Діяльність нервової системи здійснюється за принципом рефлексів. Рефлекс - це закономірна реакція організму на зміни зовнішнього або внутріїшнього середовища, що здійснюється за участю центральної нервової системи у відповідь на подразнення рецепторів. Рефлекси проявляються у виникненні або припиненні якої-небудь діяльності організму: скороченні або розслабленні м'язів, звуженні або розширенні кровоносних судин, появі або припиненні секреції тощо. Завдяки рефлексам організм може швидко реагувати на різні зміни зовнішнього середовища або внутрішнього стану і пристосовуватися до них.
Принцип рефлекторної діяльності нервової системи обгрунтував у 1644 р. французький філософ і математик Рене Декарт. Термін рефлекс запропонував у 1794 р. чеський фізіолог І.Прохаска. Слово "рефлекс" означає "відображення". Отже, будь-яка дія на організм - це відображення якого-небудь впливу на нього. І.М.Сєчеиов (1863) розвинув ідею про рефлекторну природу процесів, які протікають у головному мозку. І.П.Павлов відкрив і створив вчення про умовні рефлекси.
Класифікація рефлексів
Існують різні підходи до класифікації рефлексів. Так, за біологічним значенням їх ділять на харчові, оборонні, статеві, орієнтувальні, позно-тонічні, локомоторні.
Залежно від місця розміщення рецепторів, рефлекси ділять на екстерорецептивні (рецептори на зовнішній поверхні тіла), вісцеро- та інтерорецептивні (рецептори у внутрішніх органах і судинах), пропріорецептивиі (рецептори у скелетних м'язах, суглобах, сухожиллях).
За розміщенням центральних ланок рефлексів їх ділять на спинальні (центри в спинному мозку), бульварні (центри у довгастому мозку), мезенцефальні (центри у середньому мозку), діенцефальні (центри у проміжному мозку), кортикальні (центри у корі великих півкуль).
За характером рефлекторної відповіді рефлекси ділять на моторні, або рухові (ефектори - скелетні м'язи), секреторні (ефектори - залози), судинорухові (розширення або звуження кровоносних судин).
Усі рефлекси цілісного організму ділять на безумовні і умовні, відмінності між якими розглядатимуться пізніше.
Подаємо приклади деяких найпростіших рефлексів. Занурення у кислоту задньої лапки жаби супроводжується її висмикуванням з кислоти: проявляється рефлекс згинання, або флексорний рефлекс. Прикладання до шкіри бокової поверхні тіла жаби змоченого у кислоті паперу супроводжується тим, що жаба лапкою намагається скинути папір. Таку відповідь на подразнення називають рефлексом потирання. Дотик пальцем до шкіри грудей самця жаби супроводжується обнімання пальця передніми кінцівками (обнімальний рефлекс). Розтягнений м'яз унаслідок короткочасного удару по сухожиллю скорочується, тобто проявляється міотатичний рефлекс, оскільки рефлекторна дуга починається і закінчується в одному і тому ж м'язі. До цього виду рефлексів належать колінний і ахіллів рефлекси.
Подразнення задньої стінки глотки викликає рефлекс блювання. Дотик до рогівки ока супроводжується змиканням повік (корнеальний рефлекс). Освітлення ока яскравим світлом є причиною звуження зіниці (зіничний рефлекс).
Деякі з зазначених рефлексів є спинальні (згинання, потирання, обнімання, міотатичний). Корнеальний рефлекс є бульбарний, а зіничний - мезенцефальний.
Дослідження рефлексів - важлива частина неврологічного обстеження хворих. Наявність якого-небудь рефлексу свідчить про цілісність нервових структур, які здійснюють його. Зникнення певного рефлексу зумовлено випаданням функції відповідної ділянки нервової системи.
Рефлекторна дуга
Морфологічною основою для здійснення рефлексів є рефлекторні дуги. Рефлекторною дугою називають шлях, яким поширюється збудження від рецепторів до ефекторів під час рефлексів. До складу рефлекторної дуги входять: 1) рецептори, що сприймають подразнення; 2) аферентні нейрони, що проводять збудження у центральну нервову систему; 3) вставні нейрони, що проводять збу дження до ефекторних нейронів; 4) еферентні нейрони, що проводять збудження з центральної нервової системи до робочих органів; 5) ефектори, або робочі органи, діяльність яких змінюється у результаті рефлексу, Для здійснення рефлексу необхідна цілісність усіх компонентів рефлекторної дуги.
Загальноприйнятим є твердження, що замикальна ланка рефлексів знаходиться у центральній нервовій системі. Проте останнім часом описано місцеві рефлекси, що замикаються у периферичних вегетативних гангліях. Саме вони у багатьох відношеннях відновлюють і забезпечують функції децентрованих і пересаджених внутрішніх органів.
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: рецепторного і ефекторного, між якими наявний один синапс. Таку рефлекторну дугу називають двонейрониою, або моносинаптичною. Прикладом такої дуги є дуга міотатично-го рефлексу. Рецептори цієї дуги розміщені у м'язах (м'язові веретена), тіла рецепторних нейронів - у спинальних гангліях, тіла ефекторних нейронів - у передніх рогах сірої речовини спинного мозку.
До рефлекторних дуг більшості рефлексів входить не два, а більша кількість нейронів (окрім рецепторного і ефекторного ще один або кілька вставних нейронів). Такі рефлекторні дуги називають багатонейронними, або полісинаптич-ними.
Рефлекси виникають унаслідок подразнення не одного, а багатьох рецепторів, які розміщуються на певній ділянці тіла. Та ділянка тіла, подразнення якої спричиняє певний рефлекс, називається рефлексогенною зоною, або рецептивним полем рефлексу. Тому схеми рефлекторних дуг складаються з ряду аферентних, вставних і ефекторних нейронів. Рефлекторні дуги включають ряд паралельно розміщених синапсів, які сполучають групу аферентних з групою еферентних нейронів.
Розглядаючи структуру рефлекторної дуги, необхідно наголосити, що сьогодні уявляють її замкнутою, у вигляді рефлекторного кільця. Рефлекторне кільце утворюється за рахунок зворотного зв'язку, який інформує центральну нервову систему про виконання рефлекторної реакції. Рефлекторні кільця лежать в основі саморегуляції. За принципом зворотних зв'язків здійснюються складні поведінкові реакції і підтримання гомеостазу. Завдяки зворотним зв'язкам центральна нервова система отримує інформацію про результати свого впливу, оцінює будь-який рефлекторний акт і здійснює нові впливи.
