Стилі поведінки в конфліктній ситуації

Суперництво (боротьба) – людина максимально орієнтована на перемогу в конфлікті (9 - максимум за шкалою орієнтації на результат) і мінімально зважає на потреби інших (1 - мінімум за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка супротивника. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби поставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку. Гасла: "Сильний завжди правий"; "Переможців не судять".

Поступливість (згладжування) – жертвування інтересами справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною (1 за шкалою орієнтації на результат і 9 за шкалою орієнтації на стосунки).

"Поступливий" намагається виглядати в очах оточення приємним, добрим, співчутливим, готовим допомогти. Він відчуває страх перед несхваленням, перед можливістю бути знехтуваним. Виявляючи до інших знаки поваги та схвалення, "поступливий" очікує такого самого ставлення й до себе. Як правило, він робить усе, щоб усунути саму можливість критики, запобігти загостренню конфліктів, апелюючи до потреби в солідарності. Гасла: "Ми всі одна щаслива команда, і не варто розхитувати човен"; "Мир за будь-яку ціну"; "Нехай буде гречка, аби не суперечка".

Ухиляння (відгороджування) – пасивна поведінка у конфліктній ситуації, що полягає в ігноруванні проблеми або відкладенні свого втручання до "кращих часів" (1 за шкалою орієнтації на результат і так само 1 за шкалою орієнтації на стосунки). Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не розкриваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається можливість самим зробити вибір і самим нести відповідальність за свій вибір. Гасла: "Не буди лиха, поки тихо"; "Не чіпай, поки не зламається"; "Моя хата скраю".

Компроміс (порозуміння) – пошуки балансу взаємних поступок і надбань (5 за шкалою орієнтації на результат і 5 за шкалою орієнтації на стосунки). Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб зберегти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має місце затушовування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс є останньою можливістю прийняти певне рішення. Гасла: "Щоб себе не оголити і тебе не обділити"; "Краще маленька рибка, ніж великий тарган".

Співробітництво (колаборація) - орієнтація на якнайповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації (9 – максимум за шкалою орієнтації на результат і так само 9 за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Інтереси іншої сторони визнаються частиною проблеми. Суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукається розв'язання спірної проблеми. Виявляються приховані інтереси, вишукуються резерви та ресурси для їх задоволення. Гасла: "Один розум добре, а два краще"; "Кожна пригода - до мудрості дорога".

52. Конфлікт соціального та індивідуального Я: руйнація особистості чи шлях до самовдосконалення?
Під соціальною культурою особистості розуміємо індивідуальну якість людини, що характеризується здатністю до ефективної соціальної взаємодії, умінням гуманно вибудовувати процес соціальної комунікації, вступати в гармонійні відносини з навколишнім світом. Це також і певний ступінь соціального розвитку особи як суб’єкта діяльності, до якого можна дорости в процесі освоєння цінностей, норм, вироблених певним соціумом, а також за допомогою засвоєння спеціальних знань, прийомів і методів регулювання соціальних ситуацій, що пропонуються сучасною наукою. Отже, рівень соціальної культури особистості визначається якістю процесів, які вона вибудовує у соціальній взаємодії зі світом. нашу думку, ефективною можна вважати соціальну взаємодію, яка базується на довірі, увазі, взаємодопомозі, емпатії тощо. Бо коли взаємодії людей такі характеристики не притаманні, то вона не досягає основної мети – не надає обом соціальним сторонам імпульсів для позитивного розвитку й гармонійного існування в майбутньому. Соціальна та індивідуальна зна­чущість цього конфлікту можуть істотно різнитися. В одному випадку конфлікт є результатом відмінностей у базових цінностях окремих людей, їх світосприйнятті. В іншому особистісне неприйняття іншої людини може ґрунтуватися на «дрібніших» причинах (наприклад, суперництво за увагу впливової людини, боротьба за лідерство) або на неправильно­му трактуванні дій іншої сторони, відсутності об'єктивної інформації про її реальні спонуки і вчинки.

А будь-який конфлікт — це насамперед велике емоційне навантаження.

Розрізняють конфлікти конструктивні і деструктивні. Конструктивні конфлікти є «революційним» засобом розв'язання суперечностей, тоб­то якщо в стосунках людей виникають якісь проблеми, то часто необ­хідно їх виявити й усунути (навіть якщо це буде болісно), щоб уникну­ти подальших непорозумінь. Тому конструктивні конфлікти сприя­ють подальшому розвитку стосунків. Деструктивні конфлікти заводять у глухий кут, призводять до поси­лення вихідної суперечності або породження нових, глибших. Значну роль у переході конфлікту з конструктивного в деструктивний відіграє поведінка сторін, що спілкуються, в ситуації конфлікту. Неадекватна поведінка (розбіжності між словами та мімікою, некоректне вживання деяких слів, невдале інтонування), навіть якщо людина цього не хоче, може поглиблювати непорозуміння. Якщо між двома людьми виникає деструктивний міжособистісний конфлікт, це призводить до глибокого і тривалого порушення стосунків. Кожна сторона надалі фіксуватиме найменші дії противника, припису­ватиме їм додатковий негативний контекст навіть тоді, коли той діяв з найкращих міркувань.Співвідношення індивідуального і соціального у сфері масової свідомости. Дж. Дьюї пополяризував думку, що суспільство і є комунікація. Її розвинув Т. Шибутані,автор " Я - концепції". "Ми-концепції" цими американськими соціальними психологами не було створено, а тим більше "Всі-концепції" - західний індивідуалізм та, ширше, філософія раціоналізму, в яку вбудовано цей індивідуалізм, не дають змоги подолати своє власне Dasain як таке, що єдине має значення. Однак шлях до неї, здається, вже вказано - хоч його прокладено саме через терени індивідуалізму.

