Ознайомлення з інфекційною клінікою та ізолятором. Інші ветеринарні й ветеринарно-санітарні об'єкти, їх призначення, обладнання й режим роботи

Для забезпечення епізоотичного, санітарного та екологічного благополуччя в державі у сільськогосподарських підприємствах з переробки продукції тваринництва, господарствах і населених пунктах України, створено мережу спеціальних ветеринарних закладів та об’єктів.

Вони працюють як підприємства закритого типу, тобто вхід стороннім особам та в’їзд на територію транспорту, не пов’язаного з їх обслуговуванням заборонений. Персонал входить у виробничу зону через ветсанпропускники, а транспорт в’їжджає – через дезінфекційні бар’єри. До них належать:

- ветеринарні об'єкти: лікарні ветеринарної медицини, пункти ветеринарної медицини, ізолятори, лікувально-санітарні пункти, лабораторії ветеринарної медицини;

– ветеринарно-санітарні об'єкти: ветсанпропускники, санітарно-забійні пункти, карантинні приміщення, приміщення для обробки шкіряного покриву тварин, пункти збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна, дезбар'єри, біотермічні ями.

Територіально ветеринарні установи (лікарні державної ветеринарної медицини, ізолятори, стаціонари тощо) розміщують на певній відстані від інших об’єктів. Так: від тваринницьких підприємств і приміщень та звірогосподарств, не ближче ніж за 200 м, птахівничих – 500 м, від автомобільних доріг і залізниці – 300 м, обласних доріг – 150 м, місцевих шляхів – 50 м, від будівель населених пунктів – за 500 м.

Ветеринарна клініка (як споруда) – це окремий блок лікарні ветеринарної медицини, в якому розташовують приміщення: манежу з обладнанням для фіксації тварин; для лікарів, лаборантів та обслуговуючого персоналу; для проведення діагностичних досліджень, утримання тварин, зберігання кормів; для дезінфекційного обладнання та санпропускника, що забезпечені водо‑, газо‑, і енергоживленням та окремою каналізацією, стоки з якої знезаражуються перед злиттям у загальну систему. У вищих навчальних закладах ветеринарні клініки служать, в першу чергу, для навчання студентів, діагностики й лікування хворих тварин, виконання дослідницької роботи в умовах амбулаторного чи стаціонарного лікування, а також для надання консультацій власникам тварин та лікарської допомоги пацієнтам.

Інфекційна клініка – відокремлений блок приміщення ветеринарної клініки чи іншого ветеринарного лікувального закладу, який слугує для організації діагностичної й лікувальної роботи з інфекційнохворими тваринами.

Поряд з інфекційною клінікою повинен бути ізольований двір, на території якого розташовують віварій і допоміжні споруди, гноєспалювальну піч, відстійник для дезінфекції рідкої гноївки і т.п.

Ізолятор – окреме відгороджене приміщення, призначене для утримання заразнохворих та підозрілих у захворюванні тварин і птахів, надання їм лікувальної допомоги, із системою боксів, напівбоксів та денників, кімнат для проведення лікувальних процедур, зберігання реманенту, фуражу, обладнане санпропускником, та окремою каналізацією, стоки з якої знезаражуються перед злиттям у загальну систему.

Схема-план ізолятора за системою боксів (за Рябцевим):
1 – денник; 2 – сіни; 3 – тамбур.

Будують ізолятор, як правило, при лікарнях ветеринарної медицини та інших ветеринарних і тваринницьких об'єктах. Розташовують із підвітряного боку і не ближче, як за 200 м від виробничих приміщень та огороджують глухим високим парканом. Площа ізолятора складає від 0,5% до 1% - від загальної площі на якій утримується все поголів'я тварин господарства. В ізоляторі розташовують індивідуальні бокси для утримання великих тварин, підозрілих на інфекційну хворобу, та групові станки – для утримання явно хворих однією інфекційною хворобою тварин. Для догляду за цими тваринами закріплюють окремий обслуговуючий персонал, який забезпечують спецодягом, взуттям та іншими засобами особистого захисту. По закінченні робочої зміни засоби особистого захисту залишають у санпропускнику для знезараження. Обслуговування ізольованих тварин повинно бути організовано так, щоб виключалась будь-яка можливість розповсюдження інфекції. Роботу в ізоляторі доручають лише кваліфікованому персоналу.

При вході в ізолятор у підлозі облаштовують заглиблення для плоских ванн. У ванни поміщають оброблені дезінфікуючою рідиною повсть або мати (килимки), які служать для дезінфекції взуття осіб, які входять і виходять із приміщення ізолятора. Ці дезінфікуючі килимки повинні бути у кожному приміщенні, де утримуються тварини.

