Одна з найпопулярніших версій екзистенціалізму пов'язана з філософією Ж.-П. Сартра, де тема людського буття і його специфіка мають ряд особливостей.
У своїх міркуваннях про реальність Сартр виходить з подвійності буття; з одного боку, це "буття в собі» - грубий, неоформлений світ, незалежний від людської реальності. З іншого боку, це "буття для себе», сферою якого є людина.
Для Сартра «буття в собі» ідентично самому собі, воно не передбачає нічого, що було б причиною або кінцевою метою, яку воно могло б здійснити. «Буття в собі» не має ні сенсу, ні значення, безцільно. Сутність же «буття для себе» полягає в тому, що воно себе створює за допомогою безперервного свого заперечення. Основою цього заперечення є «ніщо», яке і є єдиний спосіб його існування.
Головна особливість сартрівського екзистенціалізму виражена в тому, що виникнення людської реальності є «абсолютна подія», до якої не застосовуються жодні генетично-казуальні пояснення. Звідси одне з перших положень Сартра - «Людина є ніщо». Ніщо у світі не може стати причиною людського «буття для себе». Неможливо провести безперервну еволюційно-історичну лінію поступового перетворення нелюдського світу в людську реальність. Людське буття - це як раз і є перерва безперервності тьмяного, стерильного «буття в собі", це "діра в надрах буття» і зовсім інший спосіб залежності, виражений в «уникненні казуального порядку світу».
Людське буття, таким чином, невизначене. Немає такого предмета і процесу в світі, вказавши на які, можна було б сказати, що «це людське буття». Звідси виникає друга особливість сартрівського екзистенціалізму, виражена в характеристиці людської свободи. Людина вільна, - вважає Сартр, саме тому, що у неї немає «природи», яка б могла зумовити способи її поведінки і життєдіяльності. Тільки від самої людини залежить, якою вона буде і який буде світ, в якому в цьому випадку їй доведеться жити. Людська природа, - вважає Сартр, - ні добра, ні зла, вона перш за все вільна.
Своєрідна аналітика людського буття міститься у творчості французького філософа і письменника Лльбера Камю (1913 - 1960), де екзистенційна проблематика набуває епічну форму.
Основна філософська робота Камю «Міф про Сізіфа» (1942) відкривається словами: «Є лише одна дійсно серйозна філософська проблема - це самогубство. Винести судження про те, чи варто життя праці бути прожитим, або не варто - це відповісти на основне питання філософії. Все інше, - чи має світ три виміри, чи володіє розум дев'ятьма чи дванадцятьма категоріями - приходить потім. Це вже гра, а спочатку потрібно відповісти». Проблема самогубства, - вважає Камю, - це проблема всього життя, де людина відповідає на питання - чи є життя просто біологічною даністю, або в ній реалізуються власне людські цінності, які надають їй сенс.
Прагнучи розібратися в сенсі свого життя, людина, на думку Камю, звертається насамперед до навколишнього світу. Але чим пильніше він вдивляється в природу, тим більше усвідомлює її глибоку відмінність від себе і її байдужість до своїх турбот. Байдуже і початкова ворожість світу не дозволяє людині зрозуміти оточуючі речі, і якщо ідеал розуміння нездійсненний, то навколишній світ може характеризуватися як ірраціональний.
Абсурдність «обезлюдненої природи», - стверджує Камю, - доповнюється нелюдськістю людських відносин.
Пильний погляд на суспільство розкриває його як світ безправ'я, відчуження, приреченості і байдужості. У відносинах між людьми панує жорстока безглуздість, і лише на порозі смерті людина відчуває себе вільним, умиротвореним і щасливим.
Намагаючись врятуватися від відчаю, людина шукає духовну опору для здобуття надії і за допомогою розуму знаходить її в Богові. Однак, - вважає Камю, - це черговий абсурд, «троянда ілюзій», платою за яку є «метафізичне самогубство» - відречення від розуму. Тому, усвідомивши байдужість і безмовність світу і втративши віру в Бога, «абсурдний» людина, що є ідеалом Камю, приходить до висновку, що джерелом всіх цінностей і єдиним суддею може бути тільки він сам. У цій самодетермінації і виражається свобода людини, яку в нього ніхто не може відняти і яка робить його подібним до Бога.
