Розвиток продуктивних сил і антропогенний вплив на довкілля

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

В.С.Верещак, Е.М. Мамон, Л.М.Проха,

К. Є. Фрідман, Т.С. Хохлова

ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Дніпропетровськ

 

ЗМІСТ

 

	с.
Вступ…………………………………………………………………………...
Глава І. Понятійно-термінологічний апарат та методологічна основа економіки природокористування..................................................................
1.1. Навчальний модуль..................................................................................
1.1.1. Основні терміни та поняття економіки природокористування....
1.1.2. Розвиток продуктивних сил і антропогенний вплив на довкілля
1.1.3. Еколого-економічні аспекти використання природних ресурсів
1.1.4. Еколого-економічні критерії оцінки екологічної чистоти виробництва.....................................................................................................
1.1.5. Планування та керування природокористуванням........................
1.2. Тренінг-модуль..........................................................................................
1.2.1. Основні терміни та поняття.....................................................................
1.2.2. Тестові завдання.......................................................................................
1.2.3. Питання для самоконтролю....................................................................
Глава ІІ. Економічні аспекти екологічних проблем.................................
2.1. Навчальний модуль..................................................................................
2.1.1. Контроль і нормування забруднень атмосферного повітря..........
2.1.2. Очищення атмосферного повітря, води, грунтів від забруднюючих речовин...................................................................................
2.1.3. Методичний інструментарій оцінки фактичної і потенційної екологічної небезпеки виробництва............................................................
2.1.4. Економічний механізм раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища.........................................................
2.1.5. Порядок стягнення плати за забруднення довкілля.......................
2.2. Тренінг-модуль..........................................................................................
2.2.1. Основні терміни та поняття.....................................................................
2.2.2. Тестові завдання.......................................................................................
2.2.3. Питання для самоконтролю....................................................................
2.2.4. Практичні завдання..................................................................................
Глава ІІІ. Економічне обгрунтування природоохоронних заходів, їх ефективність......................................................................................................
3.1. Навчальний модуль..................................................................................
3.1.1. Критерії економічної ефективності...................................................
3.1.2. Критерії та показники економічної ефективності природоохоронних заходів..............................................................................
3.2. Тренінг-модуль..........................................................................................
3.2.1. Основні терміни та поняття.....................................................................
3.2.2. Тестові завдання.......................................................................................
3.2.3. Питання для самоконтролю....................................................................
3.2.4. Практичні завдання..................................................................................
Література……………………………………………………………………..
Додаток...........................................................................................................

ВСТУП

 

Стан середовища існування характеризується параметрами стану атмосфери, води, грунту, рослинного і тваринного світу, запасами в надрах. Існування людства поки неможливе без зміни стану середовища, тому при реалізації своєї діяльності чоловік постійно повинен оцінювати масштаб змін, що здійснюються, їх доцільність, поліпшення культурного, науково-технічного і демографічного потенціалів, що досягається, а також побутового забезпечення.

Спираючись на економічні закони і методи знаходження оптимальних умов сполучення соціально-економічних, еколого-економічних і інших задач, що вирішуються, приходили до обгрунтування виникнення нової науки - економіки природокористування, яка вимагає раціонального використання, відтворювання ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Системний програмно-цільовий підхід до комплексного планування і аналізу економіки природокористування висуває поряд з галузевим веденням суспільного виробництва необхідність розвитку регіональних комплексних планів раціонального користування, відтворювання ресурсів і охорон навколишнього середовища в системі суспільного розподілу праці.

Ведучи мову про природокористування слід мати на увазі, що цей процес знаходиться у певному правовому полі, має власний порядок керування і планування, не може існувати у відриві від соціальних проблем людства.

Підприємства, з одного боку, споживають природні ресурси, а з другого - спричиняють забруднення довкілля. Ці процеси взаємопов’язані, та є залежними один від одного. Тому слід розуміти за рахунок чого підприємство може зменшити техногенне навантаження на довкілля та до яких наслідків це може призвести.

Суттєвим питанням є методичне забезпечення процесу прийняття рішення щодо реалізації природоохоронних заходів, а саме підходів до їх оцінки та обґрунтування еколого-економічної доцільності.

Розгляданню цих та багатьох інших питань присвячено цей навчальний посібник.

 

ГЛАВА І. ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 

1.1. НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ

 

1.1.1. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 

 

Інтегральними результатами діяльності людства, які передавалися від одного покоління до другого, є демографічний, культурний і науково-технічний потенціали, побутове (особисте і колективне) забезпечення стану середовища існування. Погіршення будь-якого цих результатів у порівнянні з його станом при отриманні від попереднього покоління означає погіршення умов існування людства і при довготривалій тенденції - його ліквідацію. Особливо слід виділити стан середовища, ясно розуміючи, що всі ці результати взаємопов'язані і певною мірою є суперечливими.

