Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період окремих етапах мав і свої особливості. У 20—30-ті pp. українськими вченими було зроблено значний внесок у дослідження економічних проблем. Чільне місце тоді належало методологічним проблемам, зокрема питанню предмета політичної економії, дуже актуальному на той час.
Особливо своєрідними були постановка й спроби розв'язання українськими економістами аграрного питання. Це зумовлювалось історичними особливостями організації в Україні селянського господарства.
1918 р. було створено Українську Академію наук, де М. Ту-ган-Барановський очолив соціально-економічний відділ. З його ініціативи того самого року було створено Інститут економічної кон'юнктури, який мав на меті проведення економічних досліджень закономірностей суспільного розвитку.
Праці М. Туган-Барановського, О. Челінцева базувалися на ідеї сімейно-трудового селянського господарства, організаційні засади якого визначалися на підставі неокласичних підходів.
1920 р. було засноване Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені, як Є. Слуцький, К. Воблий, Р. Орженцький, М. Птуха, Ф. Задорожний та ін., що займались теоретико-економічним та прикладним аналізом народного господарства.
Слід зробити наголос на тому, що в теоретичних розробках тієї доби обстоювалась думка про регулювальну роль ринку та ринкових цін, критикувалась ідея централізованого соціалістичного планування і ліквідації загальних ціннісних орієнтирів, через що ціна перетворюється з категорії ринкових факторів на суто облікову категорію. Замість цього пропонувалась ідея плану-прогресу.
Особливу увагу слід звернути на ті праці українських економістів (Є. Слуцького, К. Воблого, М. Туган-Барановського, Р. Ор-женцького, М. Птухи, Л. Яснопольського, О. Чаянова, М. Левитсь-кого), які увійшли в скарбницю світової економічної думки.
Вивчаючи дальший розвиток економічної думки в Україні слід звернути увагу на певну двоїстість у дослідженнях економістів. З одного боку, починає формуватись «офіційна» економічна наука, з другого — у працях економістів з'являються формулювання, що суперечили офіційним поглядам і навіть антимаркси-стські концепції. Так, М. Волобуєва, який виступив у пресі з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, було оголошено «ворогом народу», а його концепцію («волобуєв-щину») — «виявом націоналістичних настроїв» в економічній думці. «Ворожими» було визнано також ідеї О. Чаянова, О. Че-лінцева, а згодом М. Туган-Барановського.
Відтоді економічна думка в Україні розвивається так само, як і в Росії, згідно із соціальним замовленням, в ізоляції від світової економічної думки.
У цей час українська економічна думка досягла високого наукового рівня і була в авангарді світової економічної думки. Праці Є. Слуцького, К. Воблого, Р. Орженцького, М. Птухи, Л. Яснопольського, О. Чаянова, О. Челінцева та інших здобули світове визнання.
Так, праця Слуцького «Етюд до проблеми побудови формально-праксеологічних засад економіки» (1926), що в ній ішлося про психологічні засади раціональної економічної поведінки суб’єкта, на півстоліття випередила дослідження в цій галузі, які велись на Заході. Іншу його працю «Накопичення випадкових причин як джерело циклічних процесів» (1927) було присвячено проблемам моделювання економічних коливань на довгостроковий період. Вона справила величезний вплив на розвиток зарубіжних економічних досліджень.
Теорія економічних кон’юнктур М. Туган-Барановського стала підставою теорії «довгих хвиль» М. Кондратьєва.Усі ці теорії широко використовували і розвивали далі на Заході.
Уже з 30-х рр. змістом наукових досліджень стає доведення переваг економічної політики, що будується за «класовим принципом». Прикладний аналіз спрямовується на розробку принципів нормування та регулювання цін, податкової політики, формування фінансово-кредитної системи.
60-ті рр.виходять з друку праці українських вчених І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського та інших, які наполягають на зміні підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях, шукають нових шляхів вирішення її проблем.
У творах Ю. Пахомова, В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша та ін. проводиться ідея щодо необхідності дослідження проблем соціалістичної власності з погляду її економічної доцільності та ефективності. Отже, наприкінці 80-х рр. уже починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку.
