Філософські погляди Шопенгауера і Ніцше

Засновником філософії життя і прозвісник некласичної філософії у цілому став німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860).

Новизну своєї філософії сам Шопенгауер вбачав в тому, Що вона є спробою пояснити світ із людини, побачити світ як щось живе та осмислене, моральнісно цінне.

Шопенгауер, як і його сучасники – Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель - прагнув створити абсолютний світогляд, філософію, яка б вирішила проблему буття і розкрила його таємницю. Він зазначав: “Не современникам, не соотечественникам – человечеству передаю я ныне законченный труд свой в уповании, что он небудет для него бесполезен». Сам Шопенгауер визнава, що Його філософська система є певним синтезом ідей Канта, Платона та індійських буддістів, але її пронизуют певні Єдині принципи.

Вихідний пункт філософії Шопенгауера – твердження, що “Світ є моїм уявленням” – “...людина не знає ні сонця, ні землі, а знає тільки око, яке бачить сонце, руку, яка відчуває землю; те, що оточуючий її світ існує лише як уявлення, тобто виключно по відношенню до іншого, уявляючого, яким є сама людина”. Отже світ – це мій світ, мій у тому сенсі, що я бачу його таким, яким мені його дозволяє бачити моя власна здатність уявлення. але картина світу як уявлення суперечлива, подвійна. Світ існує сам по собі, він є об‘єктивним, у нього є своя історія, в якій нас не було і в свій час не буде; і все ж таки “ від першого відкрившогося ока, навіть якщо воно належить комасі, залежить буття усього світу саме тому, що Світ нічого не знає про те, що він – світ, тому він стає світом тільки для першої істоти, яка його пізнає. Отже увесь світ – це сукупність чуттєво-інтуїтивних уявлень суб‘єктів-людей. Але і уявляючи суб‘єкти-люди самі теж є врешті решт уявленнями, тому увесь світ феноменів не стільки уявляється, скільки воображається, як греза, буддістська майя.

Другий принцип філософії Шопенгауера – за явищами знаходиться світ речей у собі, який є якоюсь метафізичною Волею. Метафізична Воля безосновна і єдина, Тоді як її прояви багаточисельні. Найбільш значні її прояви – гравітація, магнетизм, хімічні сили, прагнення тварин до самозбереження, половой інстикт тварин і різні афекти людей. Воля з великої літери лежить на перетині усіх цих різних станів і є якоюсь безликою могутньою силою, яка не має ніякої основи крім самої себе. Звідси такі висновки:

1. Волю як річь у собі можна пізнати чи принаймі розпізнати;

2. Її можна назвати Силою чи Енергією;

3. Воля до життя як світовий принцип безсвідома і не має ніякою розумної мети, це – сліпе безсвідоме поривання;

4. Це зле саморуйнівне прагнення, гола і голодна агресивність – і тому світ, народжений волею безисходен, не розвивається.

Із останнього твердження випливає Пессімізм філософії Шопенгауера.

Шопенгаер першим з європейських філософів запропонував Етику Абсолютного світо - і жииттєзаперечення, що знайшло вираження у терміні “Пессімізм”, який впровадив сам Шопенгауер. Пессімізм виражає негативне ставлення до життя у якому неможливе щастя, панує зло та несінітниця. Шопенгауер обгрунтовує песімізм, спираючись на етичне значення трьох своїх категорій:

◦ “час” означає тщету наших сподівань, оскільке усе, що нам дороге, минуче і тлінно;

◦ “простір” визначає перехрещення і зіткнення інтересів людей на шляху до примарного щастя;

◦ “причинність” створює коливання “маятника” людських страждань між голодом потреб (у бідних) і нудьгою пресиченості (у богатих);

Отже за Шопенгауером Життя – це “багатовимірне страждання і стан суцільно нещасний”

Ідеальну завершеність і цілісність світу, надприродну значущість людського життя виявляє за Шопенгауером мистецтво. Естетичне вчення таким чином стає певним завершенням усієї його філософської концепції.

У філософії Шопенгауера Були вироблені основні принципи некласичного типу філософування – ірраціоналізм, суб‘єктивізм, пессімізм, перетворення людського життя на осереддя філософських міркувань.

Філософія Шопенгауера за всієї своєї суперечливості справила надзвичайний вплив на Ф. Ніцше, який із цього приводу зазначав, що “Шопенгауер був не стільки прочитаний, скільки вписаний у життя і долю, аж до катострофічних змін у її темпі і ритмі”.

Фрідріх Ніцше (1844-1900) є одним із самих яскравих мислителів ХІХ століття. Основні теми і мотиви філософії Ніцше:

Життя є безперервним становленням. Всесвіт – це абсолютне, вічне становлення, позбавлене будь-якого сенсу і призначення. Усякому становленню властива воля до влади. Отже Усі процеси життя він прагнув представити як різні модифікації волі до влади, могутності.

Людське життя є також безперервним становленням. І його кінцевою метою є не користь, вигода, а життя. Життя не має інших цінностей, ніж ступень влади, оскільки воно є волею до влади. Отже найвищею цінністю життя є найвища кількість влади, яку людина здатна собі присвоїти. Тому людина прагне звільнитися від влади духовних і соціальних авторитетів, які відривають її від витоків життя.

Ідея вічного повернення – немінучого відтворення тих самих форм життя і досвіду. Тобто життя як воно є – без смислу, без мети – це неминуче повернення до свого початку. Цій ідеї вічного повернення протистоїть наступна ідея

Ідея «надлюдини», яка вказує на необхідність подолання багатьох постійних рис людської природи для створення нових, більш досконалих форм життя.

Великі люди ті, які інакше визначають систему цінностей. Система цінностей –це сенс, який людина приписує речам. Це людський сенс речей. Тому людина називає себе людиною, яка оцінює. А оцінювати – означає створювати. Тому переміна цінностей – це переміна тих, хто створює. Творцями спочатку були народи, а тільки потім окремі особистості. Надлюди – це нові люди, поєднані не за титулами і званнями, а за духом. Надлюдина – це та, яка живе в ім‘я сучасних людей, в ім‘я руйнування старих цінностей мірою створення нових. Треба прагнути не до щастя, чи довголіття, а до своєї справи. Надлюдина – та, яка приймає світ як становлення. Їх абсолютна зверхність – у самопідпорядкуванні, самопідкоренні, вищому самовладнанні, вищому вмінні. Головне призначення надлюдини – перевірка усіх цінностей на їх життєздатність.

Звідси ідея переоцінки усіх цінностей.