Більшість екологічних проблем має інтернаціональний характер. До них відносяться;

· забруднення міжнародних вод нафтою;

· використання гідроресурсів прикордонних районів;

· скидання забруднених вод в ріки, що проходять через території їхніх держав;

· транскордонне перенесення викидів в атмосфері;

· руйнування озонового шару атмосфери;

· зникнення рідкісних тварин і рослин;

· теплове і радіаційне забруднення атмосфери, тощо.

Проблема зіставлення зміни результатів є найскладнішою для розв'язання, оскільки в її основі лежить зіставлення різнорідних і, різночасових показників. Спробуйте відповісти на питання: "Чи доцільне проведення робіт зі створення нових термоядерних джерел енергії?" і Ви відчуєте всю трудність подібних проблем, коли необхідно приймати до уваги відволікання природних ресурсів, що виснажуються, неясність підсумків досліджень, дефіцит енергії в майбутньому.

Сучасний стан середовища існування вимагає різних підходів до оцінки її елементів. Для атмосфери, води і грунтів необхідною умовою є збереження (а в ряді регіонів вже є обов'язковим поліпшення) їхніх характеристик, для тваринного і рослинного світу є необхідною підтримка умов самопоновлення. Запаси в надрах не можуть поновлюватися за існуючих темпів їх видобутку і використання, тому теперішнє покоління споживає обмежені ресурси і, тим самим, зменшує можливість їх споживання для наступного покоління.

Таким чином, вплив на навколишнє середовище - це неминучий наслідок існування і діяльність людини. Проблема екологічного забруднення полягає не в тому, щоб виключити цей вплив, а в тому, щоб екологічний наслідок враховувався при оцінці дій людини. Плата за вплив на навколишнє середовище - це зрештою додаткові витрати, що перекладаються на людей. Якщо Ви вимушені кожного ранку мити свій автомобіль від пилу, що осів за ніч з викидів найближчого заводу, то Ваші витрати часу і зусиль - це плата, що перекладена на Вас заводом. Проблема полягає в тому, щоб в повній мірі оцінити весь комплекс витрат, пов'язаних з впливом на навколишнє середовище, і врахувати їх у витратах підприємства.

Які заходи необхідні для зменшення екологічного тиску на навколишнє середовище з боку людства? Сюди потрібно віднести:

· екологічне виховання кожного, що пронизане взаєморозумінням, терпимістю, повагою прав іншого, ввічливістю і самоконтролем;

· систему законів, що регламентують дії власників з точки зору техногенного навантаження на навколишнє середовище;

· державну систему контролю за впливом на навколишнє середовище;

· економічну підтримку екологічно чистих конструкторських і технологічних рішень і вчинення економічного тиску на підприємства, які погіршують якість навколишнього середовища.

Весь цей комплекс заходів розглядається при вивченні дисципліни "Економіка природокористування", яка являє собою міждисциплінарну науку. Сфера діяльності дисципліни спрямована на вивчення і використання нових знань в області економічного регулювання взаємовідносин між економічним розвитком суспільства і навколишнім середовищем.

Основними задачами дисципліни є:

· прогнозування стану якості навколишнього середовища;

· визначення шляхів і методів підвищення ефективності використання природних ресурсів;

· еколого-економічна оцінка виробництва, будівництва, технічного переозброєння підприємств;

· комплексне використання вторинних ресурсів виробництва з метою економії природних ресурсів, зниження кількості відходів, що потрапляють до довкілля, збільшення прибутку;

· розробка методів оцінки природних ресурсів;

· створення економічного механізму керування раціональним використанням природних ресурсів і охорони навколишнього середовища;

· розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень в раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

Само по собі природокористування являє сукупність всіх видів впливу людини на природу, куди входять заходи щодо її охорони, освоєння, перетворення. Однак, потрібно розрізнювати існуюче природокористування ("варварське") і природокористування раціональне.

Раціональне природокористування спрямовано на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, на запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на забезпечення і регулювання економічного освоєння надр. Структуру раціонального природокористування наведено на рис. 1.1.

Основними визначеннями, якими оперує дисципліна "Економіка природокористування" є:

Навколишнє природне середовище -середовище мешкання і виробничої діяльності людини.

 

Природні ресурси - частка всієї сукупності природних умов існування людини, найважливіші компоненти навколишнього середовища, що використовуються в процесі виробництва для задоволення різних потреб суспільства.

Забруднююча речовина ( інгредієнт) - речовина, яка спричиняє порушення якості середовища.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - концентрація речовини у воді або в атмосфері, вище за яку відповідна сфера довкілля непридатна для використання - максимальна маса інгредієнту в одиниці об'єму окремих складових довкілля, періодичний або постійний вплив якої на живі організми не спричиняє відхилень в їх нормальному функціонуванні протягом всього періоду життєдіяльності теперішнього і майбутнього поколінь. Одиницею виміру ГДК є г/м³ або мг/м³.

