Перша група.
1-ший учень: сам термін «Слобідська Україна» походить від типу поселення «слобода» («свободи» – «слободи»). Із другої половини 17 ст. край відомий під цією назвою. Офіційна назва «Слобідська Україна» проіснувала з невеликою перервою з 1780 - 1786 рр. до 1835 р., коли територію було перейменовано в Харківську губернію.
Українські поселенці називалися “свободними” тому що отримували від царського уряду пільги: право безмитної торгівлі; звільнення від податків, право мати своїх виборних правителів, зберігати повагу до своєї віри, звичаїв, традицій. Жителі слобод стали слобожанами, а район їх розселення отримав назву Слобідської України. З невеликої військової фортеці на узвишші поблизу злиття річок Харків та Лопань почало зростати наше місто. Зведена у 1689 р. кам’яна Покровська церква із дзвіницею -єдина споруда міста, що збереглася до наших часів.
2-гий учень: Після того, як полчища татар Чингізхана у 1238 р. знищили Переяславське князівство, до складу якого входила територія сучасної Харківщини, ця місцевість з другої половини ХІІІ ст. і до кінця ХVІ ст. була майже пустельною територією.
Причини заселення Дикого Поля:
· сприятливі природні умови: родючі ґрунти, значні лісові масиви, судноплавні ріки, помірний клімат.
· утиски українців польською шляхтою, подальше закріпачення, посилення національного та релігійного гніту спонукало їх рятуватися втечею на неосвоєні землі Дикого Поля.
· захист кордонів Московської держави від нападів кримських татар, що привело до необхідності будівництва укріплень її «служилими людьми».
Московський уряд довгий час сприяв українському заселенню Слобідської України. Це давало Москві можливість економічно розбудувати вільні простори, мати добру військову силу для оборони своїх південних кордоні. Тому царський уряд постачав українським переселенцям зброю й харчі, дозволяв їм селитися цілими громадами на пільгових умовах («слободи»), наділяв їх землею й зберігав за поселенцями козацькі права і полковий устрій.
3-тій учень: Соціальний устрій та народне господарство Слобідської України були подібні (з деякими відмінами) до тих, що були на Гетьманщині. Уже перші українські поселенці ділилися на козаків, духовенство, міщан і селян («посполитих»). Тоді стани ще не були замкнені, і не важко було переписатися з селян у козаки. Основним станом було козацтво, до якого в середені 18 ст. належала половина всього населення Слобідської України. Воно поділялося на старшину, виборних (або компанійських) козаків, які несли військову службу, і козаків-підпомічників, які допомагали виборним харчами або грішми. Слобідській Україні соціальний процес ішов у напрямі збільшення прав і маєтків козацької старшини та перетворення селян на підданих. Організація народного господарства Слобідської України була подібна до тієї, що на Гетьманщині. Населення займалося в основному хліборобством і пов'язаним з ним скотарством.
4-тий учень: Значне місце у Слобідській Україні займало вівчарство, бджільництво, садівництво, рибальство, млинарство, діхтярство та різні ремесла і кустарні промисли. Помітне місце посідала соляна промисловість (Торські, Бахмутські й Співаківські зав.). У 18 ст. з'являються мануфактури, зокрема Чугуївська шкіряна, скарбова, тютюнова в Охтирці, Салтівська суконна, шовкові заводи в м. Новій Водолазі (кін. 18 ст.) тощо.
Осередками торгівлі були ярмарки, великі — в Сумах і Харкові. Важливе значення мав транзитний торг через Слобідську Україну, яка стала посередником у торгівлі між Росією, з одного боку, й Гетьманщиною, Запоріжжям і Південною Україною, Кримом і Доном, Кавказом та Іраном — з іншого. Зокрема жваві торгові стосунки були між Слобідською Україною і Гетьманщиною. З Слобідської України йшла до Гетьманщини сіль з Торських і Бахмутських соляних заводів, з Гетьманщини на Слобідську Україну йшли промислові вироби, зокрема скло, залізні вироби, поташ і смалчуг, горілка тощо.
З другої половини XVII ст. територія сучасної Харківщини, як складова частина Слобідської України, що виникла в результаті переселення значною мірою українців. Розпочавши свою історію як військовий оборонний форпости захисту Московської держави, на короткий період вона стала мрією українців про свободу – звідси і назва - Слобідська-Вільна Україна.
