Цінність домінанти української медіакритики

Центральним об"єктом системного аналізу та оцінки в журналістській критиці ЗМІ є медіатекст. У сучасних умовах, коли друкована та електронна преса придбала великий вплив на соціум, саме медіатексти, медійний зміст в цілому являє собою одну з найважливіших форм конструювання і вирази ціннісного ядра суспільства, яке в свою чергу " можна охарактеризувати як домінуючу в суспільній свідомості групу цінностей, які інтегрують суспільність чи іншу соціальну спільність в деяке ціле". Якщо медіакритичний продукт виробляється професійним авторським колективом впливової організації, що має в своєму ропорядженні всі основні каналиппередачі інформації і послідовно їх використовує, подвійно важливо знати ціннісні орієнтири такої медіакритичної діяльності. На зальному тлі рурхливого розвитку медіакритики на Україхні в 2000-і рр. особливою відрізняється одна з її галузевих спеціалізацій - телевізійна критика і зіграла далеко не останню роль у боротьбі за свободу слова в 2004 -му. Цінність домінанти українського телекритичної комумністики мають позитивну валентність, яка полягає у гармонійному поєднанні позитивний, політичних, професійних, естетичних, культурних, демократичних цінностей.При цьому цінності постають як самодостатні, без прив"язки, до яких-небуть публічних особистостей. в умовах нинішньої політичної боротьби служить певною гарантією об"єктивності критиків. У кінцевому рахунку це слід в утвердження свободи, яка з одного боку виступає як демократична, а з а з іншого - як загальнолюдська цінність. Другий постулат представлений запереченням негативних якостей журналіста непрофесіонала, який нехтує своїм покликанням. У числі цих якостей поверновість, продажність, брехливість, гонитва за сенсацією, користь, безвідповідальність.

Громадянська медіакритика в інформаційному просторі Росії.

З подальшим розвитком інформаційно-комунікативних технологій в Росії на початку ХХІ століття поступово складається новий вид медіакритики- масова критика ЗМІ в Інтернет -ресурсах. Головною відмітною ознакою громадянської медіакритики стають звичайні громадяни, що не ма.ть відношення до журналістики. Громадянська медіакритика може проявлятися у двох видах. По-перше це послання глядачів, або читачів газет в редакції ЗМІ з критикою, або похвалою якоїсь передачі. По -друге, репліки або рецензії представників аудиторії на численних Інтернет ресурсах.

Состереження показали, що електронні ресурси, в я яких може міститися медіакритика, можна розділити на кілька видів залежно від пропонованої форми комунікацій.

А. Спеціалізовані мережеві проекти, створені з метою обміну думками про різні телепередачі.

Б. Іншою формую громадягської медіакритики займають блоги телевізійних критиків. Блог - це особистий сайт користувача, доступний громадському перегляду і складається з регулярно оновлюваних записів, зображень та мультимедіа.

В. Форуми як одна із складових офіційних сайтів телекомпіній.

Г. Якщо немає бажання розбиратися зі складною структурою редакційних форумів, а висловитися хочеться, можна скористатися функцією коментування текстів, яку пропонують сьогодні сайти майже всіх федеральних і регіональних друкованих видань.

Медіакритика в Росії

Величезне значення засобів масової інформації в житті нинішнього російського суспільства парадоксальним чином поєднується з відносною нерозвиненістю вітчизняної медіакритики, тоді як вона покликана аналізувати актуальні творчі, професійно-етичні, правові, економічні та технологічні аспекти інформаційного виробництва в ЗМІ.

Короченський чітко формулює основні завдання медіакритики: пізнання інформаційного виробництва; вивчення і зміна суспільного сприйняття медійного змісту і уявлень про зовнішній світ, що складаються в свідомості аудиторії ЗМІ; надання впливу на ставлення публіки до медіа, формування певної суспільної культури вивчення та оцінки діяльності мас-медіа, розвиток духовного світу аудиторії; сприяння розвитку і вдосконаленню творчо-професійної культури творців медіатекстів; соціального середовища функціонування засобів масової інформації і т.д.

Не менш чітко і обгрунтовано виглядають виділені автором базові функції медіакритики. Переконлива і авторська позиція по відношенню до аналізу маніпулятивних можливостей медіа. Короченський систематизує найпоширеніші маніпулятивні елементи сучасних ЗМІ: схематизм, спрощення; тотожність логічного і алогічного; деформованість відбиття; відсутність чітко виражених критеріїв розрізнення поверхневих і глибинних взаємозв'язків; посилання на традицію, авторитет, прецедент, нормативність, божественну волю; синкретизм естетико-образних, етико-регулятивних і власне пізнавальних елементів міфу; відтворення багатоскладової картини світу через міфічні бінарні опозиції («добро-зло», «свій-чужий»); претензія на єдино вірне позаісторичне пояснення явищ дійсності і на абсолютну правильність практичних дій, що випливають з цього пояснення; оціночне – орієнтує характер медіатекстів; навмисність створення та ін.

При цьому щоразу теоретичні міркування підкріплюються в тексті монографії переконливими конкретними прикладами, які допомагають читачеві глибше проникнути в суть тієї чи іншої функції медіакритики. Наприклад, говорячи про роль медіакритики у виявленні замовчувань в медіатекстах, А.П.Короченський відзначає «білі плями», що раз за разом виникають у друкованій та електронній пресі з приводу системної інформації про джерела, розмірах, структурі, термінах погашення зовнішньої заборгованості Росії, про умови отримання зовнішніх позик і т.д. До «охоронних зон» і фігур умовчання відносяться, як відомо, і порушення професійної етики журналіста.Потрібен ретельний психологічний, культурологічний і соціологічний аналіз медіатекстів розважальної масової культури на предмет виявлення вбудованих в їх зміст соціально неповноцінних ідей, культурних і поведінкових стереотипів. Подібні шоу «закріплюють у масовій свідомості уявлення про принципову неможливість вдосконалення нібито низинної людської натури, про сводимости мотивацій усіх вчинків людей до впливу найпростіших інстинктів, про моральної допустимості та соціальної легітимності застосування аморальних методів (наклепу, цькування, закулісних змов) для придушення і усунення людей, що опинилися перешкодою на шляху до успіху».

У медіакритики тут величезний потенціал у плані підтримки зусиль освітніх та просвітницьких інститутів у розвитку медіакультури аудиторії. На інтернет-сайті «Медіаревю» зроблена перша в нашій країні спроба об'єднати медіакритики і медіапедагогів на ниві спільних медіаосвітніх проектів.