Гранично допустимі викиди або скиди (ГДВ, ГДС) - маса речовини, максимально допустима до викиду або скидання на даній території за одиницю часу з метою забезпечення необхідної якості повітря або водних об'єктів. Їхня одиниця виміру - т/рік.

Тимчасово погоджені викиди або скиди (ТПВ, ТПС) - маса речовини в навколишньому середовищі, яка є тимчасово допустимою до викиду або скидання при поетапному досягненні ГДВ або ГДС.

Природне середовище, зокрема, географічне положення, рельєф, клімат, копалини, грунту, ліси, води, є загальною умовою розвитку виробництва, яка являє собою процес взаємодії суспільства і природи, в якому суспільство підпорядковує собі сили природи і природні ресурси для задоволення своїх потреб.

Від величини природних ресурсів, які можуть бути використані при утворенні маси матеріальних благ, що становлять суспільне багатство, у великій мірі залежать і витрати праці на виробництво продуктів. Чим багатше ресурси і чим легше вони освоюються, тим менше витрати праці на виробництво продукції, яка може бути отриманою при таких витратах.

Значення різних природних умов неоднаково на різних етапах суспільного розвитку на більш ранніх стадіях розвитку життя людини цілком залежало від тих природних ресурсів, які безпосередньо визначали умови його існування, - клімату, грунтів, лісів і води з їх фауною і флорою.

Пізніше велике значення набули географічні положення, рельєф, моря, ріки, тобто ресурси, що впливають на зміну і суспільний розвиток праці. На ще більш високій стадії розвитку суспільства особливу роль стали грати викопні багатства. Таким чином, потенційні природні ресурси стають діючими, кінетичними на різних стадіях суспільного розвитку і по-різному використовуються суспільством на цих стадіях.

Проблеми, які пов’язані з природними ресурсами і їх використанням, стали особливо актуальними останнім часом. У відповідності до високих темпів і масштабів науково-технічного прогресу, зростаючих обсягів переробки сировини і палива, все більш важливими стають питання, раціонального використання, природних ресурсів для досягнення як економічних, так і соціальних цілей розвиненого суспільства.

Одне з найважливіших питань при розвитку суспільства і технічного прогресу є зменшення забруднення повітря, води, грунту, збереження грунтів лісів, фауни, ландшафту. Розвиток виробництва призводить до збільшення викидів шкідливих речовин в атмосферу. Але разом з тим довершена техніка має в своєму розпорядженні можливість забезпечити будь-яку необхідну чистоту повітря внаслідок використання газоочисних споруд і вдосконалення технологій виробництва. Задача полягає в тому, щоб не допускати забруднення атмосфери вище, певного рівня, коли відходи, що містяться в повітрі можуть впливати шкідливий чином на здоров'я людей, на стан будівель і споруд. Головними забруднювачами атмосфери є промисловість і транспорт. Особливо забруднюють атмосферу енергетичні установки, підприємства чорної і кольорової металургії, хімічну промисловість, яка викидає сірчаний і вуглекислий гази, пил.

Для того, щоб істотно скоротити забруднення атмосфери, необхідно постачати для енергетики паливо з малим вмістом сірки, збільшити виробництво газоочисного обладнання. Уловлювання сірчаного газу можна значно збільшити з використанням цього газу для виробництва сірчаної кислоти. Таким способом може зараз вироблятися приблизно половина сірчаної кислоти. Необхідно вловлювати пил, зокрема при виробництві таких продуктів, як цемент. Нарівні із застосуванням газоочисних установок треба в більш широких масштабах провадити заходи щодо розробки і впровадження довершених технологічних процесів, які дозволяють знижувати обсягів відходів виробництва.

Величезна кількість вуглекислого газу і інших відходів, мільйони тонн окислів азоту і вуглеводню, сполуки свинцю викидають в атмосферу автомобілі. Потрібно поліпшити конструкцію автомобільних двигунів, стан яких не відповідає технічним нормам.

Важливою задачею є скорочення скиду неочищених стічних вод промисловості і великих міст. обсяг яких зростає з розширенням виробництва, і, якщо, навіть очищати їх відповідно до діючих нормативів, то кількість шкідливих речовин, які скидаються, з течією часу буде збільшуватися. Потрібні більш жорсткі нормативи очищення, потрібні великі асигнування на неї. Доцільно впроваджувати локальні схеми очищення з утилізацією цінних компонентів, що знаходяться в них, а не спрямовувати стічні води в один загальний потік, що ускладнює подальше очищення і призводить до її істотного дорожчання.

