Критерій галузевий: телебачення, інтернет, глобалізація

Медіа та медіум. Віртуальність.

Медіум позначає окремий засіб передавання інформації. Мас-медіа - сукупність медіумів, що об’єднує, як правило, радіо, телебачення, газети, журнали, кіно, книжки, записи на дисках та цифрових носіях. Це засоби донесення інформації до масової аудиторії.

Міжособистісна комунікація є частиною масової. Вона справляє грандіозний вплив без використання технічних засобів. А саме технічним засобам масової комунікації відводиться величезна роль. З іншого боку Елвін Гофоркер веде мову про демасифікацію масової комунікації, тобто про появу дедалі більшої кількості журналів, газет, теле- і радіопередач, орієнтованих на вузьку, немасову аудиторію. Ще одним таким прикладом є інтернет-видання, де взагалі існує одна інтернет-сторінка, а її доставлення не відбувається великій аудиторії, користувачі лише шукають її самостійно.

Віртуальність - реалістична імітація реальності за допомогою електронних пристроїв. Наразі віртуальність набуває свого поширення. Існує думка, що віртуальні потоки ніби наелектризовують нашу психіку, неврозують її, а реальність стає віртуальністю.

Настав час переосмислити поняття "віртуальність" і поставити його у дещо ширший контекст. Virtualis у перекладі з лат. - "можливий", "гаданий", "здатний".

80-90 рр. ХХ ст. словник Вебстера, віртуальність - реалістична імітація довкілля, включно з 3D-графікою, за допомогою комп’ютерних засобів.

Насправді, віртуальність не можна обмежувати лише комп’ютером, а і з усією сучасною електронною технікою.

Комунікаційні зони: критерії поділу.

Можна запропонувати цілу низку критеріїв для поділу масової комунікації на зони, скажімо, за галузями (друкована періодика, електронні медіа та ін.), за рівнем свободи. При цьому зовсім не маємо наміру дати вичерпний аналіз згаданих комунікаційних зон. Йдеться, насамперед, про загальну характеристику і демонстрацію характерних для кожної зони взірців медіакритики. Поза нашою увагою залишаться інші зони та відповідні аспекти медіакритики, скажімо, літературна чи наукова. Мова піде також про філософську критику медіа, яку можна вважати найвищим поверхом у класифікації медіакритики.

Критерій галузевий: телебачення, інтернет, глобалізація.

До 80-их років XX століття йшлося про такі галузі як друкована продукція, кінематограф, радіо, телебачення, аудіо- та відеопродукція на магнітних, а згодом цифрових носіях. У 90-х роках XX ст. засобом масової комунікації стає комп'ютерна мережа - Інтернет. Поки точилися суперечки про те, до якої класифікаційної чарунки його віднести, всесвітня мережа на базі мультимедійних технологій стрімко набула рис супермедіуму, який поглинає всі існуючі раніше засоби комунікації і відповідно перекреслює попередню класифікацію.

А втім, телебачення в другій половині XX і на поч. XXI ст. все ще залишалось головним медіумом, що, поміж іншого, засвідчував наступ медіакритики, спрямований на нього.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Частина дослідників переконана, що така вже природа телебачення: все, у тому числі політичний, культурний і навіть релігійний дискурс перетворювати у шоу, у розіграш. Новини - теж різновид інтелектуальної чи інформаційної розваги. На думку Северіна і Танкарда вперше з особливою виразністю можливості телебачення проявилися на президентських виборах у США в 1969 році. Віце-президент Шпіро Агнью звинуватив пресу у провалі на виборах Ніксона, назвавши владу телебачення такою гігантською, що її неможливо більше вимірювати традиційними демократичними мірками. Інше питання стосується шкідливого впливу телебачення на молодь, починаючи з пропаганди нездорового харчування і завершуючи екранним насильством. Про телебачення, як загрозу демократії писав і Карл Поппер. Навряд чи люди спроможні покласти край цій всемогутності, хоч би скільки вони не моралізували з цього приводу. Моралізуванням, як вважає Постмен, природу телебачення не переміниш. Проте покласти край згаданій всемогутності цього медіуму спроможний інший медіум, який витіснить телебачення й посяде домінуючу роль.

А тим часом телебачення - вдалий об'єкт для критичних стріл. Передусім тому, що воно переважає інші канали масової комунікації за масштабами і впливовістю. Вже став банальним метафоричний вислів Персі Таненбаума: "Якщо в лісі впало дерево, і телебачення цього не показало, то чи впало дерево насправді?" Вчений розглядав телеподію, як гарантію того, що сама подія насправді відбулася. Тобто подія стає власне подією тільки тоді, коли вона з'являється на екрані. Так, справді, телебачення надто вже схильне перетягати на себе ковдру в конкуренції з реальним життям, намагаючись бути (чи здаватись) реальнішим, аніж сама реальність.

Очевидним виглядає те, що телебачення відіграє визначальну роль у процесі створення особливої поп-еліти, так званого мейнстріму, культурного ядра.

Чи можливі альтернативи? Інтернет - поки що занадто слабка альтернатива. Так само, як започаткований у США рух під гаслом "Вимкни телевізор". Не страшна телебаченню і критика, оскільки, на думку Кустарєва, вона лише додатково приваблює увагу.

Але чому телебачення таке поверхове? І чи можна цю ваду якось виправити? Відповідаючи на перше запитання, варто згадати принаймні дві причини. Перша - глибоко комерційна природа телебачення, основне завдання якого, за влучним висловом одного дослідника, "фабрикувати аудиторію". Точніше - формувати, виховувати її у бажаному дусі і, головне, подавати (цебто продавати) аудиторію рекламодавцям. Чим більше цього специфічного "продукту" продається рекламодавцям, тим краще. Друга і основна причина - відсутність текстів (текстів у традиційному вузькому розумінні). Газету, книгу чи журнал можна перечитати, відкласти, подумати, повернутися до прочитаного ще раз, звірити прочитане з іншими джерелами, сформулювати відповідь. Тобто усе те, що відсутнє в телебаченні. З голосу, як відомо, важко іноді сприйняти складну думку. Тому й акцент робиться на емоціях, розвагах. І нарешті, швидкість сприйняття інформації. Текст – поки що найбільш швидкий спосіб закинути в мозок інформацію. У цьому розумінні телебачення - крок назад. Усна подача інформації та візуальні образи з численними рекламними "перебивками" є недопустимо повільним і ненадійним каналом передачі інформації, значно повільнішим, ніж швидке читання газет, журналів чи книг.

ІНТЕРНЕТ

Телебачення поки що не має собі рівних за кількістю критичних закидів. Разом з тим критика Інтернету теж невпинно зростає. Можна очікувати, що в найближче десятиліття Інтернет вийде за цим показником на перше місце. Це означатиме, що телебачення втратило титул найвпливовішого медіуму. Усесвітня комп'ютерна мережа, повертаючи нас до тексту, інтегруючи аудіо- та відеоінформацію на ґрунті цифрових мультимедійних технологій, надаючи небачені раніше можливості свободи і демократизму у вираженні найрізноманітніших поглядів, начебто усуває багато недоліків телебачення. Усуває і приносить нові. Коротко проаналізуємо найпоширеніші критичні закиди на адресу Інтернету:

1. Всесвітня комп'ютерна мережа, стимулюючи глобальні інформаційні процеси, пригнічує національні та етнічні цінності більшості країн, які не належать до інформаційних наддержав.

2. Комп'ютерними мережами поширюють матеріали, які загрожують традиційній моралі.

3. Мережі використовують кримінальні елементи для організації злочинів.

4. Нові інформаційні технології загострюють проблему інформаційної втоми, збільшують кількість інформаційного сміття. Відбувається процес блокування інформації інформаційним надміром.

5. Посилюється хвороблива психологічна залежність людини від екрана, розвиваються явища на кшталт "комп'ютерної наркоманії".

Це основні звинувачення. Є безліч дрібніших. Проте розглянемо висунуті звинувачення за порядком. Перший пункт стосується глобалізації, локомотивом якої нині справедливо вважають медіа. Консервативна критика, як правило, не оминає цієї водночас вразливої і привабливої мети.

Глобалізація

У сфері медіа на стику ХХ–ХХІ ст. глобалізація пов'язана передусім з Інтернетом та сателітарним телебаченням. Вона полягає в тому, щоб тримати інші культури та народи під сферою свого впливу, тобто як замаскований неоколоніалізм, тобто пропаганда переваг тих націй-держав, які перебувають на вершині світової "інформаційної піраміди". Проте інтернет має багато негативних сторін і вже точно не робить людину кращою.

Прихильник і ентузіаст українського інтернету М. Пономаренко вважає, що нові комунікаційні технології відкривають шлях до формування нових суспільних єдностей. Він запровадив термін "етномережа", зазначаючи, що вона є глобальним об"єднанням людей однієї етнічної через інтернет та інші ЗМК. Інтернет є локомотивом глобалізації з усіма її плюсами і мінусами.

На випадок, якщо Сазонова ще щось запитає. Про це сказано в одній популярній газеті. Є інформаційне суспільство зі своїми проблемами, і ось "мамоністи" нав'язують Інтернет як засіб розв'язання цих проблем. Це правда, що Інтернет здебільшого пов'язують із суспільним поступом, проте в цілому він постає перед світовою спільнотою як багатовимірний, неоднозначний і сповнений нерозв'язаних проблем феномен. Інтернет, так само як і каналізація, є ще одним щаблем технічного облаштування довкілля, яке мало що змінює в духовній сутності людини. В усякому разі Інтернет, мабуть, не є гіршим винаходом, ніж телебачення, радіо, газета чи книга. Інша справа, чи робить Інтернет людину кращою?