Обгрунтувати поняття:виховання,виховуваність,вихованість

Виховуваність розглядають як здатність особистості пра­вильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимо­ги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціаль­ний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготов­леність до досить швидкого формування нових для нього пізнаваль­них, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок. Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) до­статньо високий, то йдеться про вихованість - сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4]. Вихованість учнів - це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропо­нує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й є результатом низького."Виховання" і "вихованість" як терміни і поняття можуть трактуватися по-різному. По-перше, в широкому значенні вихованням можна вважати сам факт становлення і функціонування системи поведінки людини щодо навколишнього середовища, незалежно від того, яким воно є — правильним з точки зору суспільства чи неправильним. У цьому розумінні кожну людину можна вважати вихованою. І якщо хочуть уточнити якість виховання, то, звичайно, говорять: "добре виховання", "погане виховання". По-друге, виховання і вихованість можуть означати процес і, відповідно, результат набуття людиною лише таких якостей, які з погляду суспільства вважаються позитивними. У цьому випадку констатують, що людина "вихована" або "невихована".Виховання і вихованість (як його результат) зумовлені потребами життєдіяльності людини. Для того, щоб раціонально освоювати навколишнє середовище та цілеспрямовано впливати на нього, людині потрібен механізм орієнтації й саморегуляції — модель поведінки. У процесі розвитку людини цей механізм поширюється спочатку на її найближче оточення, а згодом охоплює все ширше коло людей, предметів, явищ.З психологічної точки зору процес виховання означає встановлення рівноваги між особистістю і зовнішнім середовищем, що становить компонент її діяльності. Слід зазначити дві особливості вихованості. З одного боку, вона постійно змінюється, удосконалюється, уточнюється, тобто перебуває в динаміці. Лише деякі елементи стабілізуються ї набувають у поведінці людини стереотипного характеру, перетворюючись у навички і звички. З іншого боку, процес становлення і вдосконалення системи стосунків людини щодо навколишнього середовища є постійним, об'єктивним і незалежним від того, докладаємо ми до нього спеціальні зусилля чи пускаємо на само плив. Від наших зусиль залежить лише його відповідність або невідповідність інтересам індивіда і суспільства. Виховання здійснюється не лише тоді, коли вчитель організовує так званий виховний захід. Виховують вчинки, факти, події, які нам інколи здаються рутинними.

67. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівнцитва (керівництво,управління,адміністрування)

Керівництво - це право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник - єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень І контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.Нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

Термін "управління" у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. Розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо. Подібне різночитання зумовило необхідність уніфікувати як термінологію, так і її трактування, незалежно від того, які конкретні аспекти управління висуваються на перший план. Вирішальну роль у пошуку універсальних характеристик управління відіграла кібернетика — наука про загальні закономірності процесів управління та інформації у машинах, живих організмах і суспільстві. За допомогою категорій, вироблених кібернетикою, з'явилася можливість знайти єдині позиції, яка відсутня у різних варіантах "відомчого" підходу до розуміння сутності управління. Цьому сприяло і те, що безпосереднім об'єктом вивчення кібернетики є абстрактний процес управління. Тобто вона досліджує процес управління в цілому, без урахування особливостей, які завжди притаманні конкретним учасникам реальних управлінських відносин.

Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.