславетніших царів і часто охоче повторюю, що усі вони не можуть зрівнятися з тобою ні щодо величі намірів, ні щодо числа проведених боїв, ні щодо різноманітності завойованих країн, ні щодо швидкості закінчення та різновидності ведення війни, і що, й справді, ніхто не зміг би пройти скоріше шлях між найвіддаленішими країнами, ніж вони були пройдені, не скажу — твоїми швидкими походами, але твоїми перемогами. Якби я не визнавав того, що ці подвиги такі великі, що їх могла б охопити будь-чия думка та уява, то я мусив би стати божевільним; але все ж таки є дещо інше, дещо більше. Бо дехто звик зменшувати воєнну славу і відмовляти у ній полководцям, розділюючи її з воїнами, щоб вона не була власністю полководців. І дійсно, на війні велику допомогу дають героїзм воїнів, зручна \195\ місцевість, допоміжні війська союзників, флот, підвіз харчів, але найбільшу частину в успіхах, ніби маючи право на це, вимагає доля і майже всякий щасливий успіх приписує собі, Проте у тій славі, Гаю Цезаре, якої ти досяг недавно, ти не маєш жодного спільника; ця слава, яка б вона не була велика, — а вона справді дуже велика, — кажу, вся твоя. З тієї слави не заберуть від тебе нічого ні центуріон, ні префект, ні когорта 52, ні загін кінноти; а що більше, навіть сама владарка справ — доля не намагається ділитися з тобою тією славою, вона поступається перед тобою, визнає її всю твоєю власною. Бо нерозважність ніколи не поєднується з мудрістю, ані випадок не рахується з порадою».
Я сказав на початку, що спершу треба зіставляти особи з особами, а речі з речами, ти ж розумій, що це робиться звичайним способом, бо надзвичайним можуть також порівнюватись речі з особами і навпаки. Так, дуже тонко Сервій Сульпіцій 53 у втішливому листі до Ціцерона (лист 568) поменшив людську тлінність: «Повертаючись з Азії, коли я плив з Егіни 54 в напрямі Мегар 66, я почав оглядати навколишність. За мною була Егіна, переді мною Мегари, праворуч Пірей 56, ліворуч Корінф 57. Ці міста колись процвітали найбільше, а сьогодні вони розвалені й лежать у руїнах. /61зв./ Я почав так роздумувати: «Ах! Ми, маленькі люди, яких життя повинно бути коротке, обурюємось, якщо хтось з нас гине або вбитий».
Розділ дев’ятий