Нарівні з цим необхідно розробляти нову технологію виробництва, щоби різко скоротити потребу в чистій воді. У цьому напрямі на окремих підприємствах вже досягнуті чималі успіхи, і витрати чистої води на одиницю продукції скорочено в десятки разів, а в деяких випадках вдалося повністю ліквідувати стоки. Це має місце на ряді підприємств, наприклад, при переході від водяного охолоджування до повітряного. Потреба у воді скорочується при прямому відновленні заліза при сухому формуванні паперу, в окремих галузях хімічної промисловості. Наприклад, виробництво соди обходиться без стічних вод.

З точки зору водоспоживання також існує задача припинення використання для промислових цілей питної води. Для технологічних цілей треба споживати тільки технічну воду, використовуючи питну для створення більш сприятливих умов для життя і виробничої діяльності людей.

Виходячи з цього, тенденція розвитку заходів економічного призначення, повинна базуватися на такій технічній політиці, яка передбачає не лише ліквідацію наслідків забруднення, але й усунення самих причин забруднення довкілля. Здійснення такої політики пов'язане зі значними одноразовими витратами. Неможливість одночасного кардинального розв'язання всіх задач із захисту довкілля в умовах збереження темпів економічного зростання і задоволення життєвих потреб населення передбачає необхідність системного підходу. Черговість і інтенсивність здійснення заходів повинні бути встановлені, виходячи з першочергової задачі ліквідації забруднень в тих регіонах, де можлива загроза здоров'ю населення і можуть виникнути безповоротні зміни середовища. У будь-якому випадку необхідність дотримання соціальних стандартів, що передбачають охорону навколишнього середовища, з економічної точки зору рівносильна відтворюванню природних ресурсів.

 

РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ДОВКІЛЛЯ

 

Розвиток екологічної науки в останні десятиріччя XX століття характеризувався двома особливостями.

Перша особливість полягає в ідеологізації екології, у використанні її даних як інструменту політичної боротьби тих чи інших соціальних угруповань.

У 60-80-х роках в умовах холодної війни й протистояння капіталістичної та соціалістичної суспільних формацій екологічні проблеми та екологічна криза, що насувалася, розглядалися не як об’єктивні наслідки антропогенезу і технічного "прогресу", а як наслідок відповідно капіталістичного, чи соціалістичного способів господарювання. Під таким кутом зору друкувалася велика кількість робіт як в Радянському Союзі і країнах РЕВ, так і в країнах західної Європи та США. Автори намагалися довести, що екологічні труднощі є результатом політичної системи.

Друга особливість сучасного статусу екології полягає в широкому застосуванні екологічної інформації різними громадянськими рухами. Само собою, це принесло та приносить екології певну користь привертаючи увагу урядів щодо екологічної та погіршення якості природного середовища. Позитивний вплив на громадську свідомість мали в США та країнах Західної Європи різноманітні рухи "зелених". Сучасна екологія досить об’єктивно підходить до рішення питань щодо місця людського суспільства в природі. Людське суспільство взагалі не можна розглядати як частину біосфери, як її компонент. Це різні форми буття: біотична та соціальна. Сучасне людське суспільство до певної міри відчужене від природного середовища і виступає щодо нього як зовнішня перетворююча сила, що вносить до біосфери ті чи інші чинники. На сьогодні актуальною проблемою є не оцінка рівня детермінованості людського суспільства природним середовищем – це очевидно, а визначення так, до якої міри може бути перетворене природне середовище в ході його аграрного та промислового освоєння. Можна побачити, що намагання стати незалежним від навколишнього середовища є внутрішньою якістю людства. Але де лежить об’єктивна межа цієї незалежності щодо до природного середовища? Відповідь може дати тільки екологія. Сучасна екологія намагається вирішити проблему "людина - природне середовище" незалежно від політичної ситуацій, що мають місце. Екологічна криза з точки зору науки – глобальне явище, що є результатом зростання технічних можливостей людини.

Конфлікт між суспільними формаціями - капіталізмом та соціалізмом вже став фактом історії, але екологічні проблеми залишаються.

Сучасне людське суспільство – високо інтегрована цінність. Досить велика залежність кожного з нас один від одного, щоб ізольовано вирішувати проблеми єдиного за своїм змістом природного середовища. Одна тільки Чорнобильська аварія показала, які ми близькі сусіди, який невеликий у цілому наш європейський дім.

Стимулом для прогресу екологічної науки на межі XXI століття виявився загальний громадянський інтерес до неї.

