Стаття 172³. Пропозиція або надання неправомірної вигоди

Об’єктом правопорушення, передбаченого статтею 172³, є суспільні відносини, у сфері державного управління, які виникають між фізичними особами та посадовими особами юридичних осіб із службовими особами, які є суб’єктами корупційного правопорушення під час реалізації останніми наданих їм службових повноважень.

Об’єктивна сторона правопорушення характеризується дією. Відповідальність настає за пропозицію або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо для такої чи для іншої особи.

Юридичний склад правопорушення є формальним, і виражається у тому, що передбачає надання або пропозицію службовій особі неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову (частина перша цієї статті), або у розмірі, що не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову (частина друга цієї статті).

Час, місце і спосіб надання чи пропозиції неправомірної вигоди не впливає на кваліфікацію діяння за ознаками об’єктивної сторони.

В пункті 4 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» зазначено, що суб’єктами адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого статтею 172³, можуть бути посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

В той же час у примітці до статті 172³ КУпАП зазначено, що під службовою особою у цій статті слід розуміти особу, визначену у пунктах 1 – 3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Можна зробити висновок, що стаття 172³ КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за надання неправомірної вигоди службовим особам, зазначеним у пункті 3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні». Такими особами є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону. Але, в такому разі, на нашу думку, особа, яка надає неправомірну вигоду, не вважається суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Суб’єктивна сторона цього адміністративного корупційного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу, тобто намагання схилити посадову особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,а вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою цієї статті - накладення штрафу від ста п’ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 172⁴. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності передбачає відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, що визначені статтею 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в якій зазначено, що особам забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Ця норма Кодексу не поширюється на випадки, коли Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, і їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.

Дія цієї статті не поширюється на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Об’єктом правопорушення, передбаченого статтею 172⁴ є суспільні відносини, пов’язані із забороною отримання особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших доходів, не пов’язаних зі здійсненням їх владних повноважень.

Предметом даного правопорушення виступають доход від забороненої діяльності (загальна сума доходу від усіх видів забороненої діяльності, отриманого в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній морській економічній зоні, так і за їх межами) чи винагорода від роботи за сумісництвом (будь-яка одноразова, періодична або щомісячна матеріальна (грошова чи натуральна) виплата).

З об’єктивної сторони ці правопорушення характеризуються активними протиправними діями, а саме:

1) заняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (ч. 1 цієї статті).

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під заняттям іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю слід розуміти виконання посадовою особою, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи, незалежно від укладення трудового договору. Проте такі особи можуть займатися викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною та суддівською практикою, інструкторською практикою із спорту.

Викладацька діяльність – це процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів осіб – учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо; діяльність щодо отримання ними професії, підвищенню їх виробничої кваліфікації, забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, спеціальної практичної підготовки і перепідготовки.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність.

Медична практика – діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.

В статті КУпАП, що розглядається, зазначений такий вид діяльності як суддівська практика, Під нею, з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», розуміється суддівська практика зі спорту. Судді по спорту перебувають на обліку в органах управління фізичною культурою і спортом, а суддівство змагань відмічається у заліковій картці, яка ведеться колегією суддів за місцем обліку судді.

Інструкторська робота зі спорту полягає у проведенні фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи, навчально-тренувальної роботи у фізкультурно-оздоровчих групах і спортивних секціях тощо.

2) Входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ч. 2). Для кваліфікації діяння за цією частиною важливим є встановлення того, що:

- суб’єкт входить до складу саме органу управління або наглядової ради підприємства чи організації;

- ці підприємства чи організації створені з метою одержання прибутку (зокрема, здійснюють підприємницьку діяльність);

- суб’єкт не здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та не представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Участь у складі правління чи інших виконавчих органів підприємств і організацій, які не здійснюють підприємницьку діяльність, не дає підстав для визнання діяльності особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, корупційним правопорушенням, так само як входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики тощо.

Склад правопорушення є формальним і вважається закінченим з моменту отримання доходу від діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом. В той же час, для закінчення деяких з перелічених вище діянь достатньо вчинення лише дій, передбачених статтею (формальний склад), наприклад, сам факт входження особи до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, є закінченим правопорушенням.

Суб’єктами правопорушення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, за винятком депутатів Верховної Ради АРК Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних (особливий суб’єкт).

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини - прагненням отримати прибуток або винагороду за здійснення заборонених законом для суб’єктів владних повноважень видів діяльності.

Унормування порядку отримання подарунків є одним із важливих запобіжних заходів у сфері попередження умов виникнення корупційних ризиків у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки дозволяє врегулювати конфлікт інтересів, а саме, суперечності між приватними інтересами публічного службовця та його службовими обов'язками, наявність яких може вплинути на об'єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій в процесі його службової діяльності.

Порушення, передбачені част.1ст.172⁴ тягнуть за собою штраф від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти, а част.2 – від ста п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 1725 КУпАП

Ця стаття передбачає відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо заняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та судової практики, інструкторської практики із спорту), щодо входження до складу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариств (спостережній раді), ревізійний комісії господарського товариства).

