Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Родовий об ’єкт - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного права та нормальну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

У залежності від основного безпосереднього об’єкта посягання всі злочини цього розділу можна поділити на такі групи:

1) злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного права (статті 235¹, 235², 235⁴ КК);

2) злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (статті 235³, 235⁵ КК).

Для злочинів, які передбачені статтями 235¹, 235², 235³ КК, додатковим безпосереднім об ’єктом є охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, юридичних осіб, інтереси суспільства та держави.

Злочини, які передбачені статтями 235⁴ та 235⁵ КК, належать до так званих предметних злочинів. Предметом цих злочинів є неправомірна вигода, визначення якої наведено у п. 1 примітки до ст. 235¹ КК, а саме неправомірна вигода — це грошові кошти або інше майно, переваги (наприклад, безпідставне надання чергової відпустки в літній період усупереч встановленому графіку), пільги (наприклад, звільнення від сплати комунальних платежів у будинках відомчого житлового фонду), послуги матеріального (наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, побутової техніки) або нематеріального (наприклад, перевірка приміщення на наявність спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, надання професійних консультацій) характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Безоплатність вказаних цінностей, привілеїв чи послуг означає, що за них не отримують будь-яку грошову або матеріальну компенсацію.

Для встановлення заниженого вартісного визначення цінностей, привілеїв чи послуг потрібно використовувати поняття ціни, нижчої за мінімальну ринкову, під якою розуміють вірогідну ціну на конкурентному ринку в даній місцевості, за яку майно може бути продане, а послуга надана на час вчинення злочину.

Об’єктивна сторона злочинів цього розділу КК характеризується тим, що одні з них (статті 235¹, 235³ КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 235², 235⁴, 235⁵ КК) — лише шляхом активної поведінки — дії.

Злочини, які передбачені статтями 235⁴, 235⁵ КК, законодавець сконструював як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Більшість злочинів (статті 235¹, 235², 235³ КК) належать до злочинів з матеріальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави. Така шкода може полягати у спричиненні наслідків як матеріального, так і нематеріального характеру. Згідно з п. 2 примітки до ст. 235¹ КК істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Такі збитки можуть полягати у реальних збитках або в упущеній вигоді.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (трудові, житлові права тощо), створення обстановки й умов, що ускладнюють виконання юридичною особою своїх функцій, приховування злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також враховувати кількість потерпілих, розмір моральної шкоди тощо.

У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нематеріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якісно однорідними, але кількісно відмінними від наслідків у виді істотної шкоди є тяжкі наслідки, які в окремих статтях розділу VII-А Особливої частини КК передбачені як кваліфікуючі ознаки. Тяжкі наслідки також можуть полягати у заподіянні як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди.

Тяжкими наслідками при зловживанні повноваженнями (ч. 2 ст. 235¹ КК), перевищенні повноважень (ч. 2 ст. 235² КК), зловживанні повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ч. 3 ст. 235³ КК), якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 3 примітки до ст. 235¹ КК).

Тяжкими наслідками потрібно також визнавати і доведення особи до самогубства, припинення діяльності юридичної особи, її банкрутство, створення аварійної ситуації тощо.

Як істотна шкода, так і тяжкі наслідки повинні перебувати у необхідному причинному зв’язку із вчиненим особою діянням.

Суб ’єктивна сторона розглядуваних злочинів щодо діяння характеризується виключно умисною формою вини. При цьому для злочинів, передбачених статтями 235⁴ та 235⁵ КК, обов’язковим є наявність тісного зв’язку між умислом особи, яка, з одного боку, пропонує, надає, передає неправомірну вигоду з умислом особи, а з іншого боку, відповідно її одержує. Такі особи повинні усвідомлювати як неправомірність цієї вигоди, так і правовий статус тієї особи, яка її одержує.

У злочинах із матеріальним складом (статті 235¹, 235², 235³ КК) ставлення до суспільно небезпечних наслідків може бути як умисним, так і необережним.

Для злочинів, які передбачені статтями 235¹ та 235³ КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є спеціальна мета: для зловживання повноваженнями (ст. 235¹ КК) — одержання неправомірної вигоди, а для зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 235³ КК) — отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави.