У 1992 році Міжнародний Інститут Геллапа провів опитування у 22 країнах світу за анкетою "Здоров’я планети". Аналіз даних опитування показав, що екологію як проблему номер один оцінили 39 % населення Нідерландів, 29% населення Мексики, 28 % населення Фінляндії, 18 % населення Туреччини. Населення 15 країн з 22, в яких провадилося опитування, вважає, що екологічний стан навколишнього середовища є складовою частиною трьох головних проблем, які має вирішити сучасне людство.

Це опитування показало, що більшість населення світу справедливо пов’язує погіршення свого власного здоров’я зі станом природного середовища, а серед причин деградації природних комплексів послідовно називає індустрію, погані технології, марнотратство та екологічне невігластво.

При цьому досить характерним є те, що у 20 країнах з 22, де проводилося опитування населення віддає перевагу екології над економікою.

Екологічна ситуація на Європейському континенті в кінці ХХ століття склалася під впливом двох суперечливих тенденцій.

1. У всіх без виключення європейських країнах активізувалися наукові дослідження в області природокористування. На цій основі були розроблені методичні підходи до оцінки впливу забруднення навколишнього середовища на здоров'ї людини, на тваринний і рослинний світ, на виробничі, комунально-побутові і культурно-історичні об'єкти. Встановлені десятки нормативів по гранично допустимих концентраціях різних забруднюючих речовин у довкіллі і в її основних компонентах - повітрі, воді, грунті.

Одночасно удосконалювалося природне законодавство. Розроблялися як національні, так і міжнародні правові акти з охорони окремих природних об'єктів - Балтійського моря, річок Дунай, Рейн і інших.

Промисловість освоїла ряд більш чистих технологій, внаслідок чого викиди в атмосферу і неочищені стічні води з розрахунку на одного мешканця і на одиницю продукції, що випускається, значно скоротилися.

2. Однак, разом зі зростанням чисельності населення і обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва збільшувалися обсяги виробничих і побутових відходів, викидів забруднюючих речовин в довкілля. До цього ж призвела і поява ряду небезпечних технологій, штучних і синтетичних матеріалів із заданими властивостями.

Для країн ЄС головною екологічною проблемою залишаються кислотні дощі, які є наслідком забруднення атмосфери окислами азоту і двоокису сірки. Щоправда, в останні роки має місце деяке зниження таких викидів, але воно відбувається повільно, оскільки коштів, що виділяються на екологічні цілі, недостатньо. У середньому по ЄС на потреби охорони природи затрачується не більше 200 євро з розрахунку на душу населення (не більше за 1 % від ВНП), тоді як в Японії - 3 %.

Кислотні дощі не тільки згубно впливають на природу, але і наносять значних збитків економіці європейських країн. З розрахунку на рік такі збитки складають, млрд. дол.: для лісового господарства Німеччини - 0,2; її сільського господарства - 1,0; рибного господарства в озерах Скандинавії і Шотландії - 0,3; для будівель і пам'ятників Італії - від 0,5 до 2,7.

Викиди в атмосферу не тільки погіршують якість повітря, але і негативно впливають на верхні шари атмосфери, зокрема, руйнують озону оболонку. Є підстави вважати, що розширення "озонових дір", які вже є, може призвести до трагічних наслідків для всього живого на нашій планеті. Причини руйнування озонної оболонки до кінця не з'ясовані, але фахівці визнають доведеним, що це відбувається, зокрема, під впливом хлор- і фторорганічних сполук, що поступають в атмосферу. Так, є відомості про те, що зменшення вмісту озону в стратосфері на 1 % спричиняє збільшення числа захворювань раком шкіри на 5%. Є розрахунки, згідно з якими щорічно з цієї причини захворює понад 10 тис. чоловік.

Рада Європи ухвалила рішення обмежити викиди цих сполук рівнем 1980 р., коли їх сумарний обсяг в країнах - членах співтовариства становив 480 тис.т.

У 1988 р. багатьма країнами світу був підписаний Монреальський протокол, відповідно до якого випуск хлор- і фторорганічний сполук в 2000 р. повинен був скоротитися на 50 %. Рада Європи прийняла свою, більш радикальну програму, передбачивши скоротити їх випуск на 85 %.

Для країн Західної Європи, де надзвичайно великий парк легкових автомобілів, особливе значення має охорона повітря міст від забруднення свинцем при спаленні бензину в двигунах. Зараз достеменно відомо, що в крові людей міститься свинцю в сотні разів більше гранично допустимої норми. Тим часом, якщо раніше вважали, що існує безпечний рівень вмісту свинцю в організмі, то згідно з сучасною точкою зору, вплив навіть малих його кількостей непередбачуваний.

Охорона повітря від забруднення свинцем найбільш активно ведеться у Німеччині. Тут ще у 1972 р. було прийнято програму боротьби із забрудненням свинцем повітряного басейну міст. Відповідно до цієї програми був встановлений норматив вмісту свинцю в бензині спочатку на рівні 0,4, а потім 0,15 г/л, тоді як в інших країнах ЄС він становить 0,84 г/л, не кажучи вже про країни, в яких такий норматив взагалі не встановлений. Необхідно відзначити, що захисту повітря від забруднення свинцем допомагає не тільки посилювання нормативів вмісту цього небезпечного токсиканту в бензині, але і економне витрачання пального. Так, нещодавно на розгляд Конгресу США було винесене питання про прийняття закону, який встановлював би більш жорсткий стандарт економічності витрати палива для автомобілів - скорочення витрат з 8,6 л на 100 км пробігу до 6 л до кінця ХХ віку. Аналогічне рішення в європейських країнах істотно сприяло б оздоровленню екологічної обстановки в містах континенту.

Найбільш гострою проблемою, пов'язаною із забрудненням повітря в країнах Європи, є підвищення захворюваності людей. За оцінками, спричинені цією причиною збитки, які складаються з витрат на лікування хворих, від втрат робочого часу і передчасної смертності, в Німеччині складають від 1,1 до 2,7, а у Франції - 1,2 млрд. євро. Зрозуміло, втрати здоров'я населення в грошах вимірюються вже у другу чергу, головне – їхнє життя і здоров'я.

Про стан річок Європи можна судити з ситуації на Дунаї, в басейні якого проживає 80 млн. європейців. Протягом року в цю ріку надходить 3 тис. т нікелю, 14 тис. т марганцю, 500 т цинку, 36 тис. т нафтопродуктів, безліч хлору, нітрату, пестицидів. Тим часом встановлено, що тільки 1 г нафти, яка потрапила до річки здатна повністю погубити життя в 1 м³ води. На Міжнародному симпозіумі з проблем Дунаю, що проходив в 1989 р. в Софії, зазначалося, що з роками екологічна ситуація на ріці не поліпшується, а погіршується. Аналізи води поблизу гирла річки у румунського міста Галац показали, що вміст міді у воді за останні десять років збільшився в десять разів, марганцю - в дев'ять, олова - в два рази. Небезпечно стало використати дунайську воду для зрошування. Учасники симпозіуму констатували також, що тільки 30-40 % стічних вод, що скидаються в Дунай, очищаються, а можливості самої річки для регенерації - на межі. Внаслідок цього страждають жителі придунайських територій, посилюється і без того складний екологічний стан Чорного моря. У так же скрутному становищі знаходяться і інші найбільші ріки Європи - Рейн, Влтава, Дон. У Північному, Балтійському, Середземному і Чорному морях скупчилася безліч важких металів, нафтопродуктів, фенолів, органічних забруднювачів. Небезпечного рівня досягає скупчення сірководню. У ряді морських акваторій виявлено радіонукліди, зокрема в Північному морі - цезій-137.

Головною причиною забруднення річок і морів є скидання неочищених промислових і комунально-побутових стічних вод. Особливо обтяжлива картина в містах країн Середземномор'я, де таких міст нараховується понад 250. Від 46 до 66 % міст Італії мають очисні споруди, які через технічну недосконалість не діють. У містах Іспанії не працює 80 % очисних споруд. У малих містах і сільських поселеннях очисних споруд часто немає взагалі.

У багатьох районах Європи водні джерела сильно забруднені детергентами. У країнах східної її частини в 30 % річок риба зникла, а де вона ще є, здебільшого уражена хворобами.

У екологічно неблагополучному стані знаходяться грунти Європи, особливо в східної частині. Так, наприклад, в Болгарії 80 % окультурених земель схильні до водної і вітрової ерозії, з них 100 км² щорічно вибувають із сільськогосподарського користування. У Росії понад 50 млн. га сільськогосподарських земель засолені, заболочені або підтоплені грунтовими водами. У країнах Західної Європи, особливо в Німеччині та Нідерландах, сільськогосподарські землі сильно забруднені нітратом і пестицидами.

Відбувається деградація природної рослинності. У Чехії і Словаччині 57 % лісів уражені хворобами і страждають від забруднення. По прогнозах, що є, протягом майбутніх п'яти років 15 % флори в цих країнах може повністю загинути.

Повсюдно нагромаджуються тверді відходи, які захоплюють величезні площі в містах і приміських зонах. Країни ЄС "виробляють" протягом року 2 млрд. т таких відходів, з них 150 млн. т - відходи промисловості, а в їх числі від 20 до 30 млн. т особливо небезпечні і високотоксичні. З загальної маси відходів 60 % спрямовуються на звалища, 33 % спалюються і 7 % компостуються.

Наведені дані характеризують екологічну ситуацію в Європі як критичну і таку, що потребує необхідність активізації дій всіх країн з її оздоровлення. Про необхідність співпраці країн європейського континенту в області охорони довкілля свідчать дані про транскордонне перенесення забруднень (табл. 1.1).

