Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. її результатом є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості як основа для подальшої освіти і трудової діяльності. Вона є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. Як зазначено в Законі України "Про загальну середню школу", завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадян України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина: реалізація прав учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).
Освіта покликана прилучити молодь до вироблених людством знань, цінностей. Саме в цьому закріплена проблема змісту освіти.
Зміст освіти - система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.
В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII - в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великий обсяг знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математики, які тренують розум учнів. Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив її і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати "загальну культуру за допомогою тренування мислення".
З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. її прихильники вважали, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.
Відповідно до Закону України "Про освіту" система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України "Про освіту", які проголошують: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою й національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, формування змісту освіти має виходити з того, що загальна освіта покликана давати знання, які сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.
Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до державних документів про школу і державних стандартів освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Зміст освіти полягає у переданні та засвоєнні підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід про способи діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.
Завдання освіти повинні відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.
Сучасна дидактична теорія пропонує таку систему критеріїв добору змісту основ наук: цілісне відображення у змісті освіти завдань формування основних якостей особистості шляхом представлення у навчальних програмах усіх основних теорій, законів і понять, основних видів діяльності; висока наукова і практична значущість змісту, який включений в основи наук (навчальна програма повинна містити найуніверсальнішу та найінформативніші елементи змісту, важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять); відповідність складності змісту реальним навчальним можливостям учнів певного віку; відповідність обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити на його вивчення, вилучення з цією метою з навчальних програм менш важливих питань, урахування міжнародного досвіду побудови змісту середньої освіти; відповідність змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи; гуманізація змісту освіти, яка передбачає забезпечення особистісної значущості засвоєння знань для кожного учня, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.
У Державній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Основними шляхами реформування загальної середньої освіти у ній проголошено встановлення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.
З 2003/2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні.
Профільне навчання - одна з форм диференційованого навчання, яка забезпечує диференційоване засвоєння, з урахуванням вимог вищих навчальних закладів і професійно-технічних закладів освіти, групи споріднених навчальних предметів і вивчення решти їх в оптимально-інтегрованому режимі.
Таке навчання передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання учнів старшої школи відповідно до їхнього професійного самовизначення. Цій меті підпорядковані цілі, зміст і структура організації навчання.
Головною метою профільного навчання є забезпечення можливостей для рівного доступу учнів до здобуття загальноосвітньої, профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж життя, виховання особистості, здатної до саморегуляції, професійного зростання, мобільності в сучасному суспільстві. Спрямоване воно на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних і соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.
Основні напрями та профілі навчання учнів на старшому ступені школи:
- соціально-гуманітарний напрям: іноземні мови, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний профілі;
- природничо-математичний напрям: математика і комп'ютерна техніка, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний профілі;
- фізкультурно-військовий напрям: фізкультурно-оздоровчий і військовий профілі;
- художньо-естетичний напрям: образотворче мистецтво, художні народні промисли, вокально-хоровий, вокально-інструментальний та інші профілі;
- виробничо-технологічний напрям: будівельний, електротехнічний, механізації, агротехнічний, косметико-перукарський та ін.
Профільне навчання запроваджується з 10 класу на старшому ступені школи. Підготовка до нього здійснюється у початковій школі (вибір вчителями, батьками додаткових годин для інтелектуального та фізичного розвитку дітей: математичні лабіринти, ігри, світ квітів, моя родина тощо), а в основній школі учні обирають факультативні курси відповідно до кількості годин варіативної частини навчального плану та своїх інтересів.
На підготовчо-розвивальному етапі (початкова школа) у зв'язку з інтенсивним психологічним вивченням учнів домінує розвивальна спрямованість навчальних занять, запроваджуються спеціальні розвивальні уроки з метою оптимального розвитку виявлених природних задатків, підготовки дітей до вибору в основній школі факультативних курсів.
На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) учням створюють умови для самостійного вибору додаткових годин з метою глибшого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі учні готуються до вибору наступного навчального закладу старшого ступеня школи (ліцей, гімназія, реальна школа, професійно-технічне училище, вищий навчальний заклад І-П рівня акредитації).
Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання кількості дітей, які навчаються українською мовою. Тому одним із найвідповідальніших завдань є визначення національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури.
ТЕОРІЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ (Г. Спенсер)— базується на філософії емпіризму і стверджує, що джерелом знань є безпосередній людський досвід. Тому треба учнів озброювати природничо-науковими знаннями, а в ролі критерію для відбору змісту освіти брати рівень його практичної придатності для життя й діяльності в майбутньому.
Формальна теорія змісту освіти, або дидактичний формалізм бере свій початок від Д. Локка (XVII ст.), Й. Песталоцці, Е.Канта і Й. Гербарта (ХШ-ХГХ ст.). Прихильники цієї теорії вважали, що найголовнішим є не зміст освіти, а "гімнастика розуму", оскільки джерелом знань є розум. Головним завданням шкільної освіти повинен бути розвиток розумових здібностей учнів, їхнього мислення, уяви, пам'яті, а не набуття фактичних знань. Тому воші надавали перевагу предметам, які забезпечують гімнастику розуму, зокрема латинській і грецькій мовам, математиці.Досягненням представників формальної теорії змісту освіти є те, що вони звернули увагу на необхідність розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їх уваги, пам'яті, мислення тощо. Недоліки цієї теорії обумовлені тим, що в програмах навчання відображалися насамперед інструментальні предмети (мови, математика). Проте, відомо, що не можна розвивати інтелект школяра, якщо в навчальному процесі не використовується багатий запас фактів, якими володіють різні навчальні предмети. Подібно до того, як пізнання фактів (явищ, подій, процесів) впливає на формування мислення, так і розвиток мислення обумовлює можливість оволодіння учнем знаннями фактологічного характеру.
18.Компетентнісний підхід як чинник модернізації навчального плану.
Компетентнісний підхід у шкільному навчанні є інноваційним засобом його модернізації. Це зумовлено проблемами досягнення більш якісної освіти не загалом для системи, а для кожного учня. Компетентнісна освіта — спроба вийти за межі традиційної парадигми навчання, коли результатом вважається система знань, умінь і навичок учня, а не його здатність діяти. Тому коротко можна визначити, що компетентнісна освіта — особистісно-діяльнісна. Звичний результат навчання: «знаю що…», змінюється у напрямі «знаю як…».
Базовими поняттями компетентнісного підходу є компетентність і компетенція; ключові і предметні компетентності. Охарактеризуємо їх сутність.
Передусім зазначимо, що компетентнісний підхід вченими визначається як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей. Результатом такого процесу має бути формування загальної компетентності, що є інтегрованою характеристикою досягнень учня. Вона набувається в результаті навчання, особистого пізнавального і життєвого досвіду. Компетентність — це володіння учнем певної компетенції.
Різні аспекти компетентнісного підходу відображено у численних працях (І.О. Зимня, В.В. Краєвський, А.В. Хуторський, О.В. Овчарук, Н.М. Бібік, О.І. Локшина, О.І. Пометун, Т.М. Байбара та ін.).
Проаналізуємо сутність поняття компетентність і компетенція. Найбільш поширеним є такі визначення:
Компетентність — інтегрована здатність особистості, яка набута в процесі навчання, вона включає знання, досвід, цінності і ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці. Компетентність не може бути зведена лише до фактичних знань.
Компетенція розуміється як коло питань щодо яких особистість має бути обізнана, або певна сфера діяльності, в якій людина повинна володіти компетентністю. Вважається, що ідея компетентнісної освіти виникла у 60-тих роках ХХ ст. у США. У 70—80-тих роках у європейських країнах відбувалось активне обговорення сутності цих понять.
