Комунікаційна техніка і свобода, тоталітарна зона, електронний тоталітаризм

Домінуючий стереотип масової свідомості полягає в тому, що прогрес комунікаційної техніки прямо пропорційно пов'язаний зі свободою слова і друку. Віру у прогресивну, лібералізуючу роль засобів масової комунікації підтримували своїми теоретичними працями Бенджамін, Ензенбергер, Маклюген та низка інших вчених. Проте це тільки один бік справи. Такі вчені як Адорно, Габермас, Джеймсон висловлювали побоювання, що розвиток комунікаційної техніки, навпаки, може посилити тоталітарний контроль суспільства.

Як відомо, авторитаризм, здебільшого, намагається забороняти людям виголошувати "неправильні", з його погляду, речі. Натомість тоталітаризм, за влучним спостереженням Ролана Варта, примушує всіх говорити "правильно". І робиться це, передусім, через засоби масової інформації та пропаганди - ЗМІП. Саме так називалися в часи СРСР мас-медіа. Навіть більше, вважається, що тоталітаризм у своїх класичних формах був би неможливим без технічних засобів масової комунікації, які набули широкого розповсюдження у XX столітті - кіно, радіо, а також друкована періодика, яку почали випускати у небачених раніше тиражах - мільйонах і десятках мільйонів примірників. З нечуваною швидкістю поширювалося радіо. Вперше берлінці слухали його 1923 р. А в 1926 р. в країні вже був 1 млн. радіослухачів. Отже, зв'язок нової комунікаційної техніки й тоталітарної пропаганди простежуємо досить виразно.

Загалом, можна окреслити кілька варіантів відносин комунікаційної техніки й суспільного устрою:

1. Техніка нейтральна за своєю суттю. Вона однаковою мірою може служити різним суспільно-політичним устроям, навіть діаметрально протилежним.

2. Розвиток комунікаційної техніки створює сприятливіші умови для розвитку демократії та свободи.

3. Техніка неоднорідна. Деякі її різновиди - "демократичніші", ніж інші.

4. Розвиток комунікаційної техніки створює кращі можливості для контролю громадської думки й суспільної свідомості з боку елітних суспільних прошарків і в такий спосіб може сприяти утвердженню тоталітарних суспільних форм.

ТОТАЛІТАРНА ЗОНА

Останній абзац попереднього параграфа перевів нашу увагу в наступну зону. На користь четвертої (найбільш контроверсійної) гіпотези можуть свідчити деякі тенденції в розвитку мережевих технологій.

Електронний тоталітаризм

Можна виділити такі способи електронного контролю:

- автоматизований перегляд і опрацювання електронної пошти;

- опрацювання величезних масивів інформації, в тому числі контенту засобів масової комунікації задля з'ясування певних статистичних чи соціологічних тенденцій;

- визначення місцеперебування людини, яка користується радіоприладами, скажімо, мобільним телефоном, у який вмонтовано приймач системи глобального позиціонування (GPS);

- відстежування операцій, які здійснює людина за допомогою якогось ідентифікатора, скажімо, кредитної картки в банкоматах, супермаркетах і т.п.

- використання біометричної електроніки, що з величезною точністю ідентифікує особистість та контролює стан організму;

- відстежування інформаційних джерел, з якими працює об'єкт зацікавлення, через персональну електронну техніку, тобто аналіз усього, що він читає, слухає, дивиться;

- контроль продукції, яку створює об'єкт зацікавлення, через зчитування відповідної інформації з його персонального комп'ютера та інших електронних пристроїв.

До того ж, цифрові технології, як відомо, дають змогу легко об'єднувати й порівнювати дані за всіма названими параметрами, тобто формувати єдину базу даних, універсальне і всеосяжне досьє.

В інформаційному суспільстві триває відчайдушна боротьба за збереження таємниці приватного життя. Однак треба визнати, що ця боротьба приречена на поразку. ТАЄМНИЦЯ НЕСУМІСНА З УСЕВІДАННЯМ, до якого прямує суспільство. Будь-який індивід, з усіма його вчинками, помислами й бажаннями має бути інформаційно прозорим і легко ідентифікуватися.

З іншого боку, є чимало підстав, що дозволяють трактувати Інтернет як чинник свободи. Навіть усередині країни Інтернет майже неможливо "захопити". Додаймо сюди відносну дешевизну й простоту створення он-лайнового видання. Очевидна демократичність Інтернету полягає також у тому, що навіть засобами звичайної електронної пошти можна донести важливу інформацію до сотень тисяч і мільйонів людей.

Отже, доходимо висновку, що комунікаційна техніка, на загал, однаково стимулює обидві тенденції протилежного спрямування: до більшої свободи й до більшого контролю.