В ізоляторах для великих тварин (велика рогата худоба, коні) облаштовуються індивідуальні бокси і невелика кількість групових (не більше ніж на 5 голів) стійл.

У загальному приміщенні повинно розміщуватись 80-90% скотомісць, а в ізольованих боксах – 10 – 20% місць, які призначені для тварин, хворих на особливо небезпечні хвороби. Утримання в ізоляторах безвигульне.

Ізолятор може блокуватись з іншими ветоб'єктами при умові огорожі його суцільним або сітковим парканом заввишки 2 м із цоколем. Крім того, повинен бути зроблений окремий вихід у внутрішній двір ізолятора. Висота приміщення ізолятора для коней – 2,7 м, для інших тварин – 2,4 м. Стіни перетинок, стелі повинні бути рівними, їх фарбують стійкими до дії вологи і дезречовин фарбами, у світлі тони.

Віники та лопати необхідно зберігати у розчинах дезінфікуючих речовин (1%-й розчин формаліну). У кожному боксі (відділенні) повинні бути рукомийник, господарське мило і дезречовини. При вході має бути дезкилимок. Обслуговуючий персонал повинен мати спецвзуття, халат, фартух, нарукавники, гумові рукавички, а у випадках особливо небезпечних інфекцій – захисні окуляри, марлеві пов'язки і спеціальні захисні маски.

В ізоляторі повинна бути аптечка, укомплектована засобами для невідкладної допомоги, дезінфекції ран, саден, полоскання ротової порожнини, обробки слизових оболонок, очей та шкіри.

Санітари, які доглядають заразнохворих тварин, повинні скласти ветеринарно-санітарний мінімум.

Виключно складним заходом є знезараження стічних вод і гною, який накопичується в інфекційних клініках та ізоляторах. Стічні води знезаражуються частіше всього хлором або хлорним вапном. Існує кілька систем, які передбачають таку обробку. В умовах ізолятора й клінік частіше всього стічні води збирають у водонепроникні резервуари і потім додають у розрахованій кількості дезінфектант. Тільки після знезаражування рідкі відходи спускають у загальну каналізацію. Гній збирають у спеціальні бетоновані ями з щільними кришками і знезаражують деззасобами, які передбачені відповідними настановами та інструкціями.

При окремих особливо небезпечних і висококонтагіозних захворюваннях (ящур, чума великої рогатої худоби тощо) запроваджується інтернування обслуговуючого персоналу й представників служби ветеринарної медицини на території ферми, де знаходяться хворі тварини. Таким чином забезпечується ізоляція хворих тварин в окремому приміщенні. Люди, які обслуговують хворих тварин, забезпечуються всім необхідним і перебувають у приміщенні упродовж визначеного у законодавстві ветеринарної медицини терміну.

Проте проведення інтернаційних заходів викликає чимало труднощів господарського й економічного характеру. Якщо ж робота ветеринарно-санітарного пропускника забезпечується у повному обсязі, необхідність інтернації відпадає. Система санпропускника (система біологічного захисту) повинна забезпечувати повну зміну одягу (чиста, забруднена зони), роботу душової кімнати (між зонами), роботу пароформалінової камери (дезінфікується все, що виноситься із забрудненої зони) тощо.

Ветсанпропускник – це комплексна споруда, яка має санітарне та дезінфекційне відділення (блок, зона), знаходиться на центральному в'їзді на територію птахофабрики, тваринницького комплексу чи ферми і являє собою приміщення для санітарної обробки людей з одночасною дезінфекцією їх одягу й взуття, а також транспортних засобів і тари. До складу ветсанпропускника входить дезбар'єр і два блоки: санітарний і дезінфекційний. Санітарний блок складається з приміщення для переодягання обслуговуючого персоналу в спецодяг і душової кімнати. Роль дезінфекційного блоку досить часто виконує пароформалінова камера, яка може бути стаціонарна й пристосована. Відповідно до проектних норм ветеринарно-санітарний пропускник включає в себе такі споруди, будівлі та приміщення:

¾ санітарний блок (відділення) – прохідну з дезкилимками, гардеробну із сушильною шафою, душовими установками та приміщенням для дезінфекції одягу;

¾ дезінфекційний блок (відділення) – приміщення та необхідне обладнання або спеціальна установка для дезінфекції транспортних засобів і тари;

¾ головний в'їзний дезбар'єр – спеціально обладнана, із бетонованим заглибленням споруда, для дезінфекції коліс транспорту;

¾ дезбар'єри при входах у виробничі приміщення.

Ветсанпропускник призначений для запобігання занесенню збудника інфекційної хвороби на територію господарства, птахофабрики чи тваринницького комплексу та виносу збудника за межі неблагополучного пункту.