Для злочинів, що передбачені ст. 235¹, ч. 3 ст. 235⁴ та ч. 3 ст. 235⁵ КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливий мотив.

Суб ’єкт злочинів, зазначених у розділі VII-А Особливої частини КК, може бути як загальним (ч. 1 і 2 ст. 235⁴, ч. 1 і 2 ст. 235⁵ КК), так і спеціальним (статті 235¹, 235², 235³, ч. 3 і 4 ст. 235⁴, ч. 3 і 4 ст. 235⁵ КК). До спеціальних суб’єктів належать: 1) у статтях 235¹, 235², ч. 3 і 4 ст. 235⁴ КК — службові особи юридичної особи приватного права (далі — службові особи приватного права); 2) у ст. 235³, ч. 3 і 4 ст. 235⁵ КК — особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

До службових осіб юридичної особи приватного права¹ належать особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно- господарські функції у такій юридичній особі.

Організаційно-розпорядчі функції — це функції щодо здійснення керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників у юридичних особах приватного права. Такі функції виконують, зокрема, керівники, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські функції — це функції з управління чи розпорядження майном юридичної особи приватного права (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі функції в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів тощо.

Службова особа може здійснювати вказані функції як постійно, так і тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції покладені на неї у встановленому законом порядку.

Службові особи, які здійснюють функції представників влади, місцевого самоврядування чи юридичних осіб публічного права за вчинення діянь, зазначених у статтях 235^[2], 235^[3], ч. 3 і 4 ст. 235^[4] КК, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XVII Особливої частини КК. Військові службові особи у подібних випадках несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК.

За службове підроблення (ст. 366 КК), службову недбалість (ст. 367 КК) чи провокацію хабара (ст. 370 КК) несуть відповідальність як службові особи приватного права, так і службові особи публічного права (див. розділ 19 підручника).

До осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, належать аудитор¹, нотаріус², експерт^[5], оцінювач⁴, третейський суддя^[6], незалежний посередник^[7] та член трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів^[8] або інша особа, яка здійснює вказану діяльність (наприклад, арбітражний керуючий).

Публічні послуги, зокрема, характеризуються наступними ознаками: а) спрямованість на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб; б) порядок та форма їх надання визначені державою чи органом місцевого самоврядування; в) вони породжують наслідки правового характеру.

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених статтями 23 5⁴ та 235⁵ КК є вчинення злочину:

1) повторно (п. 1 примітки до ст. 235⁴ КК);

2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);

3) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК);

4) поєднання із вимаганням неправомірної вигоди.

Виконавцями (співвиконавцями) злочинів, передбачених ч. 3 ст. 235⁴ та ч. 3 ст. 235⁵ КК, можуть бути лише особи, які наділені ознаками спеціального суб’єкта злочину (наприклад, службова особа приватного права чи аудитор). Організатор, підбурювач чи пособник, які не є спеціальними суб’єктами, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VII-А Особливої частини КК із посиланням на ст. 27 КК.

 

79. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Аналіз складу злочину. (одержання хабара)

Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Предметом злочину є хабар - незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, зокрема вилучене з вільного обігу (гроші, цінності та інші речі), право на майно (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Навпаки, не є предметом злочину послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 368 КК) полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді (це - прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу).

Способи одержання хабара можуть бути різними, однак можна вирізнити дві основні форми: 1) просту (полягає у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб); 2) завуальовану (факт одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: укладення законної угоди, нарахування й виплата заробітної плати чи премії, оплата послуг, консультації, експертизи тощо).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво".

Злочин є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара (формальний склад). При цьому не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто чи для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) у великому розмірі (це такий хабар, що у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище (особи, зазначені у п. 1 прим. до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів та одиниць); 3) за попередньою змовою групою осіб, тобто якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання); 4) повторно (у статтях 368 і 369 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями); 5) у поєднанні з вимаганням хабара (вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) в особливо великому розмірі (це такий хабар, що у 500 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно із ст. 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій).