Характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Злочини, передбачені в розділі XV КК, посягають на різні сфери національної безпеки України (обороноздатність, недоторканність державних кордонів тощо). Але видові об'єкти цих злочинів настільки неоднорідні, що сформулювати якісно однорідну групу суспільних відносин, яка становила б родовий об'єкт цих злочинів, дуже важко, що й змушує визначати його через сукупність видових об'єктів.

Залежно від родового об'єкта злочини, що розглядаються, традиційно поділяють на три групи: 1) злочини у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації (статті 328-330 КК); 2) злочини у сфері охорони державних кордонів (статті 332-334 КК); 3) злочини у сфері забезпечення призову та мобілізації (статті 335-337 КК).

Переважна більшість складів злочинів, що розглядаються, належать до так званих "безпредметних", тобто не містять такої ознаки, як предмет злочину. Предметом злочинів, передбачених у статтях 328-330 КК, є інформація, що містить державну таємницю (статті 328, 329 КК), та конфіденційна інформація, що знаходиться у володінні держави (ст. 330 КК).

За конструкцією об'єктивної сторони всі злочини, що входять до розділу XV КК, крім злочину, передбаченого у ст. 329 КК, відносяться до злочинів з формальним складом, тобто є закінченими з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння, незалежно від настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків. Переважна більшість цих злочинів може бути вчинена як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

Диспозиція більшості статей злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації є бланкетною, тобто для встановлення всіх ознак відповідного складу злочину потрібно звертатись до регулюючих нормативно-правових актів.

Спосіб, місце, час, знаряддя, засоби вчинення злочину та інші факультативні ознаки об'єктивної сторони у диспозиції відповідних норм не вказуються і на кваліфікацію не впливають (крім випадків, коли вони містять ознаки складу іншого злочину).

Суб'єкт переважної більшості злочинів спеціальний. Ним може бути:

- особа, яка мала законний доступ до відповідної інформації чи предметів у зв'язку зі службовою діяльністю (статті 328-330 КК);

- член екіпажу або пілот-одинак, які здійснюють політ міжнародними авіалініями (ст. 334 КК);

- призовник (ст. 335 КК): військовозобов'язаний (статті 336-337 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів, що розглядаються, характеризується умисною формою вини, проте деякі з них (передбачені у статтях 328, 333-334 КК), можуть вчинятися як з умислом, так і з необережністю. Особливе місце займає злочин, передбачений у ст. 329 КК,- він має дві форми вини: умисел або необережність щодо діяння у вигляді порушення порядку поводження із носіями секретної інформації і необережність щодо наслідків у вигляді втрати документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації.

Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві. Аналіз складу злочину.

Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину може бути здоров'я, воля, честь і гідність особи.

Потерпілі від злочину: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) державний виконавець; 4) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 5) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо). Державний виконавець - це представник влади, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (таке громадське формування являє собою об'єднання, загін, дружину або іншу організацію людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування). Військовослужбовці - це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються відповідно до законодавства України.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представникові влади під час виконання ним службових обов'язків (ч. 1 ст. 342 КК), опором працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); 2) часом вчинення злочину.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню згаданими вище особами своїх обов'язків щодо охорони громадського порядку (наприклад, спроба вирватися під час затримання, перешкоджання законному застосуванню сили, знищення документів, що їх працівник правоохоронного органу намагається вилучити у винного тощо). Не є опором злісна непокора (ст. 185 КУпАП), тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції під час виконання ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

У разі невиконання законних вимог державного виконавця винні несуть відповідальність за ст. 188-13 КУпАП.

Час виконання представником влади (зокрема працівником правоохоронного органу) службових обов'язків - це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов'язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення опору, тобто активної протидії (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 342 КК, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК). Насильство - це будь-яке фізичне насильство (заподіяння удару, побоїв, тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії). Погроза - це залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.