Норми цієї статті мають бланкетний (відсильний) характер і деталізуються в ст.8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в якій йде мова про те, що суб’єктам владних важень забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

- за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

- якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Цією статтею також передбачена відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви). В даному випадку мова йде про те, що суб’єкти владних повноважень можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які:

- даруються (здійснюються) близькими особами;

- одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Близькими особами закон визначає подружжя, дітей, батьків, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків, усиновлювачів, усиновлених, а також інших осіб за умови їх постійного проживання разом із суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

Крім цього, дарунки, одержані зазначеними вище особами як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Об’єктом даного адміністративного правопорушення виступають суспільні відносини у сфері державного управління та у сфері запобігання і протидії корупції, щодо дотримання встановленого порядку одержання дарунка (пожертви) суб’єктами владних повноважень та їх декларування.

Предметом правопорушення виступають дарунки (пожертви).

З об’єктивної сторони правопорушення характеризується діянням, яке знаходить своє відображення у порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вимог закону щодо заборони або обмежень щодо одержання дарунка (пожертви).

До дарунків, що дозволяється приймати публічним службовцям, можуть бути віднесені і ділові дарунки (сувеніри) і прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відносин і зміцнення робочих стосунків, але за умови, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.

Склад правопорушення (особливий суб’єкт) є формальним. Такі факультативні ознаки об’єктивної сторони як час, місце, способи та засоби його вчинення на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктами правопорушення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, а також посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках).

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини та корисливою метою.

 

Порушення част.1ст.172⁵ КУпАП тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти, а част.2 – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян конфіскацією такого дарунка.

Стаття 172⁶. Порушення вимог фінансового контролю.

Об'єктом цього правопорушення є встановлений порядок декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, що до них прирівнюються.

Об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у порушенні особою встановлених законом обмежень та заборони щодо одержання дарунка (пожертви). Обмеження, порушення яких утворює склад адміністративного правопорушення, встановлені ст.8 Закону України «Про запобігання і протидію корупції «(формальний склад).

З об’єктивної сторони протиправний намір реалізується у формі дії (несвоєчасне подання декларації; несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку) та бездіяльності (неподання декларації; неповідомлення про відкриття валютного рахунку).

На кваліфікацію даного проступку впливає час його вчинення, який має важливе значення для визначення несвоєчасності подання або неподання декларації та повідомлення про відкриття валютного рахунку. Так, ст. 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено, що посадові особи (суб’єкти даного проступку) зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за встановленою формою. Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня. Особи, які не подали декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік із зазначених причин і звільняються з цього місця роботи, зобов'язані подати таку декларацію до розірвання трудового договору.

У разі відкриття особою валютного рахунка в установі банку-нерезидента вона зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента (нерезиденти – юридичні особи, утворені відповідно до законодавства інших держав які здійснюють свою діяльність за межами України, а також їх відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, які не здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства України; резиденти – юридичні особи які утворені та проводять свою діяльність відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням на її території, а також їх відокремлені підрозділи за кордоном, що не здійснюють господарську діяльність.).

Суб'єкт даного правопорушення є спеціальним, а саме:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший Заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова СБУ, Генеральний прокурор України, Голова НБУ, Голова Рахункової палати, Уповноважений верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворе­них відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади.

2) особи, які для цілей Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.

Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленям до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Згідно з прямою вказівкою закону (ст. 1 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції») на те, що корупційним правопорушенням є тільки умисне діяння, то, за діяння, передбачені ст. 172⁶ КУпАП, вчинені через необережність, відповідальність особи за цією статтею настати не може.

Вчинення проступку, передбаченого част.1 та 2 ст. 172⁶ КУпАП тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Стаття 172⁷ КУпАП Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів. Ця стаття передбачає відповідальність за неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів.

Під конфліктом інтересів розуміється суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Об’єктом правопорушення, передбаченого статтею 172⁷ КУпАП, є суспільні відносини у сфері державного управління щодо порушення вимог повідомлення про наявність конфлікту інтересів особою, яка є суб’єктом корупційного правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення характеризується бездіяльністю. Склад правопорушення є формальним.

Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Відповідальність за неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів настає за умови вчинення зазначених дій у зв'язку з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Стаття 14 «Урегулювання конфлікту інтересів» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачає, що особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:

- уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;

- повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.

Час і місце вчинення діяння не впливають на його кваліфікацію. Законодавець не вказує на спосіб вчинення протиправного діяння (як правило, воно може скоюватися у формі бездіяльності). Не виключаються й інші форми дії – коли надається навмисно перекручена, завуальована інформація всупереч реальній ситуації.

Суб'єктом адміністративного корупційного правопорушення у статті 172⁷ КУпАП є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Такими особами є ті, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

- посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

- особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується умисною формою вини.