Еміграція (від лат. “переселятися”) – масове переселення з якої - небудь країни в іншу, викликане різними причинами (економічними, політичними, релігійними тощо).
Трудова еміграція – перенаселення з метою пошуку трудових засобів існування (роботи, вільних земель для сільськогосподарського обробітку).
Причини еміграції
· Безземелля і малоземелля селян.
· Хронічний голод.
· Великі податки, які повинно було сплачувати населення західноукраїнських земель.
· Відсутність роботи слабкий розвиток промисловості, постійне безробіття.
· Демографічний вибух у другій половині ХІХ ст. (1857 р. – 3,9 млн. осіб, з них українців – 2,6 млн. осіб, кінець ХІХ ст. – 6,9 млн. осіб, з них українців – 4,6 млн. осіб).
У 90-х роках ХІХ ст. із Західної України за океан емігрувало понад 250 тис. осіб. Українці на нових землях зберігали національні звичаї і традиції, мову, культуру. Будували селища, школи, церкви. Одне з перших своїх селищ у Канаді переселенці назвали Україною.
Питання № 50
Україна в роки Російської революції 1905 – 1907 рр.
Початок XX ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899—1903) додалась поразка у російсько-японській війні(1904—1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.
Причини революції:
— невирішеність аграрного питання;
— самодержавство, відсутність демократичних свобод;
— колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.
9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.
У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.
На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол.
17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який "дарував" народу громадянські свободи — недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів-вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.
Революція 1905—1907 pp. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа "Просвіт". У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета "Хлібороб". У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета "Рада". її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка. У тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.
Українці взяли активну участь у виборах до І та II Державних Дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у II — 47.
Результати
· Була проявом народної активності, але завершилося поразкою.
· Сприяла активізації робітничого, селянського та національно-визвольного рухів.
· Повстала остання опора царату – армія.
· Після царського маніфесту в жовтні 1905 р. почався процес виникнення політичних партій, профспілок, кооперативів, пожвавився український національний рух.
Питання 51