 

 

Таблиця 1.1

Середньомісячне надходження до атмосфери окислів сірки

по країнах Європи

Країна	Загальний обсяг, тис. т	Частка надходження з інших країн, %
Норвегія	25,5
Швеція	47,5
Данія	10,9
Великобританія	84,7
Нідерланди	17,3
Німеччина	207,9
Польща	133,0
Швейцарія	14,1
Австрія	34,1
Франція	121,0
Італія	113,2

 

Жителі країн Східної Європи страждають від самого сильного в світі забруднення навколишнього середовища. Збитки, що завдаються здоров'ю людей, сільському і лісовому господарству, а також будівлям щорічно складають, наприклад, в Польщі суму у 10-20 % від її ВНП. Згідно з оцінкою економічної комісії ООН, 82 % польських лісів, 79 % лісів Болгарії страждають від забруднення повітря. Збитки, що завдаються сільськогосподарським культурам двоокисом сірки, обходиться економіці Чехії і Словаччині в 192 млн. дол. США.

Дослідження, які було проведено в Болгарії, показують, що у осіб, які мешкають поблизу центрів важкої промисловості, рівень захворюваності астмою і виразкою шлунку в 3 рази вище, ніж у тих, хто живе у відносно екологічно чистих районах.

У 1989 р. в Росії закрито з екологічних причин понад 240 підприємств. У результаті у 1990 р. скоротилося виробництво добрив на 5,2 млн. т, целюлози - на 400 і синтетичного каучуку - більш ніж на 250 тис. т.

Росія має величезний земельний потенціал. Тільки площа сільськогосподарських земель (рілля, сади, виноградники, пасовища) перевищує 600 млн. га. Це - величезне національне багатство, але воно руйнується. Більше половини цих угідь в цей час уражено сильною водною і вітровою ерозією, засоленням, перенасичене азотними сполуками, важкими металами, хвороботворною мікрофлорою. Через використання важкої техніки, відсталої технології зрошування і осушення структура грунтів руйнується, вони втрачають родючість. У результаті врожайність сільськогосподарських культур низька. Якщо в країнах Західної Європи з кожного гектара збирають по 50-60 ц пшениці, то в Росії лише 16-17 ц. Маючи в своєму розпорядженні величезні земельні ресурси, країна вимушена велику кількість продовольства закуповувати в інших країнах.

Через марнотратне користування водою в сільському господарстві в ряді регіонів країни відчувається гострий дефіцит в ній. Головна проблема - це відсутність чистої, здорової води, придатної для питва, приготування їжі, комунально-побутових і виробничих потреб. Так, Волга несе 250-300 млрд. м³ води в рік, але це отруєна, по суті, мертва вода; без глибокої попередньої обробки вона не придатна ні для яких цілей. Волгу перетворено в стічну канаву, у неї зливаються мільярди кубометрів стічних, погано очищених промислових і комунально-побутових вод, кожен з яких забруднює 60 кубометрів чистої води.

Така ж доля Десни і Дніпра, Дону і Кубані, Неви і Печори, сибірських річок. Стають непридатними для відпочинку і лікування курортні зони на берегах Балтійського, Чорного, Азовського і Каспійського морів. На грані екологічної загибелі унікальний Байкал, в якому зосереджено понад третини всіх світових запасів чистої прісної води.

Високий рівень забруднення атмосферного повітря, особливо в містах з населенням понад 1 млн. жителів. Разом з передмістям вони становлять урбанізовані "джунглі" з промисловими монстрами, транспортними пробками, звалищами сміття, цілодобовим шумом.

Величезні території в Європі, особливо в східній її частині, знівечені гірничовидобувними кар'єрами, відвалами металургійних підприємств. Промислову експансію по відношенню до природи, у колишньому СРСР легше буде представити, якщо, наприклад, брати до уваги, що тоді на душу населення в рік видобувалося і вироблялося: нафти - 2111 кг, залізної руди - 859 кг, природного газу - 2579 і деревини - 370 м³, в той час, як у Франції, ці показники становили 57 і 167 кг, 59 і 49 м³ відповідно.

Сучасне металургійне підприємство має такі основні переділи: виробництво обкотишів і агломерату, коксохімічне, доменне, сталеливарне і прокатне виробництва. До складу підприємств входять також феросплавне, вогнетривке і ливарне виробництва. Всі вони є джерелами забруднень атмосфери і водних об'єктів. Крім того, металургійні підприємства займають великі площі під виробничі споруди і відвали, що передбачає відчуження земель. Концентрації шкідливих речовин в атмосфері і водному середовищі крупних металургійних центрів значно перевищують норми. Як правило, всі металургійні переділи є джерелами забруднень пилом, окисами вуглецю і сірки (табл. 1.2, 1.3).