Дезбар’єр (дезінфекційний бар'єр) – споруда, яка призначена для знезараження коліс транспортних засобів, копит тварин і взуття обслуговуючого персоналу. Дезбар'єри є в'їздні і вхідні. В'їздний дезбар'єр являє собою бетоновану ванну на ширину в'їздних воріт, завглибшки 30-35 см і завдовжки 8-10 м, яка заповнена дезрозчином. Заглиблення дезбар'єру по верхньому рівню дезрозчину повинно бути не менше 20 см. Пандуси повинні мати ухил не більше 14°. З метою попередження замерзання дезрозчину взимку, в бетоноване дно дезбар'єру вмонтовують спеціальне обладнання для підігріву. Вхідні дезбар'єри можуть бути у формі бетонованої ями розміром 1,5×1,5×0,3 м, заповненої дезрозчином, або у вигляді дерев'яного ящика подібного розміру, заповненого змоченою дезрозчином тирсою. Вхідні дезбар'єри встановлюють на вході-виході ветсанпропускника і кожного тваринницького приміщення.

Лікарня ветеринарної медицини – лікувально-профілактична установа, яка розташована, як правило на центральній садибі господарства (населеного пункту), призначена для амбулаторного й стаціонарного лікування тварин, проведення профілактичних, ветеринарно-санітарних і організаційних заходів, а також для виконання діагностичних досліджень. Лікарні обслуговують всі категорії господарств, незалежно від їх відомчої приналежності, а також тварин, які належать окремим громадянам. Лікарні ветеринарної медицини, які побудовані за типовим проектом складаються з амбулаторного та стаціонарного відділень.

Пункт ветеринарної медицини – лікувально-профілактична установа, яка розташована на окремій фермі господарства і призначена для амбулаторного й стаціонарного лікування тварин та проведення профілактичних і ветеринарно-санітарних заходів.

Лікувально-санітарний пункт – лікувально-профілактична установа, яка призначена для амбулаторного й стаціонарного лікування тварин та проведення профілактичних і ветеринарно-санітарних заходів у господарствах, розташованих у зонах із відгінним тваринництвом.

Лабораторія ветеринарної медицини – діагностична установа, основним завданням якої є виконання лабораторних досліджень на наявність інфекційних хвороб тварин, птахів, риб та бджіл. Наявність лабораторій ветеринарної медицини передбачена у великих промислових тваринницьких комплексах та птахофабриках із поголів'ям понад 300 000 голів птиці.

Забійно-санітарний пункт – призначений для забою чи вимушеного забою тварин і птиці та проведення розтинів і утилізації трупів. Забійно-санітарний пункт повинен бути огородженим, мати каналізацію та підведену воду і складатися з двох відділень: забійного й утилізаційного. Підлога й стіни повинні легко митися й дезінфікуватися.

Приміщення для обробки шкіряного покриву тварин призначене для обробки поверхні шкіри тварин протипаразитарними і дезінфікуючими засобами. Ці об'єкти можуть бути у вигляді бетонованої площадки для обробки шкіряного покриву великої рогатої худоби й коней, газових камер для лікування коней і овець сірнистим ангідридом при корості, а частіше всього у вигляді ванни завдовжки 6 м, завширшки 0,5 м і завглибшки 1,2 м для профілактичного й лікувального купання овець.

Карантинне приміщення – призначене для профілактичного карантинування протягом 30 днів усіх завезених у господарство тварин. Це система обмежувальних заходів, яка ставить за мету недопущення зовнішнього занесення збудників інфекційних хвороб у господарство. Протягом 30 днів служба ветеринарної медицини проводить весь комплекс необхідних діагностичних досліджень і профілактичних заходів серед карантинованого поголів'я і веде за ними постійний нагляд.

Пункт збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна являє собою приміщення, куди збирають і недовгий час зберігають трупи тварин із подальшим їх відправленням на завод із виробництва м'ясо-кісткового борошна.

Біотермічна яма призначена для досить простого й ефективного знищення трупів. Біотермічні ями будують на високому місці з низьким рівнем ґрунтових вод, не ближче 1 км від забудов і водоймищ із волого- і термостійкого матеріалу, завглибшки 8-10 м і діаметром 3 м. Зверху біотермічна яма закривається двома кришками і замикається на замок. Територія навколо біотермічної ями огороджується парканом і в'їздними воротами. Поряд із біотермічною ямою повинна бути площадка для проведення розтинів трупів. Знезаражування трупів проходить біотермічно за рахунок дії термофільних бактерій протягом 30-45 днів. У цьому разі гинуть як вегетативні, так і спорові форми збудників хвороб.