Типологізація конфліктів

Загалом класифікація, типологізація конфліктів має важливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важливу роль у розв'язанні конфліктних ситуацій. З медицини ми знаємо, що тільки за умови правильно встановленого діагнозу можливе ефективне лікування.Вивчаючи конфлікти з різних точок зору, дослідники можуть виділяти й різні засади класифікації та висувати різні типології. Тому будь-які спроби запропонувати універсальну, єдину класифікацію конфліктів навряд чи плідні.А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних досліджень типізувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за формами вияву, за типом структури взаємин, за соціальною формалізацією, за соціально-психологічним ефектом, за соціальними результатами.Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, ший реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту:1. "Реальний конфлікт" - це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.2. "Випадковий, або умовний, конфлікт" - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.3. "Зміщений конфлікт" - реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.4. "Помилково дописаний конфлікт" - конфлікт, що помилково тлумачиться.5. "Латентний конфлікт" - конфлікт, який має відбутися, але не виникає.6. "Хибний конфлікт" - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
54. Педагогічний аналіз шляхів вирішення конфліктів(посередництво,Я-висловлювання,картографія конфлікту)

Ситуативний підхід передбачає вибір для аналізу конфлікту певної ситуації, яка має певні часові та просторові межі, а також ґрунтовний набір змістовних його характеристик. Ситуативний підхід пов'язаний з динамічною моделлю конфлікту.

Розглядаючи статистичний метод у дослідженні конфлікту слід зауважити, що він дає змогу встановити закономірності, взаємозалежності, допомагає зробити узагальнення на основі отриманих статистичних даних багатьох випадків.

Метод експертних оцінок або експертного інтерв'ю застосовується для прогнозування розвитку тих чи інших явищ. На основі точки зору спеціалістів, які мають певний професійний досвід, робиться якісна та кількісна оцінка об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на конфлікт. При цьому важливу роль відіграє правильний підбір фахівців та формулювання питань для дослідження й оцінки.

Суть методу "картографії конфлікту" полягає у послідовному заповненні "карти" конфлікту розробленої X. Корнеліусом і Ш. Фейр, поділеної на кілька секторів (залежно від кількості учасників конфлікту). Суть її в наступному:- необхідно визначити проблему конфлікту в загальних рисах;- з'ясувати, хто залучений до конфлікту (окремі співробітники, групи, відділи чи організації);- визначити справжні потреби і побоювання кожного із учасників конфлікту.

Складання карти конфлікту дозволить:

1) обмежити дискусію певними формальними рамками, що значно допоможе уникнути надмірного прояву емоцій, тому що під час складання карти люди можуть стримувати себе;

2) створити можливість спільного обговорення проблеми, висловити людям їхні вимоги і побажання;

3) з'ясувати як власну точку зору, так і точку зору інших;

4) створити атмосферу емпатії, тобто можливості бачити проблему очима інших і визнати думки людей, які раніше вважали, що їх не зрозуміли;

5) вибрати нові шляхи вирішення конфлікту.

Але в першу чергу важливо з'ясувати наступне: необхідність успішного результату при вирішенні конфлікту; як краще володіти собою; поставити себе на місце конфліктуючих сторін; потрібен посередник для вирішення конкретного конфлікту чи ні; за яких умов сторони можуть знайти спільну мову і виробити власні рішення.

Дослідження документів є також одним із методів вирішення конфлікту, адже вплив різних подразників на агресивність поведінки конфліктуючих не обов'язково досліджувати методом експерименту. Про це можна дізнатися з великої кількості літературних джерел та із офіційних звітів. Дані про конфліктуючі сторони (особистості, групи, держави) можна знайти у різноманітних джерелах, як статистичних, так і документальних. Інформація фіксується за допомогою літер, цифр, стенографічних та інших знаків, малюнків, фотографій. Залежно від технічних засобів фіксації інформації розрізняють наступні види письмових документів: офіційна документація державних і громадських організацій, література; преса; особисті документи (листи, щоденники); фонетичні (радіо, стереозаписи тощо). Останніми роками популярним стало зберігання інформації на комп'ютерних носіях (дисках), а також використання системи Інтернет. Аналіз змісту документальних джерел у багатьох випадках дозволяє отримати інформацію, достатню для поглибленого аналізу проблеми. Так, при її формулюванні слід звернутися до аналізу таких письмових документів, як наукові публікації, звіти з попереднім дослідженням, статистична документація.