Таблиця 1.2

Кількісні характеристики забруднення атмосфери

металургійним підприємством

Забруднюючі речовини	Виробництво
агломерату, кг/т агломерату	доменне, кг/т чавуну	сталеплавильне, кг/т сталі	прокатне, кг/т прокату
СО	20 - 25	600 – 605	0,4 – 0,6	0,1 – 0,2
SO3	3 - 25	0,2 – 0,3	0,4 - 35	0,3 – 0,5
NOx			0,3 - 5	0,4 – 0,6
пил	20 - 25	100 - 106	13 - 32	0,6 – 0,8
H2S		10 - 60

У доменному виробництві, крім того, виділяються сірководень і окиси азоту, в прокатному - аерозолі травильних розчинів, пари емульсій і окиси азоту. Найбільша кількість викидів - в коксохімічному виробництві. Тут, крім перерахованих вище забруднювачів, можна виділити піридинові основи, ароматичні вуглеводні, феноли, аміак, бенз(о)пірен, синильну кислоту тощо.

На долю підприємств чорної металургії припадає 15-20 % загальних забруднень атмосфери промисловістю, а в районах розташування крупних металургійних комбінатів - до 50 %. У середньому на 1 млн. т річної продуктивності заводів чорної металургії виділення пилу становить 350, сірчистого ангідриду - 200, окису вуглецю - 400, окисів азоту - 42 т за добу.

Чорна металургія є одним з крупних споживачів води. Вода, що використовується металургійними підприємствами, повинна мати певні якісні характеристики: температуру, вміст зважених речовин, масла, заліза загального, водневий показник рН, жорсткість.

Таблиця 1.3

Джерела регламентованих викидів газів

за основними переділами металургійного підприємства

Вид виробництва	Основні операції	Допоміжні операції
Агломераційне і виробництво обкотишів	Спікання агломераційної шихти охолодження агломерату та возврату, обжигання обкотишів	Подрібнення, грохотіння та транспортування шихти
Доменне	Завантаження шихтових матеріалів, виплавляння та розливання чавуну	Транспортування до доменного цеху шихтових матеріалів, їхнє розвантаження на рудному подвір’ї та до бункерів естакади
Сталеплавильне	Виплавляння та розливання сталі, завантаження шихтових матеріалів	Продування киснем, завантаження та розвантаження матеріалів на шихтовому подвір’ї
Прокатне	Нагрівання заготовки, зачищення металу	Різання металу на ножицях, видалення окалини, травління металу, охолодження валків
Феросплавне	Виплавляння феросплавів та випуск їх з печі, завантаження шихтових матеріалів	Грануляція, охолодження, відвантаження металу; сушка, підігрів, зачищення ковшів; розм’якшення та коксування електродної маси

 

Водоспоживання становить 12-15 % загального споживання води промисловими підприємствами країни. Із загальної кількості води, що споживає металургійне підприємство, на охолоджування обладнання використовується 49, очищення газів і повітря - 26, гідротранспорт - 11, обробку металу - 12, інші процеси - 2 % води. Безповоротні втрати, що пов'язані з випаровуванням в системах оборотного водопостачання, з приготуванням хімічно очищеної води, з втратами в технологічних процесах, становлять 6-8 %. Інша вода у вигляді стоків повертається у водоймища. Понад 60-70 % стічних вод відносяться до "умовно-чистих" стоків, тобто мають тільки підвищену температуру. Інші стічні води (30-40 %) забруднені різними домішками і шкідливими сполуками. Витрати води за видами металургійного виробництва наведені в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Витрати води за видами металургійного виробництва

 

Види виробництва	Продукція	Питомі витрати води	Частка (загальні питомі витрати води), %
загалом	у т.ч. свіжої
Гірничорудне	руда		4,5
Агломераційне	агломерат	7,5	0,6	3,1
Коксохімічне	кокс	12,5		5,2
Доменне	чавун		4,5
Сталеплавильне	сталь		3,5	21,7
Прокатне	прокат		5,5
Разом:

 

Забруднення стічними водами має місце практично на кожному металургійному переділі (табл. 1.5).

Всі стічні води забруднені зваженими речовинами, що утворюються при очищенні від пилу, золи і інших твердих матеріалів. Прокатне виробництво, крім того, є джерелом забруднення маслами, емульсією і травильними розчинами. Велика кількість споживаних металургійними виробництвами вод вимагає створення на підприємствах ефективних систем водоочистки.

Металургійні підприємства з великою кількістю цехів і допоміжних служб займають до 1000 га. Площа земельних угідь, що порушені гірничими роботами і зайняті відвалами, золо- і шламонакопичувачами, становлять понад 130 тис. га.

Таблиця 1.5